Як і в усьому іншому, ми маємо неправильну тенденцію зважати лише на те, яким болючим є бич, а не на те, чому нас карано... Тож ми боїмось суворого покарання більше ніж жахливих гріхів. Але й це треба терпіти і дозволяти, аби таке наставало через нашу хтивість, яка не бачить духовної шкоди гріха, а відчуває лише біль покарання... Все виправляє покаяння і смуток...
Мартін Лютер
Хай називає мене безбожником. А ще хай називає мене нерозумним заради Христа. Я радію такими іменами, які вони дають мені як радів би вінцем переможця. Чому? Бо я розділяю таке звинувачення із Павлом. Адже він сказав: "Ми нерозумні Христа ради". Ця нерозумність - розсудливіша за будь-яку мудрість. Ця нерозумність Христа ради змогла знайти те, що мудрість світу знайти не змогла. Ця нерозумність прогнала темряву зо світу і принесла назад світло знання.
Св. Іван Золотоустий
Молитва... передбачає літургійні форми, а не якесь безформенне "моління". Юдеї першого століття промовляли певні молитви у визначену пору дня. Ці форми молитов також включали певні Псалми, наприклад, Псалом 63 в час мирної жертви, Псалом 141 ("Нехай стане молитва моя як кадило перед лицем Твоїм, підношення рук моїх як жертва вечірня!") в час вечірньої жертви і Псалом 4 перед сном. Були також гімни та духовні пісні (Колосян 3:16) - не пісеньки довкола багаття, а глибоко богословські віросповідні композиції, подібні до Новозаповітних кантів (Луки 1:46-55, 68-79 тощо) і, можливо, до гімнів віровизнання, як у Филип'ян 2:6-11 або 1 Тимофія 3:16. Апостольська Церква дотримувалась звичаєвих годин молитви (Дії 2:15; 3:1; 10:9; 12:12). Вони розвинулись у громіздку систему в середньовічних монастирях, спрощеною Лютером до щоденних Утрень і Вечірніх (див. також Ранкові та Вечірні Молитви в Малому Катехізисі) з повною Службою Слова і Таїнства по неділях і у свята. Особиста молитва та молитовний роздум виростали з огляду на ці ширші рамки, що творились та підтримувались денним, тижневим і річним ритмом церковного рясного життя в Слові Христовім.
Ми можемо сказати, що чотири елементи в Діях 2:42 позначали поклоніння Апостольської Церкви, як доктринальне, жертовне, Таїнственне і літургійне. З них двоє: проповідування і Таїнство, рухаються від Бога до нас. Цей "спрямований донизу" спосіб поклоніння загалом називається "таїнственний". А "спрямований вгору" спосіб, в якому ми приносимо до Бога наші дари і молитви, називається "жертовним". Ініціатива належить Богові і Його благодаті. А потім, отримавши прощення, життя і спасіння, ми відповідаємо в любові і службі (Див. Римлян 12:1). Через це в центрі церковного життя перебувають Божі Засоби Благодаті, а не якийсь перемінливі людські настрої.
Курт Маркворт, Спасенна істина: доктрина для мирян
Христос у формі Заповіту так сформував та розставив Слова Запровадження, (бо) хотів, аби це Таїнство було такою дією в якій... беруть хліб і вино, благословляють їх і освячують, а потім приймають: їдять і п'ють. І про те, що нам пропонується, що ми отримуємо, їмо та п'ємо, Христос промовляє: "Це - тіло Моє; це - кров Моя". Тому, коли хліб справді благословляється, але не роздається і не приймається, а просто кудись замикається, виставляється напоказ і кудись носиться, тоді справді чітко видно, що Слова Запровадження не додаються до цього елемента, бо бракує такого: "Він подав їм і сказав: "Прийміть, споживайте... пийте". А коли Слова Запровадження неповні, тоді не може бути й повного Таїнства. І так само неправдивим стає Хрищення, коли Слово промовляється над водою, але немає охрищуваних людей.
Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства
Сьогодні ми дякуємо Господу за двох братів-місіонерів, святих Кирила (Костянтина) та Мефодія. Брати Кирило та Мефодій народилися в грецькій сім’ї у Солуні. (Ім'я Кирило молодший брат, Костянтин взяв незадовго до смерті, ставши ченцем 868 р.) Після рукопокладання Кирило став бібліотекарем у соборі Святої Мудрості «Гаґія Софія» у Константинополі 862 р. Згодом Кирило і Мефодій були послані Імператором місіонерами до Моравії (центр - на території сучасної Чеської Республіки). Там вони проповідували Слово Боже і навчали місцевих слов’ян їхньою рідною мовою.
Кирило, використовуючи елементи алфавіту, який він виявив у русичів у Корсуні (на території сучасного Севастополя), уклав абетку, яка відома нині як «кирилиця» і вона стала основою для писемності слов’янських народів. Сьогодні кирилицею користуються: українці, білоруси, росіяни, болгари, македонці, серби і чорногорці (прикро, але через переслідування латинян, кирилиця не збереглася серед чехів і словаків). Традиційні християнські церкви серед цих народів, як правило, також використовують східний обряд.
Саме завдяки діяльності цих двох святих братів, слов’яни мали можливість чути Слово Боже на зрозумілій мові, бо святі брати Кирило та Мефодій, на відміну від багатьох інших місіонерів, першими почали використовувати для євангельської місії зрозумілу мову. Св. Кирило і Мефодій зазнали також переслідувань від західних місіонерів, які вважали, що в церкві все повинне бути одноманітним: служба Божа має відправлятися за західним обрядом і обов’язково латиною (святою, на їхню думку, мовою).
БЛАЖЕННІ, ЩО НЕ
БАЧИЛИ Й УВІРУВАЛИ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава
Горпинчука)
Того ж дня дня першого в тижні, коли вечір настав, а двері, де учні зібрались були, були замкнені, бо боялись юдеїв, з'явився Ісус, і став посередині, та й промовляє до них: «Мир вам!» І, сказавши оце, показав Він їм руки та бока. А учні зраділи, побачивши Господа. Тоді знову сказав їм Ісус: «Мир вам! Як Отець послав Мене, і Я вас посилаю!» Сказавши оце, Він дихнув, і говорить до них: «Прийміть Духа Святого! Кому гріхи простите, – простяться їм, а кому затримаєте, – то затримаються!» А Хома, один з Дванадцятьох, званий Близнюк, із ними не був, як приходив Ісус. Інші ж учні сказали йому: «Ми бачили Господа!»... А він відказав їм: «Коли на руках Його знаку відцвяшного я не побачу, і пальця свого не вкладу до відцвяшної рани, і своєї руки не вкладу до боку Його, – не ввірую!» За вісім же день знов удома були Його учні, а з ними й Хома. І, як замкнені двері були, прийшов Ісус, і став посередині та й проказав: «Мир вам!» Потім каже Хомі: «Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!» А Хома відповів і сказав Йому: «Господь мій і Бог мій!» Промовляє до нього Ісус: «Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!» Багато ж і інших ознак учинив був Ісус у присутності учнів Своїх, що в книзі оцій не записані. Це ж написано, щоб ви ввірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб, віруючи, життя мали в Ім'я Його! (Євангеліє від Св. Івана 20:19-31).
Христос воскрес!
Інший страх, до якого, здається наша країна звикла – страх зараження коронавірусом і смерті від нього. Лише декілька днів тому Київ вийшов із червоної зони, а ще декілька тижнів тому від ковіду в Києві помирали щодня по декілька десятків людей. Зараз хвиля захворювань пішла на спад. Але епідемію ще не подолано і ми не знаємо, як будуть розвиватись події.
Учні Христові мали свої страхи. Наше Євангеліє на сьогодні починається з повідомлення про те, що того недільного вечора учні перебували в страху. Вони сиділи за замкненими дверима через те, що боялися юдеїв. Але хіба самі учні не були юдеями? Чому ж тоді вони боялись своїх одновірців? Вони боялись тих юдеїв, які відкинули Христа.
І то вони не просто відкинули Божого Сина, але й зненавиділи Його і Євангеліє до такої міри, що шукали способів як убити Його і врешті-решт добилися Свого. Юдейський провід разом із фарисеями заарештували Христа, висунули Йому фальшиві обвинувачення і добилися від римлян страти Божого Сина через розп’яття на хресті.
Тож учні Христові, будучи самі юдеями – і то юдеями істинними – тими, що вірують у Христа, боялися, що з ними зроблять щось подібне. Адже, коли таке зробили святому Синові Божому, то що говорити про грішних людей таких як Петро, Яків, Іван та всіх віруючих людей – про вас і про мене включно! Ми знаємо, що ні світ, ні диявол, ні слуги диявола – фальшиві провідники та учителі нам добра не бажають. Навпаки, вони хочуть змусити Євангеліє мовчати. Тож учні мали страх і сиділи за замкненими дверима. Як і ми інколи маємо свої страхи і боїмось щось зробити або щось сказати.
І ось саме серед такого страху «з'явився Ісус, і став посередині, та й промовляє до них: «Мир вам!» Ісус з’являється посередині замкненої кімнати. Він не проходить крізь двері чи стіни. Він просто з’явився посеред них і став. Ісус більше не приховує Своєї божественності. Він – істинний Бог і Він – істинна людина. Як істинний Бог – Він всюдисущий. І Він – всюдисущий, як істинна людина. Адже, народившись людиною, Він не перестав бути Богом. А воскреснувши із мертвих Він більше не маскує Свого Божого Єства виглядом раба або слуги.
А посеред невпевненості і страху воскреслий Ісус проголошує це чудове, солодке послання: «Мир вам!» Привітання миру – типове привітання серед східних народів. «Шалом алейхем!» – кажуть одні. «Ассаламу алейкум!» – кажуть інші. «Мир вам!» – кажуть усі своїми мовами. Проте в них це просто побажання. Ісус не просто промовляє слова: «Шалом алейхем! Мир вам!» Він дає мир.
Ще до розп’яття Він був промовляв: «Зоставляю вам мир, мир Свій вам даю! Я даю вам не так, як дає світ. Серце ваше нехай не тривожиться, ані не лякається!» (Ів. 14:27). Ісус дає істинний мир і найголовніший мир – мир з Богом. І Він також демонструє якою ціною цей мир нам дістався. «І, сказавши оце, показав Він їм руки та бока».
Ісус Христос, істинний Агнець Божий, забрав на Себе всі гріхи світу, всі гріхи учнів і всі наші гріхи і приніс за нас Себе у невинну і досконалу жертву Богові за нас. Його святою і невинною кров’ю, що спливала із Його, пробитих римськими цвяхами, рук і ніг, і з Його боку, обмиті всі наші гріхи. Він помер на нашому місці і замість нас, аби у Своєму воскресінні проголосити нам мир із Богом, виправдання і вічне життя усім Своїм віруючим учням.
Його святі рани – ось свідоцтво про те, що Бог не гнівається на нас. Навпаки вони засвідчують про те, що Бог примирився з нами і прагне, аби ми були в мирі з Ним. Святі рани воскреслого Христа засвідчують, що учням, які зрадили Христа ганебною втечею, відреченням – всі гріхи їхні прощені.
Як прощені вони і нам. Адже ці слова: «Мир вам!» сьогодні чуємо й ми і ці слова від нашого розп’ятого і воскреслого Спасителя стосуються і нас. А коли хтось схоче нас переконати у зворотному і буде вимагати, щоб ми не мали впевненості у прощенні гріхів, виправданні і вічному житті у Христовому Царстві, ми таким скажемо: «Сам Господь Христос помер за нас. Якби це тебе розпинали і якби лилась із твоїх ран кров, то була б то кров грішна і звичайного недостойного грішника. Ти помер би і твоє тіло зотліло б.
Але оскільки наші гріхи забрав на Себе Син Божий і оскільки то з Його рук і ніг текла свята кров, і оскільки прокололи бока істинному Синові Божому, Який помер за нас на хресті, то Він воскрес, бо смерть тримати Його не могла. Бо смерть не може тримати істинного Бога та істинну людину Христа. Його смерть є доказом Божої невимовної любові до нас. Христове воскресіння є доказом повноти Його жертви за всі наші жахливі гріхи та переступи, якими ми будь-коли згрішили проти Бога і проти людини.
І Сам Христос запевнює нас, що наші гріхи прощені і Сам Христос дає нам мир із Богом. Тож ніхто нас не переконає, що ми, бідні, нещасні, розкаяні грішники, потребуємо ще чогось для нашого прощення, якщо Сам Бог каже, що ми прощені, виправдані і маємо мир від Христа – мир з Богом, а отже і воскресіння, і вічне життя.
І навіть більше ми хочемо, щоб і твої гріхи були прощені. Просто покайся і віруй в Христа. І ми проголосимо тобі прощення гріхів, аби й ти радів миром із Богом і мав воскресіння і вічне життя в Його Царстві. Адже воскреслий Христос дає Своїм учням, Своїй святій Церкві, усім Своїм християнам, Святого Духа і Його великий дар супроводжує такими словами: ««Прийміть Духа Святого! Кому гріхи простите, – простяться їм, а кому затримаєте, – то затримаються!» Як ми хочемо, аби ти розкаявся! Як ми хочемо простити твої гріхи, аби й ти жив разом із Христом у Його Царстві повіки віків!» Немає більшого служіння, любі брати і сестри, яким ми могли б служити нашим ближнім на землі! Бо це служіння дає вічне життя!
Проте будуть і скептики, і невіруючі. Наше Євангеліє сьогодні нагадує нам про одного з таких учнів Христових, і навіть Його Апостолів, якого звали Хома. Це від нього пішов наш український вислів «Хома невіруючий» для опису людини, що відкидає реальні факти. Хома не вірував, що Христос воскрес із мертвих. Можливо, це було через те, що він міг мати близнюка, бо й його прізвисько було «Близнюк».
Проте чому не було його разом із іншими учнями, коли Ісус з’явився їм вперше? Чи не через те, що віра його була зруйнована? Та й мова його теж наповнена зверхністю до своїх братів, мовляв, вони його обманюють і довіряти їм нізащо не можна. Тож і слова його виражають невірство: ««Коли на руках Його знаку відцвяшного я не побачу, і пальця свого не вкладу до відцвяшної рани, і своєї руки не вкладу до боку Його, – не ввірую!»
Тож коли через вісім днів воскреслий Спаситель знову з’явився посеред Своїх учнів, то Він запросив Хому особисто пересвідчитись у Його воскресінні. Але зауважте, любі брати і сестри, як наш воскреслий Господь це робить! Він не карає Свого учня за невірство. Він навіть не картає Його! Всі Христові слова наповнені прощенням і любов’ю. Господь прагне спасіння Хомі. Він хоче, аби й Хома мав мир з Богом і вічне життя в Його Царстві.
Любі брати і сестри, таке саме ставлення Христос має і до нас. Він любить нас. Він хоче, щоб ми спаслися і мали прощення гріхів, праведність і вічне життя. Адже Він пішов на хрест заради нас. І Він воскрес, аби ми, віруючи в Нього так само мали виправдання, воскресіння і вічне життя. Христові відцвящні рани на руках і на ногах, Його проколотий бік – для Хоми, для всіх Апостолів і для всіх нас! Тож на Христове лагідне запрошення: «Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий!» Хома промовляє свій коротенький, але сповнений щирості Символ віри: «Господь мій і Бог мій!»
Хома вірує не лише, що Христос воскрес, але Хома вірує в те, що Ісус Христос – Бог. Хома вірує, що Ісус – його, Хоми, Господь і Бог. Яке чудове визнання віри! І яка велика любов Христа, які чудові Його слова, які Він промовляє до Хоми і до всіх нас: «Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!» Хома побачив і увірував, але щасливі ті, хто не бачив Христа воскреслого, а увірував, почувши Євангеліє.
Апостольський вік був наповнений ознаками і чудами, аби люди бачили і вірували. Але воскреслий Господь чітко зазначає, що блаженний, тобто щасливий той, хто не бачитиме ознак, але віруватиме. Як? Слухаючи євангельську проповідь, через яку і в якій діятиме Святий Дух, даний Богом Христовій Церкві. Блаженні, що не бачать Христа воскреслого, але вірують в Нього. Блаженні ті, що бачать хліб і вино Святої Вечері, але вірують, що це істинні тіло і кров Христові, що даються нам на прощення гріхів і на життя вічне.
Про щастя віри свідчить і завершення Євангелія від Івана «Це ж написано, щоб ви ввірували, що
Ісус є Христос, Божий Син, і щоб, віруючи, життя мали в Ім'я Його!» Не ділами
Закону, не спостерігаючи чуда, а віруючи в Христа, Якого нам проголошує
Євангеліє. І не боялися тих, хто нас
лякає, що Бог нас не любить. Бог любить нас і Бог із нами - Христос посеред нас. Бо Христос
воскрес! Воістину воскрес! Амінь.
Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Карла Фердинанда Вільгельма Вальтера (1811-1887), отця Лютеранської Церкви Міссурійського Синоду. Він служив першим Президентом цього Синоду від 1847 по 1850 роки, а потім від 1864 по 1878 роки. 1839 року він емігрував із Саксонії в Німеччині до Америки з іншими лютеранами, які оселилися в Міссурі, США. Він служив пастирем кількох громад у Сен-Луїсі, заснував Семінарію «Конкордія», а 1847 року був помічним у формуванні ЛЦМС (яка тоді називалася Німецький Євангельсько-Лютеранський Синод Міссурі, Огайо та інших штатів). Вальтер невтомно трудився, аби розвивати віросповідне лютеранське вчення та доктринальну злагоду поміж усіх лютеран у Сполучених Штатах. Він був видатним письменником і промовцем. Його найвпливовішими творами є «Церква і служіння» і «Належне розрізнення між Законом і Євангелієм». [Джерело: "Commemorations Biographies," Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship].
Коли духовна влада когось відлучає від Церкви, то вона повинна думати таким чином: «Поглянь,
ти накоїв те і це, і ось так ти передав свою душу дияволові, заслужив на Божий
гнів, позбавив себе спільноти усіх християн і потрапив під внутрішнє, духовне
відлучення перед Богом, і ти не хочеш ані спинятись, ані вертатись. Що ж, тоді
я ставлю тебе ще й під зовнішнє відлучення перед людьми. Аби тебе засоромити, я
позбавляю тебе Таїнства і спільноти людей, допоки ти не прийдеш до тями і не
повернеш своєї бідної душі»…
Тож
правда в тому, що таке відлучення нікого не руйнує, не засуджує і нікого не
робить гіршим. Натомість воно шукає і знаходить зруйновану та засуджену душу,
аби привести її назад, бо саме такою є природа всякого покарання на виправлення
гріха. Відлучення – чисте і материнське покарання. Ось чому воно нікого не
робить гіршим або більш грішним.
Сьогодні ми дякуємо Господу за Фрідріха Мудрого, Електора Саксонського (1486-1525 р. р.), який був правителем в Саксонії, краї, у якому проживав Мартін Лютер. Якби не Фрідріх, то Лютеранська Реформація могла не відбутися. Народжений в Торґау 1463 р., він став настільки відомим за свої вміння політичної дипломатії і відчуття справедливості та порядності, що його підлеглі назвали його «Мудрим». Так і не зустрівшись з Лютером особисто, Фрідріх постійно свого богослова захищав і про нього піклувався. Очевидно, що Господь використав Фрідріха Мудрого, аби той врятував Реформатора від мученицької смерті. Фрідріх відмовився видавати Лютера до Риму на допит через звинувачення у єресі 1518 р. Коли Імператор Карл V проголосив Лютера ізгоєм у 1521 р., на Рейхстазі у Вормсі, Фрідріх надав притулок Лютерові у Вартбурзькому замку. На смертному одрі Фрідріх прийняв Господню Вечерю у двох видах (істинне тіло Христове та істинну Христову кров) – чітке сповідання євангельської (лютеранської) віри. Джерело: "Commemorations Biographies," Lutheran Service Book, LCMS Commission on Worship.
НАША ПАСХА - ХРИСТОС
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Величання ваше не добре. Хіба ви не знаєте, що мала розчина все тісто заквашує? Отож, очистьте стару розчину, щоб стати вам новим тістом, бо ви прісні, бо наша Пасха, – Христос, за нас у жертву принесений. Тому святкуймо не в давній розчині, ані в розчині злоби й лукавства, але в опрісноках чистости та правди! (1 Коринтян 5:6-8).
Христос воскрес!
Дорогі брати і сестри, євреї святкували Пасху впродовж семи днів. Перед тим, як вивести їх із Єгипту, з дому рабства, Господь віддав наказ, щоб вони закололи безвадне пасхальне ягня, кров’я того ягняти намастили одвірки своїх домівок, саме ягня засмажили і їли разом із опрісноками – хлібом, спеченим без розчини, без дріжджів.
Кожен дім, який не був позначений кров’ю пасхального ягняти і в якому не споживали м’ясо пасхального ягняти, потрапляв під кару Божу за невірство до Бога і в такому домі ангел Господній убивав усіх перворідних – не лише людей, але й навіть тварин. Хто ж був позначений кров’ю і тілом пасхального ягняти, той залишався живий і неушкоджений, і на світанку мусив вирушати в дорогу до Обіцяного Краю.
Свято Пасхи, фактично свято чудесного визволення із рабства, стало головним святом Ізраїлю і його святкували цілий тиждень. Перед святкуванням віруючі повинні були очистити свої домівки від усякої розчини і хліба на розчині. Вони мали споживати опрісноки. Через це Євангеліст Лука пише про останнє святкування Пасхи Сина Божого зі Своїми учнями «Наближалося ж свято Опрісноків, що Пасхою зветься» (Лк. 22:1).
Ми, українці, маємо іншу традицію. Ми готуємось до нашої Пасхи по-іншому. На таке святкування немає ніякого наказу, ні Закону Божого. По-перше, ми звільнені від Закону і маємо нашу християнську свободу. І, по-друге, ми самі можемо запроваджувати наші традиції і звичаї та їх дотримуватись за умови, що вони не суперечать Божому Слову.
Ми славимо Сина Божого, Який на Себе забрав усі наші гріхи та провини. Ісус Христос, вічний Бог, стався істинною людино, як ми, але без гріха, аби забрати усі наші гріхи та провини на Себе. Він обмив їх усі Своєю святою і невинною кров’ю на хресті Голгофи. Він помер за всі наші провини і на нашому місці. І Він воскрес, аби вірою в Нього ми мали прощення гріхів, праведність, воскресіння, і вічне життя.
Ісус Христос – істинний Агнець Божий, Який на Себе гріх світу бере. Будь-яка людина, яка перебуває у рабстві набагато гіршому ніж рабство євреїв у Єгипті – у рабстві гріха, стає вільною від цього жахливого рабства, від влади диявола і смерті, віруючи в Христа. Бо коли ми віруємо в Христа, то як каже Святий Дух, через Апостола Івана «кров Ісуса Христа, (Божого) Сина, очищує нас від усякого гріха» (1 Ів. 1:7).
Коли ми віруємо в Христа, ми тоді позначені Його кров’ю, кров’ю істинного Пасхального Ягняти і тоді, вірою в Христа, ми маємо прощення гріхів і смерть не має влади над нами, а ми переходимо від смерті до життя, як і Сам Христос каже: «Я – воскресення й життя. Хто вірує в Мене, хоч і вмре, буде жити. І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, повіки не вмре» (Ів. 11:25, 26).
«Наша Пасха, – Христос, за нас у жертву принесений», – каже нам Христів Апостол. Тож сьогодні ми радіємо тим визволенням, що для нас здобув Ісус Христос. Ми маємо свої традиції святкування Великодня, світлого Воскресіння Христового – нашої перемоги над гріхом, дияволом і смертю. Як і має свої традиції святкування Великодня кожен християнський народ.
В наших великодніх кошиках зазвичай солодкі паски та інші смаколики до Великоднього столу, за яким збирається сім'я. Знову традиції можуть бути дуже різними, проте у святкуванні Пасхи, Великодня головною є віра у Христа розп’ятого і воскреслого і то не просто віра в те, що Ісус Христос, Божий Син помер і воскрес, а віра в те, що Він помер за наші гріхи і воскрес для нашого виправдання, тобто, щоб самою вірою в Нього ми мали прощення гріхів і праведність – щоб ви в це вірували і раділи Христовою перемогою.
Проте Апостол Павло нас сьогодні також повертає до єврейських, юдейських витоків нашої спасенної віри – до єврейської Пасхи. І він нагадує нам, що євреї свої доми очищували від усякої розчини. Так само як пасхальне безвадне ягнятко вказувало на прихід істинного Ягняти Божого, Ісуса Христа, Який є наша Пасха і наш Спаситель, так і очищення їхніх домів від усякої розчини вказувала на те, щоб ми позбувались усього чужого для нашої віри.
Образ розчини використовує і наш Господь, коли Він каже про те, як діє Євангеліє: «Царство Небесне подібне до розчини, що її бере жінка, і кладе на три мірі муки, аж поки все вкисне» (Мт. 13:33). Євангеліє діє як розчина Царства Небесного. Але є розчина світу і диявола і про неї застерігає Господь Апостолів і нас: «Стережіться-но розчини фарисейської та саддукейської! Тоді зрозуміли вони, що Він не казав стерегтися їм розчини хлібної, але фарисейської та саддукейської науки» (Мт. 16:11, 12).
Так само й тут Апостол застерігає християн в Коринті і нас, аби ми не мали ніяких фальшивих ідей про те, яким має бути наше життя і поведінка. Це правда, що Христос для волі нас визволив. Це правда, що ми маємо християнську свободу. Але це не означає, що Христова перемога над гріхом і смертю, дає нам свободу грішити і легковажно ставитись до гріха.
Хто нам каже: «Живи в гріхах і не думай нічого міняти в своєму грішному житті, бо ти все-одно прощений і виправданий» той проповідує єресь і бажає нам погибелі. Той пхає в наші душі дуже шкідливу розчину. Вона не менш руйнівна ніж розчина фарисейська, яка навчає нас уповати на наші діла. Апостол попереджує нас, що коли під приводом Євангелія плоті дати дозвіл робити, що хочеш і зловживати християнською свободою, то тоді ми додаємо розчину, яка дуже швидко розкладає і віру, і сумління і вона буде діяти, аж допоки ми цілковито не втратимо Євангеліє і Христа.
А Слово Боже і сумління, як навчав доктор Лютер – дуже делікатні речі, які слід оберігати від такої розчини. Бо як діє розчина? Вона починає проникати в усі усюди борошна, до якого вона додана так що вона повністю зброджує все і ми тоді маємо те тісто, яке фактично є продуктом розчини. Подібним чином діють і людські додатки до Євангелія. Вони завдають жахливої шкоди, калічать спасенну віру, затьмарюють істину і зводять душі на манівці від Христа, ведучи їх до аду.
Тож і ті, що спрямовують нас до спасіння ділами, пропонують нам розчину фарисейську і ті, що кажуть нам: «Нічого страшного в гріхах немає – Не согрешишь – не покаешься!» Або: «Ну, все, ми вільні і Закону боятись не треба і сатана нічого нам не вчинить». Таким ми повинні чітко давати відсіч і казати, що вони – не християни, як і не є християнином кожен, хто чинить усе, що від нього вимагає грішна плоть.
Такі живуть у гріхах і ті гріхи ще більші, коли їх прикривають Євангелієм, наче воно дає ліцензію грішити. Саме про це й каже нам сьогодні Апостол. Він каже «Христос – Пасха наша». Христос воскрес! Христос спас нас від гріха, а не для гріха! Тож Апостол кличе нас очистити стару розчину, щоб бути новим тістом, прісним тістом, а в нашій традиції доброю, запашною, солодкою паскою.
Бо не можна бути прісним тістом, долучаючись до Пасхи-Христа і водночас дозволяти, аби в нас діяла стара розчина – всякі вірування про спасіння ділами чи вірування в те, що ми можемо залишатись у гріхах і водитись плоттю і за плоттю, куди лишень вона нас поманить. Ця розчина давня – каже Апостол Павло. В ній ми народжуємось і її у світі повно.
І цю давню розчину легко впізнати за її діями – за злобою і лукавством. Злоба – це зовнішні вчинки людини, які наповнені злом – їх, зазвичай, дуже легко впізнати. А з лукавством – важче. Писання називає диявола лукавим і ми молимось в молитві «Отче наш», аби Отець наш Небесний визволив нас від лукавого, тобто від диявола, який любить розставляти пастки і нападати тоді, коли ми ослаблені і нічого не підозрюємо. Так само роблять і його слуги, лукаві люди. Ось такою є ця жахлива розчина – до таких вчинків вона приводить людей. Тож не можна в ній святкувати Великдень.
І навпаки Господь Святий Дух кличе нас святкувати Пасху, Христа, перебувати в Ньому опрісноками чистоти та правди. Грецьке слово, яке доктор Огієнко переклав як «чистота» доречніше перекласти як «щирість». Це фактично – протилежність лукавству. Християнин – щирий, а не лукавий. Він часто через це потерпає, але таке серце в Ньому творить Христос – серце добре, благочестиве та вірне. А святкувати Пасху-Христа у правді означає утримуватись від усякого обману, шахрайства і лукавства, а жити в чесності та праведності відповідно до чистого Божого Слова.
Бачите щирих і правдивих людей, які сповідують Ісуса Христа Своїм єдиним Спасителем – бачите християн, бачите віруючих, які святкують Великдень, Пасху-Христа у щирості та правді. Але навіть святі мають свої слабкості, якусь свою нечистість і навіть свої гріхи, які ще мають бути з нас очищені. І хай це нас не лякає, бо ми живемо в грішній плоті.
І ці гріхи нам Христос виявляє, але не зараховує, бо ми перебуваємо у Христі, а Христос живе в нас, і ми зайняті тим, до чого кличе нас Його Апостол: очищенням старої розчини. Чи ми усвідомлюємо наші гріхи? Звісно! Ми ж поки що не на небесах, а проживаємо в грішній плоті. Але ми чинимо цим гріхам опір.
Якщо хтось не чинить опір гріхові тоді, коли сумління каже: «Чини опір», тоді вони самі руйнують свою віру і не повинні думати, що над ними далі перебуває Божа ласка. Адже для чого нам даний Святий Дух? Саме для того, щоб чинити опір гріхові і не дозволяти, щоб гріхи панували над нами. Господь Святий Дух і сьогодні показує нам нашу Пасху- Христа і втішаючи нас Божою ласкою і прощенням гріхів, кличе нас панувати над гріхом, а не навпаки.
І Він дає нам для цього силу. Боже Слово – живе і діяльне, могутнє і життєдайне. Воно покріплює нас і воно додає нам сили. Наш воскреслий Господь причащає нас Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Євхаристії, прощаючи гріхи наші, очищуючи нас і покріплюючи нас до того, щоб ми святкували Його перемогу і нашу перемогу над смертю, як опрісноки, солодкі паски щирості та істини, як діти Божі, що мають вічне життя. Бо Христос воскрес! Воістину воскрес! Амінь.
Де, смерте, твоя перемога? Де твоє, смерте, жало? Жало ж смерти – то гріх,
а сила гріха – то Закон. А Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом
перемогу нам дав (1-е Послання Св. Апостола Павла до коринтян 15:55-57).
ХРИСТОС ВОСКРЕС!
ВОІСТИНУ ВОСКРЕС!
Любі брати і сестри!
Зичу Вам благословенного святкування Великодня і
всієї Великодньої пори! Хай нас завжди наповнює радість перемоги, яку здобув
наш Господь над гріхом, смертю і дияволом. Хай чудове Євангеліє воскресіння
Христового додає нам сил у нашій мандрівці цією долиною сліз. Яким чудовим буде завершення цієї подорожі,
коли наш воскреслий Господь запросить нас у кінці увійти до Його вічного
Царства! Бо Христос
воскрес! Воістину воскрес!
У Христі Ісусі, нашому розп’ятому та воскреслому Спасителі,
+ В’ячеслав Горпинчук,
Єпископ
Української Лютеранської Церкви
БЛИЗЬКО ТОЙ, ХТО
МЕНЕ ВСПРАВЕДЛИВЛЮЄ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава
Горпинчука)
Підставив Я спину Свою тим, хто б'є, а щоки Свої – щипачам, обличчя Свого не сховав від ганьби й плювання. Але Господь Бог допоможе Мені, тому не соромлюся Я, тому Я зробив був обличчя Своє, немов кремінь, і знаю, що не буду застиджений Я. Близько Той, Хто Мене всправедливлює, – хто ж стане зо Мною на прю? Станьмо разом, – хто Мій супротивник? Хай до Мене підійде! Отож, Господь Бог допоможе Мені, – хто ж отой, що признає Мене винуватим? Вони всі розпадуться, немов та одежа, – їх міль пожере! (Ісаї 50:6-9).
Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:2, 3) Амінь.
Дорогі брати і сестри, Велика П’ятниця – це не просто день страждань і смерті Божого Сина. Це – також день ставлення світу до Бога та до Його Слова. Люблячий Бог, Який створив все на світі і нас, людей, завжди з людьми спілкувався. Ми маємо Його записане Слово у Біблії. Проте, чи є Біблія бестселером в Україні?
Пишуть, що Біблія була бестселером на Заході. Донині Біблія залишається дуже популярною книгою в західних країнах, наприклад, в США. А чи був, любі брати і сестри, такий час в Україні, коли Біблія була бестселером у нашому рідному краї? Чи займала Біблія провідне місце серед тих книг, які українці хочуть мати і які вони читають? Можливо, вона входить бодай у десятку найбільш популярних книг у нашій країні?
Господь Христос промовляв до юдеїв, які дуже прагнули мати свободу у кожному сенсі: «Як у слові Моїм позостанетеся, тоді справді Моїми учнями будете, і пізнаєте правду, а правда вас вільними зробить!» (Ів. 8:31, 32). Лише Боже Слово виявляє нам правду і дає можливість тверезо оцінити ситуацію в якій ми перебуваємо.
Погляньмо, наприклад, на нинішнє становище України. Росія вздовж нашого кордону розташувала свої війська. Аби знати про те, що нас чекає у разі наступу ворога, аби не повторити помилок минулого, коли ніхто не очікував відкритого вторгнення московської орди в наш рідний край та ракетних обстрілів України з російської території, наші військові повинні знати правду про стан ворожої армії, про їхні наміри, і знати також правду про свої сильні та слабкі сторони. Без правди успішна оборона свободи неможлива.
Так само і духовному світі. Якщо ми не знаємо правди про наш стан і про стан довколишнього світу, ми приречені до поразки. Але ця поразка, на відміну від звичайних мирських поразок, навіть поразок у великих війнах між державами, набагато трагічніша, бо поразка у духовній війні означає нашу вічність у муках аду.
Ось чому свої головні зусилля і диявол, і світ спрямовують на війну проти правди, тобто проти Божого Слова, яке вони зневажають, якого вони бояться, і яке вони хочуть змусити до мовчанки. Тож Велика П’ятниця – це й атака на Боже Слово. І вістря цієї атаки спрямоване, звичайно на Христа, на Слово во плоті.
Втім Христос для того і прийшов, аби забрати на Себе усі наші гріхи і вийти переможцем над нападами диявола, гріха, світу і самої смерті. Син Божий робить це добровільно, у цілковитому послухові до волі Отця Небесного, Який так «полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Яку сліпоту виявляє світ і фальшиві служителі Божі, які вирішують зневажити і зганьбити істинного Бога, Якого вони не бачать.
Якби вони слухали Боже Слово та вірували тому, що Бог промовляв через Мойсея і пророків, то цього вони не робили б. Як каже Ісус: «Дослідіть-но Писання, бо ви думаєте, що в них маєте вічне життя, вони ж свідчать про Мене! Та до Мене прийти ви не хочете, щоб мати життя» (Ів. 5:39, 40). Натомість, будучи засліпленим гріхом і ненавистю до Слова, вони підходять до Христа, щоб убити Його!
Вони не здогадуються, що Ісус готовий іти на смерть. Вони не здогадуються, що це не вони силоміць намагаються принизити та зневажити Його, але що в Ньому виконується пророцтво, яке ще за сімсот років Божий пророк Ісая проголосив про Христа: «Підставив Я спину Свою тим, хто б'є, а щоки Свої – щипачам, обличчя Свого не сховав від ганьби й плювання». Якби ж то юдейські первосвященики уважно читали Ісаю та вірували написаному, то зрозуміли б, що ганьбляться вони, опускаючись із покликання Божого бути Його священиками до ролі щипачів.
І навіть не тих «щипачів», як інколи орудують на наших вулицях і в транспорті, тихенько обкрадаючи людей, а ще гірших щипачів – тих, що знущаються із пророків, з проповідників і навіть із Самого Сина Божого. Але чого вони хотіли добитись? Зізнання Христа у єресі? Відречення Сина Божого від Отця Небесного? Насправді ні того, ні іншого. Власне кажучи їхні плани до певної міри збігались із планами Божими.
Власне кажучи всі нечестивці, які включали в себе первосвящеників, книжників, іродіян і фарисеїв, хотіли погубити Христа, убити Сина Божого, аби Євангеліє Царства Небесного посеред юдеїв більше не лунало. Їм було добре на світі та в спілці з дияволом, який, осліпив їх і спонукав здобувати вічне життя їхньою самоправедністю і ділами Закону, що було неможливо.
План Божий полягав у тому, щоб Син Божий стався досконалою людиною і, ставши під Закон, забрав на Себе всі гріхи світу. Якби вороги Божі не були настільки захоплені мудрістю світу, то звернули б увагу на слова останнього пророка Старого Заповіту, Івана Христителя, який вказував своїм перстом на Христа і промовляв: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» (Ів. 1:29). Але вони не звернули уваги, як і сьогодні багато-хто не звертає уваги на Христа, Агнця Божого, Який на Себе забрав абсолютно всі гріхи світу – усі до одного гріхи людства, аби обмити їх Своєю святою і невинною кров’ю та померти за них – принести Себе у святу й досконалу жертву за гріхи всіх людей.
Тож світ і щипачі-юдейські священики глузують із Божої мудрості, намагаючись піднести свою мудрість. Оскільки спростувати Бога вони не можуть, то як і їхні потім духовні наступники- комуністи вони атакують Христа і Його Слово, прагнучи Його вбити. Та Христос, як і пророкував Ісая, Сам підставляє спину Свою тим, хто б’є, а щоки Свої щипачам – і юдеям, і язичникам. Він іде на все. Він готовий знести все заради нас, бо Він любить нас невимовною любов’ю.
Вся ця ганьба, яку на Нього виливають, потьмяніє у славі Христа воскреслого – у славі Спасителя всіх людей від гріха, від влади диявола і смерті. Лише Він є Господом слави. Лише Він є Господом, Який визволяє від страшної неволі гріха, диявола і смерті. І ніяка зневага, ніякі побиття, ніякі щипання не в змозі зупинити Його спасенного діла і Його спасенної місії.
Хоча з Христа тієї найпершої Великої П'ятниці знущались як могли і хотіли і словами, і ударами, Він мовчав. Ісусове обличчя, у ранах від ударів, було як кремінь. Хтось міг би промовляти якісь слова у відповідь на зневагу та побої, але Ісус мовчав. Він усе терпів.
Він уклав в уста Ісаї Свої слова: «Знаю, що не буду застиджений Я». Христові немає чого стидатись. Усе Його існування – святе, бо Він – істинний і святий Бог споконвіку. Усе Його земне життя – святе і досконале, бо на Ньому, на відміну від тих, хто Його б’є і прагне осоромити, немає ні гріха, ні вади, ані провини. Всі ці побої, глузування, щипання і навіть весь Божий гнів на хресті Він приймає не за Свої гріхи, а за наші і на нашому місці.
Це нам слід соромитись наших гріхів, бо це за них страждає і помирає Божий Син. Проте Він це робить, щоб і ми не були засоромлені, бо це, як написав Апостол Павло, нас «що мертві були в гріхах та в необрізанні вашого тіла, Він оживив разом із Ним, простивши усі гріхи, знищивши рукописання на нас, що наказами було проти нас, Він із середини взяв його та й прибив його на хресті, роззброївши влади й начальства, сміливо їх вивів на посміховисько, перемігши їх на хресті!» (Кол. 213-15).
І Апостол ще каже про тих, хто відпав від віри в Христа, що «вдруге вони розпинають у собі Сина Божого та зневажають» (Євр. 6:6). Від світу Господь розіп’ятий на хресті отримав повну зневагу і у формі страти, бо так страчували рабів і у вигляді образ від римлян, а особливо від юдеїв, які з усіх сил Сина Божого зневажали та з Нього глузували.
«Хто ж стане зо Мною на прю? Станьмо разом, – хто Мій супротивник?» – запитує Син Божий через пророка Ісаю. Гріх, диявол і сама смерть – ось проти кого веде прю, смертний бій наш Спаситель Ісус Христос на хресті Голгофи. Ось Його супротивники!
Він міг би жити вічно і без хреста Голгофи. Бо на Ньому не було жодного гріха. Але цю прю Він веде заради нас і на нашому місці. Воює Христос на хресті Голгофи проти наших супротивників. Наші вороги – це Його вороги. Бо з любові до нас Він забрав на Себе всі наші гріхи.
Невинний Ісус помер за нас, винних. Але смерть тримати Його не могла. Він через Ісаю каже нам сьогодні: «Близько Той, Хто Мене всправедливлює!» І: «Господь Бог допоможе Мені, – хто ж отой, що признає Мене винуватим?» Бог усправедливлює Ісус. Бог помагає Йому. Бог воскресив Ісуса з мертвих. Незабаром по П’ятидестниці Петро проповідував юдеям: «Начальника ж життя ви забили, та Його воскресив Бог із мертвих, чого свідками ми!»
Сам Бог засвідчив, що Ісус розп’ятий – це жертва свята, невинна і досконала, жертва за всі гріхи світу, за ваші гріхи і за мої гріхи. Боже Слово свідчить нам, що Ісус здобув прощення гріхів для всіх людей. Його воскресіння засвідчує, що кожен, хто вірує в Христа, має те саме усправедливлення, про яке пророкує Ісая, тобто виправдання самою вірою в Христа.
А якщо Бог не визнає нас винними, а виправданими заради Його Сина, а нашого Спасителя Ісуса Христа, то що нам до обвинувачень світу і диявола? Хай собі обвинувачують нас, хай глузують з нас і з Слова Божого, якому ми довіряємо. Ми знаємо одне – Христос помер на хресті за наші гріхи і наші гріхи нам прощені. Христос воскрес для нашого виправдання – і вірою в Нього ми виправдані і маємо воскресіння, і вічне життя.
А всі вороги Божого Слова і навіть цей світ, каже Ісая, «вони всі розпадуться, немов та одежа, – їх міль пожере!» А Слово Боже і ті, хто вірує в Христа, будуть повік пробувати і жити в Царстві Божому. Аби ж то все більше українців слухали Слово Христове, читали Біблію і вірували в Ісуса Христа, нашого розп’ятого і воскреслого Господа і Спасителя. Бо близько Той, Хто нас прощає і усправедливлює. Близько нас Той, хто дає нам праведність і вічне життя. Христос посеред нас! Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса
нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.
ЛЮБОВ У СЛУЖІННІ (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава
Горпинчука)
Перед святом же Пасхи Ісус, знавши, що настала година Йому перейти до Отця з цього світу, полюбивши Своїх, що на світі були, до кінця полюбив їх. Під час же вечері, як диявол уже був укинув у серце синові Симона Юді Іскаріотському, щоб він видав Його, то Ісус, знавши те, що Отець віддав все Йому в руки, і що від Бога прийшов Він, і до Бога відходить, устає від вечері, і здіймає одежу, бере рушника й підперізується. Потому налив Він води до вмивальниці, та й зачав обмивати ноги учням, і витирати рушником, що ним був підперезаний. І підходить до Симона Петра, а той каже Йому: «Ти, Господи, митимеш ноги мені?» Ісус відказав і промовив йому: «Що Я роблю, ти не знаєш тепер, але опісля зрозумієш». Говорить до Нього Петро: «Ти повік мені ніг не обмиєш!» Ісус відповів йому: «Коли Я не вмию тебе, ти не матимеш частки зо Мною». До Нього проказує Симон Петро: «Господи, не самі мої ноги, а й руки та голову!» Ісус каже йому: «Хто обмитий, тільки ноги обмити потребує, бо він чистий увесь. І ви чисті, та не всі». Бо Він знав Свого зрадника, тому то сказав: Ви чисті не всі. Коли ж пообмивав їхні ноги, і одежу Свою Він надів, засів знову за стіл і промовив до них: «Чи знаєте ви, що Я зробив вам? Ви Мене називаєте: Учитель і Господь, і добре ви кажете, бо Я є. А коли обмив ноги вам Я, Господь і Вчитель, то повинні й ви один одному ноги вмивати. Бо то Я вам приклада дав, щоб і ви те чинили, як Я вам учинив» (Євангеліє від Св. Івана 13:1-15).
Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:2, 3) Амінь.
Дорогі брати і сестри, це був останній вечір, який Ісус проведе разом із Своїми учнями. Він їх покликав за різних обставин і з різних життєвих професій. Про частину Його Апостолів ми знаємо, що вони були рибалками. Принаймні один перебував на службі Римської імперії. Ще один, який буде покликаний до апостольського служіння пізніше, мав чудову богословську освіту і був переслідником Церкви і Христа. Але це буде пізніше.
А зараз Євангеліє переносить нас у вечір 14-го нісана, фактично вже на початок п’ятниці, адже в єврейській традиції новий день починався із заходу сонця напередодні. До свята Пасхи, найбільшого свята віруючого народу, лишалось зовсім небагато часу і наш Господь «знавши, що настала година Йому перейти до Отця з цього світу, полюбивши Своїх, що на світі були, до кінця полюбив їх».
Господь Христос любить людей. Це заради нас Він, вічний Бог Син, стався людиною. Адже «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16, 17). Господь хоче останні години Свого земного життя присвятити Своїм учням, Своїй любій Церкві.
Всі Його зусилля спрямовані на Його учнів, хоча й Ісус знає, що настала година Йому переходити з цього світу до Отця. Ісус дуже добре знає, що означає цей перехід. Він дуже добре знає, що повернення лежить через муки, через хресті і через смерть за гріхи цілого світу на хресті. Проте Ісус також знає, що це повернення неминуче відбудеться і що місію Свою Він виконає успішно.
Цю величну місію Ісус здійснює через любов до всього світу і до нас. Подивіться, яку любов Він виявляє до Своїх учнів у Четвер, який ми ще називаємо Чистим. Коли ми маємо свято, то нечасто ми служимо на такому святі, хіба що самі є господарями свята. Але навіть, якщо король є господарем палацу, в який запрошено гостів, нам важко уявити, що він буде прислуговувати своїм гостям.
Перед учнями у горішній світлиці, в якій все було готове для святкування Пасхи стояв не просто Ісус Назарянин, а Христос, Син Бога Живого – саме таке визнаня вклав в уста Апостолові Петрові Отець Небесний, коли Ісус поставив перед Своїми учнями просте питання: «А ви за кого Мене маєте?» (Мт. 16:15, 16). Перед учнями Бог в людській плоті – Цар над царями і Пан над панами.
Перед учнями – їхній Учитель і Господь. Але що Він робить, знаючи, що Юда вже уклав угоду з нечестивим Синедріоном про зраду Христа, і знаючи, що до кульмінації Його земної місії зі спасіння людства залишилось менше доби? Він «відходить, устає від вечері, і здіймає одежу, бере рушника й підперізується». Що відбувається?
Вони прийшли на святкування Пасхи. В будинку, в якому вони зібрались немає більше нікого. Лише Господь Христос і вони. Вони на святі. Але нікому з них на думку не спадає, що хтось мав би послужити своїм ближнім і тим більше Синові Божому. Всі прийшли святкувати. Служити не зголосився ніхто.
Так буває і з нами. Коли сатана пропонував нашій праматері ідею бути «як боги», він же не пропонував ставати слугами, чи не так? Він пропонував знання і панування. Очевидно, що таким було і його уявлення про те, щоб бути «як боги». Відтоді ми хочемо панувати. До цього нас спонукає гріх, який живе в нашій плоті і з яким ми народжуємось у цей світ.
Сьогодні Господь Христос засоромлює Своїх учнів за небажання служити один одному. Сьогодні Господь Христос засоромлює і нас за наші бажання панувати над іншими людьми. Ісус засоромлює нас не словами, а Своїми учинком. Він не проголошує проповіді Закону. Його вчинки – ось Його чудова проповідь і Закону, і Євангелія.
Господь скидає верхній одяг, підперізався рушником – своєрідним фартухом і «налив Він води до вмивальниці, та й зачав обмивати ноги учням, і витирати рушником, що ним був підперезаний». Ноги гостям в поважних домах мили зазвичай раби або ж слуги. Це був вияв ґречності до тих, хто прийшов у дім, припорошивши свої ноги.
Мити ноги – це не обмивання рук, яке вимагали фарисеї. Мити ноги ніхто не вимагав і ніякі закони не вимагали миття ніг. Втім Ісус це робить для Своїх учнів, які пройшли досить довгу дорогу, натрудивши свої ноги і забруднивши їх. Чому Ісус миє ноги учням?
Ісус миє ноги учням, бо любить їх. Ісус служить учням, бо любить їх. Ісус служить нам, любі брати і сестри, бо Він безмежно любить нас. Ісусове серце, на відміну від серця Юди, який чекав зручного моменту, щоб видати Сина Давидового, не зрадливе. Ісусове серце – щире. Все, що Він каже, Він має те на увазі. І Його серце – любляче. Він робить завжди усе, щоб нам було добре. Він робить усе для нашого спасіння.
І в такий четвер, як цей, Він любить Своїх учнів, любить нас і служить Своїм учням і служить нам. Він служить також і Юді. Ісус не каже: «А ти, Юдо, встань, бо ти недостойний того, аби я обмив тобі ноги. Ти – зрадник і ти не заслуговуєш на те, аби Я, Син Божий, мив тобі ноги!» Нічого подібного Ісус не каже. Ісус знає, що диявол дуже активно діє. Проте Христової любові пеклу не спинити.
Пізніше Апостол Павло напише в Посланні до римлян: «Бо я пересвідчився, що ні смерть, ні життя, ні Анголи, ні влади, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні вишина, ні глибина, ані інше яке створіння не зможе відлучити нас від любови Божої, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Рим. 8:38, 39). Ніщо не може відлучити нас від любові Христової. Ісус любить усіх. Ісус обмиває ноги всім присутнім учням. Він нікого не оминає. Всі отримують це служіння від Ісуса, Який діє як Слуга.
Протестує лише Петро, речник Апостолів. Він часто протестує і говорить те, про що потім жалкує – такий вже у Петра характер. Втім він протестує лише тоді, коли черга доходить до обмивання його ніг. «Ти, Господи, митимеш ноги мені?» – в протесті питається цей Апостол. Син Божий буде як слуга мити ноги Своєму учневі? Господь – слуга Петра?
Саме так Ісус виглядає. І саме так Він діє у Чистий Четвер. Як ми чули в неділю «Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе» аж до смерті на хресті.
Петро такого впокорення ще не розуміє, як і не розумів він його, коли Ісус кликав їх служити і ставати великими саме через служіння, як і Він прийшов послужити і навіть душу Свою віддати на викуп за нас. Але настане час і після хреста Голгофи, після воскресіння Ісуса з мертвих, а особливо в час П'ятидестниці він все зрозуміє. Саме про це каже Петрові Син Божий: «Що Я роблю, ти не знаєш тепер, але опісля зрозумієш».
Ісус кличе і Петра, і всіх нас коритись Його Слову. Ми можемо щось не розуміти зараз, але настане час і ми зрозуміємо. А коли в нас є бажання утвердити наш власний розум, нашу власну волю – іншим словом – нашу власну велич над Ісусом і Його Словом, тоді й ми можемо почути слова, які Ісус промовляє до Петра після його відмови прийняти служіння від Сина Божого: «Коли Я не вмию тебе, ти не матимеш частки зо Мною». Іншими словами, коли ти діятимеш всупереч Божому Слову та волі Ісуса, то не матимеш частки з Христом, а отже й не матимеш ні прощення гріхів, ні праведності, ні воскресіння, ні вічного життя. Бо частка з Христом означає саме ці незрівнянні благословення.
Тож відповідь Петра – відповідь віруючого чоловіка: ««Господи, не самі мої ноги, а й руки та голову!» Іншими словами: «Я хочу бути з Тобою, бо в Тебе і прощення гріхів, і воскресіння, і вічне життя в Божому Царстві. Бо Ти, Господи – істинний Бог і щира любов!» Ісус бачить Петрове серце і нагадує йому і нам, що ми чисті – ми виправдані, ми виправдані самою вірою в Христа.
Без цієї віри ми – брудні. Без цієї віри – наші діла, як порох на ногах Апостолів. Але Ісус обмиває той порох. Як пізніше напише Апостол Іван: «Кров Ісуса Христа, Його Сина, очищує нас від усякого гріха» (1 Ів. 1:7). Вірою в Христа ми чисті. І віруючи, ми хочемо повторювати приклад нашого Спасителя у служінні нашим ближнім. Бо таке служіння, як і обмиття Ісусом ніг Апостолів і є виявом віри, що чинна любов’ю.
Ми ж лише частинки тіла Ісуса – частинки, які Він живить Своїм Словом, покріплює Своїми істинними тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Вечері, і яким Він невпинно служить і служитиме, аж допоки не привітає нас у Своєму святому та вічному Царстві, промовивши нам: «Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу… Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили» (Мт. 25:34, 40). Прийди, Господи Ісусе! Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса
нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.
