Forcing God to sublet. . .
1 хвилину тому
четвер, 19 січня 2012 р.
Богоявлення
вівторок, 17 січня 2012 р.
Тривають презентації книги "Богослов'я хреста"
понеділок, 16 січня 2012 р.
Новий громадянин Царства Небесного
неділя, 15 січня 2012 р.
Презентація книги "Богослов'я хреста"
12 січня в харківській парафії "Всіх святих" відбулася презентація книги професора Деніела Дойчландера "Богослов'я хреста: роздуми про Його хрест і хрести наші". Пастирі Ніл Шрейдер, Віктор Хаустов і Вячеслав Горпинчук поділилися своїми враженнями про книгу та зачитали деякі місця з книги. Квартет у складі братів Олександра Хилюка, Олексія Бабаріна, Людмили Яновської і Марини Жукової-Сеницької представили присутнім добірку українських колядок та гімнів про богослов'я хреста. Учасники презентації змогли отримати примірники книги "Богослов'я хреста", а також останні примірники "Стягу" та календарі Української Лютеранської Церкви на 2012 рік. Глядачі телепрограми "Харків онлайн" також змогли дізнатися про презентацію даної книги, оскільки гостями телепрограми були вищезазначені пастирі та відомий шесидесятник і поет, лауреат Шевченківської премії, пан Степан Сапеляк.
субота, 14 січня 2012 р.
Пастирі і релігійні підприємці
Покірний пастир зі славетної молитви,[1] яка прикрашає чимало лютеранських сакристій, разюче відрізняється від задерикуватого сучасного релігійного підприємця, чиє опанування «науковими» технологіями гарантує йому x процентів статистичного успіху на y процентів «ефективного» зусилля.
[1] «Господи Боже, Ти призначив мене бути в Церкві єпископом і пастирем. Ти бачиш, наскільки я непридатний для здійснення такого великого і складного служіння, і якби не Твоя допомога, то я би давно все зруйнував. Тому кличу я до Тебе. Я, звісно, хочу використовувати мої уста і серце. Я навчатиму людей і сам буду навчатися, і роздумувати про Слово Твоє. Використовуй мене як Свій інструмент. Лише не покидай мене, бо якщо я буду сам, то, безперечно все зруйную». З лекцій на книгу Буття доктора Мартіна Лютера.
вівторок, 10 січня 2012 р.
Божественність і людськість
Твердження: «Слово сталося плоттю» (Ів. 1:14) пронизує ціле Іванове Євангеліє. Все, що Він проповідує, полягає в тому, що Христос – правдивий і вічний Син Божий є також правдива людина, народжена від Діви Марії. І він чудесним чином поєднує ці дві природи в Особі Христовій. Хоча не є ділом Сина Людського спасати, визволяти зі смерті та передавати вічне життя – це діло не властиве людині взагалі, а тільки Богові – Іван проголошує, що Син Людський піднесений, щоби всі, що вірують в Нього, матимуть вічне життя. Таким чином тут він дві природи не відділяє. Він не каже: «Хто лишень вірує в Сина Божого, має вічне життя», а: «Хто лишень вірує в Сина Людського».
Ці дві природи поєднані в одній-єдиній Особі Христовій і ця Особа – і Бог, і людина. Дві природи, божественність, і людськість перебувають у одній Особі, і властивості кожної природи передаються іншій, так що кожен, хто вірує в Сина Людського, вірує не лише в людську істоту, але й в Бога. Інакше людина Христос нікого не спас би. Якби спасіння залежало від великих людей, то ми могли би показувати на святих патріархів та пророків таких як Ісая, Ілля, Давид або на ангелів, таких як Гавриїл та інші. З усією їхньою величчю вони нікого не можуть визволити від гріха та смерті. Так само як не їх стосуються слова, які записані тут: «щоб кожен, хто вірує в Нього, мав вічне життя». Неможливо для людської істоти мати честь дарування вічного життя тому, хто в неї вірує. Але про цю Особу сказано, що вона може спасати, бо в цій Особі та єстві настільки поєднані ці дві природи, що той, хто вірує в Сина Людського, вірує також в Сина Божого. Власне кажучи, в цій Людині перебуває вся Трійця.
Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана
понеділок, 9 січня 2012 р.
Різдво в парафії Воскресіння - фоторепортаж
Надвечір'я Різдва Христового
Перед Різдвяною Літургією
Проповідь для дітей
Різдвяний вертеп
Різдвяний вертеп
неділя, 8 січня 2012 р.
Проповідь на неділю по Різдві
СЛУГА БОЖИЙ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Оце Слуга Мій, що Я підпираю Його, Мій Обранець, що Його полюбила душа Моя. Я злив Свого Духа на Нього, і Він правосуддя народам подасть. Він не буде кричати, і кликати не буде, і на вулицях чути не дасть Свого голосу. Він очеретини надломленої не доломить, і ґнота тліючого не погасить, буде суд видавати за правдою. Не втомиться Він, і не знеможеться, поки присуду не покладе на землі, і будуть чекати Закона Його острови (Ісаї 42:1-4).
Христос народився! Славімо Його!
Дорогі брати і сестри, Різдво в нашій країні – державне свято. На наших вулицях з кожним роком все більше ілюмінацій та передріздвяної реклами. До певної міри все це нагадує один анекдот: вулиці були завішані гірляндами та святковими плакатами. На вулицях стояли натовпи людей, весело вигукуючи привітальні гасла військам, що відправлялися на війну. Один молодий рекрут, який впродовж певного часу спостерігав за натовпом, спитався в старшого товариша, вже армійського ветерана: «Що це за люди, що так радіють і так гарно нас вітають?» Ветеран відповів: «Це ті, що залишаються вдома».
Війна для тих, що залишалися вдома, закінчувалася військовим парадом. Вони її розуміли по своєму. А як розуміємо Різдво ми? Воно буде дуже своєрідно виглядати, якщо приходити до Церкви тільки в цей день, а потім ще на Великдень. Якщо ми приходимо до Церкви тільки на декілька свят, то справді Євангеліє виглядатиме для нас, як парад. Ми не зможемо добре зрозуміти або втратимо розуміння того, що насправді стояло за цими осяйними подіями: Різдвом і Великоднем.
Найстрашнішим є те, що ми можемо втратити віру і приходити до церкви лише тому, що є така традиція. Сьогодні добрий час для того, аби ми осмислили своє становище – де саме ми перебуваємо і чому ми перебуваємо сьогодні саме тут? І нині також добрий час для того, щоб ми дослідили свою віру – яка вона? Може вона нагадує надломлену очеретину, що ось-ось буде переламана навпіл від поруху чиєїсь сильної руки? А може вона нагадує тліючий ґніт, який ось-ось загасне від легенького подуву вітру?
Наш текст із Писання сьогодні, пророцтво з любого пророка Ісаї, починається з проголошення Господа: «Оце Слуга Мій». Як увага всіх присутніх на параді привертається до армії, так і сьогодні Господь привертає нашу увагу лише до однієї Особи. «Оце Слуга Мій» - каже Він, наче показуючи пальцем на Ісуса Христа.
Це проголошення через сімсот років виконається у ангельському проголошенні в час найпершого Різдва до пастухів: «Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме» (Лк. 2:10-12).
Це проголошення виконалося у сповіді мудреців зі Сходу, яке вони виклали перед могутнім і параноїдальним царем Іродом: «Де народжений Цар Юдейський? Бо на сході ми бачили зорю Його, і прибули поклонитись Йому». А по тому, прийшовши до Віфлеєму: «знайшли там Дитятко з Марією, Його матір'ю. І вони впали ницьма, і вклонились Йому. І, відчинивши скарбниці свої, піднесли Йому свої дари: золото, ладан та смирну» (Мт. 2:2, 11).
Це проголошення повторив посланий перед Христом, Його Предтеча і останній пророк Старого Заповіту, Іван Христель: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» (Ів. 1:29). Віруючі пастухи, мудреці та пророк бачать, свідчать і вказують на Слугу Божого, Який є Спаситель, Цар і Ягня. Цього Спасителя, цього Царя, це Ягня підпирає Сам Бог, бо Він «хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди» (1 Тим. 2:4). Бог підпирає Христа, бо «так… Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16).
Через Ісаю, який проповідує про грядущого Христа, Господь Святий Дух пророкує: «Мій Обранець, що Його полюбила душа Моя. Я злив Свого Духа на Нього». Через 700 років Св. Матвійу своєму Євангелії (3:16, 17) засвідчить про те, як виконалося це пророцтво: «І охристившись Ісус, зараз вийшов із води. І ось небо розкрилось, і побачив Іван Духа Божого, що спускався, як голуб, і сходив на Нього. І ось голос почувся із неба: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!»
Всі ці події від Різдва і далі відбулися для виконання дальшого пророцтва з нашого сьогоднішнього тексту: «Він правосуддя народам подасть». Для цього Ісус народжується у Віфлеємі, аби подати народам правосуддя. Пастухи з поля вітають Спасителя, мудреці зі Сходу приходять, аби поклонитися Цареві. Спаситель і Цар, Ісус Христос подасть правосуддя не лише євреям, але й усім народам. Вже в перші дні Його земного життя Йому поклоняються не лише віруючі євреї, але й віруючі люди з інших народів.
Бо, крім Христа немає іншого Спасителя, і немає іншого вічного Царя. Віруючі пастухи спішать поклонитися народженому Спасителеві, бо вони потребують спасіння. Віруючі мудрецуі прибувають зі Сходу, бо вони потребують прощення. Сьогодні ми зібрані в нашій церкві, бо й ми потребуємо прощення. Але ми сьогодні співаємо не сумних пісень про свою нещасну долю. Ми співаємо веселих колядок. Ми дещо нагадуємо людей, які залишаються вдома, а на війну йде хтось інший.
І для цього в нас є всі підстави. Якби Бог поставився до нас відповідно до того, що ми заслужили і стер би нас миттю з лиця землі, тоді це теж було би правосуддя. Але через Свого пророка Єзекіїля (33:11) Господь був промовив: «Скажи їм Як живий Я, говорить Господь Бог, не прагну смерти несправедливого, а тільки щоб вернути несправедливого з дороги його, і буде він жити! Наверніться, наверніться з ваших злих доріг, і нащо вам умирати, доме Ізраїлів?»
Аби була справедливість і, аби ми не помирали через наші гріхи, Слуга Господній, народжений у Віфлеємі, Ісус Христос віддає Себе на покарання смертю на Голгофсьуомк хресті, бо заплата за гріх – смерть. Він робить це, бо Він любить вас. Він робить це, бо лише Його жертва – єдина і досконала, і повна за всі наші провини. Досконалість і повноту жертви Христової підвтерджує Його світле воскресіння, яке настало на третій день по Його смерті на Голгофі.
Він подав і подає справедливість народам. Пастухи, які поклонялися Ісусові в яслах, отримали справедливість Божу – виправдання, прощення гріхів, мир з Богом, благовоління у душах своїх через Христа Спасителя, Який пройшов шлях від Різдва, до Голгофи і до воскресіння.
Мудреці зі Сходу, які поклонялися Ісусові у Віфлеємі, і благовоління яких було засвідчене їхніми щедрими дарами Господеві Церкви, отримали справедливість Божу – виправдання, прощення гріхів, мир з Богом і те саме благовоління через Христа Царя, Який народився у місті Давидовому; Який був зодягнутий у тернову корону на Голгофському хресті; через Христа, Який є нині Цар над царями і Пан над панами.
Сьогодні ми поклоняємося Христові, народженому у Віфлеємі і отримуємо справедливість Божу – прощення усіх наших гріхів і провин, і життя вічне у Божому Царстві. Ми отримуємо Божу справедливість, але не ми її здобули. Війну з гріхом, дияволом і смертю виграв Христос. Його тіло було зодягнуте у рани від збичування, від цвяхів хреста, від тернового вінця, а вас Він у Хрищенні зодягнув у Себе, у Свою праведність. Його тіло було прибите до хреста, і Його свята і невинна кров обмивала всі ваші гріхи і Своїми правдивими тілом і кров’ю Він причащає вас у Святій Вечері. Він дає справедливість вам і всім, хто надіється на Нього.
Він, звісно, не нав’язує Себе нікому. І це яскраво підтверджує хід світової історії. Господь Ісус, певно, у цьому відношенні, найбільший демократ. У Ньому виразно збувається пророцтво про те, що «Він не буде кричати, і кликати не буде, і на вулицях чути не дасть Свого голосу». Колись я виходив із метро на станції «Площа Льва Толстого» і там якийсь бідний чоловік аж голос зірвав, роблячи те, що він особисто вважав за проповідування. Господь Ісус так не робив. І не робить.
Якби Він робив так, то в 1 Книзі Царів (19:11, 12) не було би написано: «Перед Господнім лицем вітер великий та міцний, що зриває гори та скелі ламає. Та не в вітрі Господь. А по вітрі трус землі, та не в трусі Господь. А по трусі огонь, і не в огні Господь. А по огні – тихий лагідний голос». Таким є євангелське послання. Таким воно було в час Ісаї, таким самим воно є й нині. Господь любить кожного з вас. Господь Ісус, народжений у Віфлеємі – лагідний. І Він любить вас. Він хоче, аби ви були з Ним тут, зараз і повіки віків.
Ісая провіщає, як Ісус буде до вас ставитися: «Він очеретини надломленої не доломить, і ґнота тліючого не погасить, буде суд видавати за правдою». Яка ваша віра, дорогі брати і сестри? Якби нам хотілося, аби вона ніколи не мала сумнівів – ми могли би тоді навіть гори переставляти! (Мт. 21:21). Але що коли наша віра має сумніви. Що, коли вона нагадує надломлену очеретину, або тліючий ґніт? Радійте сьогодні, віруючі в Христа народженого у Віфлеємі. Бо «Він очеретини надломленої не доломить, і ґнота тліючого не погасить».
Господь Ісус не втомиться і не знеможеться зцілювати надломлену очеретину і роздмухувати до яскавого світіння тліючий ґніт. Господь Христос любить вас – просто довіртеся Йому і через Своє Слово Він зміцнить вашу віру, а через Святу Вечерю Він пригорне вас близько до Свого люблячого серця, і знову й знову буде проголошувати Свою любов у прощенні ваших гріхів і діяти у серці вашому благовоління, аби й інші були благословенні через вашу любов до люблячого Христа і до ближнього, який, можливо, вас зовсім не любить. Він зміцнюватиме вашу віру, бо через саму віру, навіть якщо вона як надломлена очеретина або тліючий ґніт, ви виправдані і є дітьми Божими. Господь хоче, аби ваша віра була у вас зажди живою і діяльною, тому в Його Церкві проповідується Євангеліє щонеділі і щодня. Бо робить усе Христос. Бо Він – Слуга Божий.
Так буде, каже Ісая «поки присуду не покладе на землі» наш Господь Ісус Христос, поки Його Євангеліє не буде звіщене на найдальших островах і поки Він не повернеться у повній божественній славі, щоби нас воскресити і дати нам всім життя у Божому Царстві. Бо заради Немовлятка у Віфлеємі ми стали дітьми Божими. Бо для цього Христос народився. Славімо Його! Амінь.
субота, 7 січня 2012 р.
Різдвяна проповідь
СЛОВО СТАЛОСЯ ПЛОТТЮ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було споконвіку. Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього. І життя було в Нім, а життя було Світлом людей. А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його. Був один чоловік, що від Бога був посланий, йому ймення Іван. Він прийшов на свідоцтво, щоб засвідчити про Світло, щоб повірили всі через нього. Він тим Світлом не був, але свідчити мав він про Світло. Світлом правдивим був Той, Хто просвічує кожну людину, що приходить на світ. Воно в світі було, і світ через Нього повстав, але світ не пізнав Його. До свого Воно прибуло, та свої відцурались Його. А всім, що Його прийняли, їм владу дало дітьми Божими стати, тим, що вірять у Ймення Його, що не з крови, ані з пожадливости тіла, ані з пожадливости мужа, але народились від Бога. І Слово сталося тілом, і перебувало між нами, повне благодаті та правди, і ми бачили славу Його, славу як Однородженого від Отця (Івана 1:1-14).
Христос народився! Славімо Його!
Дорогі брати і сестри, здається, що в України є щось те, чого немає в цивілізованих країнах. Це явище допомагає нам утриматися від того, що називають комерціалізацією Різдва на Заході. У тій частині світу існує традиція влаштовувати передріздвяні знижки – традиція гарна, бо дозволяє навіть біднішим людям щось придбати собі до свят і не бути на свята голодними. У нас же традиція – зворотна: якраз перед святами підвищувати ціни на все, що може піти на стіл християнам, які зібралися святкувати Різдво Христове.
Певно є таки в нас ця національна риса, яка з усіх сил противиться двом останнім Заповідям із Декалогу, які можна підсумувати словами: «Не пожадай!» У дні перед Різдвом і в Різдвяні дні українцям слід досліджувати своє сумління і запитувати в себе: «Чи маю я сильні матеріалістичні бажання або пожадання, що поглинають мої думки? Чи утримували мене ці бажання та думки від того, аби я був щасливий і вдячний Богові за те, що Він мені дає?»
Коли думки поглинаються сильними матеріалістичними бажаннями та пожадливості, то неминуче настає те, що настало для більшості юдеїв, те, що описує нам сьогоднішнє Євангеліє у вірші 11: «До свого Воно прибуло, та свої відцурались Його». Коли думки зайняті питаннями свободи від чужинницького ярма, багатством, грошима, маєтками, процвітанням – тоді в них не залишається місця для Бога. Жахлива помилка! Страшний гріх! У Бога тоді не залишається місця для них. І Він може лише промовити: «Єрусалиме, Єрусалиме, що вбиваєш пророків та каменуєш посланих до тебе! Скільки разів Я хотів зібрати діти твої, як та квочка збирає під крила курчаток своїх, та ви не захотіли! Ось ваш дім залишається порожній для вас!» (Мт. 23:37, 38).
А де порожній дім – там неминуче й запустіння: руйнування храму, будинків і людських життів. Хай боронить Бог від такого запустіння нас і наші рідні Київ та Україну! Сьогодні у нас ще є нагода висловити жаль про мирські пожадання, про грішне зосередження на мирському, що в кінці приводить до порожнього, без Бога, дому, міста, країни, а закінчується вічними муками у пеклі. Бо вічний Бог – і вічне або життя з Ним, або страждання без Нього. Сьогодні слід каятися і линути до дому не порожнього, а дому, сповненого Богом – у дім Різдва Христового!
Лише такий дім має минуле, має теперішнє і має майбутнє, бо «Споконвіку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово». Різдво – справді унікальне свято. Кожен з вас, дорогі брати і сестри, має свій день народження і саме з тієї миті заведено рахувати початок вашого життя, хоча й почалося воно ще у мить вашого зачаття. Різдво ж – не просто День народження Сина Божого. Бо Син Божий – вічний. Ще до того першого Різдва у Віфлеємських яслах Він був. І був не як створіння, а був споконвіку Однородженим Сином Божим.
Це вже таємниця, зрозуміти якої ми ніколи не зможемо. І це таємниця, власне, яку розуміти нам не важливо, а важливо про неї знати і в неї вірувати, аби взяти участь у величі того, що сталося у Віфлеємі найпершого Різдва. Наш євангельський текст у цьому нам допомагає, пояснюючи, що хоча народження Сина Божого і Сина Марії відбулося у часі та просторі, Син Божий – вічний. Тому ми святкуємо сьогодні Різдво, як поєднання вічного і такого, що має початок, як поєднання божественного і людського в одній особі – Немовляті Ісусові Христові.
І це теж таємниця, якої нам ніколи не збагнути. Цар Соломон у час освячення храму промовляв молитву: «Бо чи ж справді Бог сидить на землі? Ось небо та небо небес не обіймають Тебе, що ж тоді храм той, що я збудував?» (1 Цар. 8:27). Бог – більший від небес, Бог більший від будь-чого, що Він створив. Син Божий творив усе. Син Божий більший від будь-якого творіння. Син Божий, Слово – вічний, безмежний Бог.
Але ми сьогодні святкуємо Різдво, бо Безмежний зодягнувся в обмежене людське тіло і зробив це, бо Він вас любить. Ми святкуємо Різдво, веселе свято, бо Слово, Син Божий, Ісус Христос – Життя. Наше Євангеліє каже, що Ісус має в собі життя. Але Він має життя не так як його маємо ми. Бо життя ми одержуємо від Бога, Бог же має життя в Собі, Він – Джерело життя. Ісус Христос – Джерело життя. І Він прийшов, аби ми мали життя по достатком. Ісус прийшов, аби ви жили вічно.
Між життям і смертю – різниця, як між світлом і темрявою. У гімні «Візьми мене, мій Христе» з нашого Служебника ми співаємо в останньому вірші: «Згасила зла темрява мої вогні, Та світить Твоє Слово вночі мені», відлунюючи слова з сьогоднішнього Різдвяного тексту: «І життя було в Нім, а життя було Світлом людей. А Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його».
Різдво Христове почалося в темряві світу. Темряву фізичну у той день розвіяло світло Божої слави з небес, коли про народження нашого Спасителя звістили ангели Божі. Темрява гріха не змогла згасити Світло-Христа у перші дні Його життя, коли нечестивий правитель, цар Ірод, намагався загасити це Світло, віддавши наказ про вбивство дітей у Віфлеємі. Темрява гріха не змогла згасити Світло Слова, зодягнутого в тіло, коли воно лунало в Юдеї і Самарії, Десятимісті та всюди, де ступала нога Сина Божого.
Темрява, а з нею гріх, диявол і смерть, могли почати своє дочасне торжество, зауваживши, як обкуталася темрявою не лише Голгофа, на яку Господь Христос поніс усі наші гріхи та провини, але й ціла земля. Але було інше торжество, задля якого й відбулося те найперше Різдво – торжество, що підсумувалося вигуком стражденного і помираючого Сина Божого: «Звершилось!»
Звершилось те, для чого Він стався людиною, звершилося те, чому ми сьогодні святкуємо Різдво – визволення нас від гріха, від влади диявола і смерті. Бо для того Слово сталося тілом, аби принести за кожного з вас повну і досконалу жертву Богові за всі ваші гріхи та провини. Для того було дозволено темряві обкутувати цілу землю у день смерті Христа, аби сьогодні ми вкотре раділи світлом Різдва Христового і за темрявою Голгофського хреста також, на третій день, виразно бачили світло воскресіння нашого Господа і розуміли по новому слово нашого сьогоднішнього Євангелія: «Світло у темряві світить, і темрява не обгорнула його».
У Різдвяному Євангелії Господь Святий Дух через улюбленого учня Господнього, Івана промовляє чудесні слова: «А всім, що Його прийняли, їм владу дало дітьми Божими стати, тим, що вірять у Ймення Його, що не з крови, ані з пожадливости тіла, ані з пожадливости мужа, але народились від Бога». Ці слова – спростування як самій темряві, так і носіям темряви. Темрява та її слуги хочуть або й навіть із найкращих намірів роблять усе, аби всі ви ходили навпомацки і закінчували свою дорогу в ямі (Лк. 6:39). Але вічний Божий Син народився у Віфлеємі, аби ви не скінчили свій шлях у ямі аду, а у світлі вічного Божого Царства, у житті вічному, у Божій любові, що так славно сяє у Немовляті Христові, у Господі розп’ятому за наші гріхи на хресті, у Христі воскреслому та Христі-Царі-Слові, Який сьогодні перебуває між нами.
Євангеліє чітко каже, що ви стаєте Божими дітьми через віру в Ймення Христове. Як добре, що Бог не такий як ті українські бізнесмени, що поспішають підняти ціни на продукти перед Різдвом, аби люди не змогли відсвяткувати Різдво Христове, як його описує давня українська колядка «Добрий вечір тобі, пане-господарю». Бо в тій колядці і столи застелені килимами, і на столах – калачі з ярої пшениці. Як добре, що Бог дарує нам прощення гріхів, спасіння, вічне життя, синівство Боже винятково через віру в Його Сина, Який теж у те найперше Різдво не тішився ані світлом палаців, ані теплом віфлеємських хат, а лежав сповитий у яслах, «бо в заїзді місця не стало для них...» (Лк. 2:7).
Як це добре, що наше народження до вічного життя відбувається не через волю грішних людей, а через народження від Того, Хто Сам зодягнувся у людське тіло святим і непорочним у Віфлеємі, аби в нашому народженні з води і Духа, зодягнути нас у Свою праведність і святість, записати нашій ймення на небесах і проголосити нас дітьми Божими. Жодна людина, жодне людське діло ніколи не могло, не може і ніколи не зможе вчинити нас дітьми Божими. Хто про таке заявляє, той перебуває у темряві, той біжить у зворотній бік до ясел зі сповитим Христом, той собою намагається заслонити хрест Голгофи і з усіх сил намагається сяяти яскравіше від Христа Спасителя у день воскресіння нашого Господа з мертвих.
Але слава Богові, що незважаючи на таку кількість фальшивих учителів, Слово сталося плоттю і далі перебуває між нами, повне благодаті і правди. Слава Господу, що Його благодать лине сьогодні до всіх вас із Його святого Слова, проголошуючи вас прощеними в Ім’я Христове, проголошуючи вас дітьми Божими в Ім’я Єдинородної Дитини Божої народженої у Віфлеємі.
Слава Господу, що Слово, яке сталося тілом, далі перебуває між нами, сьогодні причащаючи нас Своїми реальними та святими тілом і кров’ю у хлібі та вині Святої Вечері, аби любляче пригорнути нас до Себе і запевнити про те, що ніхто і ніщо не відділить нас від Нього, бо Він пройшов Свій шлях від Різдвяних ясел до Голгофи, і до гробу, і до воскресіння, і до царювання по правиці Отця небесного.
Це бачать наші очі віри, але зближується той час, коли в час Його другого приходу ми будемо бачити повну славу Його, славу, як Однородженого від Отця. Бо Христос народився! Славімо Його! Амінь.
Христос народився! Славімо Його!
«Та Ангол промовив до них: «Не лякайтесь, бо я ось благовіщу вам радість велику, що станеться людям усім. Бо сьогодні в Давидовім місті народився для вас Спаситель, Який є Христос Господь. А ось вам ознака: Дитину сповиту ви знайдете, що в яслах лежатиме». І ось раптом з'явилася з Анголом сила велика небесного війська, що Бога хвалили й казали: «Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!” (Євангеліє від Св. Луки 2:10-14).
Христос народився! Славімо Його!
Дорогі відвідувачі блогу "Українське лютеранство"!
У час поклоніння Спасителеві Христові, Немовлятку в яслах, прошу прийняти щирі Різдвяні та новорічні вітання від Української Лютеранської Церкви та побажання радісного святкування Доброї Новини – Воплочення вічного Єдинородного Сина Божого для нашого спасіння. Хай Він благословляє Вас у новому році, аби Ви далі віддавали славу Богу на висоті і раділи Його миром, який Він дає нам через Своє святе Євангеліє!
Христос народився! Славімо Його!
У Христі, нашому Спасителеві,
Вячеслав Горпинчук,
Єпископ Української Лютеранської Церкви
пʼятниця, 6 січня 2012 р.
Проповідь на Надвечір'я Різдва Христового
З’ЯВИЛАСЯ БОЖА БЛАГОДАТЬ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Бо з'явилася Божа благодать, що спасає всіх людей, і навчає нас, щоб ми, відцуравшись безбожности та світських пожадливостей, жили помірковано та праведно, і побожно в теперішнім віці, і чекали блаженної надії та з'явлення слави великого Бога й Спаса нашого Христа Ісуса, що Самого Себе дав за нас, щоб нас визволити від усякого беззаконства та очистити Собі людей вибраних, у добрих ділах запопадливих (Тита 2:11-14).
Христос рождається! Славімо Його!
Дорогі брати і сестри, гріх – страшна і темна річ. Той, хто підбурив наших прабатьків до гріха – також особливим світлом або проникливістю людей не наділяє. Апостол Павло в 2 листі до коринтян (2:4) пише про «невіруючих, яким бог цього віку засліпив розум, щоб для них не засяяло світло Євангелії слави Христа, а Він – образ Божий». Що було би, якби тієї першої Різдвяної ночі пастухи з нашої сьогоднішньої євангельської оповіді, проігнорували світло Господньої слави? Ви скажете: «Цього бути не могло, бо та слава була такою, що вони аж перелякалися». І ви маєте рацію. Не можна ігнорувати очевидного.
Ангел не з’являється до невіруючих. Віруючі і мають страх, і слухають послання Боже. Тому пастухи не повертаються з пів-дороги до Віфлеєму, а знаходять Спасителя, сповитого в яслах. Як жаль, що так багато людей не йдуть до Віфлеємських ясел або вертаються з півдороги! Як жаль, що в і нашому житті трапляється так, що замість того, аби поспішати до Віфлеємських ясел, аби вклонитися Немовляткові, ми поспішаємо зовсім в інший бік, навіть не догадуючись, що всі інші дороги закінчуються пекельною прірвою.
Сьогодні час нам замислитися над своїм життєвим маршрутом. Де ви перебуваєте, дорогі брати і сестри? Чи разом із пастухами, що поспішають поклонитися Новонародженому? А може перебуваєте ви разом із безпечним і байдужим містом, в якому не знайшлося притулку для породіллі, з містом, яке незабаром буде голосити над смертю своїх дітей, яких повбиває нечестивий Ірод?
Сьогодні час нам роззирнутися довкола і відцуратися безбожності та світських пожадливостей, що намагаються заслонити тихе світло, що лине з Різдвяного Віфлеєму. Бо саме там сталася та чудесна та прекрасна подія, про яку звіщає нам Господь Святий Дух через Свого вірного проповідника, Апостола Павла.
«З’явилася Божа благодать», - каже він, «що спасає всіх людей». Кожен, хто хоче побачити Бога, хто хоче Йому поклонитися, хто хоче до Нього доторкнутися, хто хоче почути Його голос, звертайте свій погляд у ці дні до Віфлеємських ясел. До них поспішають першого Різдва пастухи. Над ними схилися Марія і Йосип, бо в них лежить не просто немовля, не просто син єврейки, але Син Божий – з’явилася Божа благодать.
Не просто народився черговий хлопчик, а з’явилася благодать. Народився не просто черговий єврей, який буде благословенням для свого народу, а з’явилася благодать, що спасає всіх людей. Благодаті цієї вистачить для всіх мешканців Віфлеєму. Благодаті цієї вистачить для всіх прибульців до Давидового міста, аби взяти участь у переписі Римської імперії. Цієї благодаті, що нині перебуває у яслах, вистачить на всю Римську імперію і на всіх людей без винятку, бо «з'явилася Божа благодать, що спасає всіх людей».
Ця благодать – для кожного з нас. Її ми не заслужили. Її не заслужили добрі діла, ані подвиги будь-яких ченців, подвижників чи святих, бо тоді благодать не була би благодаттю. Але благодать є благодаттю, бо це Божа незміренна і неосяжна любов, незаслужена нами любов до нас, грішних створінь. Джерело цієї благодаті – в Богові, і Бог нині лежить сповитий у яслах. У воплоченні Сина Божого благодать набуває дуже чітких обрисів.
Бо Ісус Христос – Любов у всій її досконалості, повноті та безмежності. З любові до кожного з вас, Він пішов на Голофський хрест, узявши на Себе всі ваші гріхи та провини і, принісши там за всіх нас одну, святу і досконалу жертву Богові на хресті. Бо «з'явилася Божа благодать, що спасає всіх людей». Благодать нерозривно пов’язана з Віфлеємом і благодать нерозривно пов’язана з Голгофським хрестом.
У Віфлеємі Син Божий лежав, сповитий у яслах. Недалеко від Голгофського хреста, було інше сповивання. Христове мертве тіло було сповито і покладено в ясла смерті. Але на третій день звідти вийшов Він переможцем над смертю – Своєю і нашою. Хоча по Голгофській смерті Христове мертве тіло було сповито і покладено в ясла смерті – звідти вийшов Він переможцем над смертю – Своєю і нашою. Бо Ісус Христос, сповитий у яслах, – Життя у всій його повноті. І сьогодні Ісусові слова: «бо живу Я і ви жити будете» (Ів. 14:19) стосуються вас, «бо з'явилася Божа благодать, що спасає всіх людей». Ви належите до тих, кого прийшов спасти Син Божий, Ісус Христос, Різдво Якого святкуємо ми нині.
Благодаттю Божою гріхи ваші прощені. Благодаттю Божою вам проголошено мир від Бога. Благодаттю Божою вам подаровано вічне життя у Божому Царстві. Вірте цьому посланню так само, як повірили йому пастухи нічної пори того найпершого Різдва і ви так само побачите Христа, воплочення Божої благодаті, що вас спасає, але побачите вже не Немовлятком, а побачите Царя слави, що йтиме на хмарах, аби вчинити останній суд, а віруючим дати вічне життя.
Сьогоднішній текст із Писання на цей Різдвяний вечір каже, що благодать Божа «навчає нас, щоб ми, відцуравшись безбожности та світських пожадливостей, жили помірковано та праведно, і побожно в теперішнім віці». Кажуть, що скінчивши один зі своїх розписів на високій стелі, Мікеланаджело зійшов із високих риштувань, на яких він працював упродовж кількох тижнів, що йому справді було боляче спрямовувати свій погляд на землю.
Подібним чином діє і Божа благодать, яка з’явилася до нас у Різдві Сина Божого, Ісуса Христа. Вона навчає нас, вона тренує нас дивитися не додолу, а не зводити очей з Господа Ісуса. Хтось скаже: «Ага! А ще на початку проповіді ви казали, що діла нас не спасають. А ще ви кажете, що Законом гріх пізнається!» Звісно, Закон навчає багато чого доброму. Всі Заповіді, які підсумовані в Декалозі, несуть корисне послання для цілого світу. Всі Заповіді, які підсумовуються у Двох: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією своєю думкою» і: «Люби свого ближнього, як самого себе» - добрі. Господь каже: «На двох оцих заповідях увесь Закон і Пророки стоять» (Мт. 22:37-40).
Але яке сповите дитя, окрім Віфлеємського Немовляти виконує ці Заповіді? Яке доросле дитя, окрім Ісуса з Назарету, виконує ці Заповіді? І хто з вас виконав усі ці Заповіді? Заповіді, звісно ж, хороші, добрі та повчальні.
Але вони не навчають християн так як це робить благодать. Вона діє через віру, створену в нас Господом Святим Духом і саме вона спонукає нас сказати рішуче: «Ні!» безбожності і саме благодать приносить у наше життя побожність і сповідування єдиного Бога у Святій Трійці. Так само благодать спонукає нас промовляти: «Ні!» світським пожадливостям, які нині, здається подолали майже всю нашу країну. Благодать Божа в Христі, народженому у Віфлеємі, вихоплює нас із лабет мирських пожадливостей і спасає нас від жахливої пастки, приманкою до якої вони служать – пастки смерті.
«Та благодаттю Божою я те, що є, і благодать Його, що в мені, не даремна була, але я працював більше всіх їх, правда не я, але Божа благодать, що зо мною вона» (1 Кор. 15:10), - сповідував Апостол Павло. Все, що є доброго в ньому, все що його в ньому кращого і такого, що заслуговує похвали – все це благодаттю Божою, все це – через Христа, джерело та уособлення благодаті. Ця благодать відроджує і вас до життя поміркованого, праведного та побожного . Усе – з Христа. Усе – через Христа. Усе – заради Христа, Який є наш великий Бог і Спас.
Але це лише – початок, бо ми чекаємо «блаженної надії та з'явлення слави великого Бога й Спаса нашого Христа Ісуса». Ми чекаємо на прихід Христа у славі. Його благодать робить наше чекання не меншим від чекання Різдва Христового блаженним Семеном, пісню якого ми співали на сьогоднішній Вечірній. У першому приході Христа Спасителя, у час Його Різдва, Він був у яслах, Він був сповитий у людські пелюшки. Його на руках тримала Діва Марія і, тримаючи Його на руках, співав свою пісню старенький Семен. Але повернення Господа Христа буде у славі. То буде час воскресіння. Він спов’є наші душі у чудесні, прославлені тіла. Він візьме нас на Свої всемогутні, пробиті римськими цвяхами, руки і забере на у Свої ясла – чудесне, святе, вічне Царство Боже.
Апостол Павло каже сьогодні, що ми чекаємо блаженної надії, тобто виконання наших найбільших мрій про щастя, які може мати людина Божа, і однією з цих найбільших мрій є вічне життя у нерозривному союзі з Господом Богом. Виконання цієї блаженної надії бо Ісус, «Самого Себе дав за нас, щоб нас визволити від усякого беззаконства та очистити Собі людей вибраних, у добрих ділах запопадливих».
Син Божий у те найперше Різдво стався людиною, одним із нас, але без гріха. У те найперше Різдво Ісус прийшов у цей грішний світ, аби благодаттю Божою, через те, що Він віддав Себе Самого за нас і очистив нас Своєю кров’ю, ми сьогодні називалися «вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого» (1 Петр. 2:9).
Те дивно світло, яке сьогодні проливається на пастухів, що спішать поклонитися народженому Спасителеві; яке проливається із зорі на мудреців, що спішать зі Сходу поклонитися народженому Цареві; яке проливається на учнів з гори Преображення; якого сахається і падає наче мертва сторожа біля гробу воскреслого Спасителя; яке проливається цілющим промінням на нас зі сторінок Євангелія, у час приходу Христа, Різдво Якого ми святкуємо сьогодні, осяє нас у славі. І все це не з діл наших, не з діл Закону, а з Божої благодаті. Бо Христос народився! Славімо Його! Амінь.
Нове число Стягу - Редакторська стаття
Вийшло друком нове число "Стягу". Традиційно "Стяг" містить новини з життя Церкви, проповідь Божого Слова та безліч цікавих матеріалів. Особливістю цього числа є Різдвяний вертеп та інтерв'ю з професором Деніелом Дойчландером, автором книги "Богослов'я хреста". Вашій увазі пропоную редакторську статтю.
РІЗДВЯНЕ ПОКЛОНІННЯ
Прийдімо, поклонімось,
Прийдімо, поклонімось,
Прийдімо, поклонімось,
Він – наш Спас.
Так лунає приспів у колядці №7 «Прийдімо, всі вірні» в нашому Українському Лютеранському Служебнику. Колядка ця, як і всі інші колядки, славить нашого Спасителя Ісуса Христа. Вона запрошує нас вчинити те, що зробили пастухи, які були на полі, і почувши Добру Новину від ангела, поспішили до Віфлеєму, аби поклонитися народженому Спасителеві (Євангеліє від Св. Луки 2:8-19). Ці слова також запрошують нас вчинити те, що зробили мудреці, які прийшли за Віфлеємською зіркою, аби поклонитися новонародженому Цареві та принести Йому свої дари: золото ладан і смирну (Євангеліє від Св. Матвія 2:1-12).
Таким має бути Різдво завжди – Христос, «Вітцівське Слово, що зодягнулось в тіло», обіцяний ще від часу гріхопадіння Спаситель світу і поклоніння Йому. Де цього немає, там немає і справжнього Різдва, а є якесь поганське свято, до якого Спас, Який у те перше Різдво лежав у яслах – непричетний. Може бути багато куті, пишний дідух, повна кількість страв, але Різдва не буде, якщо в центрі свята не перебуватиме Спас, Якому ми поклоняємось.
Справжнє Різдво святкуємо ми тоді, коли робимо те саме, що зробили пастухи – вони «побачивши (Дитинку, що в яслах лежала), розповіли про все те, що про Цю Дитину було їм звіщено. І всі, хто почув, дивувались тому, що їм пастухи говорили...» (Євангеліє від Св. Луки 2:17, 18). Пастухи були першими євангелістами, які звіщали про народженого Спасителя. Будучи віруючими людьми, вони не могли стримати цієї новини, а ділилися нею повсюди і робили це правильно, «прославляючи й хвалячи Бога за все, що почули й побачили, так як їм було сказано» (Євангеліє від Св. Луки 2:20). Ці пастухи були справжніми віруючими, тому й не хвалилися своїми ділами, ані заслугами, а лише Богом. Робімо так і ми.
Справжнє Різдво ми святкуємо тоді, коли робимо те саме, що зробили мудреці зі Сходу. Вони прийшли поклонитися не Єрусалимові, не Іродові, хоча і Єрусалим і Храм, до розбудови якого вельми долучився Ірод, могли вразити будь-якого мандрівника. Натомість віруючі мудреці прийшли поклонитися справжньому Цареві, Цареві вічності – Христові. Їхнє поклоніння супроводжувалося дарами для Христа. Віддавна віруючі повторюють приклад цих мудреців, приносячи особливо щедрі пожертви саме на Різдво Господа Церкви.
Але на цьому поклоніння мудреців не завершилося. Мало би було з нього користі, якби вони повернулися до Єрусалиму і доповіли Іродові про Немовля Ісуса у Віфлеємі. Вони не були лицемірними інформаторами секретних служб та нечестивими виконавцями несамовитого тирана, а віруючими людьми, тому їхнє поклоніння продовжилося у послухові Слову, яке було об’явлене. «А вві сні остережені, щоб не вертатись до Ірода, відійшли вони іншим шляхом до своєї землі» (Євангеліє від Св. Матвія 2:12). У світу своя дорога, у віруючих – своя. І та дорога беззаперечної довіри до Слова Божого, дорога правдивого поклоніння Христові.
Прийдімо, поклонімось,
Прийдімо, поклонімось,
Прийдімо, поклонімось,
Він – наш Спас.
Христос народився! Славімо Його!
Вячеслав Горпинчук
понеділок, 2 січня 2012 р.
Аби наша віра мала вишкіл
Отже, як я вже сказав, усе залежить від слів цього таїнства. Це – слова Христові. Ми справді повинні викласти їх щирим золотом і дорогоцінним камінням, нічого не тримаючи перед нашими очима більш старанно, аби наша віра мала вишкіл. Хай хтось молиться, поститься, ходить до сповіді, готується до меси і таїнства, як бажає. Ви робіть так само, але пам’ятайте, що коли не поставите перед собою слова заповіту і не збудитеся до віри в них і до бажання до них, то все це – просто глупство і самообман. Довгенько довелося би вам ваксувати своє взуття, чепуритися і убиратися, аби здобути спадщину, якби ви не мали листа і печатки, а вірили, бажали та шукали її, що вона мусить бути вам передана, хоча й ви обірвані, шолудиві, смердючі та найбрудніші з усіх.
Отже, якщо ви хочете отримувати це таїнство і заповіт гідно, то дивіться, аби ви ставили наголос на ці слова Христа, покладалися на них у сильній вірі і бажали те, що обіцяє в них Христос – тоді це буде вашим і ви будете гідні та добре підготовлені. Ця віра і впевненість мусить зробити і зробить вас радісними і пробудить сміливу любов до Христа, якою ви радісно почнете вести справді добре життя і зі щирого серця втікати від гріха. Бо той, хто любить Христа робитиме, звісно те, що Йому вгодне і залишить незробленим те, що Йому не вгодне. Але хто любитиме Христа, допоки не скушутує багатств цього заповіту Христового, заповіданого бідним грішникам з чистого милосердя та безкоштовно? Цей смак приходить з вірою, яка вірує і довіряє заповітові та обітниці. Якби Авраам не вірував у обітницю Божу, то ніколи нічого не добився би. Тож так само певно, як Авраам, Ной і Давид приймали Божі обітниці і вірували в них, так само певно й ми мусимо і приймати цей заповіт і таїнство.
неділя, 1 січня 2012 р.
Проповідь на останню неділю перед Різдвом
БОГ – СПАСІННЯ МОЄ!
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
І ти скажеш дня того: «Хвалю Тебе, Господи, бо Ти гнівавсь на мене, та гнів Твій вщухає, й мене Ти порадуєш, оце, Бог – спасіння моє! Безпечний я, і не боюсь, бо Господь, Господь – сила моя та мій спів, і спасінням для мене Він став! І ви в радості будете черпати воду зі спасенних джерел! І скажете ви того дня: «Дякуйте Господу, кличте Імення Його, сповістіть між народів про вчинки Його, пригадайте, що Ймення Його превеличне! Співайте для Господа, Він-бо величне вчинив, і хай це буде знане по цілій землі!» Радій та співай, ти мешканко Сіону, бо серед тебе Великий, Святий Ізраїлів! (Ісаї 12:1-6).
Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Фил. 1:2) Амінь.
Дорогі брати і сестри, 31 грудня і 1 січня – добрі дні для того, аби подивитися на минуле і на майбутнє. Останній день року може бути днем дослідження минулого року з огляду на Божу волю. Як ми жили? Як ми думали? Що ми говорили? Що ми робили впродовж минулого року? Чи порушували ми своїми думками, словами та вчинками Божу волю? Чи є нам про що жалкувати? Кого боялися ми минулого року – Бога, а може якусь людину? Кому ми довіряли нашу фінансову та фізичну безпеку? Чи була та довіра найперше до Бога? Чи боялися ми Божого гніву найбільше і через це уникали всякого гріха? Адже Бог гнівається на гріх. І Божий гнів не закінчується словами, а триває у вічності. Про Божий гнів Ісая в 34-оу розділі (2, 8-10): «Господній-бо гнів на всі люди, а лютість на все їхнє військо… Буде день помсти Господньої, рік заплати за заколот проти Сіону! І переміняться в смолу потоки його, його ж порох у сірку, і смолою палючою стане їхній край... Не погасне вночі ані вдень, дим його підійматися буде повік…»
Тож, якщо хоч на одне запитання із нашого сьогоднішнього дослідження ви даєте відповідь: «Ні! Я жив негідно», то сьогодні на першій службі Божій 2012 року вам слід щиросердечно попросити вибачення в Бога, нашого Творця і всякого добра Подателя і промовити: «Каюся!» Це – важливе слово і це слово – необхідне. Бо наступні слова з книги пророка Ісаї не стосуються тих, що не жалкують перед Богом за свої гріхи та переступи.
А спрямовані ці слова з нашого тексту Писання до тих, що сьогодні промовляють: «Каюся, Господи! Жалкую за мої гріхи та переступи, Господи!» До вас у перший день цього нового року Господь має послання через Свого любого пророка Ісаю. Святий пророк не просто промовляє Боже Слово – він виспівує: «І ти скажеш дня того: «Хвалю Тебе, Господи, бо Ти гнівавсь на мене, та гнів Твій вщухає».
Колись давно, подібну пісню співав співвітчизник Ісаї і провідник Божого народу, великий пророк Мойсей. Євреям загрожувало знищення від ворогів Бога – єгипетської армії, із нечестивим фараоном на чолі. У євреїв було, на перший погляд, безвихідне становище: позаду розлючена могутня армія, попереду – глибочінь Червоного моря. Але це було тим, що бачили фізичні очі. Очі ж віри бачили Бога і Він став надією і порятунком євреїв – Червоне море розступилося, народ Божий дном моря, як суходолом перейшов на другий бік, а військо нечестивців, які без віри погналися за віруючими, накрили глибокі води. Євреї увійшли в нове життя. Єгиптяни втратили й старе. Вчорашні раби стали вільними, а вчорашні рабовласники перетворилися на вічних рабів пекельного вогню.
Через це Святий Дух вклав у вуста Мойсея пісню, подібну до тієї, яку сьогодні співає Ісая: «Моя сила та пісня Господь, і Він став на спасіння мені! Це мій Бог, і прославлю Його, Він Бог батька мого, і звеличу Його!» (2 М. 15:2). Ісая, щоправда, співає про інше визволення. Воно – більше, грандіозніше і має вічні наслідки.
За євреями гналася могутня єгипетська армія – за нами женеться і нас переслідує армія наших гріхів та диявольської раті. Всі ми – грішні. Всі ми заслужили на наслідок гріха – смерть, тимчасову та вічну. Але сьогодні, навіть коли цей ворог наступає нам на п’яти, і оточує нас зусібіч, ми, разом із Ісаєю співаємо: «Хвалю Тебе, Господи, бо Ти гнівавсь на мене, та гнів Твій вщухає».
Але чому Ісая бачить, як вщухає Божий гнів? Може це єврейський народ стає все кращим з дня на день? Якщо так, то й у нас є надія, що наші діла можуть умилостивити Божий гнів. Але це зовсім не так! Ісая каже в чому причина вщухання Божого гніву. Він каже далі: «Мене Ти порадуєш!» «Не я порадую Тебе», - каже Ісая, а: «Мене Ти порадуєш!» Причина вщухання Божого гніву криється не в нас, а в Самому Богові. Радість настає не від людей, а настає вона від Бога. Бог має її подостатком. Він – джерело радості. Бути з Богом і не радіти – неможливо. Він завжди радує нас.
Так само як наша найбільша проблема – гріх, так і нашою найбільшою радістю є прощення гріхів і спасіння від наслідка гріха – смерті. Ісая продовжує: «Бог – спасіння моє!» Не мої діла, не мої заслуги, а спасіння наше – Бог. Ісая чітко, виразно і однозначно проголошує, що спасіння – від Бога. Ісая чітко заявляє, що Спаситель – Бог. Ісая, фактично, проповідує спасіння самою вірою в Спасителя-Бога. Жодним словом Ісая не згадує про діла Закону, бо як скаже через сім сотень літ одновірець Ісаї, Апостол Павло: «Законом-бо гріх пізнається» (Рим. 3:20).
Натомість Ісая проголошує: «Бог – спасіння Моє!» Ісая говорить про Христа. І говорить він про Христа Спасителя не лише тут, але й повсюди в своїй книзі. Сьогодні Він нам каже про те, що через Христа Бог більше не вас не гнівається. Сьогодні Ісая каже, що через Христа Бог радує вас. Як? Прощенням, повним прощенням усіх ваших гріхів і провин. Ті гріхи були на вас, але Христос, Якого об’являє Ісаї Бог, забрав ті гріхи на Себе і поніс їх на Голгофський хрест.
Аби сьогодні порадувати вас, Отець небесний змушений був пережити час неймовірної скорботи, коли замість нас, на хресті неймовірні муки і страждання терпів Його Син Єдинородний – наш Спаситель, Ісус Христос. Аби сьогодні ми могли промовляти: «Бог – спасіння моє», Ісус Христос, правдивий Бог і правдива людина, помер на Голгофі на нашому місці і замість нас. Ми можемо сьогодні проголошувати і то проголошувати радісно: «Бог – спасіння моє!», бо Син Божий на третій день по смерті воскрес із мертвих і живе, і царює тепер повіки віків.
Через це Ісая може далі промовляти, і з ним можемо сьогодні радісно проголошувати ми: «Безпечний я, і не боюсь». Ваша безпека – така само реальність, як і те, що ваш Спаситель – Бог. Про цю безпеку заявив був Апостол Павло в’язничному сторожеві: «Віруй в Господа Ісуса, і будеш спасений ти сам та твій дім» (Дії 16:31).
Ця безпека стає нашою через саму віру в Христа. Якщо надіятися на щось інше, або паралельно і на Христа, і, наприклад, на свої діла, то це буде наче йти над прірвою, ступаючи однією ногою по надійному мостові, а другою впевнено ступати в порожнечу. Де опиниться людина в такому випадку? Звісно ж, у прірві! Але Ісая каже: «Безпечний я і не боюсь!» Ісая безпечний, бо надіється не на себе, а на самого Христа. Ми – безпечні і не боїмося, бо Госопдь Христос, як далі співає Ісая: «сила моя та мій спів, і спасінням для мене Він став!»
Разом із любим пророком Ісаєю і зо всіма святими – не бійтеся! Не боїться Ісая – не бійтеся і ви. Ваша сила – Христос. Не ви здолали гріх, а Христос. Не ви перемогли смерть, а Христос. Він – дуже сильний, бо Він – Бог, і Він – ваше спасіння. Не думайте, що ви достатньо сильні, аби справитися з гріхом, або з дияволом. Багато людей намагалися і сьогодні намагаються здолати смерть, але і це їм не вдається. Бо всі ми – заражені гріхом і кволі.
Але Христос – святий і досконалий. Христос – вічний і всемогутній. Тому здолати гріх, диявола і смерть може лише Христос. Він – долає ваш гріх. Він руйнує силу диявола. Він перемагає саму смерть і тому Він для нас став спасінням.
«Як важко нам змагатися із міццю сатани!» - співаємо ми в одному гімні. З власного, вже минулорічого досвіду ми знаємо, як важко боротися з гріхом. І мало не щодня ми чуємо про ходу смерті цим грішним світом. Нам, знесиленим і кволим треба сила – Христос. Ісая від Його Імені запрошує нас, отримувати силу-Христа на кожен день життя. «І ви в радості будете черпати воду зі спасенних джерел!» Ці джерела б’ють у нашій Церкві.
Одне з цих джерел – Святе Хрищення. У цому спасенному джерелі ви були викупані у воді й Слові. Апостол Павло ще називає Святе Хрищення «купіллю відродження і обновлення Духом Святим». Вертайтеся в каятті до вашого Хрищення, топіть у ньому Старого Адама і в радості виринайте зодягнутими в Христа.
Друге джерело – Слово Боже. Воно б’є не лише в Церкві, але й в кожному християнському домові, де є Біблія. Черпайте з цього джерела і то не раз на день, а регулярно. Згадуйте про це джерело щоразу, як питимете воду. Вода потрібна вам щодня. Щодня потрібне вам і джерело спасіння, Слово Боже.
Третє спасенне джерело – Свята Вечеря. Це особливе джерело б’є серед зібрання віруючих. Бо саме тих, що визнають і сповідують Спасителя Бога, причащає Христос Своїми правдивими тілом і кров’ю на відпущення усіх ваших гріхів і провин, і на життя вічне у Його Царстві. Ісая радіє циим джерелами, радіємо ними й ми, бо це в них дається на кожен день життя нам сила – Христос, а ще ця сила дається нам на життя вічне, на торжество не тільки над гріхом і дияволом, але й над самою смертю.
Бо наближається час повернення нашого Спасителя Бога у славі. Можливо повернення Христа настане в цьому 2012 році, а, може й, пізніше. Втім час марнувати нам не слід. Оскільки ми спасенні, то «дякуймо Господу, кличмо Імення Його, сповіщаймо серед нашого рідного народу про вчинки Його, пригадаймо кожному, що Ймення Його превеличне! Співаймо для Господа, Він-бо величне вчинив, і хай це буде знане по цілій землі!» Радій та співай, Церкво Христова, бо серед тебе – Великий, Святий Ізраїлів!» Нині Він перебуває у спасенних джерелах Слова і Таїнств, але скоро повернеться, аби воскресити всіх мертвих, а тобі дати вічне життя у Своєму святому Царстві і бути з тобою вічно. Прийди, Господи Ісусе! Амінь.
Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь. (Фил. 4:23)
Підписатися на:
Дописи (Atom)
