Мудреці і безумці: проповідь на 2-у неділю після Різдва

                    МУДРЕЦІ І БЕЗУМЦІ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)                    

Коли ж народився Ісус у Віфлеємі Юдейськім, за днів царя Ірода, то ось мудреці прибули до Єрусалиму зо сходу, і питали: «Де народжений Цар Юдейський? Бо на сході ми бачили зорю Його, і прибули поклонитись Йому». І, як зачув це цар Ірод, занепокоївся, і з ним увесь Єрусалим. І, зібравши всіх первосвящеників і книжників людських, він випитував у них, де має Христос народитись? Вони ж відказали йому: «У Віфлеємі Юдейськім, бо в пророка написано так: «І ти, Віфлеєме, земле Юдина, не менший нічим між осадами Юдиними, бо з тебе з'явиться Вождь, що буде Він пасти народ Мій ізраїльський». Тоді Ірод покликав таємно отих мудреців, і докладно випитував їх про час, коли з'явилась зоря. І він відіслав їх до Віфлеєму, говорячи: «Ідіть, і пильно розвідайтеся про Дитятко; а як знайдете, сповістіть мене, щоб і я міг піти й поклонитись Йому». Вони ж царя вислухали й відійшли. 

І ось зоря, що на сході вони її бачили, ішла перед ними, аж прийшла й стала зверху, де Дитятко було. А бачивши зорю, вони надзвичайно зраділи. І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його матір'ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому. І, відчинивши скарбниці свої, піднесли Йому свої дари: золото, ладан та смирну. А вві сні остережені, щоб не вертатись до Ірода, відійшли вони іншим шляхом до своєї землі. 

Як вони ж відійшли, ось Ангол Господній з'явивсь у сні Йосипові та й сказав: «Уставай, візьми Дитятко та матір Його, і втікай до Єгипту, і там зоставайся, аж поки скажу тобі, бо Дитятка шукатиме Ірод, щоб Його погубити». І він устав, узяв Дитятко та матір Його вночі, та й пішов до Єгипту. І він там зоставався аж до смерти Іродової, щоб збулося сказане від Господа пророком, який провіщає: «Із Єгипту покликав Я Сина Свого». 

Спостеріг тоді Ірод, що ті мудреці насміялися з нього, та й розгнівався дуже, і послав повбивати в Віфлеємі й по всій тій околиці всіх дітей від двох років і менше, за часом, що його в мудреців він був випитав. Тоді справдилось те, що сказав Єремія пророк, промовляючи: «Чути голос у Рамі, плач і ридання та голосіння велике: Рахиль плаче за дітьми своїми, і не дається розважити себе, бо нема їх...» 

Коли ж Ірод умер, ось Ангол Господній з'явився в Єгипті вві сні Йосипові, та й промовив: «Уставай, візьми Дитятко та матір Його, та йди в землю Ізраїлеву, бо вимерли ті, хто шукав був душу Дитини». І він устав, узяв Дитятко та матір Його, і прийшов у землю Ізраїлеву. Та прочувши, що царює в Юдеї Архелай, замість Ірода, батька свого, побоявся піти туди він. А вві сні остережений, відійшов до країв галілейських. А прибувши, оселився у місті, на ім'я Назарет, щоб збулося пророками сказане, що Він Назарянин буде званий (Євангеліє від Св. Матвія 2:13-23).

             Христос народився! Славімо Його!

            Дорогі брати і сестри, світ завжди буде ділитись на мудреців і безумців. Здається, що безумців у цьому світі поки що набагато більше ніж мудреців. І не факт, що ця статистика зміниться аж до приходу Христа. Одразу уточню, коли я вживаю слово безумець, то використовую його так як навчає нас його використовувати Бог у Своєму Слові.

Наприклад, у Псалмі 13:1, 2 ми читаємо такі слова: «Безумний говорить у серці своїм: «Нема Бога!» Зіпсулись вони, і обридливий чинять учинок, нема доброчинця!... Господь дивиться з неба на людських синів, щоб побачити, чи є там розумний, що Бога шукає».  Тож безумство Господь пов’язує не з наявністю або відсутністю певних розумових задатків або талантів – врешті-решт це Він дає природний розум і Він наділяє нас талантами. І не пов’язує Господь у цьому разі безумства з якимось психічним відхиленням або якоюсь розумовою хворобою. 

Ні, для Господа все набагато простіше. Якщо людина відкидає існування Бога, то вона безумна. Власне кажучи, навіть ті люди, які визнають Бога, але не вірують у Христа, є теж безумними. Адже якщо Богові догодити без віри не можна (Євр. 11:6), а істинна, спасенна віра – це віра в Христа і уповання на Сина Божого, то всі вчинки поза вірою в Христа є, як каже наш Псалмоспівець, обридливими. Про ці вчинки ми ще згадаємо. 

А зараз повернемось до мудрих людей – до тих, кого Господь у нашому Писанні називає мудрецями. Вони радикально відрізняються від безумних. В чому ця відмінність? Вона теж у вірі! Кожен, хто вірує в Христа, має мудрість, адже в Христі «всі скарби премудрости й пізнання заховані» (Кол. 2:3). 

Такими були ті мудреці зі сходу, які прибули до Єрусалиму, аби поклонитись новонародженому Цареві Юдейському. Звідки вони знали про Христа? Безперечно, з ними ділились обітницею про грядущого Христа Царя віруючі юдеї, які були вигнані у неволю до Вавилону і які проживали на величезних просторах колишньої великої Перської імперії. 

Бог дав їм особливого знака – зорю, яка з’явилась у час народження Сина Божого і, коли вони цю зорю побачили, то зрозуміли – пророцтво виконалось, Цар Юдейський, у Якому благословляться всі народи землі народився!  Спаситель світу прийшов!  Не гаючи час і не в порожні вирушили вони у далеку дорогу до Єрусалиму. Бо царі живуть у столицях, правда ж? 

Як ці мудреці відрізняються від тих усіх у Юдеї, що вважали самі себе за мудрих, але не звертали уваги на пророцтва і коли до них прийшов Христос, виконуючи все, що про Нього звіщало Писання, то вони не прийняли Його, а навпаки ревно взялися за те, щоб Його переслідувати аж до смерті на хресті. Власне кажучи, вони й досі не можуть заспокоїтись, бо Христос воскрес і посилає Своїх проповідників на звіщання Євангелія, якого переслідники терпіти не можуть. Безумні мудрості не люблять. 

А ми звернемо увагу на невеличке слово в нашому тексі. Отже, мудреці прибули до Єрусалиму. Чому вони туди прибули?  Щоб просто подивитись на маленьке Дитятко Ісуса? Ну, вони не туристи, які вирушають інколи й за тисячі кілометрів, аби побачити якусь чудасію. А наші мудреці – не туристи. Вони – віруючі мужі і вони прийшли, аби поклонитись Новонародженому Цареві Юдейському, як Богові і як Цареві над царями і Панові над панами.  Бо для них Він – найголовніший. 

Проте світові і дияволові таке поклоніння не подобається. Раби світу і диявола хочуть панування над усім і навіть над Богом та Його Словом. Ірод, відомий тим, що убивав заради влади навіть своїх домашніх, розбудував храм проте не вірував в Бога. Заради влади він був готовий витратити гроші і виявити позірну повагу до Бога, в Якого він насправді не вірував. 

Проте, почувши про мудреців, які не будучи юдеями, прийшли, аби поклонитись Новонародженому Цареві Юдейському, він почав одразу діяти. Проте душу його опанувала не Різдвяна радість, а занепокоєння. Тож він розпочав свою власну підготовку до Різдва Христового. 

І вона виглядала широкомасштабною і благочестивою. Ірод виявив раптово інтерес до Божого Слова. «І  зібравши всіх первосвящеників і книжників людських, він випитував у них, де має Христос народитись? Вони ж відказали йому: «У Віфлеємі Юдейськім, бо в пророка написано так: «І ти, Віфлеєме, земле Юдина, не менший нічим між осадами Юдиними, бо з тебе з'явиться Вождь, що буде Він пасти народ Мій ізраїльський». 

А потім він раптом вирішив виявити гостинність і навіть надати допомогу паломникам, що прийшли поклонитись Христові: «він відіслав їх до Віфлеєму, говорячи: «Ідіть, і пильно розвідайтеся про Дитятко; а як знайдете, сповістіть мене, щоб і я міг піти й поклонитись Йому». 

            Ірод раптом став «богомольцем». Він задумав перехитрити Бога так само, як перехитрив віруючих мудреців. А наші мудреці «царя вислухали й відійшли. І ось зоря, що на сході вони її бачили, ішла перед ними, аж прийшла й стала зверху, де Дитятко було. А бачивши зорю, вони надзвичайно зраділи. І, ввійшовши до дому, знайшли там Дитятко з Марією, Його матір'ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому. І, відчинивши скарбниці свої, піднесли Йому свої дари: золото, ладан та смирну». Царські подарунки – для Царя, священицькі – для Первосвященика, пророцькі – для Пророка. 

            А після чудесного поклоніння, як перед істинним Богом і Царем і після піднесення дорогих дарунків Господу, мудреці пішли відпочивати. І в час сну вони були застережені Господом про те, що їм слід вирушати додому іншою дорогою. Подібним чином «Ангол Господній з'явивсь у сні Йосипові та й сказав: «Уставай, візьми Дитятко та матір Його, і втікай до Єгипту, і там зоставайся, аж поки скажу тобі, бо Дитятка шукатиме Ірод, щоб Його погубити». І він устав, узяв Дитятко та матір Його вночі, та й пішов до Єгипту. І він там зоставався аж до смерти Іродової, щоб збулося сказане від Господа пророком, який провіщає: «Із Єгипту покликав Я Сина Свого». 

       В Божих планах для Царя Юдейського був хрест Голгофи, а не меч Іродових воїнів, яких розлючений безумець відправив убивати у «Віфлеємі й по всій тій околиці всіх дітей від двох років і менше, за часом, що його в мудреців він був випитав».      Безумці завжди вбивали дітей. І тоді, коли безумний фараон наказував убивати новонароджених єврейських хлопчиків. І тоді, коли єврейські батьки приносили своїх дітей у жертву Молохові. І в час Ірода. І в час Сталіна, коли українських дітей заморювали до смерті голодом. І в наш час, коли вбивають ще ненароджених дітей просто в материнських утробах.

             Матері оплакували дітей, що були убиті Іродом. Їхнє горе було невимовне. Як і невимовним є горе тих матерів, які оплакують смерть своїх дітей, зокрема від від куль сучасного Ірода з московського Кремля. У всіх іродів один спосіб залишатись при владі – убивати дітей і всіх, хто на їхню нечестиву думку, стає в них на шляху. Бо такою є їхня природа – природа нерозкаяних грішників, що перебувають у повному уярмленні гріхом, дияволом і смертю, що не закінчиться завершення їхнього нікчемного життя на цьому світі, а продовжиться у вічних муках аду. 

            Проте Дитятко, Якому поклонялись мудреці і Яке прагнув убити Ірод, народилось, аби покласти край владі гріха, диявола і смерті, навіть для Ірода і для всіх іродів.  Христос народився, аби спасти всіх людей. Йосип і Марія принесуть Його із Єгипту, аби Він жив у Назареті, проповідував серед Ізраїля і помер таки в Єрусалимі за гріхи всього світу на хресті. 

            Саме так і сталось, як і настало на третій день по Його смерті воскресіння, аби ми сьогодні раділи і Христовим народженням, і Христовою жертвою за наші гріхи, і Христовим воскресінням для нашого виправдання і вічного життя. І аби сьогодні ми поклонялися Христові як мудреці. Ми щоправда не вирушаємо у подорож на кілька тисяч кілометрів, аби побачити Христа. Він Сам приходить до нас у Слові. 

            Він Сам приходить до нас у Своїх істинних тілі та крові, якими причащає нас під виглядом хліба і вина у Святій Вечері, даруючи з ними прощення гріхів і вічне життя. «Прийдімо, всі вірні!» співали ми на початку нашої служби Божої.  Хай цей заклик лунає і нині, і завжди. Бо вбиті воскреснуть. Кожен, хто вірує в Христа, воскресне до вічного життя. Всім іродам на зло. І на славу Богові, Який нас неймовірно любить. Тож приходьмо до Христа, поклоняймось Йому, приносімо Йому Свої дари. І радіймо воскресінням і життям вічним, яке ми маємо у Христі. Для нас Христос народився!  Славімо Його! Амінь.