неділю, 4 березня 2018 р.

Проповідь на 2-у неділю Великого посту

                                          
                                     ВЛАДА ПРОЩАТИ ГРІХИ

  (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Коли ж Він по кількох днях прийшов знов до Капернауму, то чутка пішла, що Він удома. І зібралось багато, аж вони не вміщалися навіть при дверях. А Він їм виголошував слово. І прийшли ось до Нього, несучи розслабленого, якого несли четверо. А що через народ до Нього наблизитися не могли, то стелю розкрили, де Він був, і пробравши, звісили ложе, що на ньому лежав розслаблений. А Ісус, віру їхню побачивши, каже розслабленому: «Відпускаються, сину, гріхи тобі!» Там же сиділи дехто з книжників, і в серцях своїх думали: «Чого Він говорить отак? Зневажає Він Бога... Хто може прощати гріхи, окрім Бога Самого?» І зараз Ісус відчув Духом Своїм, що вони так міркують собі, і сказав їм: «Що таке ви в серцях своїх думаєте? Що легше: сказати розслабленому: «Гріхи відпускаються тобі», чи сказати: «Уставай, візьми ложе своє та й ходи?» Але щоб ви знали, що Син Людський має владу прощати гріхи на землі, каже розслабленому:  «Тобі Я наказую: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!» І той устав, і негайно взяв ложе, і вийшов перед усіма, так що всі дивувались і славили Бога, й казали: «Ніколи такого не бачили ми!» (Євангеліє від Св. Марка 2:1-12) 

Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа!  (Рим. 1:7) Амінь. 

Дорогі брати і сестри, один літній служитель церкви, розповідаючи про події ІІ Світової війни, згадав історію про те, як американські війська весь день намагалися захопити невеличне німецьке місто. Надвечір місто було захоплене. Коли вони зайшли в центр міста, то на головній площі побачили розбиту на частини статую Христа, яку, очевидно, звалив з постаменту артилерійський снаряд.  

Упродовж кількох наступних днів солдати намагалися відновити статую. Фрагмент за фрагментом вони стулювали докупи і нарешті статуя Христа була майже відновлена. Майже, бо їй бракувало долонь. Вони були цілковито зруйновані під час бою. Втім солдати вирішили статую поставити на постамент. Так вона простояла одну ніч. А вранці солдати побачили картонку, яка звисала з рук без долонь. А на ній надпис: «У Мене немає інших рук крім ваших». 

Сьогоднішня євангельська оповідь показує нам чотирьох чоловіків, які послужили наче руками Христа. Ці четверо чоловіків мали приятеля, який мав страшну хворобу. Він був паралізований. Він лежав. Він не міг поворухнутись. Можливо, він мав пролежні на своєму тілі.  В усьому він залежав від інших людей, від своєї родини та друзів. Вони мали бути його не лише ногами, але й руками. 

А ще, очевидно, він не міг говорити. Хвороба, напевно, відібрала його мову. Бо в Євангелії він не промовляє ні слова. Він міг виробити якусь особливу мову для вираження згоди чи незгоди, наприклад кліпнути оком один раз чи два. Такий вид мовлення ми бачимо у фільмах про лікарні, коли мова стосується важкохворих людей і коли потрібно дізнатися про їхню думку.  

            Становище цього бідного чоловіка було безвихідне і вкрай скрутне. Сам він не міг ні ходити, ні рухатись, ні говорити. Його друзі, очевидно, запропонували йому піти до Ісуса з Назарету, Який проповідував Євангеліє Царства і зцілював усіх, хто лишень до Нього звертався. І вони разом вирушили в дорогу.   

            Ці четверо друзів не були двоєдушними, тобто вони щодо Христа не мали ніяких вагань. Вони вірили, що Ісус зцілить їхнього друга. Вони вірили, що чудо буде. Їхня віра була непохитна. І вони це гарно демонструють. 

            Коли Господь приходить до Капернауму, і заходить до дому, де проживає Його родина, то народу сходиться стільки, що люди товпляться навіть біля дверей. Там були не лише хворі та немічні. Там були ще й глядачі, яких дуже цікавило те, що відбувалось, адже чуда були правдиві і різноманітні – від перетворення води на вино на весіллі в Кані Галілейській до абсолютних, повних зцілень хворих. 

            Наші четверо друзів, які на ложі несли паралітика зрозуміли, що всередину їм так просто не потрапити. Крізь натовп їм не пробитись, тож вони забралися на дах, який в тій місцині був зазвичай плаский і мав окремий вхід знадвору. Їхнє співчуття до паралізованого чоловіка настільки велике, а їхня віра в те, що Ісус його зцілить настільки сильна, що вони розбирають частину, створюючи достатньо великий отвір, щоб через нього опустити і розташувати нещасного чоловіка просто перед Ісусом.  

            Вся увага присутніх була звернута до цих п’ятьох людей – чотирьох, які дивилися на Ісуса з розібраного даху згори донизу і на їхнього хворого і нещасного друга, який дивився знизу догори. Але найголовніше на них був спрямований погляд Ісуса. Ніхто з цих пяти не промовляє жодного слова. Та й Ісусові це не потрібно. Він і без слів все знає. Він – всезнаючий Бог і Людина в одній особі. 

            Ісус дивиться на них і бачить їхню віру, їхнє на Нього сильне уповання. І найголовніше Він бачить серце паралітика. Він бачить, що в ньому відбувається. Він бачить задавнену хворобу цього нещасного чоловіка і бачить її причину. Тож Господь береться за неї і промовляє до цього змученого і розкаяного: «Відпускаються, дитино, гріхи тобі!» 

            Український переклад Біблії вживає слово «сину».  Звісно, це слово теж вказує на близькі, родинні взаємини між Спасителем і розкаяним грішником. Але грецький текст оригіналу вживає саме слово «дитино». Слово, яке набагато сильніше виражає Вітцівські почуття Бога до віруючих.  

            Кого бачить Ісус? Згорьоване, змучене, нещасне і розкаяне Своє створіння, яке Він прийшов знайти, спасти і відновити до благословенних взаємин із Богом і до вічного життя в Його Царстві. Ісусові слова завжди влучні, завжди правильні, завжди дієві. «Відпускаються, дитино, гріхи тобі!» – саме це потрібне паралізованому чоловікові.   

            Саме ці слова потрібні сьогодні нам. Саме ці слова потрібні сьогодні мільйонам українців та мільярдам інших людей по всьому світові, бо всі згрішили і всі позбавлені Божої слави, і всі мають той вирок, який несе гріх – смерть, тимчасову і вічну.   

            Не просто тягар на серці, на душі, а жахливу кару, яка має тривати цілу вічність у вогняному озері пекла – ось що дають нам наші гріхи. Яких чудових віруючих приятелів мав сьогоднішній паралітик! Вони принесли його до Христа, до Спасителя, до прощення гріхів, до виправдання, до здоровя, до воскресіння і до вічного життя!   

            Але не всі так дивляться на Господа і на Його Слово. В будинкові зібрані книжники, тогочасні богослови. І вони не можуть змиритися із словами Христа. До їхніх вух долинають слова Христової проповіді, але вони пропускають її мимо вух. На їхніх очах відбуваються чуда, які може робити лише Бог, але вони закривають на них очі. 

            Ні, вони з Христом не сперечаються вголос. Вони «в серцях своїх думали: «Чого Він говорить отак? Зневажає Він Бога... Хто може прощати гріхи, окрім Бога Самого?» Кожен з них намагається відкинути Його Слово, заперечити те, що бачить і чує, і звинуватити Сина Божого в смертному гріхові.  

            Невірство завжди себе так поводить. Віра спішить до Спасителя по поміч, а невірство відмовляється бачити в Ньому Спасителя від гріха і знаходить мільйон аргументів, аби відкинути Його послання, відвернутися від Нього і гордо піти геть – від Євангелія до Закону, від прощення – до осуду, від Царства Божого – до пекла.  

            Господь так само як бачить серця п’ятьох віруючих чоловіків, так само бачить і серця невіруючих теологів з Капернауму. Вже самі Його дальші слова мали би привести їх настрашити і привести їх до покаяння. «Що таке ви в серцях своїх думаєте? Що легше: сказати розслабленому: «Гріхи відпускаються тобі», чи сказати: «Уставай, візьми ложе своє та й ходи?»  

            Але Господь іде ще далі: «Але щоб ви знали, що Син Людський має владу прощати гріхи на землі, каже розслабленому:  «Тобі Я наказую: Уставай, візьми ложе своє, та й іди у свій дім!» Те, що відбувається далі, чітко засвідчує Ісус Христос – не просто людина. Він – Син Людський. Він – вічний  і всемогутній Бог, Який стався людиною у часі. І це засвідчує чергове велике Його чудо, що слідує за відпущенням гріхів. 

            Паралітик «устав, і негайно взяв ложе, і вийшов перед усіма, так що всі дивувались і славили Бога, й казали: «Ніколи такого не бачили ми!» Вся слава належить Богові. Вся слава належить Христові. Бо, аби гріхи цього паралітика були забрані з нього і віддалені від нього так, як віддалений від заходу схід, Єдинородний Божий Син, забрав його гріхи і всі наші гріхи, любі брати і сестри, на Себе.  

            Аби паралітик і його друзі, аби ви і я, не страждали від прокляття гріха, не зазнавали гніву Божого, не зазнали вічної смерті і не були вкинуті на вічні віки до аду, Ісус Христос став прокляттям замість нас на Голгофському хресті. На Христа вилився повний Божий гнів за всі гріхи людства, за ваші і мої гріхи. Невинний і святий Господь Ісус помер на нашому місці і замість нас. І Він вийшов переможцем над смертю, воскреснувши на третій день, як і обіцяв. Кожне слово Христове «очищене, щит Він для тих, хто в Нім пристановище має» (Пс. 30:5).  

            Слово Христове живе і діяльне, і воно повік пробуває, як і наш розпятий і воскреслий Господь. Сьогодні так само лунає Його прощення гріхів, бо Ісус дав цю владі Його Церкві, вам, любі розкаяні грішники – любі віруючі в Христа брати і сестри. Господь не хоче, щоб ви жили в гріхах. Господь не хоче, щоб гріхи тяжіли над вами. Господь дуже любить вас і хоче, аби ви були в Його Царстві, яке Він здобув для нас Його всепокриваючою жертвою на хресті. 

            Звісно, будуть ті, хто буде Христовому Слову далі чинити опір. Звісно, вони будуть переконувати, що Церква і всі Христові діти не мають права відпускати гріхи. Але Господь сказав Своїй Церкві: «Прийміть Духа Святого! Кому гріхи простите, – простяться їм, а кому затримаєте, то затримаються!» (Ів. 20:22, 23).  Сьогодні може бути ще більше невіруючих теологів ніж за часів Христа. Але влада, яку Церкві дав Христос така само, як Його відпущення гріхів. Така сама жива і діяльна.  

Коли ви відпускаєте гріхи заради Христа тому, хто згрішив і кається, то таке відпущення дійсне, як і Христове. І коли ви сьогодні чуєте відпущення гріхів ваших, воно таке ж саме дієве, як би вам їх відпускав Сам Христос. Чому? Бо так сказав Христос. Така Його Заповідь. Таке Його непорушне Слово і воля. І тим книжникам сьогодення ми кажемо: «Ви не вірували тоді і не віруєте сьогодні». Я краще буду вірувати з паралітиком і його друзями. Коли мені відпускають гріхи, то вони відпущені. І коли Христос сказав мені гріхи відпускати, то я, у цій важливій справі, справі життя і смерті, буду слухатись Бога, а не вас.             

            Любі брати і сестри, будьте друзями паралітиків. Будьте вустами Христовими – проголошуйте прощення. Будьте Христовими руками та ногами і приводьте та привозьте до церкви ваших друзів, родичів і знайомих, аби вони й могли почути Євангеліє, увірувати, отримати відпущення гріхів і встати з ложа гріха та йти дорогою праведності до Царства Христового, покріпляючись дорогою Його істинними тілом і кров’ю у Святій Євхаристії та маючи Його підбадьорення: «Відпускаються, дитино, гріхи тобі!» Заради Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

Немає коментарів: