Цінуймо наш скарб

     Як каже тут Давид, Своїм дітям Бог дає щирі скарби. Тож як любі діти Божі ми не повинні хвалитися ані нашою мудрістю, ні силою, ні багатствами, а тим, що маємо ми «дорогоцінну перлину» (Мт. 13:46), любе Слово, через яке ми знаємо Бога, нашого любого Отця та Ісуса Христа, Якого Він послав (Ів. 17:3).  Ось – наш скарб і спадщина, і цей скарб і спадщина – певні, вічні і кращі від усіх світських володінь.  Хто лишень має цей скарб, тому байдуже, що хтось накопичує гроші, веде розгульний спосіб життя, перебуває в гордині та чванливості. Хай його це не турбує, хоча й може він бути зневажений і бідний  в очах світу. Але хай дякує Богові за Його невимовний дар (2 Кор. 9:15) і молиться, аби й далі в ньому перебувати.

                                         Мартін Лютер, З тлумачення двадцять третього Псалма

Проповідь на Вербну неділю

                       БЛАГОСЛОВЕННИЙ ЦАР ІЗРАЇЛІВ

                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

А другого дня, коли безліч народу, що зібрався на свято, прочула, що до Єрусалиму надходить Ісус,  то взяли вони пальмове віття, і вийшли назустріч Йому та й кричали: «Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Цар Ізраїлів!» Ісус же, знайшовши осля, сів на нього, як написано: «Не бійся, дочко Сіонська! Ото Цар твій іде, сидячи на ослі молодому!» А учні Його спочатку того не зрозуміли були, але, як прославивсь Ісус, то згадали тоді, що про Нього було так написано, і що цеє вчинили Йому. Тоді свідчив народ, який був із Ним, що Він викликав Лазаря з гробу, і воскресив його з мертвих. Через це й зустрів натовп Його, бо почув, що Він учинив таке чудо. Фарисеї тоді між собою казали: «Ви бачите, що нічого не вдієте: ось пішов увесь світ услід за Ним!»А між тими, що в свято прийшли поклонитись, були й деякі геллени. І вони підійшли до Пилипа, що з Віфсаїди Галілейської, і просили його та казали: «Ми хочемо, пане, побачити Ісуса». Іде Пилип та Андрієві каже; іде Андрій і Пилип та Ісусові розповідають. Ісус же їм відповідає, говорячи: «Надійшла година, щоб Син Людський прославивсь.  Поправді, поправді кажу вам: коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясний принесе» (Євангеліє від Св. Івана 12:12-24).

Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Фил. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, коли в місто раптово прибувають іноземні загарбники, бандити чи терористи, як це було у випадку з вчорашніми подіями у Слов’янську та інших містах Донецької області, то про їхній прихід зазвичай знають лише їхні прибічники, колаборанти або члени тієї самої банди чи того самого терористичного угрупування. Народ, як правило, буває захоплений зненацька і не знає, що робити. І якщо навіть є якась групка прихильників бандитів, більшість народу все-таки намагається ховатися по своїх домівках, наглухо зачиняючись у будинках і квартирах, бо не знають, чого саме чекати від непроханих озброєних гостів.

«Некликаний гість – гірше татарина»  – така є приказка в російській мові. Справді некликані гості зазвичай нічого доброго не несуть. А такі «гості – зелені людці», які почали з’являтися на українських землях з лютого місяця цього року несуть лише одне – наругу над нашою країною і над нашим рідним українським народом. Російські війська та російські наймити не лише принижують Україну, але й відбирають нашу землю, як це сталося у випадку з Кримом, і очевидно, тепер відбувається з українським Донбасом. Так чинять лише злочинці, а для злочинців обов’язково настає той час, коли вони зазнають гніву Божого змушені будуть погинути, як заколотники не лише проти українського народу, проти української держави, але й проти Господа Бога.  

Господь осуджує зло, яке чинить будь-хто загарбуючи те, що належить іншій людині. Він каже: «Не пересунеш межі свого ближнього, яку розмежували предки в наділі твоїм» (5 М. 19:14).  Лише нечестивці прагнуть відібрати чуже майно, чужу землю, чужу територію або чужу країну. І вони за це поплатяться перед Богом. Нечестивців не спішать вітати і прославляти діти Божі навіть тоді, коли діти диявола влаштовують із цього спеціальні шоу та транслюють це потім своїми оманливими телеканалами.

Але зовсім іншу оповідь ми чуємо з нашого сьогоднішнього Євангелія. Бо до Єрусалиму збирається увійти Господь Ісус Христос. Він нічого не робить таємно.  Він відкрито ходить усім рідним Своїм краєм, Він проповідує Євангеліє, Він зцілює хворих і недужих, Він воскрешає покійних.  Він чинить масу інших чуд так що народ розуміє, що Він – Божий Син, нащадок Давида, обіцяний Богом Цар Ізраїлю. Над ними править нині цар Ірод, в Єрусалимі сидить намісник римського царя – Понтій Пілат. Але то – чужинці. Ісус – ось рідний для народу Цар. Як було би добре, якби то Він правив Ізраїлем, народом Божим!

Тож коли народ чує, що Ісус ось-ось має надійти до Єрусалиму, то на зустріч Христові збираються вийти майже всі люди, які були прийшли до Єрусалиму, готуючись саме там, як належить віруючим людям, зустріти Пасху.  Ми лишень можемо уявити розмови між паломниками, які розповідали про те, як Ісус перетворив воду на чудесне вино. Хтось розповідав своїм друзям і родичам про те, як Господь одним словом Своїм зцілив був його від важкої хвороби.  

А ще хтось міг згадати про те, як в пустині, коли з усієї їжі лише було в якогось хлопчика лише п’ятеро ячних хлібин і дві рибинки, цей же Господь нагодував понад п’ять тисяч народу та й то так, що залишилося ще дванадцять повних кошів повних риби та хліба. Але головна розмова точилася про те, як Ісус Назарянин воскресив померлих, а нещодавно ще й Лазаря, якого вже поховали і тіло якого було вже почало розкладатися Він теж вивів у досконалому здоров’ї з гробу?  Це чудо з Лазарем – справді унікальне!  Євангеліст каже нам, що саме воскресіння Лазаря було тим, що спонукало всіх людей вийти на зустріч Синові Божому. Народ бачив і розумів, що цей Ісус любить людей, усе для людей робить, про людей так сильно піклується, Він – точно давно обіцяний пророк, Син Давидів і Цар Ізраїлю – саме такий Цар потрібен Ізраїлеві!

І ось Він наближається до Єрусалиму – нумо всі гайда Йому на зустріч! Тож «другого дня, коли безліч народу, що зібрався на свято, прочула, що до Єрусалиму надходить Ісус,  то взяли вони пальмове віття, і вийшли назустріч Йому та й кричали: «Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я! Цар Ізраїлів!» Не було довгої і тривало ї підготовки, а були лише щирі вітання Христа пальмовим віттям, щире вистилання Його дороги одежами і щирі вітання Псалмом 118.

Коли щось готують люди, то в одному або іншому місці буде якась недоробка. А коли щось готує Бог, то все відбувається спонтанно з людського боку, але точно за планом Божим. Коли єврейські паломники співали ці чудесні слова: «Осанна! Благословенний, хто йде у Господнє Ім'я!», вони співали слова з Псалма, який співався під час жертвоприношення пасхальних ягнят. Вони співають у радості. Вони вітають Царя, навіть не розуміючи, що Ісус Христос – не просто істинний Цар Ізраїліві, але й їхнє істинне Пасхальне Ягня.

Не всі також звертають пильну увагу на те, як Ісус до Єрусалиму входить – не як цар-завойовник, який планує панувати над народом, а зовсім в інший спосіб. Ісус в’їжджає до Своєї столиці на ослику, як Цар, Який іде з миром, і Який несе мир, але цей мир – особливий, не такий як дає світ, а мир – з Богом. Саме про такий вхід Сина Божого, Сина Давидового, Царя Ізраїлевого пророкував був Захарій. Але коли стільки радості через воскресіння Лазаря, коли наближається таке чудесне свято Пасха, коли Господа вітають десятки тисяч людей вони наразі про це думають і давнє пророцтво, яке ось нині виконується, на думку їм не спадає. На любий Євангеліст каже, що «як прославивсь Ісус, то згадали тоді, що про Нього було так написано, і що цеє вчинили Йому».

Але нині всі радіють, тішаться, веселяться і «свідчив народ, який був із Ним, що Він викликав Лазаря з гробу, і воскресив його з мертвих». Вербна неділя – це свято радості, радості через воскресіння Лазаря – радості, що серед Церкви перебуває Син Давидів, бо де є Він – там точно смерті немає. А навіть коли хтось помре – Він підніме Його з мертвих. Як добре, що Ісус перебуває зі Своїм народом. Як добре перебувати поряд з Ісусом. З Ним – нічого не бракує. Бо це Він «душу мою відживляє, провадить мене ради Ймення Свого по стежках справедливости. Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені, Твоє жезло й Твій посох вони мене втішать! Ти передо мною трапезу зготовив при моїх ворогах, мою голову Ти намастив був оливою, моя чаша то надмір пиття! Тільки добро й милосердя мене супроводити будуть по всі дні мого життя, а я пробуватиму в домі Господньому довгі часи!» (Пс. 23:3-6).

Цього Господа вітають віруючі. А невіруючі, ті що надіються на себе і на власні діла Ісуса насправді не потребують.  Ісус відбирає від них їхню власну славу і фарисеї зажди намагаються Христа якщо не принизити, то бодай применшити. Сьогодні ж вони безпорадно розводять руками і кажуть: ««Ви бачите, що нічого не вдієте: ось пішов увесь світ услід за Ним!» Боротися проти Бога неможливо. І боротьба з Богом завжди закінчується перемогою Бога. Фарисеї цієї істини вивчити так і не спромоглися.

Втім навіть вони інколи промовляють істину, як ті слова, що за Ісусом пішов весь світ. Власне кажучи, це Ісус прийшов для всіх народів. Він, звісно – єврей по плоті, але Він прийшов і для українців. А сьогодні в Євангелії Його шукають геллени – греки, яких Господь, напевно, навернув до віри через проповідь Євангелія до них їхніми друзями-євреями. Ці навернені язичники, як і ми, звертаються до Апостолів Христових з посланням, у якому викристалізуване бажання особистої зустрічі з Месію, зі Спасителем: ««Ми хочемо, пане, побачити Ісуса».

У мить слави зазвичай важко доступитися до того, кого славлять і кого хочуть усі побачити. Відповідь же Господа на ці прохання і на всі вітання повертає нас до Його місії Царя – істинного Царя Ізраїлю: «Надійшла година, щоб Син Людський прославивсь.  Поправді, поправді кажу вам: коли зерно пшеничне, як у землю впаде, не помре, то одне зостається; як умре ж, плід рясний принесе». 

Ісус – Цар, Який прийшов, аби віддати Себе за Свій народ і за весь світ. «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне». Господь говорить про істинну Свою славу. Він каже, що справжня Його слава – попереду.  І вона настане через п’ять днів – у Велику П’ятницю, коли зерно пшеничне впаде у землю і помре. Якщо зерно не помирає, воно залишається зерном і залишається однією зернинкою. Але плід воно приносить, коли падає в землю і помирає.

Бог стався людиною, аби принести плід. На хресті Він помирає, аби сьогодні вам проголосити прощення усіх ваших гріхів заради Нього, благословенного Царя Ізраїлевого. Аби ви були виправдані вже нині заради Нього Сина Давидового, Який на третій день вийшов із гробу переможцем над смертю і сьогодні перебуває на небесах і поряд з нами, з Його любою і святою Церквою, що зібрана сьогодні і співає Йому осанну на висоті.

Сьогодні ми вітаємо нашого Царя у Слові, слухаючи, як Він промовляє до нас зі Святого Писання.  Ми вустами вітаємо Його істинне тіло та кров, якими Він торкається нас у хлібі та вині Святої Вечері.  А пройде ще трохи часу і ми будемо вітати Його у той святковий Останній День, коли Він прийде судити живих і мертвих, коли Він воскресить усіх мертвих і перемінить усіх живих, аби дати вам, що віруєте в Христа, вічне життя у Божому Царстві.  Вітаймо ж Христа щонеділі у Слові і Таїнстві, аби у день Його повернення привітати Його в повній божественній славі вічного життя.  Прийди, Господи Ісусе!  Амінь.

Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23).

Будуть і безбожні єпископи

«Петро передвістив, що будуть безбожні єпископи, які зловживатимуть милостинею Церкви заради розкоші і зневажатимуть служіння… Тому хай ті, що ошукують Церкву, знають, що за цей злочин вони понесуть Божу кару»

Мартін Лютер, Із Трактату про владу і примат Папи, 

Цвінґлі і Лютер

[Цвінґлі] захищав союз Церкви і держави. Відповідно до нього, світська влада мала наглядати за дисципліною в Церкві. Водночас Біблія Церкви мала бути кодексом законів держави. Чинність світського закону залежить від його узгодженості з Писаннями. Щойно уряд перестає бути християнським урядом, як на порядку денному мала з'являтися революція...
     Якби Лютер знав про ці [войовничі] плани [Цвінґлі], то на Колоквіум з Цвінґлі в Марбурзі (1529 р.) він би ніколи не погодився. Навіть Електорові Саксонії було важко переконати Лютера в тому, що коли Імператор Карл V виступить проти Шмалькальдської Ліги, аби зруйнувати силу протестантизму, то обов'язком протестантських князів буде вчинити Карлові V опір. Лютер стояв на тій позиції, що Євангелію жодна плотська зброя не потрібна. Цвінґлі поліг у битві під час другої каппельської війни (1531 р.), у кольчузі воїна. На пам'ятникові у Вормсі він зображений із Біблією в одній руці та мечем в іншій. Це вражаючий контраст між Цвінґлі та Лютером.

Доктор Дж. Л. Неве, З історії християнської думки

Любов і різка

Хто стримує різку свою, той ненавидить сина свого, хто ж любить його, той шукає для нього картання (Приповісті Соломонові 13:24).

Приклад самарян

   Християни, які справді визнають милосердя Христа Господа, готові ділитися своєю їжею і напоями, як це робила добра самарянка. Перше, звісно, вона виглядала черствою, але коли Христос настільки красномовно проповідував, то вона навернулася, разом із цілим містом.  Люди відчинили для Нього міські брами, прийняли Його з радістю і виявили до Нього всяку доброту. Він залишався в них два дні і вони би й далі тримали Його серед Себе з радістю. Християни повторюють їхній приклад. А інші говоритимуть: «Я мушу все притримати для себе, дивитися, аби хтось собі чогось не купив». І додають: «Треба відбирати від пастирів, калічити навмисно коней, а на сплату податків давати наполовину полову, а наполовину кукіль». Вони намагаються загребти все в свої мішки, змушуючи вкінці Бога послати на них зливу палаючої сірки та пекельного вогню і направити до них Брата Ландскнехта, аби він приставив до їхнього серця свого списа та вирвав від них їхні талери. Нас повинен засоромлювати приклад самарян, які завели Христа в своє місто. Наш текст повідомляє нас, що їхнє місто перебувало під забороною.   Для них це була така перепона, з якою ми й не зіштовхуємося. Господь дуже їх хвалить і Євангеліє каже нам, що Він перебував там два дні, а  не лише один день.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана

Проповідь Нового Заповіту - проповідь Царства Небесного, вічного життя

  Він[1] навчає їх яке саме вчення повинні вони проповідувати, а саме: Царство Боже або ж Царство Небесне. Ось проповідь Нового Заповіту – не проповідувати церемонії, ані мирські закони, ані щось інше окрім Царства Небесного, тобто вічного життя.  В цьому полягає Слово Боже про виправдання, про прощення гріхів, перемогу над смертю, над плоттю і над світом, над дияволом і всім злом.  Отже Царство Небесне – Царство праведності, життя, вічного блаженства, де не буде ніяких гріхів, ніякої смерті, ніякого пекла.

Мартін Лютер, Із заміток про Матвія 10:1-10

---

[1] Христос.

Благовіщення Св. Діві Марії

     Сьогодні ми святкуємо Благовіщення Св. Діві Марії - день, коли архангел Гавриїл звістив Діві Марії з Назарету, з роду Давидового, про те, що в неї народиться Спаситель. Цей день - початок воплочення вічного Сина Божого та день, коли настало виповнення часу - "Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина, що родився від жони, та став під Законом,  щоб викупити підзаконних, щоб усиновлення ми прийняли" (Гал. 4:4, 5).  Рання Церква святкувала Благовіщення і Розп'яття Господа в один і той самий день.  Ми в цей день дякуємо Господу за величне чудо воплочення нашого Викупителя-Христа та просимо в Господа, аби й ми могли повторювати в повному покладанні на Господа, приклад віри Св. Діви Марії, яка сповідує свою покору Слову Божому: "Я ж Господня раба: нехай буде мені згідно з словом твоїм!" (Євангеліє від Св. Луки 1:38). 


Молитва на свято Благовіщення


Отче Небесний! Благаємо Тебе виливати на нас благодать Твою, аби ми дізнавшись про воплочення Сина Твого, Господа нашого, Ісуса Христа з послання ангела, хрестом Ісусовим і страстями Його були приведені до слави воскресіння; через нашого Господа Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь. 

Проповідь на 5-у неділю Великого посту

                        ПЕРШЕ, НІЖ БУВ АВРААМ, ХРИСТОС Є

                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

«Хто з вас може Мені докорити за гріх? Коли ж правду кажу, чом Мені ви не вірите? Хто від Бога, той слухає Божі слова; через те ви не слухаєте, що ви не від Бога». Відізвались юдеї й сказали Йому: «Чи ж не добре ми кажемо, що Ти самарянин і демона маєш?» Ісус відповів: «Не маю Я демона, та шаную Свого Отця, ви ж Мене зневажаєте. Не шукаю ж Я власної слави, є Такий, Хто шукає та судить. Поправді, поправді кажу вам: Хто слово Моє берегтиме, не побачить той смерти повік!» І сказали до Нього юдеї: «Тепер ми дізнались, що демона маєш: умер Авраам і пророки, а Ти кажеш: «Хто науку Мою берегтиме, не скуштує той смерти повік». Чи ж Ти більший, аніж отець наш Авраам, що помер? Та повмирали й пророки. Ким Ти робиш Самого Себе?» Ісус відповів: «Як Я славлю Самого Себе, то ніщо Моя слава. Мене прославляє Отець Мій, про Якого ви кажете, що Він Бог ваш. І ви не пізнали Його, а Я знаю Його. А коли Я скажу, що не знаю Його, буду неправдомовець, подібний до вас. Та Я знаю Його, і слово Його зберігаю. Отець ваш Авраам прагнув із радістю, щоб побачити день Мій, і він бачив, і тішився». А юдеї ж до Нього сказали: «Ти й п'ятидесяти років не маєш іще, і Авраама Ти бачив?» Ісус їм відказав: «Поправді, поправді кажу вам: Перш, ніж був Авраам, Я є».  І схопили каміння вони, щоб кинути на Нього. Та сховався Ісус, і з храму пішов (Євангеліє від Св. Івана 8:46-59).

Нехай буде вам благодать та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Еф. 1:2) Амінь.

Дорогі брати і сестри, в одній з Недільних шкіл вчителька навчала дітей про всемогутність Бога, а потім спитався в дітей, чи є щось таке, чого Бог не може зробити. Коли один хлопчик впевнено підняв руку, вчителька приготувалася до розчарування, відчуваючи, що чітке послання його уроків хлопчик не зрозумів. «Отже», – сказала вона, «Чого Бог зробити не може?» «Він не може всім підряд догодити», – сказав хлопчик. Любі брати і сестри, наскільки це твердження і правдиве, і сумне водночас.  Бог, Який хоче, щоб усі люди спаслися і прийшли до пізнання Істини, не може всім догодити.

Оглядаючись на власне життя, ми можемо пригадати і власне розчарування, і власну образу, і власне нерозуміння того, що Бог робить. Це – не нове відчуття. Воно повторюється з покоління в покоління у людства відтоді, коли наші прабатьки впали в гріх.  Гріх одразу почав їх навчати не лише ховатися від Бога, не лише шукати коріння власних проблем у іншій людині, але й звинувачувати у власних проблемах Бога. Втім навіть на цьому гріх не припиняє своєї жахливої влади над людською душею і розумом.

Гріх до того спотворює розум, що він вперто відкидає Божу істину, а натомість починає повчати Бога – як Богові слід говорити і як Богові слід діяти. Гріх не лише обворожує розум, але й перетворює його на ворога Божого. Натомість гріх спонукає розум до пошуку такого послання, яке буде ставати на захист гріха, переконуватиме людину у тому, що для спасіння і вічного життя вона має достатньо власних сил, а Бог потрібен, у кращому випадку, як помічник.  

На такі активні пошуки розуму вчасну відповідь дає диявол через фальшивих учителів, про яких Господь Святий Дух застерігає через Апостола Павла: «Настане-бо час, коли здорової науки не будуть триматись, але за своїми пожадливостями виберуть собі вчителів, щоб вони їхні вуха влещували. Вони слух свій від правди відвернуть та до байок нахиляться» (2 Тим. 4:3, 4).

Сьогодні наш євангельський текст розпочинається із докору саме таким людям, які відвернулися від правди у Старозаповітній Церкві: «Хто з вас може Мені докорити за гріх? Коли ж правду кажу, чом Мені ви не вірите? Хто від Бога, той слухає Божі слова; через те ви не слухаєте, що ви не від Бога». Дуже просте правило для визначення того, хто від Бога.  Слухаєш Божі слова і віруєш їм – ти від Бога. Не слухаєш їх, виявляєш зневагу до Євангелія, не віриш тому, що каже Біблія – ти не від Бога, ти не з Богом і далі живеш у гріхах та неправді.

Діагноз, який Господь Ісус ставить юдеям, що відкидають Його послання і всім тим, що відкидають Євангеліє сьогодні однаковий – «через те ви не слухаєте, що ви не від Бога». Віруючі в докір за гріх, каються, а невіруючі не знаходять кращого виходу, окрім як звинуватити Господа. А ось і їхнє звинувачення: «Чи ж не добре ми кажемо, що Ти самарянин і демона маєш?» Іншими словами, хоча ти й не скоїв жодного гріха, ми тебе звинуватимо в тому, в чому ти звинувачуєш нас! Сам такий!» – дуже поширена відповідь, коли хтось відмовляється визнавати власну провину.

Господь міг би звести на цих богохульників вогонь із неба, аби спопелити їх на місці. Але Він – довготерпеливий. Він не хоче, аби ці зухвалі невіруючі загинули.  Він дає їм ще один шанс на покаяння, а віруючим ще одну втіху. Через це Він продовжує їм проповідувати: «Не маю Я демона, та шаную Свого Отця, ви ж Мене зневажаєте. Не шукаю ж Я власної слави, є Такий, Хто шукає та судить. Поправді, поправді кажу вам: Хто слово Моє берегтиме, не побачить той смерти повік!» Знову-таки все – дуже просто. Зневажаєш Ісуса –  зневажаєш Отця. Шануєш Ісуса – шануєш Отця. Іншого способу вшанувати Отця не існує. Навіть якщо буде мільйон діл і буде здобутий для церкви весь світ – якщо не буде пошани Ісуса – не буде пошани Отця.

І навпаки, послухайте, любі брати і сестри, ще раз як Ісус втішає нас сьогодні: «Поправді, поправді кажу вам: Хто слово Моє берегтиме, не побачить той смерти повік!» Кожен, хто береже слово Христове, той не буде бачити смерті повіки – той буде жити на небесах і воскресне у час повернення Христа у славі. Але що означає берегти слово Христове? Звісно ж, це не означає просто зберігати Біблію на робочому столі або на книжковій полиці, наче якийсь магічний талісман.  

Берегти Христове слово означає берегти його в серці своєму, тобто вірити цьому слову.  Означає довіряти йому, покладатися на нього, надіятися на Христове слово і вважати його за повну та незаперечну істину. Так слово Христове зберігав Авраам і всі істинні віруючі.  Авраама, до речі, одразу згадують невіруючі юдеї, як найбільшого авторитета свого народу. «Тепер ми дізнались, що демона маєш: умер Авраам і пророки, а Ти кажеш: «Хто науку Мою берегтиме, не скуштує той смерти повік», – кажуть вони.  

Юдеї вірять, що вони мають непереборний аргумент. Навіть Авраам умер.  Навіть пророки умерли. А тут приходить проповідник з Галілеї і каже, що Його слово має владу над смертю. Він каже, що Його слово – еліксир вічного життя.  Невірство їхнє стає ще більшим, вони ще на одну міру, самі того не усвідомлюючи, опускаються до аду. Для них Авраам і пророки – авторитети.  Щоправда для невіруючих вони такі позірні авторитети,  якими часто стають пророки та генії після смерті.

Бо якби для них був авторитетом Авраам, вони би досліджували Авраамову віру і бачили би, що Авраам надіявся на Сина Божого і ця його віра була зарахована йому в праведність. Якби пророки справді були би для них авторитетами, то вони би досліджували Писання і кожне слово – аж останнього слова, записаного пророками, а вони ж усі в подробицях описували Месію – Ісуса з Назарету, якого невіруючі тепер звинувачують у біснуватості.

На це «Ісус відповів: «Як Я славлю Самого Себе, то ніщо Моя слава. Мене прославляє Отець Мій, про Якого ви кажете, що Він Бог ваш. І ви не пізнали Його, а Я знаю Його. А коли Я скажу, що не знаю Його, буду неправдомовець, подібний до вас. Та Я знаю Його, і слово Його зберігаю. Отець ваш Авраам прагнув із радістю, щоб побачити день Мій, і він бачив, і тішився». Знову все – дуже просто – не знаєш Христа,  не знаєш Отця. Сліпці закривають очі на Христа і на Його чуда.  Глушмани закривають вуха на Його слова. І ті, й інші нехтують Євангелієм і думають, що є ще якась інший спосіб, а то й маса різних способів пізнати Бога.

Вони думають, що цим зневажають Христа?  Вони цим зневажають Отця! Отця знає Христос. Отця знає кожен, хто вірує в Христа. Хто вірує в Христа, той вірує в Отця. Хто зберігає слово Христове, той зберігає слово Отцеве. Іншого не дано. Все пролягає через Ісуса. Все зосереджується у Христові. Все обертається довкола Ісуса Христа.

В це вірував Авраам.  Очима непохитної віри Авраам бачив обіцяного Спасителя, в Якому поблагословляться всі народи землі. Очі його віри були наповнені радістю і Авраам тішився Христом, радів Ним і Ним мав спасіння, і Христом перейшов Авраам із смерті у життя.

Запеклі юдеї вже по коліна вгрузли в пекло. Але їм цього мало. Їхнє невірство штовхає їх ще глибше. «Ти й п'ятидесяти років не маєш іще, і Авраама Ти бачив?»  – у злорадстві запитують вони, опускаючись до аду вже по пояс. Як міг Ісус Назарянин бачити Авраама, який жив за 2 000 років до цієї розмови. І в цьому місці Господь Христос дає відповідь-суд юдеям і втіху для вас, любі християни: «Поправді, поправді кажу вам: Перш, ніж був Авраам, Я є».

«Я – вічний», наче каже Христос. «Я був до створення світу. Через Мене світ постав.  Я покликав Авраама до Обіцяного Краю.  І Я ходив там з ним і навіть обідав в нього біля дубів Мамре. Я обговорював з ним долю Содому і Гоморри. Я живив його віру і  Я випробовував її. Я захищав його і показував йому долю Мого народу, не лише страждання, не лише визволення із жахливого рабства, але й визволення від влади гріха, диявола і самої смерті. Бо Я – Сущий. Я – ваш істинний та люблячий Спаситель. Я – ваш Господь і Бог».

Реакція невіруючих передбачувана. Вони хочуть убити Бога. В них вже й каміння напоготові. Вони йдуть на саме дно аду, не просто відкидаючи Ісуса, Який прийшов спасти їх, але й намагаючись Його убити і тим навіки змусити Бога замовкнути. Але ще не час.  «Та сховався Ісус», – читаємо ми, «і з храму пішов».

Час настане потім, коли після урочистого в’їзду в Єрусалим та очищення храму Він піде на Голгофу, виданий невіруючими нащадками Авраама і оплакуваний віруючими Авраамовими дітьми, аби померти за гріхи і тих, і інших, за гріхи всього світу, за ваші і мої гріхи – скуштувати смерть, аби ми не куштували смерті повіки.

Сущий Бог, Бог Авраама, Ісака і Якова зробив це, аби ми сьогодні, також у радості дивилися на Христа і тішилися Його воскресінням, Його перемогою над смертю, бо ця перемога над гріхом, дияволом і смертю – ваша перемога, любі віруючі. Сущий Бог, Ісус Христос приходить до вас сьогодні любі віруючі у Святій Вечері і дає вам перемогу над гріхом, над владою диявола і смерті. І так само, як цією перемогою, дивлячись вперед очима віри тішився Авраам за 2000 років до Христа – так само цією перемогою тішимося сьогодні і ми, що живемо за 2 000 років по Різдві Христовому стоїмо і дивимося і на Голгофу, і на порожній гріб, з якого Христос вийшов переможцем і тішимося, і радіємо. Бо у Христі ми маємо прощення усіх наших гріхів. І як воскрес Христос, воскреснемо і всі ми у час Його повернення у славі. В Останній День. Прийди, Господи Ісусе. Амінь.

Благодать зо всіма, що незмінно люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амінь (Еф. 6:24).

Коли світ різко змінюється

     Такою була тема сьогоднішнього Біблійного сніданку для жінок. На прикладі життя та віри патріарха Ноя сестри розглянули, як віруючі можуть давати відповідь на виклики сучасного світу. Ми пізнавали, як Бог ставить нас на несподіваний курс і просить, аби ми довіряли Йому щодо кожної подробиці подорожі цим курсом. Сестри також зробили висновок, що люблячий Спаситель гідний нашої довіри і поклоніння, яке ми здійснюємо у люблячому послухові до Нього, і зарядилися готовністю підбадьорювати інших людей доручатися люблячому Спасителеві.

Золоте мистецтво - горнутися до Слова Божого та обітниці

     … Сама вівця має головним чином цю чудову властивість і гарну чесноту, що вона добре знає голос свого пастуха і ведеться більше вухами, аніж зором…

     … Дивні думки… можуть приходити до вас, якщо вам не вдасться чути Його голос і Його Слово.  Але якщо ви будете міцно їх триматися, то не будете спокушені ані диявольськими хитрощами, ані несхваленням та гнівом від світу, ані вашою власною слабкістю і негідністю.  Ви зможете виступати наперед і промовляти: «Хай диявол, світ або моє власне сумління опираються мені настільки жорстоко наскільки можуть. Я не сумуватиму до смерті з цієї причини.  Так мусить бути і так буде, на кожного, хто є Господньою овечкою, будуть нападати вовки. Хай буде зі мною, що завгодно – хай варять мене живцем або підсмажують живцем на вогнищі – втіха моя буде в тому, що мій Пастир віддав за мене власне життя.  Окрім того Він має солодкий, добрий голос, яким Він мене втішає і каже, що я ніколи не загину, ані вихопить мене жодна людина з Його руки (Івана 10:28).  І Він виконає цю обітницю, незважаючи на те, що станеться зі мною.  Якщо через мою слабкість у мені буде виявлено ще якийсь гріх або інша вада, то через це мене Він не відкине.  Бо Він – приязний Пастир, Який піклується про слабких овечок, перев’язує їхні рани і зцілює їх.  І аби я був більш упевненим і не сумнівався, Він як знак, дав мені Свої святі Таїнства».

     Так само було і в пророка.[1]  Не завжди був він щасливим, ані міг весь час співати: «Господь – то мій Пастир, тому в недостатку не буду».  Часом йому бракувало багато, і то навіть дуже багато.  Він бувало не відчував ані справедливості, ані Божої втіхи і помочі, а лише гріх, Божий гнів, жах, сумнів і страх перед пеклом, як оплакує він це в багатьох Псалмах.  Все-таки він покидає власні почуття і прив’язує Бога до Його обітниці про грядущого Месію і думає: «Хай буде зі мною, як буде.  Я далі маю втіху в моєму серці, що в мене є благодатний, милосердний Господь, Який є мій Пастир, Слово і обітниця Якого зміцнюють мене і втішають.  Через це в недостатку я не буду». З цієї причини він і написав цей Псалом та інші Псалми, аби ми могли бути впевненими, що в справжніх спокусах ми можемо знайти пораду та втіху ніде інше і що справжнє золоте мистецтво таке:  горнутися до Божого Слова та обітниці, робити судження на основі цього Слова, а не на основі відчуттів серця. Тоді точно прийде допомога та втіха і абсолютно нічого не бракуватиме.

Мартін Лютер, З тлумачення двадцять третього Псалма

---

[1] Царя Давида – Примітка перекладача.

Народна Біблія: Матвія

     Вийшов друком черговий том Народної Біблії, коментарів на Писання. Цього разу світ побачили коментарі на Євангеліє від Св. Матвія. Авторами коментарів, що становлять понад 450 сторінок доброго тексту є богослови з Вісконсинського Євангельського Лютеранського Синоду, батько і син: Джером і Міхаель Альбрехти. Переклад їхньої праці здійснив пастир Лютеранської Церкви Св. Івана та Якова в Тернополі Тарас Коковський, Голова Галицької Єпархії Української Лютеранської Церкви.  Книга видана Фундацією "Лютеранська спадщина" (виконавчий директор Роберт Л. Ран). Всім, хто цю книгу вже отримав, зичимо благословенного читання!

Не доводьте Христа до голоду

    «Я голодував був». Чи ви хочете знати значення слова «Я»?  Бог ховається під виглядом християнина і каже: «До тебе приходить мій бідний нужденний апостол і християнин. Цей апостол і християнин носить Ім’я «Я». Тепер, любий чоловіче, ти залицяєшся до Мене на небесах і хочеш туди Мені щось дати. Роби це радше тут, на землі, бо на небесах Мені нічого непотрібно». Не допускай, аби твій пастир чи капелан від нестатків.  Допомагай поширювати Моє Царство.  Піклуйся про свого нужденного ближнього і брата.  Постачай йому необхідне, аби він не страждав від голоду та спраги. Маючи 10000 гульденів, ти без жодної шкоди для себе, міг би прогодувати шістьох людей, але ти даєш їм помирати від голоду».  Жодна відмовка користі не принесе і тобі не допоможе, коли ти говоритимеш: «Я не збираюся йому допомагати». Христос каже: «Якщо Я терплю голод або спрагу в особі Мого апостола або будь-якого християнина і навіть християнської дитини або будь-якого бідняка чи нужденного, а ти знаєш про його становище та заплющуєш на це очі, то ти насправді архіскнара.  Я хочу аби ти знав, що то Я страждаю від голоду та спраги.  Якщо ти годуєш цю людину, то ти годуєш Мене, якщо ти не тамуєш його спраги, то даєш, аби Я мучився від спраги». Не буде тобі користі зі слів: «Якби прийшов Христос, то я передав би Йому свої ключі і сказав: «Бери все!»  

     Якщо нам не вдається прислухатися до Христового благання, хоча й ми про нього знаємо і чуємо, як воно на проповідується, то це нестерпна і клята зневага.  Язичник не розуміє, що він дає Самому Богові, коли своєю милостинею згадує про бідного. Наскільки ж більшу спонуку давати милостиню та допомагати нашому ближньому може запропонувати нам наш Бог, ніж казати, що все це дається Йому?  Хоча ми розуміємо, що ми даємо Самому Богові, а не людині, ми й далі тримаємо замкненими від Нього наші комори та льохи.  Христос про гроші говорить досить різко. І саме кляті набутки визначає Він словами «багатство неправедне» (Лк. 16:9).  Воно обтяжене несправедливістю.  Людина відмовляється дати Богові й мішок зерна, а сама сидітиме, нагромаджуючи гроші, наче він повинен усе гребти під себе.  Ці жадібні пуза цілковито зневажають Христове застереження. Ми ж повинні прислухатися до нього і засвоювати цей урок з подякою, знаючи, що все, що ми даємо на церковну справу, даємо ми Богові. Вірю, що скоро настане відплата для селян, міщан і шляхти за те, що вони нічого не роблять, нічого не дають, а лише гребуть усе під себе. Бо дуже серйозний гріх – доводити Христа до голоду, тобто робити все, щоби зникли проповідницька кафедра, служіння і школи.  Таким чином Христові не дають благати й про кухоль води.

Мартін Лютер, З проповіді на Євангеліє від Св. Івана 

"Соціальне служіння", як оновлена версія "соціального євангелія"

     ... Зазвичай сьогодні "соціальне служіння" означає щось цілковито інше також і серед лютеран.  Типовий захисник "цілого служіння" Церкви людям, суспільству та культурі, яке виявляє "священицько-пророцько-політичну цілісність" виразно закликає до відречення від того, що він називає приватним християнством на користь "іншої традиції публічного християнства, яке розвинулось з кальвіністського руху і читає у Біблії послання про людську солідарність та обітницю про трансформацію світу". 
     Таке розуміння "соціального служіння" - і воно є провідним - є просто оновленою версією "соціального євангелія".  Кембріджський історик Е. Норманн дуже добре це пояснив, коли говорив про "політизацію християнства як симптом його занепаду, як автентичної релігії".  Декан Норманн привернув належну увагу до, безперечно, сміховинно лівацького перегину модної церковної політики.  Проте справжня проблема полягає не в якомусь окремішньому виді політики, який підтримується церквами, - є також "консервативні" церкви, які підтримують "праву" політику, - а в самому факті, що церкви займають політичною агітацією.

Професор Курт Маркворт, "Церква та її спільнота, служіння і управління"