Хай християнин знає, що його земне життя вже йому не належить
і не дане воно йому заради нього самого – його життя і праця тут належать
Христові, його Господу. Тож хода його мусить бути такою, що додаватиме до честі і слави Його Пана, Якому він так
повинен служити, щоб міг промовити разом із Павлом, не лише щодо духовного
життя – життя віри та праведності благодаттю, але й щодо його плодів –
зовнішньої поведінки: «Живу вже не я, а Христос проживає в мені» (Гал. 2:20).
Християнський спосіб життя можна описати, як «ходіння у Христі» і навіть так,
як Павло каже це в іншому місці (Рим. 13:14): «зодягнутися Господом Христом»
наче одежею або прикрасою. Світ має визнавати Христа з того, як Він у нас сяє…
Бог обіцяє: «Я
шаную тих, хто шанує Мене» (1 Сам. 2:30). Але коли християни ідуть іншим
курсом, то вони наводять на себе Божий найсуворіший гнів і самі наводять на
себе відкидання і ганьбу. Бо Він каже далі: «Хто зневажає Мене, будуть
зневажені!» А в Другій Заповіді Бог погрожує певними та жахливими карами тим,
що зловживають Його Іменем – тобто тим, що не застосовують його на Його честь і
хвалу.
Мартін
Лютер, З проповіді на сімнадцяту неділю по Св. Трійці
Немає коментарів:
Дописати коментар