Проповідь на День П'ятидесятниці

        

                        ПРОРОКУЙТЕ!
            (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Коли ж почався день П'ятидесятниці, всі вони однодушно знаходилися вкупі. І нагло зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірвалася, і переповнила ввесь той дім, де сиділи вони. І з'явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів. Усі ж вони сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав. Перебували ж в Єрусалимі юдеї, люди побожні, від усякого народу під небом. А коли оцей гомін зчинився, зібралася безліч народу, – та й диву далися, бо кожен із них тут почув, що вони розмовляли їхньою власною мовою!... Усі ж побентежилися та дивувалися, та й казали один до одного: «Хіба ж не галілеяни всі ці, що говорять? Як же кожен із нас чує свою власну мову, що ми в ній народились? Парфяни та мідяни та еламіти, також мешканці Месопотамії, Юдеї та Каппадокії, Понту та Азії, і Фріґії та Памфілії, Єгипту й лівійських земель край Кірени, і захожі римляни, юдеї й нововірці, крітяни й араби, – усі чуємо ми, що говорять вони про великі діла Божі мовами нашими!» І всі не виходили з дива, і безрадні були, і говорили один до одного: «Що ж то статися має?» А інші казали глузуючи: «Вони повпивались вином молодим!»

Ставши ж Петро із Одинадцятьма, свій голос підніс та й промовив до них: «Мужі юдейські та мешканці Єрусалиму! Нехай вам оце стане відоме, і послухайте слів моїх! Бо не п'яні вони, як ви думаєте, – бо третя година дня,  а це те, що пророк Йоіл передрік: «І буде останніми днями, говорить Господь: Я виллю від Духа Свого на всяке тіло, – і будуть пророкувати сини ваші та ваші доньки, юнаки ж ваші бачити будуть видіння, а старим вашим сни будуть снитися. І на рабів Моїх і на рабинь Моїх за тих днів Я також виллю від Духа Свого, – і пророкувати вони будуть! І дам чуда на небі вгорі, а внизу на землі ці знамена: кров, і огонь, і куряву диму. Переміниться сонце на темряву, а місяць на кров, перше ніж день Господній настане, великий та славний! І станеться, що кожен, хто покличе Господнє Ім'я, той спасеться» (Дії 2:1-21).

            Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:1, 2) Амінь.

            Дорогі брати і сестри, скромний англійський швець, якого звали Вільям Кері, понад два століття тому вирушив був до Індії, аби там проповідувати Євангеліє. Тоді такі наміри в очах багатьох людей здавалися нерозумними і марними. Але через Вільяма Кері та його послідовників могутнім чином діяв Святий Дух і так було приведено багатьох людей до Христа.

            Дещо пізніше після Вільяма Кері, шотландець Роберт Моррісон, вирушив до Китаю. Тоді такі наміри теж не здавались в очах світу розумними. Навіть більше такі наміри здавались марними. Коли капітан корабля спитався у Роберта Моррісона: «Ви що думаєте, що навернете Китай?» «Ні», – відповів Моріссон. «Я вірю, що це зробить Бог».

            Працю в Китаї провадив Господь Святий Дух. Але Він робив це руками місіонерів таких як Роберт Моррісон. Сьогодні Господь Святий Дух через Євангеліста Луку повертає нас до Єрусалиму у найперший день євангельської проповіді мовами світу – у той день, коли фактично розпочалась місіонерська праця Апостолів і в той день, який ще називають Днем народження Християнської Церкви.

            П’ятидесятниця або ж день урожаю була особливим святом для євреїв.  Це було друге за значимістю свято і кожен ізраїльтянин мав прийти в той день до Єрусалиму, аби з’явитись перед обличчям Господнім і принести Господу жертви з нового урожаю, яким Господь благословляв Свій народ. Тож до Єрусалиму в цей день сходились маси віруючих чоловіків з усього світу, адже на той час юдеї проживали в багатьох краях. Вони там були народились і виросли. Вони залишались юдеями, євреями, хоча рідними мовами для них ставали мови ті народів, серед яких ці віруючі люди були розпорошені.

            Саме у такий день наші любі Апостоли перебували, як і Господь, наказав їм, у Єрусалимі і чекали на виконання обітниці про зіслання Святого Духа. І ця обітниця виконалась. Господь виконує все, що обіцяє. Усе, що Він проголошує – збувається. В тому місці, де вони перебували близько 9-ої години ранку зчинився із неба шум. І в учнів, що були в тому домі, і в тих, що були поблизу того дому склалося враження, що буря, яка зазвичай наповнює небо і простір, а в будинки не заходить, тут навпаки – наповнила будинок. Бо він шумів і як ми кажемо про бурю – ревів, але не людськими голосами, а шумом – могутнім голосом стихії, непідконтрольної людям.

            Як супроводжують бурю блискавки, так і цей шум супроводжував наче вогонь. Але цей наче вогонь був особливий. Він однаковою у вигляді розділених язиків осів на кожному Христовому учневі. Те, що відбувалось було чути і було видно. Саме так на учні нпвонились Святим Духом.

            За три роки до цього по Хрищенні Господа Христа Святий Дух зійшов на Нього теж таким чином, що цю подію можна було бачити і чути. В Євангелії від Св. Матвія читаємо: «І ось небо розкрилось, і побачив Іван Духа Божого, що спускався, як голуб, і сходив на Нього. І ось голос почувся із неба: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!» (3:16, 17). Таким чином відбулося помазання Ісуса. Він – Христос, тобто Помазанець.

            Святий Дух сходить на учнів Христові. І хоча слово християни вперше з’явиться в Антіохії, вони – Христові. Вони – християни, вони – люди-помазанці. Чи учні мали Святого Духа до П’ятидесятниці. Звісно, що мали. Так само як Святого Духа мали усі віруючі до воплочення Сина Божого. Адже лише Святий Дух творив спасенну віру в Христа грядущого. І Він творить спасенну віру в Христа воплоченого.

            Ісая, за 700 років до Різдва Христового провіщав: «Дух Господа Бога на мені, бо Господь помазав Мене благовістити сумирним, послав Мене перев'язати зламаних серцем, полоненим звіщати свободу, а в'язням відчинити в'язницю, щоб проголосити рік уподобання Господу, та день помсти для нашого Бога, щоб потішити всіх, хто в жалобі, щоб радість вчинити сіонським жалобникам, щоб замість попелу дати їм оздобу, оливу радости замість жалоби, одежу хвали замість темного духа!» (61:1-3).

            І Псалмоспівець молиться: «Навчи мене волю чинити Твою, бо Ти Бог мій, добрий Дух Твій нехай попровадить мене по рівній землі!» (142:10). Коли наш розп’ятий і воскреслий Господь з’явився учням по воскресінні, то Він промовив до них: «Мир вам! Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю!» Сказавши оце, Він дихнув, і говорить до них: «Прийміть Духа Святого!» (Ів. 20:21, 22).

            Але зіслання Святого Духа на П’ятидесятницю особливе тим, що тут виконуються обітниці Божого Сина про потужне зсилання Святого Духа і про те, що через це сходження Апостоли будуть свідками Христовими «в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі» (Дії 1:8). Святий Дух прийшов, аби перебувати у Христовій Церкві – у серцях християн – упродовж усіх віків аж до повернення Христа у славі.

            Віднині Він наповнює Церкву усіма Своїми дарами та Своєю силою. І Він це демонструє вже в найперший день. «Усі ж вони сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав». Вони говорили мовами тих народів, з яких прийшли до Єрусалиму віруючі євреї. Вони говорили про Господа і Його діла так, що їх добре розуміли усі ті, що їх чули.

            І ті, що їх чули «побентежилися та дивувалися, та й казали один до одного: «Хіба ж не галілеяни всі ці, що говорять? Як же кожен із нас чує свою власну мову, що ми в ній народились? Парфяни та мідяни та еламіти, також мешканці Месопотамії, Юдеї та Каппадокії, Понту та Азії, і Фріґії та Памфілії, Єгипту й лівійських земель край Кірени, і захожі римляни, юдеї й нововірці, крітяни й араби, – усі чуємо ми, що говорять вони про великі діла Божі мовами нашими!»

            Мови різні, але послання одне – про великі діла Божі, тобто про Христа, про Його розп’яття за наші гріхи, про Його воскресіння для нашої праведності, про вічне життя у Божому Царстві усіх тих, хто вірує в Ісуса Назарянина. Ось про що свідчив Святий Дух у першу П’ятидесятницю. Про це Він продовжує свідчити і нині. Він спонукає до проголошення Євангелія Христового. Воно – інструмент Святого Духа, Яким Він творить спасенну віру.

            Як і нині, в найпершу П’ятидесятницю були ті, що глузували з Апостольської проповіді. Звісно, їм варто було попробувати проповідувати іномовним слухачам іноземною мовою без підготовки! Проте Апостол Петро не виступає з такою пропозицією. Натомість він пояснює, що відбулося.

            Учні Христові не п’яні. Та й хто буде пити п’янке, молоде вино о 9-ій годині ранку? Віруючі такого робити не будуть! Натомість вони є свідками виконання величного пророцтва Йоіла про виливання Святого Духа. Він наче проказує до них: «Ви не богохульствуйте! Бо це, що ви бачите означає зовсім інше. Настала нова епоха в житті не лише Ізраїлю, але й цілого світу.  Почалися останні дні.

            Відтепер Святий Дух буде виливатись на всіх людей. Якщо на Апостолів Він вилився через шум бурі і вогонь, на всіх інших Він буде виливатись через плескіт води і гомін Слова в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Він буде діяти через Євангеліє у Слові і Таїнстві. Тіла віруючих будуть відтепер справжнім храмом Духа Святого.

            І раби Божі, викуплені від влади гріха, диявола і смерті кров’ю Христовою – люд власності Божої – будуть пророкувати, тобто будуть свідчити про Господа Ісуса, ділитися Його Євангелієм, розповідати про Христа. Саме це означає пророкування для більшості з нас. Всі ті, що вірують у Христа і не мовчать про свою віру, будуть бачити чудесні події з навернення і спасіння багатьох людей.

            Ми й зараз бачимо виконання пророцтва, адже Євангеліє нині проповідується практично по всьому світі, ми бачимо ознаки наближення повернення Господа у славі і ми чекаємо на Нього, бо ми віруємо, що нас чекає воскресіння життя і блаженна вічність у Царстві Небесному. Ми впевнені у цьому спасінні, бо ми охрищені в Ім’я Боже. І ми кличемо Ім’я Господнє, ми віруємо в Ісуса, ми поклоняємось Йому, ми любимо Його Слово і залишаємось в ньому. І ми радісно приймаємо небесну поживу – Христові істинне тіло та кров у хлібові та вині Святої Вечері.

            Добра Новина, любі брати і сестри, лунає із вуст Апостола Петра: «І станеться, що кожен, хто покличе Господнє Ім'я, той спасеться». Любі брати і сестри, Ісус помер за кожного з вас. Ісус воскрес, аби кожен віруючий в Нього був виправданий і мав вічне життя. Кличте Господнє Ім’я. Віруйте в Ісуса. І ви спасетесь і ви будете жити повіки віків у Христовому Царстві. Діліться Євангеліє з ближніми вашими. А решту виконає Святий Дух. Заради Христа. Амінь.

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує.  Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).            

День Св. Юстина Мученика

      

Сьогодні ми згадуємо Св. Юстина Мученика і дякуємо за нього Господу. Народжений на початку ІІ століття, Юстин виростав у поганській сім'ї.  Він був студентом філософії, який навернувся до християнської віри та став учителем в Ефесі та Римі.  Після відмови приносити поганські жертви, його було заарештовано, допитано та страчено разом із іншими шістьма віруючими.  Офіційний протокол його допиту в Римі перед Рустікусом, римським прелатом, задокументував його сповідання віри.  Оповідь про його мучеництво стала джерелом великого підбадьорення для ранньої християнської спільноти.  Багато з того, що нам відомо про ранню літургійну практику, надійшло до нас саме від Юстина.                           
                                                          
Молитва на День Св. Юстина Мученика:

Всемогутній і вічний Боже! Ти знайшов Свого мученика Юстина, коли він блукав від учителя до учителя у пошуках істинного Бога. Подай, аби всі, хто шукає глибшого пізнання величної мудрості Твого Слова, були знайдені Тобою, бо Ти послав Свого Сина шукати і знаходити загублених; через Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Проповідь на 7-у неділю Великодня

                

ЛЮБОВ ПОКРИВАЄ БАГАТО ГРІХІВ

         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Кінець же всьому наблизився. Отже, будьте мудрі й пильнуйте в молитвах! Найперше майте щиру любов один до одного, бо любов покриває багато гріхів! Будьте гостинні один до одного без нехоті!  Служіть один одному, кожен тим даром, якого отримав, як доморядники всілякої Божої благодаті. Коли хто говорить, говори, як Божі слова. Коли хто служить, то служи, як від сили, яку дає Бог, щоб Бог прославлявся в усьому Ісусом Христом, що Йому слава та влада на віки вічні, амінь (1 Петра 4:7-11).

            Вибраним із передбачення Бога Отця, посвяченням Духа, на покору й окроплення кров'ю Ісуса Христа: нехай примножиться вам благодать та мир! (1 Петр. 1:1, 2) Амінь.

            Дорогі брати і сестри, свого часу я прочитав оповідь про американського хлопчика, якого батьки записали в музичну школу, в клас піаніно. Але сам хлопчик не дуже хотів навчатися грати. Свої півгодини за піаніно він радше просиджував, а не вчився грати і чекав, коли-то нарешті урок закінчиться.

            Його мати подумала, що на нього справить враження виступ відомого піаніста. Невдовзі в місто приїхав Ігнацій Падеревський, славетний піаніст  польського походження, який, до речі, був народився в Україні. Мати купила квитки на концерт і вони зайняли місце в залі. Хлопчику було дуже незручно сидіти в костюмі посеред багатьох дорослих.  Тож він шукав, чим розважитись.

            Через трохи часу він уже сидів перед роялем і почав награвати найпростішу мелодію. Люди в залі зашуміли і питались, чия то дитина і де її матір, і що вони собі дозволяють. Мати, червона як рак, бігла до сцени, аби свого сина забрати. А за спиною сина стояв Інагцій Падеревський. Він поклав свої руки на руки хлопчика і разом вони почали грати чудову мелодію. При цьому славетний піаніст підбадьорював хлопчика: «Не бійся!  Грай далі! Не зупиняйся!»

            Інколи нам здається, що ми нічого особливого зробити не можемо. Коли ми чуємо про величезні благодійні проекти, могутні добрі діла, багатомільйонні пожертви на благодійність, нам може здаватись, що ми нічого доброго для інших людей не в стані зробити. Адже ми не маємо ні стільки часу, ані так багато грошей або інших ресурсів. І в нас можуть опуститись руки.

            Проте ми забуваємось про те, Хто стоїть за нашою спиною і про те, Хто бере наші руки у Свої руки і Хто вкладає Свої слова у наші уста. Господь Святий Дух підбадьорює сьогодні нас і кличе нас до величезної, величної і святої праці.  Через Апостола Петра Він каже нам: «Кінець же всьому наблизився».

            Апостол тут говорить про кінець світу. Він говорить про той час, коли наш розп’ятий і воскреслий Господь Ісус Христос повернеться у славі. Це буде Останній День світу і всесвіту, який ми знаємо. В той день, каже Писання, небо згорнеться як сувій, а земля і діла, що на ній погорять. Це буде день, коли воскреснуть усі без винятку мертві – невіруючі для суду і вічних мук у пеклі. А віруючі  - для вічного життя з Христом у Царстві Божому.

            І Апостол каже християнам І століття і нам, християнам ХХІ століття, що цей кінець наблизився. Але минуло майже дві тисячі років, але світ цей далі триває. Тож чи наблизився кінець, а чи нічого не змінилось? Подібні питання поставали і раніше. Адже віруючі завжди чекали на завершення грішного світу і початок Царства Небесного, відновлення раю.

            І віруючі про це говорили, про це молились і це проповідували. Апостоли ж передвіщали: «Насамперед знайте оце, що в останні дні прийдуть із насмішками глузії, що ходитимуть за своїми пожадливостями, та й скажуть: «Де обітниця Його приходу? Бо від того часу, як позасинали наші батьки, усе залишається так від початку творіння» (2 Петр. 3:3, 4). 

Апостол пояснює: «Нехай же одне це не буде заховане від вас, улюблені, що в Господа один день немов тисяча років, а тисяча років немов один день! Не бариться Господь із обітницею, як деякі вважають це барінням, але вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття» (2 Петр. 3:8, 9).  В очах Господа минулося всього на всього два дні, тим часом глузії, що піднімають нас сміх Божі обітниці та Його Слово, помирають за якісь тисячні долі секунди.

Кінець наблизився, дорогі брати і сестри.  До приходу Христа у славі залишається все менші днів. Ми не знаємо часу повернення Христа у славі. Але ми точно знаємо, що Господь хоче від нас поки ми чекаємо на Його другий прихід. Апостол кличе нас, аби ми були мудрими і пильнували в молитвах. Грецьке слово, яке наші перекладачі подають, як «мудрість» – «софронесате» і воно радше означає бути тверезим, зберігати розум. Іншими словами Господь Святий Дух кличе нас залишатись у Слові, не п’яніти різними новими вченнями, які можуть нас приваблювати, але похмілля від яких буде дуже важким.

Апостол також кличе нас перебувати у молитвах. Ця духовна тверезість і духовний розум невід’ємно пов’язані з пильнуванням у молитвах. Тобто це мають бути не просто які-завгодно молитви, які можуть проказати будь-які люди, навіть відверті язичники. Ні ці молитви мають бути молитвами дитини Божої, яка молиться відповідно до волі Божої.

А далі Апостол навчає нас: «Найперше майте щиру любов один до одного, бо любов покриває багато гріхів!» Апостол Петро тут пояснює нам християнам значення Другої найважливішої Заповіді: «Люби свого ближнього, як самого себе!»  Ця Заповідь стосується всіх людей на світі. Але її розуміють і виконати можуть лише християни, лише віруючі в Ісуса.

Адже «що не від віри, те – гріх» (Рим. 14:23). Але віра в Христа покриває всі наші гріхи перед Богом. Вона їх покриває, бо Ісус забрав усі гріхи людства на Себе. І Він обмив усі наші гріхи Своєю святою і невинною кров’ю. Божий Син помер за всіх нас і на нашому місці. І Він на третій день воскрес із мертвих, засвідчивши Своїм світлим воскресінням, що жертва за наші гріхи принесена повна і досконала. І що тим, хто вірує в Ісуса, віра зараховується в праведність.

Отже, де є віра, там гріхи покриті. Бог покрив їх Своєю невимовною до нас любов’ю. «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16, 17). Божа любов у Христі покриває не один мій гріх, не два, не три і не десять, а всі без винятку гріхи. І так само Божа любов, любі брати і сестри покриває не один ваш гріх, не два, не три і не десять, а всі без винятку гріхи.

Вірою в Христа ми всі – діти Божі. Бог – наш Небесний Отець. І Він нас любить невимовною любов’ю. Тож і ми, як діти Того, Хто любить нас, любимо наших ближніх. І ця любов не лицемірна, не на словах, а щира. Світ дуже багато говорить про любов, знімає багато фільмів, пише багато книжок. Але у світі, сповненому гріха, тієї любові, про яку говорить Святий Дух, не знайти.

Бо ми говоримо про любов щиру.  Мирські люди можуть клястися у вірності, дружбі, любові, підтримці, але не мати нічого з того на увазі. Божі діти люблять щиро і по-справжньому.  Мудрий Соломон був промовив: «Ненависть побуджує сварки, а любов покриває всі вини» (Пр. 10:12). Скільки сварок, скільки бід, скільки лиха у світі, який так багато говорить про любов. Чому? Бо істинну любов дає лише Господь Святий Дух.

І так само, як Божа любов покриває всі мої гріхи, коли я вірую в Ісуса Христа, то і я так само повинен покривати гріхи мого ближнього. Знову любов покриває не один гріх, не два, не три, не десять, а багато гріхів.  Така любов прагне миру і гармонії з нашим ближнім і завжди готова прощати. Саме це й мається на увазі під словами «покривати гріхи». Або як каже Апостол Павло: «(Любов) усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає!» 1 Кор. 13:7, 8).

Апостол кличе нас також бути гостинними один до одного без нехоті. Тут мова йде насамперед про проповідників, які проповідували і далі проповідують Євангеліє. В ті місця, де не було церков або постійних проповідників, слід подорожувати і там проповідувати Євангеліє. А там, де є церкви і там де є проповідники, туди брати-проповідників можуть запрошувати своїх братів-проповідників і надавати їм кафедру для проповіді Божого Слова.

Тут мова йде про мужів Божих, які люблять Бога, Його Слово і тих людей, в яких вони зупиняються – такі мужі також не будуть зловживати нашою гостинністю.

Віра в Сина Божого також спонукає нас служити один одному тими дарами, які ми отримали від Господа. Ми покликані Господом служити один одному. Але тут, як і в разі з гостинністю, слід дивитись на все з погляду цілого Божого Слова, а не з погляду на один, вирваний із контексту вірш. Таким чином, якщо християнин стає президентом країни, то він буде служити усім громадянам,  з усіх сил виконуючи, покладені на нього народом, обов’язки. Якщо це учитель, його служіння полягатиме у старанному навчанні своїх учнів.

А якщо це буде майстер, він старатиметься усе якісно майструвати, будувати чи лагодити. Всі вони служитимуть так наче служать Христові, навчають Дитя-Христа, або будують дім чи щось виготовляють для Христа. Вашими руками, наче руками хлопчика, якими рухав великий Падаревський, буде рухати Сам Христос. Він стоятиме за вашою спиною.

А пастирі так само будуть доморядниками Божої благодаті. Тобто вони будуть промовляти Боже Слово, нічого зі Слова не приховуючи, нічого від Слова не віднімаючи, нічого до Слова не додаючи і не перекручуючи Слово Боже. Тоді буде такий пастир вірним доморядником, управителем Божої благодаті.

Коли ми вірні доморядники Божої благодаті, тоді ми відпускаємо гріхи розкаяним грішникам і затримуємо ті гріхи грішникам нерозкаяним. Коли ми вірні доморядники, тоді ми будемо нести Божу благодать до всіх потребуючих – і через проповідь Євангелія, і через Хрищення, і через Святу Вечерю, подаючи Божим дітям Його благодать у істинних тілі та крові Христа під виглядом хліба та тіла у Євхаристії.

            Апостол Петро каже: «Кінець же всьому наблизився». З кожним днем і навіть з кожною годиною у нас залишається все менше часу. Тож служімо Господу Богу і нашим ближнім, як від сили, яку дає Бог, щоб Бог прославлявся в усьому Ісусом Христом, що Йому слава та влада на віки вічні, амінь.

      А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує.  Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).

Проповідь на День Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа

                             

               БУТИ СВІДКАМИ ХРИСТОВИМИ
           (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Першу книгу я був написав, о Теофіле, про все те, що Ісус від початку чинив та навчав, аж до дня, коли через Духа Святого подав Він накази апостолам, що їх вибрав, і вознісся. А по муці Своїй Він ставав перед ними живий із засвідченнями багатьма, і сорок день їм з'являвся та про Божеє Царство казав. А зібравшися з ними, Він звелів, щоб вони не відходили з Єрусалиму, а чекали обітниці Отчої, «що про неї – казав – ви чули від Мене. Іван-бо водою христив, – ви ж охрищені будете Духом Святим через кілька тих днів!» А вони, зійшовшись, питали Його й говорили: «Чи не часу цього відбудуєш Ти, Господи, царство Ізраїлеві?» А Він їм відказав: «То не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у владі Своїй. Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі». І, прорікши оце, як дивились вони, Він угору возноситись став, а хмара забрала Його з-перед їхніх очей... А коли вони пильно дивились на небо, як Він віддалявся, то два мужі у білій одежі ось стали при них, та й сказали: «Галілейські мужі, – чого стоїте й задивляєтесь на небо? Той Ісус, що вознісся на небо від вас, прийде так, як бачили ви, як ішов Він на небо!» (Дії 1:1-11).

            Усім… улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Рим. 1:7) Амінь.

            Дорогі брати і сестри, Св. Лука починає Книгу Дій Св. Апостолів саме з цієї оповіді – оповіді про воскресіння і вознесіння Христа. Ми живемо у світі, де чимало фальшивих проповідників наголошують на тому, що Христос не воскрес у тілі, а воскрес лише Його Дух, так наче дух те може помирати. До таких фальшивих учителів належать «свідки Єгови». Їм справді слід було перемінити назву свого культу на «свідки пекла» або ж «свідки з глибин аду».

            Як проголошує Апостол Павло: «Коли ж бо Христос не воскрес, тоді віра ваша даремна, ви в своїх ще гріхах, тоді то загинули й ті, що в Христі упокоїлись!» (1 Кор. 15:17, 18). Пекло, звісно, дуже хоче нас переконати, що Христос не воскрес, а отже немає ні прощення наших гріхів, ні спасіння, ні вічного життя. Євангеліст Лука сьогодні таке послання з пекла спростовує.

            Як і спростовує він іншу хибну думку, що Христос воскрес у якомусь особливому тілі, в якому немає ні плоті, ні крові, ні кісток. Мовляв, хоча Ісус і виглядає як людина, Він радше нагадує привида і через це Ісус проходить крізь стіни, замкнені двері і всякі інші перепони. Такі проповідники кажуть, що у нашому воскресінні і ми будемо, наче привиди, проходити крізь стіни і замкнені двері.

Такі ідеї теж подають біси, адже таким чином вони намагаються спростувати тілесне воскресіння Христа і відібрати від нас утіху не лише нашого грядущого воскресіння во плоті, але й відібрати від нас утіху Причастя істинними тілом і кров’ю Христа під виглядом хліба і вина у Святій Вечері.

Коли впродовж 40 днів Великодньої пори віталися словами «Христос воскрес! Воістину воскрес!» то цим ми спростовували фальшиві вчення з пекла  і цим ми утішали себе тим, що ми маємо прощення гріхів, спасіння, воскресіння і вічне життя у розп’ятому і воскреслому Спасителеві Христові. Св. Євангеліст сьогодні так само підбадьорює нас, кажучи, що «по муці Своїй Він ставав перед ними живий із засвідченнями багатьма».

Що це були за засвідчення? Наш розп’ятий і воскреслий Господь, наприклад,  промовив Хомі, який не вірував у тілесне воскресіння Христа: «Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!»  Іншого разу Господь каже переляканим учням, які думають, що бачать духа: «Погляньте на руки Мої та на ноги Мої, це ж Я Сам! Доторкніться до Мене й дізнайтесь, бо не має дух тіла й костей, а Я, бачите, маю» (Лк. 24:39).

Ще іншого разу Апостоли «подали Йому кусника риби печеної та стільника медового. І, взявши, Він їв перед ними» (Лк. 24:42).  Ще одного разу Ісус Сам зготував був сніданок для Своїх учнів і запросив їх до сніданку: «Ідіть, снідайте!... підходить Ісус, бере хліб і дає їм, так само ж і рибу» (Ів. 21:12, 13). І таких та подібних засвідчень було багато упродовж 40 днів тієї найпершої Великодньої пори. І кожного дня наш Господь Христос розповідав учням про Боже Царство.  Господь не говорить з ними про світські царства, а про Царство Боже.

Наш переклад Біблії каже про те, що вони збиралися разом. Корінь грецького дієслова, яке тут використовується має слово «сіль», тож ми можемо перекласти, що вони разом ділили сіль тобто мали трапезу. І ось знову, коли вони мають таку трапезу, Господь наказує їм, аби вони «вони не відходили з Єрусалиму, а чекали обітниці Отчої, «що про неї – казав – ви чули від Мене. Іван-бо водою христив, – ви ж охрищені будете Духом Святим через кілька тих днів!»

Вони мають перебувати в Єрусалимі і вони матимуть виконання обітниці Отця про хрищення Святим Духом. Господь каже їм про те, що те, що розпочалося із Іванового Хрищення на Йордані, завершиться в Єрусалимі особливим виливанням Святого Духа на Апостолів. Господь про цю обітницю учням говорив і тепер Він знову про неї нагадує. Бог виконує все, що обіцяв. Учні мають залишатись у Єрусалимі і мати особливе Хрищення від Святого Духа, унікальне для Апостолів, які ходили з Христом і були очевидцями Його життя, служіння і смерті, а тепер бачили Христа воскреслим.

Ось так Син Божий з’являється Своїм учням, Своїй любій Церкві, засвідчує їм реальність Свого воскресіння у тілі, ділить з ними трапезу і весь час навчає їх про Царство Боже. А чим же зайняті їхні думки в цей останній день видимого перебування Христа Спасителя разом із ними? Може, Царством Божим? Зовсім ні! Вони питаються у Христа: «: «Чи не часу цього відбудуєш Ти, Господи, царство Ізраїлеві?»

Бачите, аж донині вони мріють, що славетне царство Ізраїлю, таке яке було за днів Давида і Соломона, якимось чином буде відновлене і вони вже нарешті почнуть своє земне царювання, правління, як могутні князі над Ізраїлем і над цілим світом. Про ці мрії ми чуємо і від двох учнів, які йшли дорогою до Еммаусу, і яким з’явився воскреслий Ісус, Якого вони не пізнали, бо їхні очі були стримані.

Так от, ці двоє учнів теж промовляли, говорячи про Христа: «А ми сподівались були, що Це Той, що має Ізраїля визволити» (Лк. 24:21). Ось так і наші думки бувають так часто зайняті українськими справами або якимись нашими іншими земними справами, що ми забуваємось про головне і про те, що каже нам Ісус: «Усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперш Царства Божого й праведності Його, а все це вам додасться» (Мт. 6:32, 33).

Нашим любим Апостолам, які теж знову переймаються земним, наш Господь відповідає: «То не ваша справа знати час та добу, що Отець поклав у владі Своїй».  Як часто буває і з нами, Господь знову й знову нагадує Апостолам про пріоритети, про головне. Не їхня справа перейматися Божими планами про те, коли має настати завершення історії світу.

Для Господа Ізраїль – це не політичне об’єднання, а Його вірний залишок, Його вірні люди, Його віруючі – Церква. Тож Царство Ізраїлю, буде відновлене, тобто Церква отримає свою славу і вічне життя, коли Він повернеться у славі Останнього Дня. Коли той Останній День настане – не наша справа і не наше діло. І насамперед це – не діло Апостолів, хоча вони – ізраїльтяни по-плоті і їм, як нікому іншому, хотілося б, аби їхня держава, їхнє царство було відновлене.

Господь каже, аби натомість їхні думки, розум, серця і воля були спрямовані на щось інше. Він каже: «Ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете в Єрусалимі, і в усій Юдеї та в Самарії, та аж до останнього краю землі». На них злине Святий Дух і вони будуть Христовими свідками. Вони будуть не просто проповідниками, які проголошують Слово.

Вони будуть свідками Христовими. Як писатиме пізніше Апостол Іван, вони будуть говорити про те «що було від початку, що (вони) чули, що бачили власними очима, що розглядали, і чого руки (їхні) торкалися, – про Слово життя» (1 Ів. 1:1). Ні на кого не сходитиме так Святий Дух як на них і ніхто не буде такими свідками як вони. Вони не лише будуть промовляти під натхненням Святого Духа, але й їхні Євангелія і листи-послання теж будуть Словом Божим.

Сьогодні несемо свідоцтво Апостолів і звертаємось до цих свідків, аби не ми здогадувались про Христа і про спасіння, але, щоб вони нам свідчили істину про те «що було від початку, що (вони) чули, що бачили власними очима, що розглядали, і чого руки (їхні) торкалися, – про Слово життя». Вони несли це свідчення в Єрусалимі, в Самарії, а сьогодні їхнє свідчення доносить до останніх країв землі.

Вони свідчать також про те, що наш Господь, давши доручення про проповідь Євангелія, благословивши їх на те, аби Апостоли були свідками Сина Божого, Христос Господь вознісся на небеса. Не зник, не стрімко злетів, а вознісся – повільно та урочисто, аж поки хмара «хмара забрала Його з-перед їхніх очей...» В Посланні до євреїв ми читаємо про завершення земного служіння нашого Спасителя: «Він був сяєвом слави та образом істоти (Бога), тримав усе словом сили Своєї, учинив Собою очищення наших гріхів, і засів на правиці величности на висоті» (1:3).

Господь більше не в стані упокорення. Тепер Він царює. І хоча Він вознісся на небеса, і будучи Богом всемогутнім, Він присутній повсюди, як Бог, Він завжди буде також істинною людиною, і всюдисущий також, і відповідно до людської природи. Цього збагнути ми не можемо, ми лише в це віруємо і це визнаємо, і причащаємось істинними тілом і кров’ю Христа у хлібі та вині Святої Вечері, отримуючи з ними прощення гріхів, і вічне життя. Наш люблячий Спаситель царює над усім і любляче про нас піклується. Така чудова втіха цього свята Вознесіння!

Але це ще не кінець. Апостолів, які задивлялись на небеса, відривають від споглядання хмар Ангели Божі. Ангели Божі були сповістили про воплочення Сина Божого. Ангели Божі сповістили про Його воскресіння. І нині вони нагадують нам, аби ми у вірі чекали на повернення Господа Ісуса з небес.

Це повернення буде не в упокоренні, а у славі небес, у супроводі війська небесного. І це повернення відбудеться Останнього Дня, коли наш розп’ятий і воскреслий Господь прийде, аби судити живих і мертвих, воскресити усіх віруючих до вічного життя і Свою Церкву забрати у Царство Боже, де ми, у досконалих тілах, подібними до Його воскреслого тіла, всупереч усім посланням з пекла, будемо жити у радості і блаженстві повіки віків. Прийди, Господи Ісусе! Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма вами! Амінь (Рим. 16:24).

Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа

    

День Вознесіння – коронація нашого Господа, у якій Його проголошено Царем всесвіту. Ісусове вознесіння до Отця є Його входом до величнішого існування поза границями часу та простору, яке більше не обмежене Його станом пониження. Ісус тепер сидить по правиці Божій, що означає, відповідно до правильного вчення Лютера – повсюди. Це також означає, що Він знову перебрав ту владу та силу, які належали Йому ще з передвічності. Але все-таки наш Господь присутній з нами, що залишаємося обмеженими часом і простором. Він – з нами, як правдивий Бог і правдива людина і Він править Своєю Церквою через засоби благодаті, які Він запровадив: Його Слово і Його Таїнства. В цих засобах благодаті ми можемо осягати Царя всесвіту і отримувати передсмак грядущого банкету.

Молитва на Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа:

Всемогутній Боже! Твій Син Єдинородний, наш Господь Ісус Христос, вознісся на небеса, аби й ми могли возноситися в серці та розумі та весь час перебувати зі Спасителем, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Меса - лише для тих, що мають сумне, змучене сумління

   

Меса була дана лише для тих, що мають сумне, змучене, занепокоєне, приголомшене і грішне сумління – лише такі можуть причащатися гідно. Бо оскільки слово божественної обітниці у цьому Таїнстві подає прощення гріхів, то хай безстрашно приступає кожен, ким би він не був, хто занепокоєний власними гріхами, чи то каяттям, а чи спокусою. Бо цей Заповіт Христів – саме ліки від гріхів, колишніх, теперішніх і майбутніх. Але якщо ви горнетесь до нього у нехитній вірі і віруєте, що вам безкоштовно дається те, що проголошують слова цього Заповіту.  Але якщо ви в це не віруєте, то ніколи, ніде, ніякими власними ділами і зусиллями не зможете знайти миру сумління. Бо лише віра означає мир сумління, а невірство означає лише муки сумління.

Мартін Лютер

Нове число "Стягу" - редакторська стаття

                         

ЧАС ВИЯВУ ЛЮБОВІ ДО БОГА І БЛИЖНІХ

     Цьогорічний Великдень був дуже особливий. Замість велелюдного зібрання віруючих на служби Божі, церкви були практично порожні, із десятьма, а то й меншою кількістю парафіян. Коронавірус виявився справжньою загрозою для життя і здоров’я людства. В листопаді 2019 року таким він не здавався навіть для найбільш розвинених країн. Те, що відбувалось на батьківщині вірусу COVID-19, в китайському Вухані, викликало тривогу, але в Китаї таке періодично бувало, тож вочевидь більшість урядів вважали, що і цього разу все обійдеться далекосхідними країнами і, можливо, невеликими проблемами по всьому світові.

Ми всі опинились у новій реальності після новин з Італії, країни, що займає перші місця в світі за кількістю довгожителів і країна, яка прихистила в себе сотні тисяч українців, що були вирушили туди на заробітки. Коли звідти почали надходити новини про те, що за добу від коронавірусу помирає понад тисячу осіб, багатьох людей охопив страх і уряди почали вживати заходи для стримування того, що вже стало пандемією, епідемією всесвітнього масштабу. Український уряд теж запровадив карантин, який триває і в час написання цієї редакторської статті.

Ці заходи викликані піклуванням про людей і призначені, насамперед для того, щоб уникнути масового одночасного захворювання, коли лікарні не матимуть змоги лікувати вражених коронавірусом людей – саме це сталося в Італії, новини з якої у пік епідемії в тій країні, викликали і співчуття до італійців, і бажання їм якось допомогти, і, звісно, молитви за Італію, потім за Іспанію, а тепер й вже за Сполучені Штати Америки.

Як поводитись церкві у таку пору? Ми, звісно, підтримуємо, запроваджений урядом карантин. В нас можуть бути різні ідеї про те, як все можна було краще організувати, але, на мою думку, влада вдалася до розумних заходів. Те, що буває, коли карантин ігнорують, ми побачили у Києві та в Почаєві, коли деякі монастирі стали вогнищами інфекції і «агентами» коронавірусу в Києві та на Тернопільщині. Мені важко пояснити принципи, якими користувалися священики, що служать у тих великих християнських спільнотах. Але ті принципи довели до великої біди.

Набагато інші принципи використали інші християнські церкви та спільноти, які дослухались до прохань уряду. Ті принципи значною мірою відповідають тим порадам, які за 500 років до нашого часу дає доктор Мартін Лютер у пору набагато серйознішої і смертельної моровиці – чуми. Поради Реформатора Церкви можна прочитати в цьому числі Стягу. Підсумувати ми можемо їх таким чином: робив все, що залежить від тебе, аби залишатись здоровим і не заражати інших людей. Якщо ж ти дієш по-іншому, тоді ти стаєш убивцею твоїх ближніх і винен у порушенні Заповіді Божої «Не вбий!»

Саме так, любов до Бога спонукає нас до поклоніння нашому благодатному Господу.  Через це ми прагнемо бути на службі Божій, молитися, сповідувати нашу віру і сповідатися у наших гріхах, співати гімни і Псалми і особливо – причащатися істинними тілом і кров’ю Божого Сина у Святій Вечері. Слава Господу, що за таких особливих умов ми можемо брати участь у службі Божій через інтернет. Зі Святою Вечерею все набагато складніше. Втім завжди залишається можливість узгодити час індивідуального причащання із пастирем або ж доведеться чекати до послаблення карантинних заходів або до їх послаблення.

І саме любов до ближнього спонукає нас зводити всі фізичні контакти і навіть особисте спілкування із іншими людьми до мінімуму, носити маски, респіратори, рукавички,  проводити дезінфекцію рук, певних речей і приміщень, а також допомагати вижити тим людям, які втратили роботу або самі не можуть піти в магазин по продукти чи в аптеку по ліки.. Пояснення доктором Мартіном Лютером П’ятої Заповіді у нашому Малому Катехізисі дуже доречне на цю пору карантину: «Ми повинні боятися і любити Бога так, щоб не завдавати болю чи шкоди нашому ближ­ньому щодо тіла його, а допомагати йому та бути другом у всякій тілесній потребі (у кожній потребі та небезпеці для життя і тіла)».

І молімося, аби ця моровиця сучасності минулась. Молімось, аби одужали всі наші хворі брати і сестри. Молімось, аби багато людей покаялись і увірували в Христа, щоб разом із ними ми, подібно до царя Давида, співали у той день, коли ми зможемо іти, без страху заразитись, до церкви на службу Божу: «Я радів, як казали мені: Ходімо до дому Господнього!» (Псалом 121:1).

В’ячеслав Горпинчук

День Св. Теодора Ярчука, душпастиря, українського реформатора і мученика

    

Сьогодні ми дякуємо Господу за блаженної пам’яті Теодора Ярчука (на фото з дружиною, Ольгою), українського лютеранського душпастиря, провідного богослова Української Реформації ХХ століття. Він був і місіонером, і вчителем, і редактором, і перекладачем, і реформатором. Родом із Тернопілля, освіту здобував у Тернополі, Римі, Тюбінгені та Ерлянгені. Проповідував в Україні, друкувався в своєму рідному краї, який тоді перебував під владою Польщі, та в Німеччині. Серед інших його визначних творів є реформування тогочасної Літургії Св. Івана Золотоустого, повернення її до Божественних, Біблійних принципів. У вересні 1939 року радянські війська окупували Волинь і Галичину. Пастир Теодор Ярчук, вірний муж Божий, був заарештований НКВС 1939 року і був замордований радянськими каральними органами в Івано-Франківській тюрмі 8 листопада 1940 року разом із тисячами інших невинно убієнних українців: селян, священиків, учителів, лікарів, інженерів, усіх тих, хто видавався загрозою для тоталітарного комуністичного режиму. Пастир і сповідник Теодор Ярчук буде сяяти у час воскресення, як зоря, бо вірний Бог, Який каже: «А розумні будуть сяяти, як світила небозводу, а ті, хто привів багатьох до праведности, немов зорі, навіки віків» (Даниїла 12:3). 

Молитва на День Св. Теодора Ярчука, душпастиря, українського реформатора і мученика:

Господи! Ти підняв для Церкви Твоєї Св. Теодора Ярчука, аби через нього повернути українцям проповідь чистого Євангелія і відправлення Таїнств відповідно до Твого святого Слова. Благословляй нашу Церкву, аби кожне покоління українських пастирів повторювало його приклад відданості Тобі і Твоїй Церкві, бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Амінь

Проповідь на 6-у неділю Великодня

          

                      ПРОСІТЬ В ІСУСОВЕ ЙМЕННЯ І ОТРИМАЄТЕ
                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

«Поправді, поправді кажу вам: Чого тільки попросите ви від Отця в Моє Ймення, – Він дасть вам. Не просили ви досі нічого в Ім'я Моє. Просіть  – і отримаєте, щоб повна була ваша радість. Оце все Я в притчах до вас говорив. Настає година, коли притчами Я вже не буду до вас промовляти, але явно звіщу про Отця вам. Того дня ви проситимете в Моє Ймення, і Я вам не кажу, що вблагаю Отця Я за вас, – бо Отець любить Сам вас за те, що ви полюбили Мене та й увірували, що Я вийшов від Бога. Від Отця вийшов Я, і на світ Я прийшов. І знов покидаю Я світ та й іду до Отця». Його учні відказують: «Ось тепер Ти говориш відкрито, і жадної притчі не кажеш. Тепер відаємо ми, що Ти знаєш усе, і потреби не маєш, щоб Тебе хто питав. Тому віруємо, що Ти вийшов від Бога!» (Євангеліє від Св. Івана 16:23б-30).

            Христос воскрес!  Воістину воскрес!

            Дорогі брати і сестри, 1540 року один із друзів і важливих помічників Мартіна Лютера, Фрідріх Миконій, захворів.  Він перебував при смерті. Вже перебуваючи на смертному ложі він тремтячою рукою написав прощального листа Лютеру. Мартін Лютер отримав цього листа і одразу написав і відправив відповідь:

            «Наказую тобі в Ім’я Бога жити, бо я ще маю в тобі потребу для праці з реформування Церкви… Господь ніколи не дозволить мені почути, що ти – помер, а дозволить тобі пережити мене. За це я молюся. Така моя воля і хай буде вона, бо я шукаю лише як прославити Бога».  

            Ці слова можуть декого з нас шокувати, бо ми часто не так говоримо, як звик говорити Лютер. Ми не так думаємо, як звик думати він. Але правда також у тому, що багато-хто з нас не знає Христа так добре, як Його знав доктор Лютер. Але повернімось до листа. Миконій отримав його вже тоді, коли втратив дар мовлення. Але по прочитанні листа Мартіна Лютера Миконій незабаром одужав. Він прожив ще шість років і на два місяці пережив доктора Мартіна Лютера.

            Нам є багато чому повчитись у доктора Мартіна Лютера, який так беззастережно довіряв Синові Божому, Його проповідував і Його прославляв. Проповідуючи в неділю, подібну до цієї і на цей самий текст, Мартін Лютер зазначив, що наш Господь і Спаситель каже нам про те, що для істинної молитви потрібні п’ять складових речей.

            Перша річ, каже Лютер – це Божа обітниця, яка є головною річчю і є основою та силою усіх молитов. Ми чуємо, любі брати і сестри, цю обітницю в нашому сьогоднішньому Євангелії. «Поправді, поправді кажу вам: Чого тільки попросите ви від Отця в Моє Ймення, – Він дасть вам». Коли Господь Христос промовляє ці слова «Поправді, поправді», які грецькою звучать «Амінь, амінь», то Він промовляє наче аксіому духовного життя.

Віруйте в ці слова, уповайте на них і будьте певні, що це є незаперечна істина, навіть якби весь світ кричав би протилежне і навіть якби ангели з небес волали, що це не так, довіряймо цим словам Христа. Люди, які моляться, не довіряючи цій обітниці Сина Божого, уявляють собі Бога розгніваного, якого треба умилостивлювати своїми словесами. Без віри в обітницю Христову немає ні відваги приступати до престолу Божої благодаті, ані бажання істинно молитись. І, звісно, де немає обітниці, там не буде і відповіді на молитву. 

Але, коли ми молимось, то робімо це відважно. І ця відвага криється не в тому факті, що ми можемо переконати Бога чи перебороти Його у словесній дискусій, а ця відвага криється у обітниці Христовій, яку ми сьогодні чули. Тож геть із усім іншим окрім обітниці Христа, Божого Сина, в Якому уподобання Отця! Бо ми негідні, а Ісус – Улюблений Син Божий, наш Господь і Спаситель і молитви в Його Ім’я Бог вислуховує і на них Він відповідає.

Друга умова істинної молитви, каже Лютер, що випливає із Божої обітниці, є віра – наша віра в те, що обітниця істинна, віра, яка не сумнівається в тому, що Бог дасть те, що обіцяв. Про цю віру нам нагадують також Апостоли Христові. Апостол Яків пише: «Нехай просить із вірою, без жадного сумніву. Бо хто має сумнів, той подібний до морської хвилі, яку жене й кидає вітер. Нехай бо така людина не гадає, що дістане що від Господа» (1:6, 7).

Апостол Іван теж нас навчає: «Оце та відвага, що ми маємо до Нього, що коли чого просимо згідно волі Його, то Він слухає нас. А як знаємо, що Він слухає нас, чого тільки ми просимо, то знаємо, що одержуємо те, чого просимо від Нього» (1 Ів. 5:14, 15).  Ось таке віруюче серце: воно відважне і воно настільки зосереджене на молитві до Бога і впевнене у Його милості, у Його благодаті, у Його любові, що молиться так наче вже одержує те про що просить.

Звісно, така віра не твориться людьми, а є дар від Святого Духа. Ця віра – від слухання Слова Христового, тобто Євангелія. Ця віра покріплюється Божим Словом і Таїнством Христовим: істинними тілом і кров’ю Христа у хлібові та вині Святої Вечері. І через цю віру тіла наші стають храмами Святого Духа. У нас живе Святий Дух, любі брати і сестри.

Мартін Лютер називає третю умову істинної молитви – слід чітко називати те, що приносиш до Бога або за що молися, як-от: за сильну віру, за любов, за мир і за втіху для свого ближнього. Наприклад у наших єктеніях на службах Божих ми просимо насправді про певні речі і цих прохань досить багато. Але вони радше стосуються нашого парафіяльного, церковного, суспільного і національного життя. Втім, коли ми переходимо до молитов за здоров’я, там ми молимось за конкретних людей, наших братів і сестер, дітей, родичів, друзів, колег тощо. 

У молитвах ми можемо молитись про все, що нам потрібно. І ці прохання слід чітко формулювати та висловлювати без страху, в упованні на Божу обітницю, у непохитній вірі в цю обітницю та в Христа. Господь кличе нас молитися за наші потреби, аж допоки наша радість не стане повною. Іншими словами ми повинні молитись про все, що нам потрібно аж до повернення нашого розп’ятого і воскреслого Спасителя у славі в Останній День. 

Саме тоді наша радість буде повною. Адже тоді, ми, що віруємо, що наші гріхи обмито Христовою кров’ю і що ми виправдані в Ім’я Христа воскреслого, буде воскрешені Господом до вічного життя і увійдемо в Царство Небесне, і там буде повна радість, повне блаженство, і життя у цій радості безмежне, повіки віків. До того часу молімось про конкретні речі до нашого Отця Небесного, не вагаючись, щодня аж до останнього дня нашого життя або до повернення нашого Спасителя у славі в Останній День цього світу.

Четвертою складовою істинної молитви Мартін Лютер називає наше бажання, аби наше прохання було виконане, що власне означає ніщо інше, як просити саме так, як нам каже Христос, промовляючи: «Просіть!» І ми просимо.

Проте бувають у нас і такі миті, що й слово промовити важко. Нам болить і серце, і душа. Нам, здається, що ми у безвиході. Але навіть на такий час ми маємо підбадьорення від Апостола Павла: «Так само ж і Дух допомагає нам у наших немочах; бо ми не знаємо, про що маємо молитись, як належить, але Сам Дух заступається за нас невимовними зідханнями» (Рим. 8:26).  

У час випробувань, у час бід, у час неспокою Господь Святий Дух заступається за нас. А ми просімо вже як можемо. Ми можемо не відчувати сили свого зітхання, ми можемо мати зовсім інші відчуття, зовсім інші емоції. Ми можемо мати зовсім не ті думки які слід було мати, на нашу думку, коли ми озираємось на минулі події. Але тоді душа наша возноситься до Бога і висловлює Йому свої бажання через Святого Духа, Який живе в нас.

У час біди, у час випробування, у час неспокою, у час небезпеки, коли ми не можемо зосередитись на словах і на почуттях, молімося як можемо і будьте певні – Сам Святий Дух буде заступатись за вас. А коли ви отримаєте серця вашого бажання, тоді компонуйте ваші псалми і гімни, і прославляйте Бога, і моліться з усіх сил знову, як можете.

П’ята умова істинної молитви, каже Лютер – просити в Ім’я Христа. Це дуже велика втіха. Адже Христос любить нас, Своїх віруючих дітей. Він віддав Самого Себе за кожного з нас. Він – на небесах праворуч Отця не просто як Цар над царями і Пан над панами, а як наш Спаситель і Посередник. Ось що каже Апостол Павло: «Христос Ісус є Той, що вмер, надто й воскрес, Він – праворуч Бога, і Він і заступається за нас» (Рим. 8:34). 

Ми молимось правильно тоді, коли звертаємось до Отця Небесного не через наші заслуги, заслуги святих, ангелів і будь-кого або будь-що інше. Тоді наша молитва істинна, коли ми молимось заради Христа і в Його святе Ім’я, як Він Сам нас сьогодні навчає. Бо Він – Син Божий Улюблений і Бог дає нам усе у Христі і заради Христа. Як і каже Апостол Павло: «Що ж скажем на це? Коли за нас Бог, то хто проти нас? Той же, Хто Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього?» (Рим. 8:31, 32).

Господь промовляв це до Своїх учнів і промовляє це нам сьогодні: «Отець любить Сам вас за те, що ви полюбили Мене та й увірували, що Я вийшов від Бога». Христос любить нас. Ми любимо Христа і через це Отець любить нас. Не через діла любить нас Отець. Не через святих любить нас Отець і навіть не через ангелів любить нас Отець. Отець нас любить через Христа, Який перше нас полюбив і то полюбив аж до смерті на хресті.

Господь Христос ці слова промовляє незадовго до розп’яття. До цього часу учні ходили з Ісусом і в них ніяких потреб не було. Адже з ними і посеред Них перебував Божий Син, Бог во плоті. Тепер же Він промовляє до Апостолів і до нас, Своїх дітей і учнів так що ми теж можемо сказати, що слова Христа – цілком зрозумілі. Це не притчі, які потребують пояснення, а дуже прості і легкі для осягання речення. 

Відповідь Апостолів – теж дуже чітка і дуже щира. Вони не політики. Вони не займаються словоблуддям. Вони – учні Христові. Вони діти Божі. Як і ми – Христові учні. Як і ми – Божі діти. Христос наш Господь і Спаситель промовляє до нас дуже чітко і зрозуміло. Він усе зробив для нашого спасіння і вічного життя у Його Царстві.

Він любить нас. А ми у відповідь любимо Христа. Нам немає що від нашого Господа приховувати. Не лише через те, що Він – Бог всевідаючий, але через те насамперед, що ми Його любимо і знаємо, що Він любить нас ще більше. Ісус перебуває із Своїми учнями, як люблячий друг і брат. І так само, любі брати і сестри, Ісус, наш розп’ятий і воскреслий Спаситель, перебуває посеред нас у Своєму Слові і в Своїх Таїнствах.

А ми радіємо і упевнено звертаємось до Отця Небесного в Ім’я Христове з усіма нашими проханнями. Звертаємось з упевненістю, у вірі, простими, чіткими словами і в Ім’я Христа. І ми знаємо, що наша молитва буде почута, вислухана. І ми отримаємо все, що нам потрібно. Бо Христос воскрес! Воістину воскрес! Амінь.

День Св. Естер

    

Сьогодні ми згадуємо Св. Естер і дякуємо за неї Господу. Події з життя Естер, описані в книзі Біблії, яка названа її іменем. Єврейське ім'я Естер - Гадасса, що означає "мирт". Її краса, шарм і відвага знадобилися їй як дружині царя Ахашвероша. Будучи царицею. Естер змогла урятувати свій народ від геноциду, який був запланував Гаман, головний радник царя (Естер 2:19-4:17). 

     Зусилля Естер у викритті змови привели до повішання Гамана на тій самій шибениці, яку він збудував для Мордехая, дядька та опікуна Естер. Після цього цар призначив Мордехая на високу посаду замість Гамана. Ця історія - приклад того, як Бог втручається у історію країн заради Своїх людей, аби визволяти їх від зла так само, як тут через Естер Він зберіг Старозаповітний люд, з якого вийде Месія.

Молитва на День Св. Естер:

Господи! Через Естер Ти знову засвідчив про те, що саме Ти, в любові до Церкви Твоєї, контролюєш хід історії світу і все перебуває у Твоїх всемогутніх руках. Просимо благословляти нас Твоїми людьми на всіх рівнях країни, які відданні Тобі і люблять Твою Церкву, і наш народ, аби вони були Твоїми чинниками у спинені злочинців і похвалі доброчинців. В Ім'я Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Спасителя. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Де помирає віра - там Вавилонська неволя

Де помирає віра і слово віри мовчить, там одразу на їхньому місці з’являється натовп діл і приписи про діла.  Ними ми відведені із нашого рідного краю наче у Вавилонську неволю і від нас відібрано наші найдорогоцінніші володіння.

Мартін Лютер

Коли охрищені перебувають під Божим судом

    

Цілющі плоди Хрищення... осягаються, зберігаються та підтримуються вірою (Марка 16:16). Тому там, де немає покаяння і де не приноситься жодних добрих плодів, а є лише злі плоди, то там дійсно немає істинної і спасенної віри... І так само людина, яка не шукає Божої благодаті у Христі і не зберігає її, а зневажає та відкидає її, істинної віри не має. І хоча такі люди охрищені, однак перебувають вони під вироком Божого суду: хто не вірує, - буде засуджений.

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства

День Св. Імператора Костянтина, християнського правителя та Св. Олени, його матері

          

     Cьогодні ми дякуємо Богові за Імператора Костянтина, християнського правителя та  за  матір цього імператора, Св. Олену.  Костянтин І служив римським імператором від 306 по 337 роки по Р. Х.  Впродовж його правління міланським указом від 313 року було заборонено переслідування християн, а в кінці християнська віра набула повної підтримки від імператора.  Костянтин активно цікавився життям і вченням Церкви та 325 року скликав Нікейський Собор, на якому було дано визначення та захист православному християнству. На Костянтина мала сильний вплив його матір, Олена (роки життя прибл. 255-329 по Р. Х.). Її великий інтерес до географії святих місць християнської віри привів її до того, що вона стала однією з перших паломниць до Святої Землі. Її дослідження привели до ідентифікації Біблійних місць у Єрусалимі, Віфлеємі та в інших місцях, які й донині відвідуються християнами з усіх куточків світу.

Молитва на День Св. Імператора Костянтина, християнського правителя та Св. Олени, його матері:

     Отче Небесний!  Ти піднімаєш наших братів і сестер у Христі на високі посади в земних урядах. Приносячи Тобі подяку за Імператора Костянтина і його матір Олену, просимо благословляти наших християнських правителів, аби вони були Твоїми слугами на добро нашого народу і Твоєї Церкви, а нас - аби ми весь час за них молилися і були сумлінними та добрими громадянами нашої країни, як Ти навчаєш нас у Твоєму Слові, бо Ти живеш і царюєш з Отцем і Святим Духом, один Бог нині і повіки віків. Заради Христа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Сутність літургії

Відповідно до своєї сутності, меса (літургія) – ніщо інше, як вищесказані слова Христа: «Прийміть, споживайте, тощо» (Мт. 26:26) так, наче Він каже: «Дивись, грішна та засуджена людино, з чистої та незаслуженої любові, якою Я тебе полюбив, і волею Отця усякого милосердя (2 Кор. 1:3), поза будь-якою твоєю заслугою або поза будь-яким твоїм бажанням, Я обіцяю тобі в цих словах прощення усіх твоїх гріхів і життя вічне. І, аби ти була повністю упевнена в цій Моїй обітниці, яка не скасовується, Я дам Моє тіло і проллю Мою кров, підтверджуючи цю обітницю самою Моєю смертю і залишаючи тобі Моє тіло та Мою кров і як знак і спомин про цю саму обітницю. Щоразу коли ви будете причащатися ними, згадуйте про Мене, проголошуйте і прославляйте Мою любов та щедрість до вас, і складайте подяку».

                             Мартін Лютер