(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що великою Своєю милістю відродив нас до живої надії через воскресення з мертвих Ісуса Христа, – на спадщину нетлінну й непорочну та нев'янучу, заховану в небі для вас, що ви бережені силою Божою через віру на спасіння, яке готове з'явитися останнього часу. Тіштеся з того, засмучені трохи тепер, якщо треба, всілякими випробовуваннями, щоб досвідчення вашої віри було дорогоцінніше за золото, яке гине, хоч і огнем випробовується, на похвалу, і честь, і славу при з'явленні Ісуса Христа. Ви Його любите, не бачивши, і віруєте в Нього, хоч тепер не бачите, а вірувавши, – радієте невимовною й славною радістю, бо досягаєте мети віри вашої – спасіння душам. Про це спасіння розвідували та допитувалися пророки, що звіщали про благодать, призначену вам. Вони досліджували, на котрий чи на який час показував Дух Христів, що в них був, коли Він сповіщав про Христові страждання та славу, що прийдуть по них. Їм відкрито було, що вони не для себе самих, а для вас служили тим, що тепер звіщено вам через благовісників Духом Святим, із неба посланим, на що бажають дивитися Анголи (1-е Петра 1:3-12).
Христос воскрес!
Дорогі брати і сестри, коли Росія планувала свій напад на Україну, то росіяни сподівались, що за два-три дні захоплять Україну. Такою була також їхня проповідь цілому світові. Мовляв, Україна – слабка, квола і вона дуже швидко впаде під натиском сильної і могутньої Росії. Так що світові не потрібно дуже переживати про те, що буде відбуватись. Два-три дні і Україну буде захоплено, з українцями розправляться і про український народ вже ніхто за певний час навіть не буде згадувати.
Хоча росіяни марили швидкою розправою над українським народом – не так сталось, як гадалось. Збройні Сили України і всі захисники України вчинили потужний опір лукавому і жорсткому ворогові. Українські християни у ревній молитві звернулись до Господа про захист і допомогу. І Господь допоміг Україні вистояти.
Замість поразки на другий або третій день Україна стала сильною і об’днаною, як ніколи. Плани лукавих і нечестивих росіян провалились. Вони і їхні прислужники в Україні ще й досі марять пануванням над українським народом, якого їм не вдалось добитись за два-три дні. Але кого вони нам нагадують отими двома-трьома днями?
Вчора ми згадували Велику Суботу, коли тіло нашого Господа лежало у гробі. Саме в такий день, як читаємо ми в Писанні «до Пилата зібралися первосвященики та фарисеї, і сказали: «Пригадали ми, пане, собі, що обманець отой, як живий іще був, то сказав: «По трьох днях Я воскресну». Звели ж гріб стерегти аж до третього дня, щоб учні Його не прийшли, та й не вкрали Його, і не сказали народові: «Він із мертвих воскрес!» І буде остання обмана гірша за першу...» (Мт. 27:62-64).
Як і росіяни, первосвященики і фарисеї теж думали, що їм буде достатньо військової спецоперації на два-три дні, аби запобігти зникненню тіла Христового із гробу, а за той час вони розправляться з Христовими учнями і всіма віруючими в Христа. А пройде ще трохи часу і про Христа вже ніхто не буде згадувати. Як бачимо справді немає нічого нового під сонцем. І якщо диявол щось або когось дуже сильно ненавидить, то вдається до улюблених прийомів, повторюється і такі нечестивці, як первосвященики з фарисеями і росіяни легко і з радістю, ведуться на його підмовляння.
Такими діями, своїми злими ділами, які є плодами невірства, вони наводять великі біди і страждання, як на окремих людей так і на цілі народи. Стільки сліз і горя ми бачили за останній рік в Україні через злочини, які щоденно коять у нашому рідному краї російські загарбники! Стільки людей в Україні загинуло від російських рук! Можемо лишень уявити, що вони планували зробити з усім нашим народом.
Горе і сльози були також в Христових учнів, коли Господа Христа розп’яли і поховали в гробі. А вони ж, як сповідували двоє з Його учнів дорогою до Еммаусу про Ісуса, що Він «пророк був, могутній у ділі й у слові перед Богом і всім народом. Як первосвященики й наша старшина Його віддали на суд смертний, і Його розп'яли... А ми сподівались були, що Це Той, що має Ізраїля визволити» (Лк. 24:19-21). Їхні сподівання і надії померли були з Ісусовою смертю на хресті.
Але на третій день Христос воскрес із мертвих! Христос воскрес і Апостол Петро провіщає нам сьогодні: «Благословенний Бог і Отець Господа нашого Ісуса Христа, що великою Своєю милістю відродив нас до живої надії через воскресення з мертвих Ісуса Христа». Апостол славить Бога і Отця за те, що Він відродив нас до живої надії. Ця надія живе, бо живий Христос. Бо Він воскрес із мертвих.
А ми відроджені до живої надії не через якісь наші заслуги та діла, а винятково з Божої милості. Бо все здійснив Христос. Він забрав усі наші гріхи та провини. Він обмив їх Своєю святою і невинною кров’ю на хресті Голгофи. І Він помер на нашому місці і замість нас. І Він воскрес! Він живий! І Він царює!
Тож і надія наша жива. А ми відроджені до неї через віру, яку в наших серцях створив Господь Святий Дух. Живий Христос – жива і наша надія. А на що наша надія? Апостол пояснює: «на спадщину нетлінну й непорочну та нев'янучу, заховану в небі для вас». Земля і всі діла її погорять, каже в іншому місці Апостол. Ми, звісно, покликані доглядати землю, поки ми на ній живемо. Але земля – не наша спадщина. Бо земля – тлінна, тобто невічна.
А наша спадщина небесна – нетлінна, тобто вона буде існувати вічно. А ще вона непорочна, тобто без гріха, а отже й без болю, сліз, страждань і смерті. І ще вона – не в’януча, тобто вона сповнена вічного і радісного життя. Ось яка ця спадщина, яка зберігається для нас. А далі Апостол уточнює, що вона зберігається для віруючих і утішає, що ми бережені Самим Богом.
Але як нас Бог береже? Апостол пояснює: «Ви бережені силою Божою через віру на спасіння, яке готове з'явитися останнього часу». Ось як ми бережені – вірою! Тож найбільше про що ми маємо піклуватись поки ми не отримали нетлінну спадщину, здобуту для нас розп’ятим і воскреслим Христом – про віру, бо нею ми бережені.
Ця віра твориться Євангелієм про Христа розп’ятого і воскреслого і до Нього вона нас весь час спрямовує, на Ньому зосереджує наш погляд, Христом нас утішає і приводить нас до Господнього столу, аби ми причастились істнними тілом і кров’ю Христовими у хлібові та вині Святої Вечері.
І ця віра також нагадує нам про спасіння, яке готове з’явитись останнього часу. Питання не стоїть про те, чи буде спасіння, а чи не буде. Спасіння буде, бо воно вже приготоване. Воно приготоване Христом через Його хресну жертву і через Його воскресіння. Тож мова йде лише про те, щоб ми чекали на це вже приготовлене спасіння, яке з’явиться останнього часу, тобто – Останнього Дня, коли наш розп’ятий і воскреслий Господь повернеться у славі. І в той день ми, якщо до того часу не помремо, увійдемо в спасіння і вічне життя. А якщо до того часу ми помремо, то Господь у той день воскресить нас до спасіння і вічного життя.
А до того часу ми бережені вірою – не раєм тут на землі і всім чим хочемо мати, а вірою. Апостол Петро сьогодні згадує про випробування і наш смуток через ці випробування. Ця війна, яку розпочали нечестиві росіяни і яка принесла стільки навіть не смутку, а горя українцям – величезне і можливо найбільше випробування, яке може мати будь-який народ. Але Господь через Своє Слово каже, щоб ми утішались тим, що ми – спадкоємці спадщини небесної, якої від нас ніхто не відбере.
Апостол каже, що Господь похвалить нас за нашу віру і утішання Ним і Його Царством, бо таке утішання, бадьорість і впевненість у Христі та Його Царстві – дорогоцінніше за золото, яке випробовується огнем. Сам воскреслий Господь Христос похвалить нас у день Його повернення у славі, бо ми Його любимо і радіємо Його спасінням і Христовою любов’ю, незважаючи на всі нас напади лукавого та безбожних росіян.
Він нас похвалить, бо і Йому теж планували зробити те, що росіяни планували зробити Україні та українцям. Як первосвященики та фарисеї хотіли назавжди покінчити з Христовим питанням за три дні, так і росіяни хотіли «остаточно вирішити українське питання за два-три дні». Але Господь заступився за нас, маючи Своїх слуг Збройні Сили України і зупиняючи ворога так як Він вважав за потрібне.
Тож ми тішимось Христом і Його Промислом, і Його Царством, яке Він для нас здобув на хресті Голгофи і у Своєму світлому воскресінні. Христос воскрес, Він живе, а отже з Ним і в Ньому живемо ми, що віруємо в Нього. А оскільки ми живемо і оскільки смерть більше не має над нами влади, то ми радіємо життям і то життям не лише в цьому грішному тілі, але й життям на Небесах і життям у воскреслому, обновленому, досконалому тілі, у яке ми зодягнемось у час повернення нашого воскреслого Господа у славі.
Ми, любі брати і сестри, маємо особливий привілей – жити саме у час після воскресіння Христового, адже про цей час допитувались і хотіли знати всі Божі люди. Апостол пише: «Про це спасіння розвідували та допитувалися пророки, що звіщали про благодать, призначену вам. Вони досліджували, на котрий чи на який час показував Дух Христів, що в них був, коли Він сповіщав про Христові страждання та славу, що прийдуть по них».
Вони пильно вивчали Боже Слово – те, що говорили пророки, які жили до них, починаючи від Мойсея і закінчуючи тими пророками, що жили перед народженням Христа у Віфлеємі. І навіть останній пророк Старого Заповіту, Іван Христитель, був посилав Своїх учнів до Христа з питанням: «Чи Ти Той, Хто має прийти, чи чекати нам Іншого?» (Мт. 11:3). Бо і пророкам, і всім віруючим хотілось, аби Христос прийшов за їхніх днів.
А ми вже знаємо, коли Христос прийшов і мав страждання за нас, і викупив нас від гріха, від влади диявола і смерті. І воскрес – тож Він тепер не в пониженні, замаскований подобою смертного людського тіла, а прославлений Син Божий. І Він залишається Сином Людським, будучи Богом вічним, всемогутнім і всюдисущим.
А всі ті пророцтва, які
проголошували Божі мужі, ведені Духом Святим, були для нас, любі брати і
сестри. На це бажали дивитись і Божі Ангели, але найбільший привілей був
виявлений нам, віруючим. Бо це за нас Христос був розп’ятий і помер. І для нас Христос
воскрес! Воістину воскрес! Амінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар