Проповідь на 5-у неділю Великого посту

        ПРИЙШОВ, ЩОБ ПОСЛУЖИТИ

                      (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

         Були ж у дорозі вони, простуючи в Єрусалим. А Ісус ішов попереду них, аж дуже вони дивувались, а ті, що йшли вслід за Ним, боялись. І, взявши знов Дванадцятьох, почав їм розповідати, що з Ним статися має: «Оце в Єрусалим ми йдемо, і первосвященикам і книжникам виданий буде Син Людський, і засудять на смерть Його, і поганам Його видадуть, і насміхатися будуть із Нього, і будуть плювати на Нього, і будуть Його бичувати, і вб'ють, але третього дня Він воскресне!» І підходять до Нього Яків та Іван, сини Зеведеєві, та й кажуть Йому: «Учителю, ми хочемо, щоб Ти зробив нам, про що будемо просити Тебе». А Він їх поспитав: «Чого ж хочете, щоб Я вам зробив?» Вони ж відказали Йому: «Дай нам, щоб у славі Твоїй ми сиділи праворуч від Тебе один, і ліворуч один!» А Ісус відказав їм: «Не знаєте, чого просите. Чи ж можете ви пити чашу, що Я її п'ю, і христитися хрищенням, що Я ним хрищуся?» Вони відказали Йому: «Можемо». А Ісус їм сказав: «Чашу, що Я її п'ю, ви питимете, і хрищенням, що Я ним хрищусь, ви охриститеся. А сидіти праворуч Мене та ліворуч – не Моє це давати, а кому уготовано». Як почули ж це Десятеро, то обурились на Якова та на Івана. А Ісус їх покликав, і промовив до них: «Ви знаєте, що ті, що вважають себе за князів у народів, панують над ними, а їхні вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто з вас великим бути хоче, – нехай буде він вам за слугу. А хто з вас бути першим бажає, – нехай буде всім за раба.  Бо Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох» (Єввангеліє від Св. Марка 10:32-45).

Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!   (Рим. 1:7) Амінь.

Дорогі брати і сестри, вибори в Україні вважаються дуже дорогим задоволенням. І вони такими часто є не через те, що доводиться оплачувати роботу виборчих комісій. Це – звичайна плата за демократію, адже ми чуємо, як в тій або іншій європейській країні проходять вибори, перевибори чи референдуми. В нас вибори стають дуже дорогими через рекламні кампанії, а ще різноманітні технології, які навіть можуть включати підкупи не лише виборців гречкою і шпротами, але й підкупи посадовців у важливих виборчих комісіях.

Звісно, що такі речі – не лише злочини, але й гріхи. У Книзі Повторення Закону Господь навчає: «Не викривиш закону, не будеш дивитися на особу, і не візьмеш підкупу, бо підкуп осліплює очі мудрих і викривлює слова справедливих. За справедливістю, лише за справедливістю будеш гнатися, щоб жити й заволодіти Краєм, що Господь, Бог твій, дає тобі» (16:19, 20). Чому ж тоді так багато людей хочуть потрапити у владу?

Кілька днів тому майже одночасно двома поважними європейськими діячами було зроблено дуже подібні за своїм змістом заяви. Посол Євросоюзу заявив, що проблема нашої країни в тому, що декілька людей в нашій країні дивляться на неї, як на банкомат. А колишній Прем’єр-Міністр Великої Британії, Джеймс Камерон на лекції українським студентам сказав, що найбільша проблема України – в корупції.

Ці заяви підтверджують те, про що давно говорить український народ – у нашій країні так сильно рвуться до влади нечесні люди через те, що отримавши цю владу, можна використовувати всю нашу країну і весь український народ винятково для власного збагачення.  Не завжди, звичайно, але, на жаль, дуже часто влада в нашій країні використовується для панування і для витискування останніх соків і сил із бідного народу.  До влади, аби визискувати і панувати ідуть не лише деякі українці. Зазвичай так завжди робили і роблять невіруючі люди з будь-якого народу на землі.

Про це згадує і наше сьогоднішнє Євангеліє. Сьогодні воно розпочинається із рішучої ходи Сина Божого до Єрусалиму. Ісус сповнений рішучості і непохитності довершити діло нашого спасіння. А учні наповнені боязню і страхом. Дорогою Господь розповідає Апостолам про те, що має по їхньому прибутті до Єрусалиму.  Христа буде зраджено і Він буде виданий у руки тих, хто давно точить на Нього зуба і хоче Його знищити. Їх ціла група і до неї належить провід єврейського народу: первосвященики і книжники.

Він їм став поперек горла. Можливо, вони ще могли б терпіти Його чуда і навіть їсти хліб і рибу, які Він створював, годуючи голодний народ, як і могли б вони запивати все це чудесним вином, яке Він міг би для них перетворювати зі звичайної води. Але вони не могли терпіти Його вчення, Його доктрини про те, що спасеться до вічного життя лише той, хто вірує в Сина Людського – в Ісуса Христа.

І це їхнє нестримне бажання убити Свого Сина Бог використає, щоб вони доклали усіх зусиль, аби Христа знайти, заарештувати, провести над Ним несправедливий суд і передати в руки окупаційної влади.  Оскільки вони не мали віри в Христа в прихід Якого вірував Авраам, то вони не були дітьми Божими, а дітьми диявола. Тож вони б і самі із радістю убили Божого Сина, але право убивати в них відібрали римляни - язичники. Таким чином у страті Сина Божого взяв участь весь світ – від юдеїв – до язичників.

Первосвященики вестимуть перед у тому, аби насміхатися, глузувати та всіма іншими способами знущатися із Сина Божого, Який помре за їхні гріхи і за гріхи цілого світу – за наші гріхи на Голгофському хресті. Ісус здолав смерть, вийшовши переможцем із гробу на третій день по Своїй жертовній смерті за кожного з нас на хресті.

Про ці славні події битви за нас, служіння нам до останньої краплини крові і до останнього подиху Він говорить дорогою до Єрусалиму Своїм учням. Але які висновки з цієї чудесної проповіді роблять Апостоли, на яких ще не зійшов Святий Дух?  Головне у житті Христа і головне для них – Його жертву за гріхи світу і за гріхи Апостолів, і за наші гріхи – вони намагають пропустити, як щось жахливе і неприємне.

Так буває ми можемо пропустити якісь неприємні або неприйнятні сцени з художнього фільму. Або так буває, коли ми хочемо забутися якісь болючі і неприємні спогади з нашого власного життя. Нам швидше хочеться приємного. І наші двоє Апостолів, двоє братів: Іван та Яків теж хочуть відійти від пророцтв Спасителя, які їх лякають і перейти одразу у світле майбутнє на яке чекали ізраїльтяни.

Це світле майбутнє – процвітання і панування над іншими людьми. Вони вірили в Христа і сподівалися, що Він ось-ось стане Царем над цілим світом, а Йому, звісно, потрібні будуть помічники. І ті, що будуть до Нього найбличже – перший і другий зами, вочевидь будуть першим і другим після Христа Царя і матимуть після Нього найбільше влади.

Іван і Яків поводяться наче наші політики, які у час виборчої кампанії, наперед домовляються про поділ посад – яка кому «хлібна» посада дістанеться у разі перемоги того, кого вони просувають і того, кому вони допомагають, на виборах. Вони – діти свого народу і свого часу. Вони хочуть влади, впливу і панування під чудесним і справедливим Царем.

Якби це були фарисеї, вони почули б від Христа зовсім інші слова.  Вони почули б осуд, бо вони не вірили в Христа.  Вони вірили у спасіння власним походженням і власними ділами. І відкидали благодать.  Але Іван і Яків – не такі. Вони вірують в Христа. Вони – діти Божі. Але вони все ще багато в чому помиляються. І через це Ісус їм докоряє.

Коли Він каже їм про Свою чашу і про Своє хрищення, яке чекає на Нього в Єрусалимі і про те, що вони не можуть через це переходити, то вони запевнюють його, що все можуть. Їм би лише отримати омріяні посади в Царстві Христовому.   Вони на все готові, аби сидіти в Царстві Божому. Вони як ми – їм хочеться царювати і панувати.

І вони не бачать і не розуміють, що то є чаша Христова і Його хрищення – Його невимовні страждання і смерть на хресті. Іван і Яків справді не розуміли, що означає та чаша. Ісус же розумів добре через це й молився тричі у Гетсиманії до Отця Небесного: «Отче, як волієш, пронеси мимо Мене цю чашу! Та проте не Моя, а Твоя нехай станеться воля!...» (Лк. 22:42).

Таку чашу Він мав випити і таке хрищення на хресті Він мав перейти, аби Іван і Яків, і всі хто вірує в Нього, були прощені і виправдані, і мали вічне в Його святому Царстві. Втім Яків спробує від чаші Христових страждань, коли умре мученицькою смертю, ставши першим Апостолом-мучеником. Іван зазнає теж побоїв, і переслідувань і вигнання, хоча й помре у глибокій старості.  Проте не їхня чаша страждань здобула для них Царство Боже, а Христова чаша і Христове хрищення у Його святій крові на хресті Голгофи.

Тепер Ісус пояснює природу цього Царства, але вже не лише Іванові та Якову, але й усім учням.  Він розкриває їм очі на мирське розуміння влади. А це – панування над ближніми. Це – утиски ближніх, визиски заради власного благополуччя. Але Царство Боже має інші принципи. Воно завжди їх мало. І воно завжди їх матиме.

І ці принципи – не в пануванні. Це у світі царі, князі та й чимало новітніх президентів надають перевагу тому, щоб сидіти. Але Царство Боже має інший принцип – служити! Це у спотвореному гріхом світі більшим вважається той, хто має більший палац (навіть на зруйнованих історичних пам’ятках), дорожчу машину та купу годинників. Але це – велич і гордість покійників у очах Божих навіть якщо на свята вони беруть участь у хресній ході довкола церкви. Лише в кращому разі – вони люди, які десь, колись, щось чули про Христа.

Але в Царстві Божому, каже Господь – більшим є той, хто більше служить своїм ближнім. Той – більший, хто має охочий послух, а не лицемір, якого до церкви треба гнати залізним прутом і не той, від кого добитися якоїсь маленької помочі все-одно, що самотужки зробити лижний похід на Північний полюс. Ті, що люблять сидіти, а не служити  в Царстві Божому – дуже маленькі і віддалені від Христа.

Але ті, що служать охоче і готові служити своїм братам і сестрам – ті великі в Царстві Божому. Бо великі – як і їхній найбільший – Цар Христос, Який «прийшов не на те, щоб служили Йому, але щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох». Всі віруючі Апостоли стали свідками цього служіння. Всі вони раділи Христовим воскресінням. Всі вони були свідками невпинного Христового служіння Своїй Церкві і після Христового вознесіння.  Всі ми є свідками цієї Христової опіки і нині, коли чуємо Його Євангеліє, коли отримуємо Його запевнення про прощення усіх наших провин і коли Він запрошує нас причащатися Його істинними тілом і кров’ю у хлібі та вині Святої Вечері. Він служить нам далі і буде служити завжди, бо така – Його природа – люблячого Бога Спасителя і така природа Його Царства і тих, хто в Ньому. В Ім’я Христове. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).