ДОСТОЙНІ ЧЕРЕЗ ДОСТОЙНОГО
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Був один чоловік, що від Бога був посланий, йому ймення Іван. Він прийшов на свідоцтво, щоб засвідчити про Світло, щоб повірили всі через нього. Він тим Світлом не був, але свідчити мав він про Світло… А це ось свідоцтво Іванове, як юдеї послали були з Єрусалиму священиків та Левитів, щоб спитали його: «Хто ти такий?» І він визнав, і не зрікся, а визнав: «Я – не Христос». І запитали його: «А хто ж? Чи Ілля?» І відказує: «Ні!» «Чи пророк?» І дав відповідь: «Ні!» Сказали ж йому: «Хто ж ти такий? щоб дати відповідь тим, хто послав нас. Що ти кажеш про себе самого?» Відказав: «Я – голос того, хто кличе: «В пустині рівняйте дорогу Господню», як Ісая пророк заповів». Посланці ж із фарисеїв були. І вони запитали його та сказали йому: «Для чого ж ти христиш, коли ти не Христос, ні Ілля, ні пророк?» Відповів їм Іван, промовляючи: «Я водою хрищу, а між вами стоїть, що Його ви не знаєте. Він – Той, Хто за мною йде, Хто до мене був, Кому розв'язати ремінця від узуття Його я негідний». Це в Віфанії діялося, на тім боці Йордану, де христив був Іван (Євангеліє від Св. Івана 1:6-8, 19-28).
Бог миру нехай буде зо всіма вами. Амінь. (Рим. 15:33).
Любі брати і сестри, в зимову пору, особливо, ближче до Різдва Христового, денного світла стає все менше. Якщо раніше ми могли сказати: «Не біда! Ми увімкнемо світло в наших домівках, ми засвітимо ліхтарі на вулицях, а ще, готуючись до свят, підключимо святкову ілюмінацію – і стане і світліше, і веселіше», то нині все набагато важче.
Росіяни намагаються позбавити нас світла і тепла. Рік за роком, день за днем, вони б’ють по наших електростанціях і всій електричній інфраструктурі, аби занурити нас у темряву та холод. Нічого нового в їхній стратегії і тактиці немає. Подібну стратегію і тактику має їхній учитель – сатана.
В Юдеї, де проповідував був Іван Христитель такої зими, як у нас, звісно, немає. Там теплий і навіть спекотний клімат та й світла там більше, бо чим ближче до екватора тим рівнішою мірою ділять між собою час фізичне світло і темрява. Однак не так усе із темрявою духовною. Коли наші прабатьки Адам і Єва відступились від Бога, то таким чином через Адама «до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили» (Рим. 5:12).
Над усім людством запанувала
темрява гріха, духовна темрява. Але Світло було, є і буде. Цим Світлом є Бог.
Де панує гріх, де немає віри в Христа – там панує темрява. Вона панує навіть у
найяскравіший світловий день. Невіруючі – духовно сліпі, тож вони, не знаючи
Христа, Який є істинне Світло, не розуміють, що таке темрява.
Він применшує владу гріха і його наслідки, і переконує нас, що не все вже й так погано з нами. Мовляв, ми люди не зовсім пропащі. Ми ж нікого не вбивали, ні над ким не чинили ніякої наруги, тож і майбутнє наше не таке вже й страшне. Пекло нам точно не грозить. Ми ж ніякі там не вбивці і не ґвалтівники. Тож аби відвести нас від Світла і ще більше занурити нас у темряву, сатана затуляє від нас Христа, і скеровує нас до різних діл.
Коли біля Йордану з’явився Божий Пророк, Іван Христитель, то його послання було зовсім іншим. Він кликав людей до покаяння і вказував, де для всіх людей є прощення гріхів, спасіння і вічне життя. Він вказував на Христа. Його одяг був незвичний. І проповідь Його була незвична. Він не проповідував, як-то було заведено, про спасіння добрими ділами. Навпаки, він засуджував уповання на власні діла і кликав каятись тих, хто на власні діла покладався.
Він кликав людей полишати темряву і діла темряви і бути у Світлі. До Івана сходились натовпи людей, бо хто слухав Івана, той раптово починав бачити Світло. Його проповідь і зацікавила, і насторожила священиків і левитів, які послали до Івана своїх людей, аби дізнатись, хто він такий і що він таке робить. Адже чимало юдеїв чекали на Христа, Який мав прийти і дати свободу єврейському народові. Іван же притягував людей до себе, наче обіцяний у Писаннях Христос.
Якби Іван був фальшивий пророк, то маючи масу учнів, а також натовпи послідовників, він легко міг би проголосити себе Месію і назватись Христом. Проте він був істинний пророк Божий і він свідчив про Світло – про Христа. Через це на питання делегатів від юдейського церковного істеблішменту він дає дуже чіткі та правдиві відповіді.
Перше питання «Хто ти такий?» стосувалося того, чи він – Христос. «І він визнав, і не зрікся, а визнав: «Я – не Христос». Він – не Христос і навіть не Ілля. Про Іллю вони питались, бо в пророка Малахію Господь був обіцяв: «Ось Я пошлю вам пророка Іллю, перше ніж день Господній настане, великий й страшний! І приверне він серце батьків до синів, і серце синівське до їхніх батьків, щоб Я не прийшов, і не вразив цей Край прокляттям!» (Мал. 4:5, 6).
Чимало юдеїв думали, що з’явиться саме той пророк Ілля, який був забраний Господом живим на небеса. Але Іван не був саме тим вознесенним на небеса Іллею. Іван був другим Іллею – Іван виконував служіння Іллі. Адже він відвертав серця свого народу від праведності діл до Христа. У відповідь на питання «Хто ж ти такий? щоб дати відповідь тим, хто послав нас. Що ти кажеш про себе самого?» Іван пояснює: «Я – голос того, хто кличе: «В пустині рівняйте дорогу Господню», як Ісая пророк заповів».
Іван говорить про виконання того пророцтва, яке був проголошував Ісая, який жив за сім сотень років до Різдва Христового: «Голос кличе: На пустині вготуйте дорогу Господню, в степу вирівняйте битий шлях Богу нашому! Хай підійметься всяка долина, і хай знизиться всяка гора та підгірок, і хай стане круте за рівнину, а пасма гірські за долину! І з'явиться слава Господня, і разом побачить її кожне тіло, бо уста Господні оце прорекли!» (Іс. 40:3-5).
Таке послання людям, які впевнені у власній праведності і в тому, що вони можуть здобути прощення власними добрими ділами не подобається. Як більшість народу не слухала Ісаї, коли він пророкував і проповідував, так цим посланцям з Єрусалиму, невтямки було для чого потрібно проповідувати покаяння і для чого треба перед Богом каятись взагалі.
Вони ж Божий народ. Очевидно, що вони стали Божим народом, що вони такі розумні, талановиті і непорочні. Вони – особливі і не такі, як інші люди. Їм, власне кажучи, навіть нема в чому особливо й каятись. Їхнє мислення дуже нагадує мислення багатьох наших співгромадян з-поміж українського народу, які не знають Божого Слова і не розуміють ані того, що таке покаяння, ані власних гріхів, а отже і не розуміють необхідності щиросердечного розкаяння.
Фарисеї, які ставлять Іванові це питання: «Для чого ж ти христиш, коли ти не Христос, ні Ілля, ні пророк?» не хочуть чути слів докору за гріх, у яких вони погрузли по самі вуха. Як буває і ми не хочемо чути докору за наші гріхи, заклику до покаяння, вважаючи, що ми і так достатньо добрі люди.
Проте Іван нагадує і фарисеям, серед яких Христос буде незабаром проповідувати і нам, що будемо незабаром святкувати Його Різдво, а потім через трохи часу побачимо Христа у славі – так ось і тим фарисеям, і нам, Іван нагадує Ким є Христос. Іван каже: «Я водою хрищу, а між вами стоїть, що Його ви не знаєте. Він – Той, Хто за мною йде, Хто до мене був, Кому розв'язати ремінця від узуття Його я негідний».
Іван проповідує покаяння і христить на покаяння задля добра усіх юдеїв, з фарисеями включно. Христові вірні слуги проповідують покаяння задля нашого добра й нині. Хто не знає Христа і Бога, тому покаяння, на його думку – думку людини, що перебуває у темряві гріха, не потрібне. Але коли ти бачиш Світло, то розумієш у якій темряві ти перебуваєш і розумієш свою недостойність перед Богом.
Хто достойний розв’язати ремінця від взуття Христового? Ви, я? Іван Христитель, славний пророк Божий був недостойний це зробити. Тим більше недостойні ані ви, ані я. Ми можемо лише каятись у наших гріхах і промовляти подібно до Івана: «Я недостойний, Господи, розв’язати навіть ремінця на Твоєму взутті. Просити гріхи мої і помилуй мене!»
І водночас, любі брати і сестри, розважте про цю велику любов Божу, любов Христову. Він – віковічний Бог, святий і праведний стався людиною – Сином Людським, Який ходив нашим грішним світом і носив звичайні сандалі. Нас, що недостойні були Йому ремінці на сандалях Його зав’язати Він так полюбив, що забрав усі до одного наші гріхи на Себе, аби пролити Свою святу і невинну кров за кожного з нас і аби принести Себе, святого Бога і святу людину в повну і досконалу жертву за всі наші гріхи.
Христос помер за всіх нас недостойних. Така велика була Його любов до всіх нас. Такою великою Є Його любов, бо на третій день Він воскрес із мертвих, аби кожен, хто вірує в Нього, був виправданий від усіх гріхів своїх, мав спасіння, воскресіння і вічне життя. Христос помер і воскрес, аби ми всі, недостойні грішники, через віру в Нього, отримали достоїнство називатись дітьми Божими.
Христос помер і воскрес за нас, недостойних грішників, аби ми удостоїлись життя вічного у Царстві Божому. Ми, що недостойні були розв’язати ремінця сандалів Христових, тепер маємо спадщину в Царстві Небесному і будемо співцарювати із Сином Божим у радості небес повіки віків. Нас, що були недостойні розв’язати ремінця взуття Його, Син Божий причащає тут Своїми істинними тілом і кров’ю під виглядом хліба і вина Святої Євхаристії, щоб ми брали участь у небесному банкеті радості, радіючи вже тут, у цьому світові, який справедливо називається ще долиною сліз.
Нині дні все коротші, а ночі – все довші. Ще більше темряви додають нам росіяни своїми безперервними обстрілами. Але навіть серед темряви ми маємо Світло, бо Христос, наше Світло із нами завжди, як і обіцяв. Світло сяє із Слова. Світло сяє у Хрищенні і Святій Вечері. І Світло Христос незабаром засяє Останнього Дня, аби світити нам повіки у Його раю. Прийди, Господи Ісусе. Амінь.
Ісус сказав: «Зоставляю вам
мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не
тривожиться, ані не лякається!» (Ів. 14:27). Амінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар