Проповідь на Преображення Господнє

                                   

                               СЛУХАТИСЯ СИНА БОЖОГО
                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

А через шість день забирає Ісус Петра, і Якова, і Івана, брата його, та й веде їх осібно на гору високу. І Він перед ними переобразився: обличчя Його, як те сонце, засяло, а одежа Його стала біла, як світло. І ось з'явились до них Мойсей та Ілля, і розмовляли із Ним. І озвався Петро та й сказав до Ісуса: «Господи, добре бути нам тут! Коли хочеш, поставлю отут три шатрі: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі». Як він ще говорив, ось хмара ясна заслонила їх, і ось голос із хмари почувсь, що казав: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся!» А почувши, попадали учні долілиць, і полякалися сильно... А Ісус підійшов, доторкнувся до них і промовив: «Уставайте й не бійтесь!» Звівши ж очі свої, нікого вони не побачили, окрім Самого Ісуса. А коли з гори сходили, заповів їм Ісус і сказав: «Не кажіть нікому про цеє видіння, аж поки Син Людський із мертвих воскресне» (Євангеліє від Св. Матвія  17:1-9).

            Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир!   (1 Петр. 1:1, 2). Амінь.

Дорогі брати і сестри, коли до Києва приїздить якась знаменитість, то до її приїзду прикута увага засобів масової інформації. Її часто охороняють, а на її виступи приходить чимало народу. А якщо до Києва прибуває президент якоїсь могутньої країни, то влада може перекривати навіть цілі райони міста, а на прийом до такої поважної особи прагнуть потрапити не лише чиновники, але й політики, бізнесмени та багато інших людей. Коли такий президент читає лекцію в якомусь українському університеті, то найліпша аудиторія чи зала такого університету зазвичай вщерть забита не лише студентами і викладачами, але й тими, кому пощастило потрапити на такий захід, адже таке спілкування і така присутність можуть принести великі вигоди в майбутньому.

Ми можемо лише уявити, що творилося б у Єрусалимі, якби Ісус Назарянин раптово з’явився у сліпучому світлі, а довкола Нього ішов би гурт Старозаповітних пророків у супроводі могутніх ангелів.  Тоді, напевно, всі первосвященики і священики вийшли б Йому на зустріч. Фарисеї, за своїм звичаєм, зайняли б передні місця серед усіх найвідоміших і найбагатших громадян. 

А потім звістка дійшла б і до Риму. Єрусалим був би оточений по периметру і всіх простих юдеїв, які щиро вірували в Бога і терпеливо чекали на Месію, попросили б покинути місто, в яке мав би приїхати цезар із усім своїм почетом. В Єрусалимі готувалися б найвишуканіші яства і до Єрусалиму звозили б найкращі вина Римської імперії. Ісусовою резиденцію був би якщо не дім первосященика, то резиденція Понтія Пілата. 

А потім до Єрусалиму могли б потягнутися ще й каравани із далеких країн, які хотіли б теж побачити Царя над царями та здобути Його прихильність, аби панувати у якомога ефективніший спосіб у своїх рідних країнах та ще й під Божою опікою. На прийом до Ісуса Назарянина записувалися б за місяці, а то й за роки наперед. І ніхто про таке місце, як Голгофа не чув би і не згадував би. 

Бо вся влада: і світська, і церковна об’єдналися б у єдиному пориві розділяти славу, шану, і честь, і нові можливості, які їм приніс би Ісус Назарянин. Адже світові хочеться саме цього: влади, слави, багатства і панування.  Ісус тоді був би Царем для світу, а не його Спасителем.

Це якраз той випадок, коли хочеться сказати: «Як добре, що історія не знає умовного стану!» Наш Господь не прийшов у славі і не прийшов, аби бути Царем або хоча б князем цього світу. Він не народився у палаці, а у віфлємській стаєнці. І першою Його колискою був не витвір якогось славетного майстра, а скромні ясла – годівниця для худоби. Коли Його приносили у храм, то людські очі в Ньому не бачили Бога во плоті, а бачили звичайного єврейського хлопчика з бідної сім’ї, за якого принесли в жертву пару голубів.

Втім Месію в Ньому бачили ті, кому це відкривав Бог. Він, через ангела, показав Його пастухам на полі в час Різдва, Він вказав на Христа старенькому і благочестивому Семенові та Христолюбивій старенькій вдовиці Анні. Він вказав на Христа масі віруючих через Івана Христителя, який промовляв: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» (Ів. 1:29)

Це Бог вклав в уста Петрові сповідання: «Ти Христос, Син Бога Живого!» (Мт. 16:16). Христа знає, Христа сповідує, у Христа вірує лише той, в чиєму серці віру створив Господь Святий Дух. Вони вірують, не через те, що бачать, бо Христос виглядає, як проста, звичайна людина – простий юдей із Галілеї. Вони вірують, бо віра – від слухання Слова Христового. Цієї віри не мають первосвященики, ані фарисеї, ані Понтій Пілат. Цю віру мають діти Божі, учні Христові, трьох з яких кличе із Собою Божий Син на гору.

Він бере лише трьох, найближчих до Себе учнів: Петра, Івана та Якова. І веде їх за Собою. Вони відходять від загального гурту учнів і піднімаються все вище і вище, поки не виходять на високу гору. І на цій горі відбувається щось надзвичайне. «І Він перед ними переобразився», читаємо ми. Те, що побачили Апостоли, їх вразило: «обличчя Його, як те сонце, засяло, а одежа Його стала біла, як світло».  Христа у сяйві бачать не правителі цього світу, а колишні рибалки Христа у славі бачать не лицеміри, а віруючі, яким Господь захотів це об’явити.

Коли Мойсей зійшов після зустрічі з Богом з гори Синай, його обличчя ясніло так, що він мав своє обличчя покривати. Але в Христа сяє не лише обличчя, але й Його одежа. Бо Мойсей – звичайна людина, а Христос – Син Божий, істинний Бог у людському тілі. Той, з Кого глузує світ, з’являється перед глузіями у вигляді раба, а учням у день Преображення –  у вигляді Богочоловіка, Який на певний час перестав приховувати Свою божественність і Своєю святою славою осяює гору і Апостолів.  

Учні бачать істинне обожествлення людської плоті, яке можливе лише в Христі і у Христа. Їм не складно буде проповідувати Тайну Святої Вечері і присутність Христового тіла під виглядом хліба та присутність Його святої крові під виглядом вина. Вони бачили те, що в людську логіку не вкладається і те, що людський розум пояснити не може.  Вони бачать воплоченого Божого Сина у славі.

І вони бачать не лише Його. Але біля Нього з’являються ще й Мойсей та Ілля. Якщо Іллю Господь забрав був живим на небеса, то як міг біля Христа з’явитися Мойсей, який помер? Відповідь ми знаходимо у словах Христа.  «Поправді, поправді кажу вам: Хто слухає слова Мого, і вірує в Того, Хто послав Мене, життя вічне той має, і на суд не приходить, але перейшов він від смерти в життя. Поправді, поправді кажу вам: Наступає година, і тепер уже є, коли голос Божого Сина почують померлі, а ті, що почують, – оживуть» (Ів. 5:24, 25).

Мойсей, найвеличніший пророк Старого Заповіту, слухав слово Христове, вірував у грядущого Христа і перейшов із смерті у життя. Ось ми бачимо його живого – він стоїть разом із Іллею поряд Ісусом і з Ним розмовляють.  

Як чудово їм було розмовляти з Христом, прихід Якого вони звіщали. Скільки вони зазнали бід і гонінь заради Божого Сина!  Але наскільки всі ті гоніння і біди бліднуть у порівнянні з тим, що вони отримали вірою в Сина Божого, Якого вони проповідували!  А про що вони зараз говорять? Я впевнений, що вони говорили про те, що мало незабаром статись. Вони говорили про Гетсиманію, про хрест Голгофи, про жертву Ягняти Божого і про Його смерть на хресті. А ще вони говорили про воскресіння Христове, яким здобута перемога для Мойсея, і для Іллі, і для всіх нас над смертю.

То була чудова бесіда і чудове товариство. Петро, Яків та Іван раптово опинилися на небесах посеред землі. І їм було так добре, що вертатись звідти вони не хотіли. Вони забулися не лише про своїх братів у вірі та служінні, але навіть про свої домівки. Невипадково Петро промовляє: «Господи, добре бути нам тут! Коли хочеш, поставлю отут три шатрі: для Тебе одне, і одне для Мойсея, і одне для Іллі». Навіщо вертатися у світ, повний зла, коли тут вже є небеса? – наче каже Петро, забуваючи про те для чого прийшов Христос, як буває і ми забуваємо про Його місію, про Його волю і про Його серце. 

Але відбувається щось ще дивніше. Як Петро ще говорив, «ось хмара ясна заслонила їх». Коли Бог з’являвся Мойсеєві на горі Синай, то Він з’являвся у хмарі. Коли Соломон освячував храм у Єрусалимі, то слава Господня наповнила храм хмарою так, що священики не могли в храмі стояти. На горі Преображення хмара ясна заслонює учнів і вони вже нічого не бачать, а чують лише Отця Небесного, Який промовляє: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся!»

Вся увага Апостолів і нас з вами спрямовується до Сина Божого, до Ісуса Христа, до Спасителя. Ми були загублені грішники, а Він завжди був, є і буде Божий Син Улюблений. Послання для Апостолів, для нас і для цілого людства однакове: «Слухайтеся Христа!» Лише те, що каже Він – важливе для вас, для вашого життя теперішнього і вічного. Бо лише Ісус є Дорога, і Правда, і Життя.

Поза Христом і поза Його Словом годі шукати правди про Бога і про спасіння. Але Христове Слово є істина, і воно несе нам прощення гріхів, виправдання, воскресіння, і вічне життя, і Царство Небесне. Отець наче каже: «Хочеш чути, що каже Бог – слухай Христа!  Хочеш мати прощення гріхів – слухай Христа!  Хочеш мати вічне життя і Царство Небесне – слухайся Христа! В Ньому – твоє прощення, твоє життя і твоє спасіння!» 

Світ, звісно, хоче протилежного. Світ і диявол хочуть від нас Христа затулити. Вони будують власні велетенські іконостаси зі святими, з Буддою і Аллахом, з різними найнеймовірнішими теоріями про походження життя на землі і про майбутнє людства. Але послання Отця залишається незмінним: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав. Його слухайтеся!» Так воно лунало у час Хрищення нашого Господа. Так воно лунає і на горі Преображення за наголосом: «Слухайтеся Христа!» І нікого іншого.

Переляканих Петра, Якова та Івана, які попадали долілиць, піднімає Христос. «Уставайте й не бійтесь!» – каже Він. З Христом нічого боятися: ні бур, ні диявола, ні світу, ані смерті. Бо Христос долає все. І робить Він усе це для нас – для вас, любі брати і сестри, що віруєте в Христа. На вашому боці – Сам Бог.  А «коли за нас Бог, то хто проти нас?» (Рим. 8:31). Коли ми з Христом і у Христі, то ми – з Богом і ніхто нам нічого не вдіє. Адже навіть із смерті ми переходимо у життя вічне.

Бо дорогу до цього життя проклав Христос і навіть Він Сам є цією дорогою – розп’ятий і воскреслий Господь слави, Цар над царями і Спаситель світу, наш Спаситель, Який гряде до нас у славі, що її бачили учні в час Преображення. Прийди, Господи Ісусе! Амінь.

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).