(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Коріться один одному у Христовім страху. Дружини, коріться своїм чоловікам, як Господеві, бо чоловік – голова дружини, як і Христос – Голова Церкви, Сам Спаситель тіла! І як кориться Церква Христові, так і дружини своїм чоловікам у всьому. Чоловіки, – любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе, щоб її освятити, очистивши водяним купелем у слові, щоб поставити її Собі славною Церквою, що не має плями чи вади, чи чогось такого, але щоб була свята й непорочна! Чоловіки повинні любити дружин своїх так, як власні тіла, бо хто любить дружину свою, той любить самого себе. Бо ніколи ніхто не зненавидів власного тіла, а годує та гріє його, як і Христос Церкву, бо ми – члени Тіла Його від тіла Його й від костей Його! «Покине тому чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, – і будуть обоє вони одним тілом». Ця таємниця велика, – а я говорю про Христа та про Церкву! Отже, нехай кожен зокрема із вас любить так свою дружину, як самого себе, а дружина нехай боїться свого чоловіка! (Ефесян 5:21-33).
Нехай буде вам благодать та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Еф. 1:2).
А саме Він нас створив. Він задумав цей союз чоловіка і жінки і Він особисто запровадив шлюб і створив найпершу сім’ю, привівши Єву до Адама. А наш святий праотець у відповідь на це промовив до люблячого Творця: «Оце тепер вона кість від костей моїх, і тіло від тіла мого. Вона чоловіковою буде зватися, бо взята вона з чоловіка. Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом» (1 М. 2:23, 24).
Господь створив Адама, щоб він був головою сім’ї, а Єву Він створив не просто як супутницю для Адама, а ще й як помічницю, промовивши перед її створенням: «Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього» (1 М. 2:18). Для доброї сім’ї – для такої сім’ї, яку задумав Бог, слід знати Божий задум і діяти відповідно до нього.
Тож інколи перші кілька віршів з нашого сьогоднішнього Писання можуть декого вразити і навіть обурити. Втім, ці слова – слова Господа Святого Духа, які він виклав через Апостола Павла і до них слід прислухатись, незважаючи ні на світ, ні на владу. Адже Бог понад усім. Він нас створив і ми живемо у Його світі навіть коли цей світ через провину наших прабатьків лежить у злі.
А спроби знехтувати цими словами завжди будуть. Кажуть, що Кейт Міддлтон, коли виходила заміж за принца Вільяма, домоглася, щоб із тексту присягни на вінчанні були забрані слова про покору дружини чоловікові. З тексту присяги ті слова забрали. Це, звісно, дуже прикро. Але в Писанні ті слова залишаються і будуть залишатись повіки. Бо справа навіть не в покорі дружини чоловікові, а в більшому і величнішому – покорі Церкви Богові.
Образ Христа Нареченого і Церкви Нареченої не з’явився нізвідки в Новому Заповіті. Цей образ, це порівняння упродовж тисячоліть використовував Господь для зображення Своїх взаємин із Своїм обраним народом, Ізраїлем – Старозаповітною Церквою. Господь – Наречений, а вибраний народ – Наречена. Господь – чоловік, а Старозаповітна Церква – дружина. Господь очікував від Свого народу не бунту, а покори.
Тож перші слова в нашому тексті про покору. Господь не кличе нас до бунтів проти батьків, проти влади, проти порядку і проти здорового глузду. Він кличе нас притримуватися того порядку, який Він запровадив ще в час нашого створення. Заклик до покори стосується фактично всіх людей. Адже ми всі маємо над собою Бога, а також ми займаємо певне місце в суспільстві, де існує різна влада, світська і духовна. І ми повинні цій владі коритись у всьому, що не суперечить Божому Слову.
А в сім’ї влада, за Божим задумом, перебуває у руках чоловіка. Тож від дружини Бог очікує покори до її чоловіка. Господь кличе дружину бачити в своєму чоловікові образ Христа. Чоловік покликаний бути для дружини представником Христа. І так само як Христос є Господь для Церкви, так само і чоловік є головою для дружини. Про шию, яка повертає голову, куди хоче, Апостол не каже.
Проте покора, любі брати і сестри є покорою тіла голові, а не тіла рабовласникові. Головування у сім’ї не означає диктаторство і тиранію. Уявімо собі на хвильку, що голова почне вимагати від тіла виконувати якісь дурні речі і знущатися з тіла. Чи довго тоді протягне тіло? А голова? Чоловік і дружина взаємозв’язані.
З моменту одруження, вони – одне тіло. І хоча вони є різними частинами тіла, але одне без одного просто не будуть живі. Тож голова має бути розумною, зберігати здоровий глузд і з усіх сил піклуватись про інші частини тіла, особливо про своє тіло дружину, яку ми ще можемо назвати серцем шлюбу і сім”ї.
Господь кличе дружин коритися своїм чоловікам так як Церква кориться Христові. Інколи ми, звісно, бачимо спільноти, які зневажають Боже Слово і не виявляють покори Христові – але їх, власне кажучи, називати церквами язик не повертається. Тож якщо ми з осудом дивимось на ті спільноти, які називають себе церквами, але не коряться Христові, то як же ми повинні дивитись на дружин, які не коряться своїм чоловікам?
І навпаки. Дружини, які коряться своїм чоловікам, через те, що каже нам сьогодні Господь Святий Дух, повинні в нас викликати захоплення і повагу. Так само як повагу в нас повинні викликати ті чоловіки, які є не тиранами чи диктаторами, а роблять те, до чого кличе їх Господь Святий Дух через Апостола: «Чоловіки, – любіть своїх дружин, як і Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе».
Христос полюбив Церкву повністю і до кінця. Він настільки нас полюбив, що віддав за Церкву, за усіх віруючих Самого Себе у святу і досконалу жертву на хресті. Христос пролив за Церкву Свою святу і невинну кров, щоб, як каже Апостол: «її освятити, очистивши водяним купелем у слові, щоб поставити її Собі славною Церквою, що не має плями чи вади, чи чогось такого, але щоб була свята й непорочна!»
Ось як Церква є свята і непорочна – тоді, коли вона обмита водяним купелем у Слові Христовім – у Хрищенні. І Церква, за яку Христос пролив Свою кров, яку Він очистив водяним купелем у Слові, живе і буде вічно жити завдяки тому, що Христос з любові за неї, за кожного з нас, віддав Самого Себе. «Оце Моя заповідь, щоб любили один одного ви, як Я вас полюбив! Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Ів. 15:12, 13).
Такої любові до дружин своїх очікує від чоловіків Господь Бог. Любові жертовної – аж до готовності віддати своє власне життя за свою дружину, за свою сім’ю. І звісно така любов буде виявлятись у щоденному піклуванні про свою дружину. «Чоловіки повинні любити дружин своїх так, як власні тіла, бо хто любить дружину свою, той любить самого себе».
Зауважте, любі брати і сестри, як Господь піклується про сім’ю. Інколи, можна зробити неправильний висновок, почувши лише заповідь Божу для дружин, аби вони корились і зробити висновок, що раз дружина покликана коритись, то чоловік покликаний командувати і панувати. Але це не так. Він покликаний головувати, а отже, в Божому розумінні – любити свою дружину.
І ця любов, серед іншого, каже Павло має такий прояв: «Бо ніколи ніхто не зненавидів власного тіла, а годує та гріє його, як і Христос Церкву, бо ми – члени Тіла Його від тіла Його й від костей Його!» Чоловік повинен годувати та гріти власне тіло, тобто трудитись, аби основні потреби його дружини були задоволені. Апостол не говорить про мерседеси, вілли на березі лазурного моря та щоденні відвідини ресторану. Він говорить про піклування, щоб дружині було добре, як і чоловікові.
І він спрямовує наш погляд до Христа. Христос любить Свою Церкву і піклується про неї. Господь годує і гріє нас Своїм Євангелієм. Він подає нам Його Євангеліє у Слові. Він живить нас Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Вечері. Ми як тіло здорові і доглянуті, і гарно виглядаємо в очах Божих, коли маємо цю євангельську поживу від Христа.
Ми тоді одягнуті та зігріті, коли одягнуті у Христову праведність, коли віримо Христові, довіряємо Його Слову і коли виявляємо покору нашому Голові – Христові. Коли ми довіряємо нашому Спасителеві і виявляємо нашу довіру у піклування про Нього, тобто про те, щоб Його Євангеліє далі лунало і ширилось, тоді все буде добре. І буде благословенна тоді і більша Божа сім’я – церква, і менша Божа сім’я – кожна наша сім’я і кожна наша родина. Адже Христос нас безмежно любить.
В кінці Апостол Павло нагадує нам про те, що ми дуже тісно поєднані з Христом. Кожен з нас – улюблена частина тіла Христового, Його Церкви. «Ми – члени Тіла Його від тіла Його й від костей Його!» – каже він, а потім додає: «Покине тому чоловік батька й матір, і пристане до дружини своєї, – і будуть обоє вони одним тілом». Ця таємниця велика, – а я говорю про Христа та про Церкву!»
Коли у шлюбі єднаються чоловік і жінка, то вони стають одним тілом – створюється окрема сім’я, поза їхніми батьками, поза їхніми родичами. Чоловік і дружина поєднуються у любові, у піклуванні, у покорі і стають одним тілом. Від самого започаткування сім’ї ще в саду Еденському, Господь задумав шлюб також як євангельський образ Христа і Церкви.
Так само як шлюб може рухнути, коли в нього будуть втручатись чужі люди, навіть батьки, так само і Церква повинна покинути світ із його звичаями, інтригами, політикою, а почати жити так, як до цього кличе її наш люблячий і святий Голова – Христос. Церква, яка буде прислухатись до порад світу, а не Христа, від Христа буде відходити і слідувати за світом, а отже за гріхом, дияволом і смертю. Тож Апостол кличе нас покинути світ, тобто слухати не світ, а слухати Христа.
А насамкінець він знову кличе чоловіків любить дружин, а дружин боятись своїх чоловіків. Адже Церква не лише кориться Христові, але й має до Нього благоговійний трепет. Як каже доктор Мартін Лютер, пояснюючи Першу Заповідь: «Ми повинні боятися, любити Бога та довіряти Йому понад усе». В Ім’я Христове. Амінь.
Благодать зо всіма, що незмінно
люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амінь (Еф. 6:24).
Немає коментарів:
Дописати коментар