З проповіді на 12-у неділю по П'ятидесятниці

     

    Христа воскреслого, каже наш любий Апостол, бачив і Кифа, тобто Петро, якого добре знали коринтяни, і всі Апостоли. А одного разу воскреслий Господь з’явився «нараз більше як п'ятистам браттям, що більшість із них живе й досі, а дехто й спочили».  Ви все це легко може перевірити, наче каже Апостол. Просто спитайтеся в очевидиців Христового воскресіння.                
     А себе він порівнює з недородком, з викиднем, бо ж він був переслідником Церкви. Савл перестав бути хвальковитим і самоправедним фарисеєм, а став віруючим дитям Божим і Апостолом. І це сталося не через заслуги чи рішення, а всупереч їм.  «Благодаттю Божою я те, що є», – каже він. Вся заслуга за моє спасіння, каже він, належить винятково Христові, Його любові. Я був жахливий грішник, а благодаттю Божою я тепер Апостол.               
      Всупереч гріхам, всупереч силі диявола і самої смерті, Павло тепер бачить, і живе, і проповідує Євангеліє. І навіть за свою працю, він завдячує благодаті Божій, невимовній Божій любові у Христі. Це не я, наче каже він, працюю, а Божа благодать, що в мені. Це не ви, любі брати і сестри, працюєте, дієте, а Божа благодать, невимовна Христова любов, що у вас.                
     А цю благодать Бог виливає на нас через Своє Євангеліє. Його Слово виливає на нас Його благодать. У Хрищенні ми отримуємо Його благодать. У Таїнстві, у тілі та крові Христових під виглядом хліба та вина, ми отримуємо Божу благодать. Ніде інде її не слід шукати і ніде інде її не знайти, а в Євангелії, до якого нас і всіх християни сьогодні повертає Апостол Павло. Заради Христа. Амінь.                
     Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23). Амінь.