(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Пильнуйте, стійте у вірі, будьте мужні, будьте міцні, хай з любов'ю все
робиться в вас! Благаю ж вас, браття, – знаєте ви дім Степанів, що в Ахаї він
первісток, і що службі святим присвятились вони, – і ви підкоряйтесь таким,
також кожному, хто помагає та працює. Я тішусь з приходу Степана, і Фортуната,
і Ахаїка, бо вашу відсутність вони заступили, бо вони заспокоїли духа мого й
вашого. Тож шануйте таких! Вітають вас азійські Церкви; Акила й Прискилла з
домашньою Церквою їхньою гаряче вітають у Господі вас. Вітають вас усі брати.
Вітайте один одного святим поцілунком. Привітання моєю рукою Павловою. Коли хто
не любить Господа, нехай буде проклятий! Марана та! Благодать Господа нашого
Ісуса нехай буде з вами! Любов моя з вами всіма у Христі Ісусі, амінь! (1
Коринтян 16:13-24).
Божій Церкві, посвяченим у Христі
Ісусі, покликаним святим…благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа
Ісуса Христа! (1 Кор. 1:2, 3). Амінь.
Дорогі брати і сестри, позавчора
ми святкували День незалежності України. На Хрещатику відбувся черговий
військовий парад. Воїни, які стояли на головній вулиці столиці, свідчили про
готовність країни захищатися. Таке свідчення – важливе, бо наша країна донині
воює. До цього часу окупованим залишається Крим і частини Донбасу.
Наша історія, як столітньої так і
кількарічної давності свідчить, що коли не пильнувати, коли не мати міцної
армії, надійної зброї, то досить скоро хижацький сусід прийде з війною, почне
шматувати українську територію і вбивати український народ. Так завжди було і так, очевидно, буде до
кінця цього світу.
Сьогодні Господь Святий Дух
устами Апостола Павла кличе нас теж пильнувати. Але це пильнування – особливе. Воно
– духовне. Апостол Петро закликає нас: «Будьте тверезі, пильнуйте! Ваш
супротивник диявол ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого» (1 Петр.
5:8). Коли немає пильнування, то раніше чи пізніше, але неминуче настає
руйнування миру з Богом і руїна в церкві.
Одним із прикладів такого
руйнування є те, як вчинили ізраїльтяни після того, як Господь показав дуже великі
чуда і коли Бог вивів їх могутньою рукою
із дому рабства. Мойсей пішов на гору, аби отримати Закон для Божого народу,
Божі заповіді. Здавалося б, що ще треба для нації, яка стала вільною і яка йшла
дорогою до Обіцяного Краю під проводом Божим?
Від них вимагалася лише вірність. Але що вони вчинили? Вони вирішили
зробити золоте теля і поклонятися йому, як своєму богові. Вже тоді, дорогою до
Ханаану, цей народ міг би загинути від Божого суду.
Або ось ще один приклад. Господь
дав Ізраїлеві царя за Своїм серцем – Давида. Потім на царському престолі сів
його син, Соломон, якого Бог наділив надзвичайною мудрістю, а країну – миром.
Ізраїль за днів Соломона буквально купався в розкошах. В Ізраїлі було стільки
золота, що срібло, як написано в 1 Царів «за Соломонових днів не рахувалося за
щось» (10:21).
Але цар Соломон перестав
пильнувати Божого Слова, і що ж сталося. Далі написано, що А цар Соломон
покохав багато чужинних жінок: і дочку фараонову, моавітянок, аммонітянок, едомітянок,
сидонянок, хіттіянок, із тих народів, що про них Господь сказав був Ізраїлевим
синам: Не ввійде те між них, і вони не ввійдуть між вас, бо вони справді
нахилять ваші серця до своїх богів. До них прихилився Соломон коханням….І
сталося на час Соломонової старости, жінки його прихилили його серце до інших
богів; і серце його не було все з Господом, Богом, як серце його батька Давида.
І пішов Соломон за Астартою, богинею сидонською, та за Мілкомом, гидотою
аммонітською. І робив Соломон зле в очах Господніх, і не йшов певно за Господом,
як його батько Давид (11:1, 2, 4-6).
Ще за життя Соломона на Ізраїль
Бог почав наводити ворогів, а по Соломоновій смерті царство, яке викликало
захоплення у цілого світу, розкололося на дві частини, які потім теж зникли із
карти світу через гріхи відступництва від Бога та Його Слова. Те, що стосується
цілого народу, стосується і окремого віруючого. Бо якщо ми не пильнуємо Божого
Слова, то дуже легко самі потрапляємо у різноманітні пастки і можемо не лише
зруйнувати життя в цьому світі собі та іншим людям, але навіть втратити життя
вічне, яке ми маємо самою вірою в Божого Сина.
Через це інший заклик від
Апостола: стійте у вірі. Брак пильнування приводить до втрати віри. А коли
втрачена віра в Христа, то втрачено все. Віра – це Божий дар. Це не те, що ми можемо
самі створити якимись нашими вольовими чи розумовими зусиллями. Її творить у
нашому серці Господь Святий Дух. Це не просто віра в якогось бога. А це віра в
Бога Отця, Сина і Святого Духа. Це віра, що визнає Христа єдиним нашим
Викупителем. Це віра, яка горнеться до Христа, прагне бути з Ним, тішиться
Христом і живе у Христі.
І ця віра в Христа, створена Святим Духом наче
рука, яка приймає усі Божі щедрі дари, найбільшими з яких є прощення гріхів,
праведність, воскресіння і вічне життя, яке для нас здобув Божий Син. Стійте у
вірі – каже Апостол. Він вживає ці слова, бо раніше він кликав нас пильнувати.
Хто стояв на варті, той знає, що можна заснути й стоячи і навіть на ходу. Але
набагато легше заснути лежачи або й навіть сидячи. Тож коли Апостол кличе нас
стояти у вірі, то це пов’язано
також з пильнуванням. Стояти в бадьорості, не спати вартувати.
Це важко. І аби зрозуміти, чому
Апостол так наполягає на цьому, ми маємо згадати, що навіть, коли надворі сяє
ясне сонечко, світ лежить у темряві. Ця темрява духовна. І з неї весь час
лунають приємні для нашої грішної плоті колискові. Ті колискові від світу та
від диявола можуть мати різні мелодії, різні слова, але єдину ціль – відірвати
нас від Христа і занурити нас у гріхи.
Ці колискові можуть кликати нас
не йти в неділю, наприклад, до церкви, а відпочити в якийсь інший спосіб, без
Господа те без Його Слова, без Святої Вечері, без відпущення гріхів, без
спільноти з Богом і Його святими. Або ці колискові можуть кликати нас жити так
як живе світ, і не виділятися зі світу, який хвалить перелюб і просуває блуд,
як один із чудових способів життя.
Або ці колискові можуть кликати
покласти надію не лише на Христа, а ще на когось, на якого святого чи якусь
святу, на якісь мощі чи святі місця або ікони. І так легенько, поволі, під наше
духовне дрімання відвести нас від Христа, єдиної нашої надії і привести нас до
втрати віри, а з нею і Христа, і прощення гріхів, і воскресіння, і вічного
життя.
Стійте у вірі! – кличе нас Боже Слово. Горніться до Христа,
перебувайте у Його Слові. Не дайте, аби вас здолала духовна дрімота, не впадіть
у духовну сплячку, аби прокинутись на Останньому Суді перед тим, як бути
вкинутим на вічні муки у вогняне озеро пекла.
Стійте у вірі! – кличе нас Боже
Слово. Бо ви виправдані благодаттю через віру. Вірою в Христа ви маєте не
розгніваного Бога Суддю, а милостивого Бога, люблячого Отця, Який прощає вас
заради Христа і вітає вас у Своєму Царстві, як блудну дитину, яка вертається
додому і яку Бог обнімає і вдягає у чистий одяг праведності Христової і
накриває банкет, і кличе до радості всі небеса. Вірою ми залишаємось дітьми
Божими навіть тоді, коли весь світ буде вважати, що ми – сміття, яке нічого не
варте. Вірою в Христа ми залишаємось дітьми Божими навіть тоді, коли диявол і
всі його прокурори будуть нас обвинувачувати у всіх можливих і немислимих
гріхах, і нагадувати нам про всі наші помилки та гріхи, великі і малі,
доводячи, що прощення для нас немає і ніколи не буде.
Але коли ми стоїмо у вірі, то ми
наче покриті щитом, Який є Христос і Який каже до всіх обвинувачів: «Геть від
Моєї дитини! Я задля цієї людини Сам
стався людиною. Я прожив замість неї святе і досконале життя і Я помер на її
місці, і замість неї. Бачиш Мою кров? Нею ця дитина Моя обмита і тепер вона –
прощена, і виправдана. І вона належить воскресінню і вічному життю в Моєму
Царстві, бо Я воскрес і царюю на віки віків».
Нас, що стоїмо у цій спасенній
вірі, Господь кличе також бути мужніми. Це слово має особливе значення. Воно
кличе не поводитись, як жінки, в яких періодично міняється настрій або
ставлення до тієї чи іншої справи. В Послання до ефесян Апостол каже, «щоб
більш не були ми малолітками, що хитаються й захоплюються від усякого вітру
науки за людською оманою та за лукавством до хитрого блуду» (Еф. 4:14). Натомість Бог каже, щоб ми були мужні, тобто
діяли, як мужі – були непохитні у нашій вірі і весь час виявляли високі
стандарти християнства, навіть тоді, коли це несе загрозу нашому життю. Цієї
мужності Господь очікує від усіх християн.
Далі Апостол кличе нас бути
міцними. Коли хтось слабкий, якщо на нього чи на неї трохи натиснути, то він
або вона легко ламається, відступає від Христа, від Його Слова. Дивишся на таку
людину, яка ще нещодавно заявляла про спасіння самою вірою в Христа, а ось вона
вже ставить свічки перед іконами святих у іншій церкві і цим свідчить, що
Христа для спасіння вже не достатньо, а потрібне заступництво покійних людей,
навіть якщо вони вірували в Бога.
Це лише один із проявів слабості,
але таких проявів може бути багато і різних. Господь кличе нас не бути
слабкими, а бути міцними – бути міцними у вірі. Як нам зміцнюватись? Де нам
брати силу? Коли ми слабнемо, то зазвичай ми відпочиваємо, ми їмо їжу, п’ємо напої і таким чином ми
відновлюємо нашу силу. Так само і духовно ми зміцнюємось, коли відпочиваємо у
Господі – коли чуємо Його Слово, коли причащаємось Його істинними тілом і кров’ю
у хлібі та вині Святої Вечері. Ісус – наша Пожива. Ісус – наша Сила. Він – всемогутній, а коли ми – Ним та в
Ньому, лише тоді ми – сильні і міцні.
І, нарешті, каже Апостол: «хай з
любов'ю все робиться в вас». Раніше в цьому самому посланні з якого взяті слова
на сьогоднішню проповідь, Св. Павло писав: «Коли я говорю мовами людськими й
ангольськими, та любови не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!
І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усе знання, і коли маю всю
віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, то я ніщо! І коли я
роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не
маю, то пожитку не матиму жадного! Любов довготерпить, любов милосердствує, не
заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає
тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, 6 не радіє з неправди, але
тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!
Ніколи любов не перестає!»
Христова любов до вас, любі брати і сестри,
ніколи не перестає. Завершуючи своє
перше послання до коринтян Апостол запевнює їх у своїй любові. «Любов моя з
вами всіма у Христі Ісусі, амінь!» – пише
він. Хай ніколи не перестає і наша любов до Господа і до наших ближніх. А вона
можлива лише у Христі. Заради Нього. Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса
нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23). Амінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар