Про службу Божу і Євхаристію в ранній Церкві (1)

        

         Закінчивши молитви, ми вітаємо один одного поцілунком. Потім до Правителя Братів[1] приносять хліб і чашу води та (чашу) вина, змішаного з водою, а він, узявши їх, прославляє Отця Вселенної через Ім’я Сина і Святого Духа, і приносить подяку упродовж певного часу за те, що ми пораховані гідними прийняти це від Нього. Коли він закінчує молитви та подяку, то всі присутні погоджуються з ним, кажучи: «Амінь». Амінь по-гебрейському означає «Хай так буде». А коли Правитель віддав подяку і люди погодились, то ті, кого називають дияконами, дають кожному частину євхаристійного хліба і вина та води, а потім відносять їх до тих, що відсутні.
              А пожива  ця називається серед нас Євхаристією і нею нікому не дозволяють причащатися крім тих, хто вірує, що те, чому ми навчаємо, є істинним і тих, що отримали омиття, яке призначене для відпущення гріхів і відродження і які провадять таке життя, яке передав нам Христос. Бо ми це не приймаємо, як звичайний хліб і звичайний напій, але в спосіб, подібний до того, як Ісус Христос, наш Спаситель, будучи воплоченим Божим Логосом, набув і плоть, і кров для нашого спасіння, так і нас було навчено, що пожива євхаристійна через слово молитви, що від Нього, і якою наша плоть і кров живиться перетворенням, є плоть і кров того Ісуса, Який воплотився. Бо Апостоли у споминах, які складені ними і які називаються Євангеліями, таким чином передали те, що було їм заповідане: що Ісус узяв хліб і подяку віддавши, сказав: «Робіть це на спомин про Мене, це – Моє тіло». І так само, взявши чашу і подяку віддавши, сказав: «Це – Моя кров» і подав це лише їм.

  

Юстин Мученик, з Апології

---

[1] Пастиря.