Слово - не проповідникове

Християнин повинен неодмінно промовляти: «Слово Боже – одне й те саме Слово, незважаючи на те, чи його проповідують благочестиві чи безбожні, так само як Церква перебуває серед грішників. І це саме Слово, чи приносить воно плід, чи ні – є сила Божа, яка спасає всіх, хто в нього вірує (Римлян 1:16), і яке судитиме безбожних (Івана 12:44 і далі). В іншому разі нечестиві мали б дуже гарне виправдання перед Богом, що їх не можна засуджувати, бо ж у них не було Слова, і вони вважали його за ніщо. Ми ж кажемо, що проповідникове (хоча він – людина) Слово, Відпущення, Таїнство – не є ділом людини, а  натомість це – голос Божий, очищення і діяння Боже, а ми лише – інструменти та співробітники Божі, через які Бог працює і діє. Ми не хочемо вдаватися до метафізичного розрізнення: людина проповідує, Дух діє, служитель христить, відпускає гріхи, Бог же очищує, прощає тощо. Ні в якому разі! Але ми робимо висновок: Бог проповідує, христить, відпускає гріхи. «Не ви промовлятимете» і т. д. «Що тільки розв'яжете на землі»; «Хто слухає вас – Мене слухає» (Мт. 18:18, 20; Лк. 10:16). Тому я впевнений, що коли я піднімаюся на церковну кафедру проповідувати і читати, то це вже – не моє слово, а натомість «Мій язик – мов перо скорописця» (Пс. 44:2). Бо ж Бог промовляє  у святих пророках і мужах Божих. Тому не слід метафізично розрізняти людину й Бога, а натомість я повинен просто говорити: «Ця людина, що тут промовляє, незважаючи на те чи вона – пророк, Апостол, а чи праведний проповідник – голос Божий. А слухачі повинні зробити висновок: «Чую зараз я не Петра, Павла чи якусь людину, а Самого Бога, Який промовляє, христить і відпускає гріхи». Любий Боже! Яку втіху може отримати налякане сумління від проповідника, коли воно не вірує, що його слова – Божа втіха, Боже Слово, Божий вирок! Тож ми робимо просте рішення: Бог діє через Слово (або ж взагалі не діє) і воно є Його носієм і інструментом у серці. Тоді й слова Валаамової ослиці – не слова ослиці, а Божі слова, як і Слово промовлене устами: «Будь бадьорий, сину! Прощаються тобі гріхи твої!» (Мт. 9:2), яке проникає в серце людини і її втішає.

Із Застільних бесід доктора Мартіна Лютера