Проповідь на 15-у неділю П'ятидесятниці

     КНЯЗІ ТА КНЯГИНІ

      (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

І кажу: ходіть за духом, і не вчините пожадливости тіла, бо тіло бажає противного духові, а дух противного тілу, і супротивні вони один одному, щоб ви чинили не те, чого хочете. Коли ж дух вас провадить, то ви не під Законом. Учинки тіла явні, то є: перелюб, нечистість, розпуста, ідолослуження, чари, ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, завидки, п'янство, гулянки й подібне до цього. Я про це попереджую вас, як і попереджав був, що хто чинить таке, не вспадкують вони Царства Божого! А плід духа: любов, радість, мир, довготерпіння, добрість, милосердя, віра, лагідність, здержливість: Закону нема на таких! А ті, що Христові Ісусові, розп'яли вони тіло з пожадливостями та з похотями (Галатів 5:16-24).

Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Гал. 1:3) Амінь.

Дорогі брати і сестри, кажуть, що перед наверненням до Христа, Августин, який стане пізніше славетним богословом, вів розпутне життя.  Але це було в минулому.  Одного разу він ішов вулицею міста, як до нього підбігла блудниця і спробувала переконати його піти з нею. Августин, звісно відмовився від такої пропозиції. Тож здивувавшись, вона вигукнула: «Августине!  Це ж – я!»  Але йдучи вперед своєю дорогою, Августин відповів: «Звичайно. Але це вже не я!»

Августин в минулому і Августин тепер – дві різні людини.  Августин у минулому – людина, яка ходила за плоттю, а віруючий Августин – людина, яка ходить за духом, тобто нова людина, людина відроджена. Писання нам каже сьогодні про грізний конфлікт, який існує між плоттю і духом, тобто між грішною плоттю і духом, новою, відродженою людиною. «Плоть», – каже Господь Святий Дух через Апостола Павла, «бажає противного духові, а дух – противного тілу, і супротивні вони один одному, щоб ви чинили не те, чого хочете». 

Апостол Павло свідчить про власну внутрішню боротьбу в листі до християн у Римі (7:18-24): «Знаю-бо, що не живе в мені, цебто в плоті моїй, добре; бо бажання лежить у мені, але щоб виконати добре, того не знаходжу. Бо не роблю я доброго, що хочу, але зле, чого не хочу, це чиню. Коли ж я роблю те, чого не хочу, то вже не я це виконую, але гріх, що живе в мені. Тож знаходжу закона, коли хочу робити добро, що зло лежить у мені. Бо маю задоволення в Законі Божому за внутрішнім чоловіком, та бачу інший закон у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і полонить мене законом гріховним, що знаходиться в членах моїх. Нещасна я людина!»  Віруючий чоловік, віруюча жінка не будуть робити зла свідомо. Свідомо зло чинять лише невіруючі. Віруючі зла робити не те що не плануються, а навіть не хочуть.

Августин до навернення був цілковито нещасним, навіть сам цього не підозрюючи. Про його колишній стан нагадала йому блудниця, яка перестріла його в місті. А хто перестріває нас, любі брати і сестри, на вулицях, на площах, вдома, на роботі, перед телевізором і в інших місцях?  Апостол Павло застерігає нас  про нашу грішну плоть, аби ми остерігалися її спокус і не прислуговували їй та, відповідно, гріхові.

Апостол починає із найвиразніших учинків плоті – перелюбу і всього, що з ним пов’язане: нечистості та розпусти. Августин зустрівся із блудницею, вийшовши на міські вулиці.  Сьогодні, аби натрапити на таких людей і на таку спокусу не обов’язково навіть виходити з дому. Часто буває достатнім лише ввімкнути телевізор, або розгорнути якусь газету чи журнал.  Наше українське суспільство пронизане цим учинками тіла: перелюбом, нечистістю, розпустою, починаючи від відвертого перелюбу і закінчуючи непристойними жартами та піснями. Учинки видають таких людей і свідчать про те, що вони – не віруючі люди, не належать Христові, а є людьми невіруючими, плотськими. Господь Святий Дух називає перелюб, нечистість і розпусту вчинками плоті і виносить вирок: «Я про це попереджую вас, як і попереджав був, що хто чинить таке, не вспадкують вони Царства Божого!»

Царства Божого не вспадкують ідоляни. Як часто навіть ті, що вважають себе за християн, потрапляють у пастки різноманітних ворожбитів, які обіцяють зняти різні порчі, прокляття і все таке інше. Так само як діти Божі хочуть спільноти з Богом, так само і гріх, який живе у плоті, хоче спільноти з дияволом та його слугами, ворожбитами, фальшивими пророками-проповідниками, гороскопами та всіма іншими приманками сатани. Вирок Божий для таких людей не змінюється: ««Я про це попереджую вас, як і попереджав був, що хто чинить таке, не вспадкують вони Царства Божого!»

Невіруюче серце видають також «ворожнечі, сварка, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі». Це надзвичайно згубні учинки для людських спільнот.  Через ці вчинки діляться не лише сім’ї, родини, колективи, країни, але й церкви.  Усіх любителів посваритися, пересварити інших людей, колективи, народ і церкви, Господь попереджує: «Хто чинить таке, не вспадкують вони Царства Божого!»

Як і немає місця в Царстві Божому для тих, хто практикує «завидки, п'янство, гулянки й подібне до цього». Як бачите, любі брати і сестри, не треба іти десь далеко, аби натрапити на гріх та учинки плоті. Серйозно, дуже серйозно треба перейнятися словами Апостола Христового: «Я про це попереджую вас, як і попереджав був, що хто чинить таке, не вспадкують вони Царства Божого!»

Хтось може подумати: «Що ж, віднині я буду робити все навпаки і заслужу Царство Боже».  Помилкова думка!  Апостол Павло каже, що Царство Боже не заслуговують наші діла, а Царство Боже успадковується. Це означає, що воно збудоване кимось іншим.  Хтось розбудував його без вашої участі.  Ви – спадкоємці того, що хтось інший, не ви, здобув для вас. Царство Боже творить винятково Бог. Невипадково воно так і називається – Царство Боже. Не царство людське і навіть не царство віруючих.  А називається воно Царство Боже, а ще Царство Небесне, бо має воно не земне походження, а небесне, божественне, тобто походить від Бога.

І природа цього Царства – дуже особлива, як дуже особливий Його Цар – Бог. Через ваші гріхи ви були приречені до перебування поза Царством Божим, тобто поза вічним життям – у вічних муках аду. Але Бог не хоче, аби ви через власні гріхи гинули і страждали упродовж цілої вічності.  Бог хоче, аби ви спаслися. До того ж Бог, хоче, щоб ви не просто спаслися. Бог хоче, щоб ви не просто жили вічно – Бог хоче, аби ви успадкували Його Царство.  Бог любить вас.  Це означає, що Він хоче, аби ви були Його дітьми, дітьми Царської Величності, дітьми Царя Небесного.  Бог хоче, аби ви були князями, княгинями та княжнами Його Царської Величності, Господа Бога.

Аби ви були князями і княгинями, Цар Небесний, Ісус Христос стався людиною.  Він не мав учинків тіла і не міг їх мати, бо Він – праведний і святий. Проте з великої, невимовної, любові до вас, любові жертовної, Цар Небесний Ісус узяв на Себе всі ваші гріхи. Він волів бути покараним за вас. Він настільки хоче, аби ви успадкували Царство Боже, аби ви жили вічно, що приносить у жертву за кожен ваш гріх Себе, праведного чоловіка, і святого Бога.

Ця жертва була принесена за вас на Голгофському хресті.  Там вічний Цар помер за ваші власні учинки тіла, аби вас не було покарано смертю і адом – аби ви були прощені за будь-який гріх із того жахливого переліку, який ви чули з уст Апостола Павла. Христос воскрес, аби ви були проголошені невинними, виправданими і гідними спадкоємцями Царства Божого.  «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16).

Вірою в Христа ви маєте вічне життя. Вірою в Христа ви стаєте спадкоємцями Царства Божого.  Віра в Христа розп’ятого і воскреслого, повна довіра Христові робить вас князями і княгинями Царства Божого, дітьми Божими, співспадкоємцями з Христом.  І саме вона, ця віра в Христа робить вас новими людьми, людьми духа. Де немає віри, там немає прощення, немає виправдання, немає вічного життя.  А де є віра в Христа там є усе і там є для вас ціле Царство Боже. Ми не заслуговуємо вічне життя.  Його заслужив для нас Цар Христос.  Ми успадковуємо Царство Боже вірою в Царя Христа.

Віра спонукала святого Августина відкинути вчинок тіла і йти далі дорогою вишньою, дорогою Царства Божого. Віра зароджує і у вашій новій людині, яку Апостол сьогодні називає духом. Одним з плодів духа і то найголовнішим плодом духа є любов.  Любов – мати усіх християнських чеснот.  «Коли я любові не маю» – каже Христів Апостол, «то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!» (1 Кор. 13:1). Любов – найголовніший плід духа, адже наш Бог є любов. Бог з любові до світу віддав у жертву за наші гріхи за нас Свого Сина. Ви любите, адже Бог перше так полюбив вас.

Поряд із плодами любові, нова людина рясніє радістю. Похмурої віри не буває, як і не буває віри песимістичної. Ми – оптимісти, бо Ісус Христос – наш воскреслий і живий Цар любить нас.  Він приготував для нас Царство.  Він перебуває з нами у Слові. Він доторкується до нас Своїми істинним тілом та кров’ю і запевнює про Свою любов у хлібі та вині Святої Вечері. Він обіцяє прийти Останнього Дня у славі і забрати нас до Свого Царства, до наших небесних осель, де ми будемо жити вічно.  Нас чекає радість небесна і ми – оптимісти, і вже тут ми радіємо, бо ми вже спадкоємці Царства Божого, Христові князі та княгині.  І лише питанням часу є те, коли ми Христа побачимо власними очима.

            Ми впевнені у тому, що ми маємо мир з Богом, адже ради Христа Бог примирився з нами, що колись ворогували з Ним і виявляли власну ворожнечу до Бога вчинками плоті. А тепер ми не просто примирені, ми – Його спадкоємці, що несуть мир Євангелія до всіх інших людей і хочуть жити в мирі з іншими людьми, якщо це залежить від нас (Рим. 12:18).  Наша нова людина, наш дух також має довготерпіння, особливо за непростих ситуацій, коли хтось хоче, аби ми вибухнули гнівом або зірвалися до якогось іншого гріха. Але дух приносить цей плід, бо ми народилися від Бога, а наш Бог – довготерпеливий.

І оскільки Бог породив вас Євангелієм і ви – Його діти, то ви ще й зароджуєте добротою і милосердям. Як кажуть «які ворота – такий син, який батько – такий син». Ви – сини та доньки Отця Небесного, а Він – добрий і милосердний. Через це і ваші плоди – доброта та милосердя до інших людей, не лише до домашніх або друзів, але й до всіх ближніх, тобто – до всіх людей довкола вас.

Наступний плід – віра, довіра яку люди мають до вас.  Адже ви – дитина Божа, отже ви й поводитеся відповідно до вашого покликання.  Адже Христос, ваш Цар – бездоганний. Він не підводить. Серед Його князів і княгинь зрадників немає. Дітям Божим можна довіряти.

Коли ж хтось не виправдовує нашої довіри, то ми не мстимося, бо хіба може добре дерево родити поганий плід? Помста – учинок плоті.  А плід духа – лагідність. Християнин, християнка – стримані. Вони контролюють власні емоції, а особливо плоть. Вони – вільні від гріха. Цю свободу дає нам наша віра, якою ми пораховані визволеними, виправданими та праведними перед Богом. Через це Закон нас не стосується, він нас не судить і ми не його слуги, а ми натомість – діти Божі. Закон – не для того, аби нас судити. Бо ми його виконали досконало – у Христі, вірою.

Святий Августин із нашої оповіді, ідучи містом, міг бути за крок до гріха, але виявився за крок від гріха.  Він розп’яв своє тіло з пожадливостями. Це саме робите і ви, каючись у гріхах своїх і покладаючи надію на Христа, довіряючи Йому беззастережно, нині і завжди. Бо ви – Його, Христові, князі та княгині Царства Божого, самою вірою. Заради Христа.  Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим..! Амінь (Гал. 6:18).