Прабатьківський гріх це… невпинне зло, яке
трудиться день і ніч навіть у тих, хто спить… Він завжди наважується відводити
нас від Бога. Та виразкова пошесть гріха… завжди викликає свої пристарсті та
власні тенденції… Ці імпульси інколи легші, інколи більш серйозні і їх слід розглядати
як своєрудну отруту, яка постійно витікає і виразку, яка чим більше
наближається до одужання, то тим менше має в собі отрути. Гріх діє таким чином
, а ми повинні накладати перев’язку до загоєння…
Таким чином, прабатьківський гріх –
у нас невпинний, але оскільки ми перебуваємо під опікою нашого Лікаря, під
нашим Христом і живемо з усвідомленням своєї хвороби, то ми будемо
благословенні. Бо та отрута з дня в день зменшується, а ми постійно витираємо,
обмиваємо та очищуємо отруту, яка буде цілковито знищена вогнем у День
Суду. Тим часом нас лікує живий Лікар,
тобто Христос. Ми чуємо Слово, молимось, читаємо. Наскільки можемо, ми одужуємо
через Слово.
Бо ми повинні щодня молитись,
слухати Слово і розважати про нього, відвідувати Таїнства і очищувати отруту і
гнилизну. Відповідно, ми повинні використовувати ці засоби, аби бути обмитими,
очищеними від отрути гріха, допоки ми не будемо очищені повністю. Це
відбудеться у ямі гробу, коли ми досягнемо вічного життя, яке настане в День
Останнього Суду…
Немає коментарів:
Дописати коментар