ТІЛЬКИ ВІРУЙ!
(Нарис
проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
І коли переплив Ісус човном на той бік ізнов, то до Нього зібралось багато народу. І був Він над морем. І приходить один із старших синагоги, на ймення Яір, і, як побачив Його, припадає до ніг Йому, і дуже благає Його та говорить: «Моя дочка кінчається. Прийди ж, поклади Свої руки на неї, щоб вона спаслася і далі жила!...» І пішов Він із ним.
За Ним натовп великий ішов, і тиснувсь до Нього. А жінка одна, що дванадцять років хворою на кровотечу була, що чимало натерпілася від багатьох лікарів, і витратила все добро своє, та ніякої помочі з того не мала, а прийшла ще до гіршого, як зачула вона про Ісуса, підійшла через натовп іззаду, і доторкнулась до одежі Його... Бо вона говорила про себе: «Коли хоч доторкнусь до одежі Його, то одужаю...» І висохло хвилі тієї джерело кровотечі її, і тілом відчула вона, що видужала від недуги! І в ту мить Ісус відчув у Собі, що вийшла з Нього сила. І Він до народу звернувся й спитав: «Хто доторкнувсь до Моєї одежі?» І відказали Йому Його учні: «Ти бачиш, що тисне на Тебе народ, а питаєшся: «Хто доторкнувся до Мене?» А Він навкруги поглядав, щоб побачити ту, що зробила оце. І жінка злякалась та затрусилась, бо знала, що сталося їй. І вона підійшла, і впала ницьма перед Ним, і всю правду Йому розповіла... А Він їй сказав: «Твоя віра, о дочко, спасла тебе; іди з миром, і здоровою будь від своєї недуги!»
Як Він ще говорив, приходять
ось від старшини синагоги та й кажуть: «Дочка твоя вмерла; чого ще турбуєш
Учителя?...» А Ісус, як почув слово сказане, промовляє до старшини синагоги:
«Не лякайсь, тільки віруй!» І Він не дозволив іти за Собою нікому, тільки
Петрові та Якову, та Іванові, братові Якова. І приходять у дім старшини
синагоги, і Він бачить метушню та людей, що плакали та голосили. А ввійшовши,
сказав Він до них: «Чого ви метушитеся та плачете? Не вмерло дівча, але спить!»
І вони насміхалися з Нього. А Він усіх випровадив, узяв батька дівчати та
матір, та тих, хто був із Ним, і ввійшов, де лежало дівча. І взяв Він за руку
дівча та й промовив до нього: «Таліта, кумі» що значить: «Дівчатко, кажу тобі
встань!» І в ту мить підвелося й ходило дівча; а років мало з дванадцять. І всі
зараз жахнулися з дива великого!... А Він наказав їм суворо, щоб ніхто не
довідавсь про це. І дати їй їсти звелів (Євангеліє від Св. Марка 5:21-43).
Любі брати і сестри, вже третій рік ми живемо у війні. Кожного дня мільйони українців проживають під загрозою смертоносних атак від безбожних і кровожерних росіян. В найбільшій небезпеці перебувають, звісно, наші українські воїни – особливо ті воїни, які на передовій захищають нас від російської орди. За них ми молимось найчастіше. А якщо хтось з вас ще не має такої молитви, то запрошую вас це почати робити вже сьогодні.
Ця війна, розпочата віроломною Росією в тисячі разів намножила бід і горя, яким і так наповнений наш грішний світ. Сьогодні Євангеліє переносить нас на берег Галілейського моря. На цей берег зійшов Син Божий і до Нього знову зібралось багато народу. А чому вони збирались до Христа? Причин було у них багато і в кожної людини вона могла бути своя. Але всі очікували від Ісуса добра. І всі від Ісуса добро отримували!
Голодні отримували від Христа поживу. Недужі отримували зцілення. Сліпі прозрівали, а німі починали говорити. Господь проганяв бісів і колись стражденні від бісівських мук люди, раділи свободою від ланцюгів диявола і славили Бога. І всі розкаяні грішники чули втіху про грядуще воскресіння мертвих і Царство Боже.
Їм була потрібна ця втіха, бо вони жили у грішному світі, який ще ми інколи називаємо долиною смутку або долиною сліз. А де з’являвся Син Божий, там було життя і радість. Тож до Христа тиснулось дуже багато людей. І ось в такий час, коли наш Господь стояв над морем до Нього підійшов Яір, один із старших синагоги. В нього було дуже велике горе. Його єдина донька лежала при смерті і він розумів, що вона ось-ось помре.
До кого нам звертатись у надскладні часи, коли ані наша сила, ані наші вміння, ані інші люди допомогти нам не можуть? До Бога! Він хоче нам допомогти. І Він наказує нам звертатись до Нього. Його Святий Дух промовляє через Псалмоспівця: «До Мене поклич в день недолі, Я тебе порятую, ти ж прославиш Мене!» (Пс. 49:15). Любі брати і сестри, кличмо до Господа в день нашої недолі і Він нас порятує. Але й ми не забуваймося Його прославляти!
Саме так робив Яір. Він, побачивши Христа над морем, «припадає до ніг Йому, і дуже благає Його та говорить: «Моя дочка кінчається. Прийди ж, поклади Свої руки на неї, щоб вона спаслася і далі жила!...» У нього безвихідне становище. Христос – Його єдина надія. Він просить Сина Божого, щоб Він поклав руки на його доньку і вона не просто одужає – вона буде спасенна. І вона не просто житиме, а не переставатиме жити!
Бачите реакцію Христову, любі брати і сестри? Він не вагається, не марнує часу, а одразу іде за Яіром до його дому, на порозі якого вже стоїть смерть. Але дорога до нещасної дівчинки непроста. Ісус перебуває серед натовпу, який Його звідусюди тисне. Як важливо, аби ми вміли виставляти пріоритети і дбали про добро всіх людей, особливо про тих, хто перебуває у найбільшій небезпеці і загрозі для життя!
Жінка, яка була хвора на кровотечу впродовж дванадцяти років, не спиняла Ісуса на Його дорозі до дому Яіра. Вона була в тому натовпі. Вона була частиною того натовпу, але вона йшла позаду. В неї, як і в Яіра теж не було іншої надії поза Христом. Її хвороба була тяжка і лікарі, як то буває інколи і в Україні, з неї видерли все що могли. В неї не залишилось більше ні грошей, ані якогось іншого добра. В неї було лише одне добро – Христос. На Нього вона надіялась і «говорила про себе: «Коли хоч доторкнусь до одежі Його, то одужаю...» Вона уповала на Христа. Зауважте, любі брати і сестри, вона не думала: «Якщо доторкнусь до одежі Його, то, може, одужаю». Ні, її віра була непохитна. І її віра спонукала її до чіткого плану дій.
Через трохи часу Апостол Яків навчатиме християн: «Хто має сумнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер. Нехай бо така людина не гадає, що дістане що від Господа» (Як. 1:6, 7). Ця жінка не була як морська хвиля, яку жене і кидає вітер. Ця жінка не сумнівалась у Христі. Вона надіялась на Нього. Вона уповала на Сина Божого.
Тож вона підійшла до Нього і доторкнулась до краю одежі Його, тобто до однієї з китиць, якими юдеї відрізнялись у одязі від язичників. І сталось те, про що вона мріяла: «І висохло хвилі тієї джерело кровотечі її, і тілом відчула вона, що видужала від недуги!» Вона зцілилась! Вона стала повністю здоровою жінкою! Ісус на неї не покладав рук – вона торкнулася Ісуса.
А коли відбувається таке чудо, то воно здійснюється Христом не для того, щоб залишатись прихованим. Ісус хоче свідчення і то свідчення про спасенну віру! Син Божий, звісно ж знав, хто підійшов до Нього і хто зцілився. Він – Бог всевідаючий. Ісус розвернувся, щоб розшукати її поглядом у натовпі і, звичайно ж, знайшов. А «жінка злякалась та затрусилась, бо знала, що сталося їй. І вона підійшла, і впала ницьма перед Ним, і всю правду Йому розповіла...»
І тоді Ісус проголошує їй і всім людям довкола неї, і вам, і мені те, що сталось. Він каже до неї: «Твоя віра, о дочко, спасла тебе; іди з миром, і здоровою будь від своєї недуги!» Твоя віра спасла тебе. Іди з миром. Радій новим життям Божої любові і Божої опіки до тебе, улюбленої доньки.
Любі брати і сестри, коли в нас біда, коли ми безсилі, струджені та хворі, не біймося приходити до Христа. Знайте, що Христос любить вас. Він вас настільки полюбив, що на Себе забрав усі ваші гріхи та провини і пішов за вас на хрест Голгофи, аби там обмити усі до одного наші гріхи Своєю святою і невинною кров’ю. Він помер за всіх нас і воскрес на третій день, щоб ми, віруючи в Нього, мали прощення гріхів, спасіння і вічне життя у повній радості у Його Царстві.
Тож не бійтеся підходити до Христа. Знайте, Він вас любить і хоче вашого добра і вашого спасіння. Коли вам особливо важко, коли на ваші плечі тисне біда, коли ваша душа не знає спокою через гріх і шукає прощення гріхів у Бозі, підходьте до Христа. Ви можете торкнутись Його сьогодні у Святій Вечері. Коли ваші уста торкаються хліба і п’ють вино з Чаші, ви споживаєте істинне тіло Христове і п’єте Його істинну кров. А в них і з ними ви отримуєте прощення гріхів, спасіння і вічне життя. А потім ходіть у мирі, який для вас здобув Ісус, і який Він вам дає.
А тим часом, ті кілька митей, що тривало це велике чудо, сталося велике горе – донька Яіра померла. Для людей, які прийшли з цією звісткою до старшого синагоги, все вже здавалось марним. «Дочка твоя вмерла», – сказали вони, «чого ще турбуєш Учителя?...» Немає більше сенсу кликати Христа додому. Смерть, яка стояла на порозі, зайшла в дім, поки Христос був ще у дорозі.
Проте Яір прийшов до Христа у вірі в Нього. І Христос Господь цю віру підтримує і промовляє до віруючого чоловіка: «Не лякайсь, тільки віруй!» І Яір вірує, і йде з Ісусом додому. Він іде попри плач світу і попри глузування світу. Бо коли Син Божий каже: «Чого ви метушитеся та плачете? Не вмерло дівча, але спить!», то зібрані люди піднімають Христа і Його Слово на сміх. Як і піднімає світ на сміх Христа і Його Слово й нині.
Любі брати і сестри, світ сміється, коли ми порівнюємо смерть віруючих із сном. Але так називає смерть Сам Бог. Коли ми помираємо то наче засинаємо до пробудження – до воскресіння мертвих, яке настане у день повернення нашого Господа Христа у славі. Той день ще називається Останнім Днем або ж Другим Пришестям. Світ висміює нашу віру, як висміював був Христа і всіх, хто вважав, що дівчинки живою вже ніхто ніколи не побачить.
А Христос бере батька і трьох Своїх учнів (бо й Закон вимагав двох або трьох свідків) і заходить у дім. А будучи в домі, Ісус не покладає рук на дівчинку, а бере її за руку та й промовляє до неї: ««Таліта, кумі» що значить: «Дівчатко, кажу тобі встань!» Ісус має владу над життям і над смертю. Він Сам, як ми співаємо в нашому Великодньому антифоні «Смертію смерть подолав і тим, що в гробах життя дарував». Смерть випередила Христа в дорозі, але торжествувати не могла. Бо Христос вириває дівчинку із лабет смерті, будить доньку Яіра і дарує їй життя, і піклується про неї, аби в неї була пожива, бо коли вона хворіла і страждала, то виснажилась. А воскреснувши – повинна поїсти і підкріпитись на силах.
Любі брати і сестри, ми теж можемо померти, чекаючи на Друге Пришестя Христа. Але Господь і нас, що заснемо у вірі в Нього ще до Його повернення у славі, воскресить Останнього Дня з мертвих. І запросить нас до Царства Небесного, де ми будемо мати разом із Ним чудесний банкет і в радості будемо торжествувати із нашим Спасителем повіки віків. Нині ж, не лякаймося, а лише віруймо. Уповаймо на Христа. Прагнімо аби Він торкався нас у Своєму чудесному Таїнстві і молімось: «Прийди, Господи Ісусе!» Амінь.
А Тому, Хто може зробити
значно більш над усе, чого просимо або думаємо, силою, що діє в нас, Тому слава
в Церкві та в Христі Ісусі на всі покоління на вічні віки. Амінь (Еф. 3:20,
21).
Немає коментарів:
Дописати коментар