ЧАС ВИЯВУ ЛЮБОВІ ДО БОГА І БЛИЖНІХ
Цьогорічний Великдень був дуже особливий. Замість велелюдного зібрання віруючих на служби Божі, церкви були практично порожні, із десятьма, а то й меншою кількістю парафіян. Коронавірус виявився справжньою загрозою для життя і здоров’я людства. В листопаді 2019 року таким він не здавався навіть для найбільш розвинених країн. Те, що відбувалось на батьківщині вірусу COVID-19, в китайському Вухані, викликало тривогу, але в Китаї таке періодично бувало, тож вочевидь більшість урядів вважали, що і цього разу все обійдеться далекосхідними країнами і, можливо, невеликими проблемами по всьому світові.
Ми всі опинились у новій
реальності після новин з Італії, країни, що займає перші місця в світі за
кількістю довгожителів і країна, яка прихистила в себе сотні тисяч українців,
що були вирушили туди на заробітки. Коли звідти почали надходити новини про те,
що за добу від коронавірусу помирає понад тисячу осіб, багатьох людей охопив
страх і уряди почали вживати заходи для стримування того, що вже стало
пандемією, епідемією всесвітнього масштабу. Український уряд теж запровадив
карантин, який триває і в час написання цієї редакторської статті.
Ці заходи викликані
піклуванням про людей і призначені, насамперед для того, щоб уникнути масового
одночасного захворювання, коли лікарні не матимуть змоги лікувати вражених
коронавірусом людей – саме це сталося в Італії, новини з якої у пік епідемії в
тій країні, викликали і співчуття до італійців, і бажання їм якось допомогти,
і, звісно, молитви за Італію, потім за Іспанію, а тепер й вже за Сполучені
Штати Америки.
Як поводитись церкві у
таку пору? Ми, звісно, підтримуємо, запроваджений урядом карантин. В нас можуть
бути різні ідеї про те, як все можна було краще організувати, але, на мою
думку, влада вдалася до розумних заходів. Те, що буває, коли карантин
ігнорують, ми побачили у Києві та в Почаєві, коли деякі монастирі стали
вогнищами інфекції і «агентами» коронавірусу в Києві та на Тернопільщині. Мені
важко пояснити принципи, якими користувалися священики, що служать у тих великих
християнських спільнотах. Але ті принципи довели до великої біди.
Набагато інші принципи
використали інші християнські церкви та спільноти, які дослухались до прохань
уряду. Ті принципи значною мірою відповідають тим порадам, які за 500 років до
нашого часу дає доктор Мартін Лютер у пору набагато серйознішої і смертельної
моровиці – чуми. Поради Реформатора Церкви можна прочитати в цьому числі Стягу. Підсумувати ми можемо їх таким
чином: робив все, що залежить від тебе, аби залишатись здоровим і не заражати
інших людей. Якщо ж ти дієш по-іншому, тоді ти стаєш убивцею твоїх ближніх і
винен у порушенні Заповіді Божої «Не вбий!»
Саме так, любов до Бога
спонукає нас до поклоніння нашому благодатному Господу. Через це ми прагнемо бути на службі Божій,
молитися, сповідувати нашу віру і сповідатися у наших гріхах, співати гімни і
Псалми і особливо – причащатися істинними тілом і кров’ю Божого Сина у Святій
Вечері. Слава Господу, що за таких особливих умов ми можемо брати участь у
службі Божій через інтернет. Зі Святою Вечерею все набагато складніше. Втім
завжди залишається можливість узгодити час індивідуального причащання із
пастирем або ж доведеться чекати до послаблення карантинних заходів або до їх
послаблення.
І саме любов до
ближнього спонукає нас зводити всі фізичні контакти і навіть особисте
спілкування із іншими людьми до мінімуму, носити маски, респіратори,
рукавички, проводити дезінфекцію рук,
певних речей і приміщень, а також допомагати вижити тим людям, які втратили
роботу або самі не можуть піти в магазин по продукти чи в аптеку по ліки..
Пояснення доктором Мартіном Лютером П’ятої Заповіді у нашому Малому Катехізисі
дуже доречне на цю пору карантину: «Ми
повинні боятися і любити Бога так, щоб не завдавати болю чи шкоди нашому ближньому
щодо тіла його, а допомагати йому та бути другом у всякій тілесній потребі (у
кожній потребі та небезпеці для життя і тіла)».
І молімося, аби ця моровиця сучасності минулась.
Молімось, аби одужали всі наші хворі брати і сестри. Молімось, аби багато людей
покаялись і увірували в Христа, щоб разом із ними ми, подібно до царя Давида,
співали у той день, коли ми зможемо іти, без страху заразитись, до церкви на
службу Божу: «Я радів, як казали мені: Ходімо до дому Господнього!» (Псалом
121:1).
В’ячеслав Горпинчук
Немає коментарів:
Дописати коментар