Ісус же за шість день до Пасхи прибув до Віфанії, де жив Лазар, що його воскресив Ісус із мертвих. І для Нього вечерю там справили, а Марта прислуговувала. Був же й Лазар одним із тих, що до столу з Ним сіли. А Марія взяла літру мира, – з найдорожчого нарду пахучого, і намастила Ісусові ноги, і волоссям своїм Йому ноги обтерла... І пахощі мира наповнили дім! І говорить один з Його учнів, Юда Іскаріотський, що мав Його видати: «Чому мира оцього за триста динарів не продано, та й не роздано вбогим?» А це він сказав не тому, що про вбогих журився, а тому, що був злодій: він мав скриньку на гроші, – і крав те, що вкидали. І промовив Ісус: «Позостав її ти, – це вона на день похорону заховала Мені... Бо вбогих ви маєте завжди з собою, а Мене не постійно ви маєте!» А натовп великий юдеїв довідався, що Він там, та й поприходили не з-за Ісуса Самого, але щоб побачити й Лазаря, що його воскресив Він із мертвих. А первосвященики змовилися, щоб і Лазареві смерть заподіяти, бо багато з юдеїв з-за нього відходили, та в Ісуса ввірували. А другого дня, коли безліч народу, що зібрався на свято, прочула, що до Єрусалиму надходить Ісус, то взяли вони пальмове віття, і вийшли назустріч Йому та й кричали: «Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Цар Ізраїлів!» Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано: «Не бійся, дочко Сіонська! Ото Цар твій іде, сидячи на ослі молодому!» А учні Його спочатку того не зрозуміли були, але, як прославивсь Ісус, то згадали тоді, що про Нього було так написано, і що цеє вчинили Йому. Тоді свідчив народ, який був із Ним, що Він викликав Лазаря з гробу, і воскресив його з мертвих. Через це й зустрів натовп Його, бо почув, що Він учинив таке чудо. Фарисеї тоді між собою казали: «Ви бачите, що нічого не вдієте: ось пішов увесь світ услід за Ним!» (Євангеліє від Св. Івана 12:1-19)

Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Филип. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, коли Київ з державним візитом відвідує глава іншої держави, то Україна виявляє йому усі необхідні почесті. Його зустрічають в аеропорту високопосадовці нашої держави. Потім його з почесним ескортом підвозять до адміністрації Президента. А там вже його зустрічає глава нашої держави і почесна варта. Лунають гімни двох країн, на честь високого гостя стріляють гармати. А в кінці почесна варта зі зброєю в руках під звуки оркестру вшановує високого гостя урочистим маршем.

Держава вітаючи такого гостя, демонструє не лише свою повагу, але й свою власну велич, вплив і силу. Українська влада демонструє, що вона контролює цю територію і управляє цим народом, а також вберігає цей край від ворогів. Починаючи від зустрічі в аеропорту, вона також піклується про безпеку гостя і до його відльоту, вона всюди супроводжує високого гостя зі зброєю.

Так само як у супроводі озброєних людей пересувається своєю таки країною і Президент, і Прем’єр-Міністр і, очевидно, інші високі посадовці нашої держави. Ми живемо в грішному світі і це відображається на загрозах для влади з боку грішного світу і, на жаль, дуже часто – на діях самої влади. Через це держави або ж царства цього світу опираються на силу і цю силу всіляко намагаються демонструвати не лише на полі бою, але й на різноманітних воєнних парадах.

Сьогодні ми згадуємо славний вхід нашого Царя, Ісуса Христа, до Єрусалиму. Цей день ми називаємо ще Вербною неділею, згадуючи про те, як народ, який перебував у Єрусалимі, вітав вхід Сина Божого до своєї столиці із пальмовим віттям у своїх руках. Ми наслідуємо їхній приклад, а оскільки пальми в нашій місцевості не ростуть, то ми використовуємо традиційне українське дерево – вербу.

На зустріч Христові не вийшов цар Ірод. На зустріч Христові не вийшов намісник римського імператора Понтій Пілат. На була вишикувана почесна варта із римських воїнів, розквартированих у Єрусалимі. На зустріч Христові не вийшли митники та всі інші урядники імперії. Як втім і не вийшли зустрічати Христа ні первосвященики, ні фарисеї.

Якби до Єрусалиму завітав сам імператор Риму, о тоді всі вони, окрім хіба що фарисеїв, вітали б його з почестями. А назустріч Христові вони не виходять. Вони в нього не вірують. Не вірують у Христа язичники. І не вірують у Христа ні первосвященики, ні фарисеї. І ті й інші мають своїх власних богів. Саме так – фарисеї і первосвященики вірували в своїх богів. Бо коли відступаєшся від істинного Бога, то починаєш поклонятися фальшивому богові, який відповідає твоїм власним уявленням про те, яким має бути Бог. Через це не лише римляни і греки, але й фарисеї і садукеї не розуміють Христа і не розуміють природи Його Царства. Натомість вони запекло проти Христа і проти Його Царства воюють.

Ми ж знаємо Христа і разом із віруючими євреями вітаємо Його вхід до Єрусалиму. А Христа ми знаємо не через те, що ми прийшли до цього якимось власними ділами, міркуваннями чи іншими способами. Якби ми йшли до Христа таким чином, то Вербної неділі ми перебували у таборі ненависників Христа – фарисеїв і первосвящеників. Ми знаємо Христа, бо з Христом нас познайомило Євангеліє, вірніше – Господь Святий Дух, Який через Євангеліє покликав нас до Христа.

А кого познайомив із Христом Святий Дух, той знає, що найпершої Вербної неділі виконалося пророцтвом, яке Господь Святий Дух промовив через Свого пророка Захарія: «Радій вельми, о дочко Сіону, веселись, дочко Єрусалиму! Ось Цар твій до тебе гряде, праведний і повний спасіння, покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, сині ослиці» (9:9). Жоден юдей із тих, що перебували в Єрусалимі, не мав виправдання не вийти на зустріч своєму істинному Цареві, Синові Божому і Синові Давидовому. Адже Господь попередив про те, де цей Цар народиться, що Він робитиме і нарешті – як Він входитиме до Єрусалиму.

І величезні натовпи юдеїв вітали Христа, Який входив у Свою земну столицю Його духовного Царства. Пророк Захарій передвіщає визначну особливість істинного Царя Юдеїв. Він – праведний і повний спасіння. В Ньому немає жодного гріха. Він наповнений спасінням і виливає це спасіння на всіх тих, хто приходить до Нього, на всіх тих, що вірують в Нього і уповають на Нього.

Світські царі можуть бути справедливими і добрими, але вони завжди мати муть гріх, бо вони – звичайні люди, яким цей Цар духовний, Ісус Христос, дав владу, аби вони служили Йому на землі, караючи зло і хвалячи добро, і роблячи все, аби Христові люди могли «тихе й мирне життя в усякій побожності та чистості» (1 Тим. 2:2). Спасіння і вічного життя вони дати не можуть. Світські царі самі потребують Спасителя від гріха.

І цей Спаситель – Христос, Цар, Який входить у Єрусалим у покірності. Він не йде на шикарній колісниці, тогочасному еквівалентові сучасних мерседесів. Він в’їжджає на віслюкові – транспортному засобові типового єврея у ті часи. Він не йде, аби зробити євреїв незалежними, хоча багато-хто дуже хотів визволитися від римського іга. Він не входить у Єрусалим, аби зробити євреїв могутніми, а багато-хто з них мріяв про те, що Месія дасть їм владу над іншими народами.

Він не входить у Єрусалим, аби зробити євреїв багатими, хоча багато-хто, як Юда Іскаріотський, очікував від Христа саме багатств цього світу, і їжі, і напоїв, і здоров’я. І цей світ, який не бачить далі плоті, мирський світ, не знає Христа, не розуміє Христа і Христа Царя не вітає.

Він не може Його вітати, бо навіть багато з тих помиляються, хто вітають Ісуса, Який входить до Єрусалиму. Вони вітають Його не з тієї причини, з якої Він до Єрусалиму входить. Бо Він – винятковий Цар, особливий Цар, унікальний Цар. Він – Цар праведний. Він – Цар повний спасіння. І Він – Цар покірний.

Він входить у Єрусалим, аби завершити ту місію, з якою Він прийшов у цей світ – спасти нас від наших гріхів і повернути нас до раю – дати нам вічне життя у Божому Царстві. Це можуть бачити всі, в кого відкриті Духом очі і хто чує Слово Боже, яке свідчить про Христа-Царя і винятково про Нього. Бо для нашого спасіння і вічного життя немає нікого важливішого крім Нього.

Цар Ісус заходить у Єрусалим, аби тут бути зрадженим і виданим у руки язичників і бути принесеним у жертву за гріхи всього світу. Невинний за винних. Невинний настільки і відданий Богові та Божому народові настільки, що навіть язичницький правитель вмиває руки і наказує прибити на Його хресті табличку «Ісус Назарянин, Цар Юдейський». Більшість юдеїв цього, на жаль так і не зрозуміли і не розуміють, чекаючи на вигаданого царя, який принесе їм ті скарби, якими вони захоплюються – мирські скарби.

Але Цар Ісус, Якого вітає Єрусалим, що потім зрадить і видасть Його на хрест, не залишився у гробі, а воскрес. І вознісся на небеса. І, перебуваючи по правиці Отця, дарує всім Своїм підданим, тобто всім віруючим в Нього, неймовірні скарби. Ці скарби – скарби небесні і той, хто їх має, той має вічне життя.

Ці скарби – прощення гріхів, виправдання, праведність Христова. Аби ми могли ці скарби збирати, наш Цар зодягнув нас у Себе – Він зробив це у водах Хрищення. Там ми одягнулися у Христа, Який на хресті Своєю святою і дорогоцінною кров’ю обмив нас від усякого гріха, усякої неправедності і нечистості, аби ті, що христяться у Нього і вірують в Нього, були праведними, а отже чистими і досконалими в очах Божих.

Ми поєдналися з цим чудесним Царем у нашому Хрищенні. Ми залишаємося поєднані з Ним через нашу віру, яка слабне без Євангелія і яка від Євангелія зміцнюється. Ми поєднуємося із цим Царем, коли підходимо до Його Столу щонеділі і щоразу, коли Він запрошує нас кажучи: «Прийміть, споживайте, це – тіло Моє, що за вас ламається. Пийте з цієї чаші, це – кров Моя Нового Заповіту, що за вас і за багатьох проливається на прощення ваших гріхів».

Відвертаючи увагу від скарбів світу і привертаючи нашу увагу до скарбів небесних Він каже: «Якщо ви споживати не будете тіла Сина Людського й пити не будете крови Його, то в собі ви не будете мати життя. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той має вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня. Бо тіло Моє то правдиво пожива, Моя ж кров то правдиво пиття. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той в Мені перебуває, а Я в ньому» (Ів. 6:53-56).

Кожен, хто вірує в Христа; кожен, хто причащається Ним у вірі; кожен хто уповає на Христа, житиме в Його Царстві повіки віків. Тож вітаймо сьогодні, любі брати і сестри, Христа Царя разом із усіма віруючими, співаючи нині і завжди: «Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Цар Ізраїлів!» Прийди, Господи Ісусе! Амінь.

Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Филип. 4:23).