(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава
Горпинчука)
Тоді поприносили діток до Нього, щоб Він доторкнувся до них, учні ж їм докоряли. А коли спостеріг це Ісус, то обурився, та й промовив до них: «Пустіть діток до Мене приходити, і не бороніть їм, бо таких Царство Боже! Поправді кажу вам: Хто Божого Царства не прийме, немов те дитя, – той у нього не ввійде». І Він їх пригорнув, і поблагословив, на них руки поклавши (Євангеліє від Св. Марка 10:13-16).
Нехай буде вам благодать та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Еф. 1:2).
Дорогі брати і сестри, ще минулої неділі в нашій церкві стояв вертеп, в якому були фігурки Немовлятка Ісуса, Діви Марії, Йосипа, тварин, пастухів і мудреців. Усі вони були зосереджені довкола центральної постаті – Христа, святого Немовлятка. Немовля Христос – Спаситель, який народився для нас. Про це почули пастухи і поспішили до Віфлеєму, щоб побачити на власні очі Спасителя. Ісус був Немовлям проте Він вже був Спаситель.
Мудреці, які прибули до Єрусалиму шукали Царя Юдейського. Вони знайшли Дитя і матір Його, і Йосипа і впали ницьма перед Ісусом. Ісус був Дитятком проте перед Ним поклонялись мудреці. Для них Він був Цар Юдейський і Бог. Тож той факт, що Ісус був Дитя, їх не спиняв. Навпаки вони Йому передали великі свої і коштовні дари: золото, ладан і смирну.
По іншому думав Ірод. Сприйнявши відмову мудреців скласти донос на Сина Божого, він сприйняв це як глузування і віддав наказ повбивати всіх дітей в тих околицях віком від двох років і менше. Він боявся, аби Дитя не виросло і не почало витискувати його, Ірода, із царства. Для Ірода діти, яких він убивав, були тими створіннями, які ще мало що розуміють, мало що значать і мало що можуть.
Ким є для нас діти? Повноцінними людьми, а чи тими, хто має перше вирости, аби зайняти своє місце в житті, і в Царстві Божому, зокрема? Якщо в нас підхід Ірода, то діти – це ті істоти, з якими можна робити що завгодно. Підхід Ірода дуже поширений. Невипадково в Україні, як і в більшості країн світу настільки розвинута індустрія убивства ще ненароджених дітей просто в материнських утробах.
Але можна бути не Іродом, можна бути навіть учнем Христа і, водночас, мати хоча не такі жорстокий, але дещо споріднений погляд на дітей. Мовляв, діти ще не мають такого розвиненого розуму як ми. Тож діти, перед тим як прийти до Бога, мають підрости. Малечі з Богом робити нічого. Ну про що вони будуть з Ним говорити? Як вони будуть Його слухати? Або які висновки з почутого можуть вони зробити?
Крім того, вони можуть галасувати, плакати, бігати, гратися, кричати і таким чином будуть заважати Христові, пастиреві, членам хору і всім, у кого є дуже важливі обов’язки у церкві. А коли їх немає в церкві і поблизу Христа, то вони не заважають. В церкві ж і біля Господа панує порядок, тиша і гармонія, яку ніхто не порушує.
Апостоли хотіли, аби Господь Христос проповідував і щоб ніхто Його проповіді не заважав. Через це й стримували матерів з батьками, аби ті не вели і не несли діток до Господа Христа. Це треба робити тоді, коли діти підростуть і робитимуть свідомий вибір ходити їм у церкву чи ні, підходити до Спасителя чи ні, могли думати вони. От виростуть, почитають, розглянуться довкола, поміркують, зроблять усвідомлений вибір підходити до Христа, тоді – ласкаво просимо! А поки що – не заважайте!
А що ж Господь Христос – Господь, Який Сам перебував у материнській утробі Діви Марії і від присутності Якого затріпотала дитина в утробі іншої благочестивої жінки, Єлисавета? Ту дитину звали Іван Христитель. А що ж Христос Спаситель, до ясел Якого підходили пастухи, Якому поклонялися мудреці зі Сходу? Христос, Який будучи дванадцятирічним Хлопчиком, дивував учителів народу в єрусалимському храмі?
«Коли спостеріг це Ісус, то обурився». Господь часто бачив помилки Своїх учнів. Він бачив інші їхні гріхи та проблеми. Але Він не обурювався. Але тут зовсім інша справа. Тут Його учні чинять зло щодо діток, які самі за себе не стануть. Тож Ісус обурюється – такого зла чинити не може ні одна людина, а тим більше такого зла не повинні і не сміють чинити Його учні!
Христос стає на захист усіх діток. Якесь дитя ще не вміє говорити. Якесь ще не ходить. А якесь ще навіть не навчилось добре сідати. Проте всі вони – учасники заповіту, який Бог уклав із Божим народом. Всі вони – вже члени Старозаповітної Церкви. На восьмий день усі хлопчики мали обрізання, як знак заповіту, що Бог уклав зі Своїм народом. На восьмий день був обрізаний і Сам Син Божий.
Тож Ісус промовляє до Своїх учнів: ««Пустіть діток до Мене приходити, і не бороніть їм, бо таких Царство Боже!» Царство Боже належить діткам. Господь фактично каже, що діти готові приходити до Ісуса – їм просто потрібна поміч. Їм потрібен хтось, хто принесе їх до Спасителя або приведе. Бо й вони потребують благословення від Господа.
Цього не розуміли учні за днів земного служіння Христа. Наш Господь приніс Себе на хресті Голгофи в жертву за всі гріхи світу. Він воскрес, аби кожен, хто вірує в Нього, був виправданий і мав життя вічне. Він вознісся на небеса і царює. Скоро буде вже дві тисячі років, як Церква проповідує Євангеліє і чекає на повернення Христа у славі. А уього не розуміють деякі християни навіть нині.
Господь розкриває наші очі на діток, на те, як вони тягнуться до Нього і на те, як вони довіряють Його Слову. Візьміть, любі брати і сестри, дитячу Біблію з ілюстраціями. Прочитайте Біблійну оповідь дитині і ви побачите, як дитина вбирає слова з Писання. Ви зауважите, як вона довіряє тим словам.
Навчіть дитину молитись і ви будете милуватись і дивуватись водночас, як дитина складає ручки у молитві до Подателя усякого добра і як вона щиро (і правильно!) вірує, що все добро подає їй люблячий Отець Небесний. «Поправді кажу вам: Хто Божого Царства не прийме, немов те дитя, – той у нього не ввійде». Незаперечна істина!
Бог хоче, аби діток до Нього приводили і приносили. Господь хоче, аби ми їх навчали Слову Божому. А якщо ми цього не робимо? А коли ми відкладаємо все на кращий день або на кращу пору? Що тоді? Ми знаємо – Господь обурюється! Він хоче, щоб наші діти були з Ним. Він хоче їхнього спасіння. Він за них приніс Себе в святу і досконалу жертву на хресті! Ми не маємо жодного права не приносити і не приводити дітей до Христа!
Якщо ізраїльтяни, які вже перебували у заповіті з Богом, приводили і приносили своїх дітей до Сина Божого, аби отримати Його благословення, то що говорити про нас, прищеплених до оливки – про язичників! Ми тим більше повинні дбати про те, щоб наші діти були коло Христа і з Христом! «Бо таких Царство Боже!»
Звісно, всі діти зачаті і народжуються в гріху та грішними. Та гріх у них ще на набув такої практики, аби чинити страшний опір Божій благодаті, який він чинить у дорослих. І то з віком, як ми часто зауважуємо, людина часто стає запеклішою у власному невірстві і воює проти Христа і Його спасенного Євангелія.
Господь не хоче, щоб дітки виростали запеклими грішниками. Він хоче, щоб вони вірували і були спасенні через віру в Нього. Господь любить всіх людей. І Він, звісно, любить дітей. Згадаймо, що й Він Сам був Дитям. Те як діє Господь і те, що Він каже, суперечить логіці учнів, як і суперечить це загалом людській логіці. Ісус каже нам діяти всупереч цій логіці.
Діти влаштовані по-іншому ніж дорослі. Так само як ми не одягаємо дітей у дорослий одяг, так само Господь на накладає на них ставлення і сприйняття дорослої частини людства. Він дітей знає набагато краще ніж ми. Ми, звісно, всі були дітьми, але Господь створив усіх нас. І навіть більше Він піклувався про кожного з нас ще в утробах наших матерів.
Про це так чудово співає цар Давид: «Ти вчинив нирки мої, Ти виткав мене в утробі матері моєї, Прославляю Тебе, що я дивно утворений! Дивні діла Твої, і душа моя відає вельми про це! І кості мої не сховались від Тебе, бо я вчинений був в укритті, я витканий був у глибинах землі! Мого зародка бачили очі Твої, і до книги Твоєї записані всі мої члени та дні, що в них були вчинені, коли жодного з них не було...» (Пс. 138:13-16).
Господь дуже добре знає дітей і Він дуже добре знає наших дітей. І неймовірно їх любить. І бажає їм добра. І хоче, щоб вони спаслися і мали вічне життя у Його Царстві. Сьогодні Він нам ставить саме діток за приклад – їхню покірність, їхню довіру Слову Божому – чудові прояви спасенної віри. Як ми не створили своєї власної віри, так само й діти не створили своєї власної віри – її створив у їхньому серці Святий Дух.
В когось ця віра була створена ще в материнській утробі, коли майбутні матері приносили Своїх діток до церкви в утробах, будучу вагітними. Комусь ця віра була подарована у час Святого Хрищення, але завжди віру дарував Бог і дарує Він її й нині. Як і нині Він обурюється, коли дітей не приводять і не приносять до Христа, коли дітей стримують від церкви, від служби Божого, від слухання Євангелія.
Обурення Христа стосується усіх батьків і старших, які стають на заваді приведення/принесення діток до Спасителя. А що ті дітки, які потрапили до Христа? «Він їх пригорнув, і поблагословив, на них руки поклавши». Коли Господь благословляє, то це не просто побажання чогось доброго. І це не молитва. А це констатація факту того, що вже сталось. Господь вічний і Його Слово триває повіки.
Які щасливі були ті діти, яких поблагословив наш Господь, поклавши на них руки. Вони отримали те, що Господь обіцяв. Які щасливі наші діти, коли їх приводять або приносять до церкви, щоб вони отримали благословення від Господа, яке Він промовляє через Своїх покликаних служителів, проповідників Його Слова. Господь хоче їх благословити і Господь хоче їхнього спасіння і дає спасіння всім віруючим, яких Він з радістю благословляє.
Які щасливі ті діти, яких дорослі
приносять і приводять для вивчення Божого Слова, спочатку в Недільній школі, а
потім на Катехізисі. Які щасливі ті діти, які вже разом із дорослими
приступають до Святої Вечері, аби причаститися істинними тілом і кров’ю Спасителя Христа та отримати з
ними прощення гріхів і вічне життя, аби Останнього Дня не в страху, а в радості
вийти на зустріч Христа у славі, аби отримати запрошення увійти в життя вічне.
Прийди, Господи Ісусе! Амінь.
Благодать зо всіма, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амінь (Еф. 6:24).
Немає коментарів:
Дописати коментар