Звичайний перелік гріхів не є каяттям

   

     Саул справді сповідує, що вчинив лихе, переслідуючи Давида (1 Сам. 24:17; 26:21). Давид також знав, що вбивство і перелюб є такими гріхами, до яких Бог відчуває відразу. Проте вони обидва потурають власним пожадливостям, все одно коять такі гріхи та безпечно в них залишаються. Тому третьою частиною, із якої головним чином складається природа справжнього каяття є та, що через таке об'явлення гріха і Божого гніву серце грішника зворушується і вражається. 

     Фактично, як каже Писання, серце розбивається, ламається і розривається тоді, коли серйозно зважає на те, що власними гріхами воно накликало на себе Божий гнів і вічну кару. Таким чином воно вже не вдовольняється власною безбожністю і не має намір у ній залишатися, а із сумом за скоєні гріхи, від гріхів відвертається і реально переймаючись та зі всім клопотанням домагається такого: не залишатися під Божим гнівом і прокляттям, і не загинути. Тоді це - правдиве каяття і, виходячи з цього, можна сказати, що надзвичайно вірними є слова Августина про те, що багато людей не каються, а уявляють собі, що каються.

Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства