День Св. Марії Магдалини

 Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Марію Магдалину.  Коли лишень Євангелія називають жінок, які перебували з Христом, Св. Марія Магдалина називається першою (Івана 19:25 - єдиний виняток) можливо через те, що вона першою побачила воскреслого Спасителя. Луки 8:2 повідомляє, що Ісус зцілив її від одержимості сімома демонами. Упродовж століть її часто ідентифікували з розкаяною "жінкою одною, що була в місті" (Луки 7:36-50).  Але для  ототожнення її з розкаяною блудницею не існує жодних Біблійних підстав.  Так само її не слід ототожнювати з Марією, сестрою Марти у Віфанії. Відповідно до Євангелій, Марія Магдалина бачила смерть Ісуса, вона була очевидцем Його похорону і найважливіше - вона бачила Його живим знову після воскресіння (Івана 20:11-18).  Через це Бернард з Клерво називає її "апостолом до апостолів".

                                     Молитва на День Св. Марії Магдалини:

     Всемогутній Боже!  Твій Син, Ісус Христос, відновив Марію Магдалину до здоров'я і покликав її бути першим свідком Його воскресіння.  Зціли всі наші немочі і клич нас, аби ми пізнавали Тебе в силі нескінченного життя Твого Сина; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків.  Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Пророка Єзекіїля

 Cьогодні ми згадуємо пророка Єзекіїля і дякуємо за нього Господу. Єзекіїль, син Бузі, був священиком, якого Бог покликав, аби він був пророком для вигнанців під час Вавилонської неволі (Єзекіїля 1:3). 597 р. до Р. Х. цар Навуходоносор і вавилонська армія привели царя Юдеї і тисячі найкращих громадян Єрусалиму, з Єзекіїлем включно, до Вавилону (2 Царів 24:8-16). У пророкуванні Єзекіїля надзвичайним чином відбилося його священство, як-от: святість Бога та образи Храму (наприклад, Єзекіїля 9-10 і 40-48). Від 593 р. до Р. Х. до зруйнування Єрусалиму та Храму 586 р. до Р. Х. Єзекіїль пророкував про неминучість божественного суду над Єрусалимом, над вигнанцями до Вавилону і на сімома народами, які оточували Ізраїль (Єзекіїля 1-32). Єрусалим впаде, а в вигнанці повернуться нескоро – це буде справедливою заплатою за їхні гріхи. Щойно до Єзекіїля дійшло слово про руйнування Єрусалиму та Храму, його послання стало посланням утіхи та надії. Через нього Бог обіцяв, що Його народ матиме майбутні відбудову, відновлення та оживлення у грядущому царстві Месії (Єзекіїля 33-48). Чимало символіки з пророцтв Єзекіїля було пізніше використано в Об’явленні Св. Івана.

        Молитва на День Св. Пророка Єзекіїля:

     Господи Боже, Отче Небесний!  Через пророка Єзекіїля Ти продовжив пророцький взірець  навчання Твого народу правдивій вірі та через чудеса зцілення творива від ран гріха Ти виявляв Свою присутність серед творива Твого. Подай, аби Твоя Церква бачила в Сині Твоєму, Ісусові Христові, останнього пророка кінцевих днів, вчення і чуда Якого тривають у Церкві Твоїй через цілющі ліки Євангелія і Таїнств; через Ісуса Христа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Пророка Іллі

 Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Пророка Іллю.  Ім’я пророка Іллі означає: «Мій Бог – Ягве [Господь]». Він пророкував у північному царстві – Ізраїлі в основному упродовж царювання Ахава (847-953 р. р. до Р. Х.) Під впливом своєї поганської дружини Єзавелі, Ахав спонукав своє царство до поклоніння Ваалові, а Єзавель робила все, аби заборонити поклоніння Ягве. Іллю було покликано Богом осудити це ідолопоклонство і закликати народ Ізраїлю назад до поклоніння Ягве, як єдиному правдивому Богові (як він це зробив у 1 Царів 18:20-40). Ілля був різкою та показною особою, живучи в пустині та носячи одяг із верблюжої шерсті і шкіряного поясу (2 Царів 1:8). Він був пророком на слові та ділі. Через Іллю було здійснено багато чуд, з воскресінням мертвого (1 Царів 17:17-24) та впливом на довготривалу посуху в Ізраїлі (1 Царів 17:1), включно. Наприкінці свого служіння, його було забрано на небеса. Це бачив його наступник, пророк Єлисей (2 Царів 2:11). Пізніше пророк Малахія проголосив, що Ілля повернеться перед приходом Месії (Мал. 4:5-6). Це пророцтво збулося у пророцькому служінні Івана Христителя (Мт. 11:14).

                                           Молитва на День Св. Пророка Іллі:

     Господи Боже, Отче Небесний!  Через пророка Іллю Ти продовжив пророцький взірець  навчання Твого народу правдивій вірі та через чудеса зцілення творива від ран гріха, Ти виявляв Свою присутність серед творива Твого. Дай, аби Твоя Церква бачила в Сині Твоєму, Ісусові Христові, останнього пророка кінцевих днів, вчення і чуда Якого тривають у Церкві Твоїй через цілющі ліки Євангелія і Таїнств; через Ісуса Христа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Про доктрину повинні судити вівці

 Христос запроваджує щось цілком протилежне. Він відбирає право і владу судити вчення від єпископів, учених і Соборів, і рівною мірою передає їх кожному і всі християнам, кажучи в Івана 10: "Мій голос чують вівці Мої". І знову: "За чужим же не підуть вони, а будуть утікати від нього, бо не знають вони чужого голосу". І знову: " Усі, скільки їх перше Мене приходило, то злодії й розбійники, але вівці не слухали їх". 

Тут ви чітко бачите, хто саме має право сужити доктрину: єпископи, папи, вчені і всі інші мають владу навчати, але саме вівці повинні судити про те, чи чують вони голос (тобто слова) Христа, а чи голос чужих.

Мартін Лютер 

Діагноз заради зцілення

 Як людські лікарі ми повинні ставити наголос на діагнозі не заради діагнозу, а заради зціленння. Потім ми зосереджуємось на славетних скарбах любові Божої, яка так щедро виливається на нас у Його благословенному Синові! Наше завдання полягає в тому, щоб проповідувати цю любов і радість Божу в людські серця. Але потім ми повинні їх також вести до Богоугодного вираження їхньої любові до Бога у відповідь.

До того ж у нашому не-таїнственному віці, у якому процвітають всілякі замінники таїнств, як-от: ніби-то говоріння язиками і чуда, мілленіалістські фантазії про близькосхідні місцини та політику, "цілеспрямоване" психо-белькотання і тому подібне, ми повинні високо тримати славу Євангелія, яка є Божа сила (динаміс) для спасіння (Римлян 1:16). Наше проповідування повинне служити цими трьома постійними свідками на землі і передавати їх, а це - Дух (або ж благословенні слова Євангелія, які є дух і життя (Івана 6:63), вода Святого Хрищення і кров Нового Заповіту (1 Івана 5:8). Саме через ці благословенні канали Євангелія, передається нам, грішникам, божественне життя віри.

Курт Маркворт

Коли і де слід молитись

 В Новому Заповіті молитви святих не прив'язуються ні до певного місця, ні до певного часу, як про це виразно навчає Христос (Івана 4:21). І Павло говорить про те, що молитися можна де завгодно (1 Тимофія 2:8). Фактично, кожна людина може молитись у власній кімнаті (Матвія 6:6) і в ліжку (Псалом 63:6). І через те, що ми повинні молитись постійно (Луки 18:1) то для молитви урочистим і святим є будь-який час. 

Але, коли для молитви, у християнській свободі, заради доброго порядку, без забобонів, визначається певний час і так само вибирається належне місце, яке є відносно вільне від зовнішнього втручання і перебивання, то такого не можна і потрібно зупиняти. Тож коли у зібраній громаді навчається Слову Божому, роздаються Таїнства і проголошуються молитви, то це робиться за прикладом Апостольської Церкви (Дії 2:42, 46; 1 Коринтян 14:26). Але, коли людина буде це робити з думкою, що така молитва є святішою і прийнятнішою для Бога з причини часу або місця, які освячені певними обрядами, то таке потрібно зупиняти як марний і згубний забобон.

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства  

Ганебно, коли сумлінням керує людський закон або звичай

     У цій справі про судження вчень і призначення чи звільнення учителів або пастирів, слід взагалі не звертати уваги на людські статути, закони, старовинні прецеденти, практику, звичаї тощо навіть якби вони були запроваджені папою чи імператором, князем чи єпископом, а чи були вони прийняті половиною світу, або тривали рік чи тисячу років. Бо душа людська – вічна і важливіша від усякої тимчасової речі. Ось чому нею має правити і захоплювати її повинне вічне Слово, бо вкрай ганебно перед Богом керувати сумлінням людським законом і старим звичаєм. Ось чому цю справу слід розглядати відповідно до Писання і Божого Слова, адже Боже Слово і людське вчення неминуче чинять одне одному опір, коли останнє намагається керувати душею.

Мартін Лютер

Добрі діла, як поклоніння Богові

 Чи можемо ми зробити висновок, що рівнозначним поклонінню Богові є виконання власних скромних обов'язків, будучи батьком, матір'ю, дитиною, воїном, робітником на заводі тощо? Так, за умови, що вони виконуються у вірі,бо "що не від віри, те - гріх" (Римлян 14:23). Безперечно, віра в Христа є найвищим поклонінням і самою його суттю. Втім плоди віри, наші добрі діла, також становлять істинне поклоніння Богові. Вони формують "жертву живу, святу, приємну Богові, як розумну службу (logikeen latreian)" (Римлян 12:1).

Курт Маркворт 

Чому ми повинні молитись - VIIІ

 Молитва є справді правдивим вишколом усякої побожності і дуже корисною вправою всього християнства, каяття, віри, терпеливості, втіхи, надії тощо. Бо такою постійністю у молитві ті дари в нас Святий Дух підживлює, підтримує і зміцнює так само, як з іншого боку, ці дари, коли ми перестаємо молитись, поступово зменшуються, а потім взагалі зникають. І там, де люди стають байдужими до молитви і нехтують нею, то там дияволові відкриваються двері та вікна для всяких спокус (Матвія 26:41; Луки 22:40).

Мартін Хемніц, Довідник: служіння, Слово і Таїнства  

День Св. Пророка Ісаї

 Сьогодні ми дякуємо Господу за Св. Пророка Ісаю. Ісая, син Амоса, вважається за найбільшого з пророків, що писали і з усіх Старозаповітних пророків Новий Заповіт цитує його найчастіше. Його ім'я означає "Ягве [Господь] спасає".

     Ісая пророкував людям Єрусалиму та Юдеї приблизно з 740 до 700 року до Різдва Христового і був сучасником пророків: Амоса, Осії і Михея.  Ісая був палким проповідником Божого Закону, засуджуючи гріх ідолопоклонства. Він також проголошував надзвичайну втіху Євангелія, неодноразово наголошуючи на Божій благодаті і прощенні. За це його також часом називають Євангелістом Старого Заповіту.  Жоден інший пророк не пророкував більш чітко про грядущого Месію та Його спасенне Царство.  Ісая передвістив не лише дивовижне народження Месії (Ісаї 7:14; 9:6), Його безконечне правління (Ісаї 2:1-5; 11:1-16) і Його публічне служіння (Ісаї 61:1-3), але й роль Стражденного Слуги та Його замісницьку смерть (Ісаї 52:13-53:12).  Опис Апостолом Іваном Ісаї, що Ісая бачив славу Ісусову і говорив про Нього (Івана 12:41) - гідний підсумок його пророцького служіння.

Молитва на День Св. Пророка Ісаї:

Господи Боже, Отче небесний! Через пророка Ісаю Ти продовжив пророцький взірець навчання Твого народу правдивій вірі та через чуда виявляв присутність Твою у створенні, аби зцілити його від гріха. Дай, аби Церква Твоя, могла бачити в Сині Твоєму, нашому Господі Ісусі Христі, Пророка останніх часів, вчення і чуда Якого тривають у Церкві Твоїй через цілющі ліки Євангелія і Таїнств; заради Ісуса Христа, нашого Господа. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

День Св. Яна Гуса, пастиря і мученика

Сьогодні ми згадуємо Св. Яна Гуса і  дякуємо за нього Господу. Професор і проповідник, мученик за християнську віру, він проповідував Христове Євангеліє, незважаючи на опір церковного істеблішменту.  Як священик Св. Ян Гус, проповідував спочатку в церкві Св. Михайла, а потім у Віфлеємській Каплиці в Празі.  Св. Ян Гус відверто засуджував порочні вчення і практики, які вже в той час заповнювали західну частину Церкви і домагався повернення Церкви до Христа і Його Слова. Як добрий і відданий Христові воїн, він терпів лихо аж до смерті на вогнищі 1415 року. Як чесний атлет, він змагався за Христове Євангеліє відверто та за правилами і одержав вінця слави від Спасителя. Як працьовитий хлібороб, він скуштує на небесному банкеті, накритому Самим Христом (2 Тим. 2:1-11). Тарас Шевченко писав про вогняний хрест чеського сповідника Яна Гуса і про майбутній прихід Реформатора Церкви, Мартіна Лютера:

Отак Гуса
Ченці осудили,
Запалили...
та Божого Слова не спалили,
Не вгадали,
що вилетить
Орел із-за хмари
Замість гуся
і розклює
Високу тіару.

Через сто з лишком років віттенберзький професор, Мартін Лютер, довершив діло Яна Гуса і, з ласки Божої, успішно відновив у Церкві проповідування Євангелія і належну відправу Таїнств. 

Молитва на День Св. Яна Гуса, пастиря і мученика:
Господи Боже!  Отче Небесний!  Ти послав Церкві Твоїй вірного пастиря Яна Гуса, Який через відданість Євангелію став мучеником, але не зрікся Твого святого Слова. Подай усім нам такої вірності Тобі і Слову Твоєму, аби по всі дні нашого життя, ми перебували у Тобі та Твоєму Слові, а в кінці увійшли у Твоє Царство Слави. Заради Ісуса Христа, Твого Сина, а нашого Господа. Амінь.

Певна ознака Церкви

 Певною ознакою, за якою можна впізнати християнську громаду, є та, що там проповідується чисте Євангеліє. Бо так само, як прапор армії є певною ознакою, за якою можна дізнатись, який командувач та яка армія вийшли на поле, так і Євангеліє є певною ознакою, за якою впізнають, де отаборився Христос і Його армія.  Про це ми маємо певну обітницю від Бога в Ісаї 55. «Як дощ чи то сніг сходить з неба й туди не вертається, аж поки землі не напоїть і родючою вчинить її, і насіння дає сівачеві, а хліб їдцеві, так буде і Слово Моє (каже Бог), що виходить із уст Моїх: порожнім до Мене воно не вертається, але зробить, що Я пожадав, і буде мати поводження в тому, на що Я його посилав!» Таким чином ми впевнені, що повсюди, де є Євангеліє – там мусять бути християни, незважаючи на те, як їх небагато і якими слабкими вони б не були. Так само і там, де Євангеліє відсутнє, а царюють людські вчення, там немає ні одного живого християнина, а живуть лише погани, незважаючи на те, скільки багато б їх не було і яким би святим і правильним не було б їхнє життя.

Мартін Лютер

Люблячий Отець: проповідь на 4-у неділю по П'ятидесятниці

                          ЛЮБЛЯЧИЙ ОТЕЦЬ

                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

І Він оповів: «У чоловіка одного було два сини.  І молодший із них сказав батькові: «Дай мені, батьку, належну частину маєтку!» І той поділив поміж ними маєток. А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно. А як він усе прожив, настав голод великий у тім краї, і він став бідувати. І пішов він тоді і пристав до одного з мешканців тієї землі, а той вислав його на поля свої пасти свиней. І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому. Тоді він спам'ятався й сказав: «Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину! Устану, і піду я до батька свого, та й скажу йому: «Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе... Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного з своїх наймитів...» І, вставши, пішов він до батька свого. А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його! І озвався до нього той син: «Прогрішився я, отче, проти неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм...» А батько рабам своїм каже: «Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягніть, і персня подайте на руку йому, а сандалі на ноги. Приведіть теля відгодоване та заколіть, будемо їсти й радіти, бо цей син мій був мертвий і ожив, був пропав – і знайшовся!» І почали веселитись вони. А син старший його був на полі. І коли він ішов й наближався до дому, почув музики та танці. І покликав одного зо слуг, та й спитав: «Що це таке?» А той каже йому: «То вернувся твій брат, і твій батько звелів заколоти теля відгодоване, бо ж здоровим його він прийняв».  І розгнівався той, і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько його й став просити його. А той відповів і до батька сказав: «Ото, стільки років служу я тобі, і ніколи наказу твого не порушив, ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб із приятелями своїми потішився я... Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток із блудницями, ти для нього звелів заколоти теля відгодоване...» І сказав він йому: «Ти завжди зо мною, дитино, і все моє– то твоє! Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий і ожив, був пропав– і знайшовся!» (Євангеліє від Св. Луки 15:11-32). 

            Бог миру нехай буде зо всіма вами. Амінь (Рим. 15:33). 

Любі брати і сестри, інколи молодим людям здається, що вони набагато краще знають, як слід жити і вести власні справи. Інколи вони це справді знають. Але буває й так, що, отримавши спадок від батьків вони його швидко втрачають і залишаються без копійки. Оповідь, яку ми чуємо з уст Господа в сьогоднішньому Євангелії не просто про змарнований батьківський спадок. 

Адже батько ще живий, а молодший син хоче отримати свій спадок. Він наче несе свідчення: «Мій батько для мене вже мертвий. Його для мене більше не існує. Я хочу жити сам!»  Ми лишень можемо уявити, як гірко було батькові слухати ці слова свого молодшого сина. Він міг би його за таку невдячність і зухвальство покарати. Він міг би його викреслити зі спадкоємців. 

Врешті-решт, він міг би його просто вигнати з дому без копійки. Проте він так не робить. Господь каже, що батько «поділив поміж ними маєток». Іншими словами, маєток був поділений між батьком і його молодшим сином. Цей син забрав приблизно третину всього, що мав його батько і, не марнуючи часу, а минуло, як ми чули, всього декілька днів, він вирушив у дорогу. 

Ми не знаємо, в якому вигляді батько передав ту третину всього маєтку. Ймовірно, він розділив маєток і оцінивши третину, виплатив своєму молодшому синові грошову компенсацію. Адже важко уявити, що молодший син вирушив у далекий край з караванами худоби. Нам легше уявити його мандрівку з банківською карткою із дуже солідною сумою грошей, з валізкою доларів або ж із сумами, повними золота. 

Він міг би стати інвестором на чужині. Але його інтереси були зовсім інші. Його не цікавив бізнес батька. Його цікавили розваги. Тож, перебуваючи в далекому краю, він «розтратив маєток свій там, живучи марнотратно». Хоча він перебував у далекому краю, слава про його спосіб життя доходила навіть до його рідного краю. 

Вже потім його старший брат скаже про молодшого, що він «проїв (батьківський) маєток із блудницями». Молодший син, вочевидь, не був перебірливий у товаристві. «Маєток примножує друзів численних, а від бідака відпадає й товариш його...»,  – промовив був премудрий цар Соломон (Пр. 19:4). Так, батьківський маєток, вірніше його частина, примножила численних друзів молодшому синові. Біда була в тому, що ті друзі були друзями маєтку, а не молодшого сина. 

І щойно маєток закінчився, як закінчились і друзі, бо коли «настав голод великий у тім краї,.. він став бідувати». Раніше він їв вишукану їжу та пив добірні трунки в товаристві таких фальшивих друзів і подружок, але щойно гроші закінчились і в тій країні почався голод, він опинився на одинці зі своєю бідою – без друзів, без грошей і без роботи. 

Але голод – не тітка. «І пішов він тоді і пристав до одного з мешканців тієї землі, а той вислав його на поля свої пасти свиней». Свині – нечисті тварини для євреїв. Їм було заборонено Законом навіть споживати м’ясо свиней, вже не кажучи про те, щоб їх вирощувати та їх доглядати. Ось так молодший син опинився на самому дні далекого краю, в якому ще недавно він тринькав величезний батьківський капітал. 

Він працював, але водночас, як то буває в кріпацькому економічному ладі, жив упроголодь. «І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому», – описує його поневіряння Господь. Немає грошей, немає більше ні друзів, ні подружок, ні їжі, ні напоїв. Є лише не життя, а животіння, приниження і голод. Всі його мрії про щасливе і заможне життя в далекому краї розвіялись як дим. 

Лише, коли він потрапив у біду, голод і приниження, лише тоді він почав пригадувати свою домівку і батька. І те, як його батько ставиться не лише до дітей, але й до слуг. Ніхто в домі його батька не голодує. Там зовсім інше ставлення до працівників, не кажучи вже про домашніх. Лише тепер він розуміє, який жахливий гріх він скоїв. 

Так, саме гріх, а не помилку. Він міг помилитись у тому, скільки свиням, старшим над якими тепер він був, відсипати їжі, яку він сам волів би з’їсти. Але ту помилку скоро виправили б наглядачі і його за таку помилку не пожаліли б. Але він скоїв гріх. І він це визнає у своєму плані, який ми чуємо далі. 

«Устану, і піду я до батька свого, та й скажу йому: «Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе... Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного з своїх наймитів...» Ось такий план і така сповідь молодшого сина. І він втілює свій план у життя. 

І він не помилився. Бо «коли він далеко ще був, його батько вгледів його, і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його!» Його батько далі любив його і виглядав його, і все сподівався на те, що одного дня його блудний син повернеться додому. І ось той день настав! 

Тож батько не стримує своєї радості і біжить на зустріч йому, і кидається на шию йому (бо син таки добряче виріс!), і цілує його. А сповідь він його дослуховує лише до половини, і віддає наказ відновити статус сина в його славному домі: ««Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягніть, і персня подайте на руку йому, а сандалі на ноги». 

А далі радість і банкет: «Приведіть теля відгодоване та заколіть, будемо їсти й радіти» і причина радості й банкету: «бо цей син мій був мертвий і ожив, був пропав – і знайшовся!» Тож банкет, і музика, і танці… Яким зовсім не радіє старший син, що на відміну від батька, затаїв злість на молодшого сина і не хоче радіти його поверненню. І він не розуміє, що банкет на честь воскресіння його брата – піщинка в морі, у порівнянні з тим, що вже належить йому – батьківський дім, вся спадщина і найголовніше – батьківська любов. 

Любі брати і сестри, ця оповідь – про нас із вами і про нашого Отця Небесного. Коли ми чуємо про молодшого сина, то нам легко впізнати себе – ми так легко можемо образити нашого Отця Небесного і змарнувати нашу спадщину в далекому краю – у цьому світі, який лежить у злі. Допоки не настане біда, нам може здаватись, що ми вчинили дуже мудро відступившись від Бога, забувши про Хрищення і занурившись у різноманітні гріхи. І ми забувалися про Отця, про Його любов, яка ніколи не перестає. 

Адже «так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів. 3:16). Син Божий забрав усі наші гріхи на Себе, любі брати і сестри. Він помер за всіх нас на хресті Голгофи і Він воскрес, аби кожен, хто вірує в Нього, теж мав воскресіння, спасіння і вічне життя.   

В Ім’я Христа ми прощені. В Ім’я Ісуса – ми усиновлені діти Божі. Коли ми в каятті вертаємось до Бога, то нам як батько блудному синові відновлює статус синівства через перстень, так і нас Бог піднімає до стану синів і доньок Божих і одягає через води Хрищення в праведність Христову, і відновлює цей статус у прощенні та причасті істинними тілом і кров’ю нашого Спасителя – розп’ятого і воскреслого Господа Христа.    

А коли ми каємось, то справді небеса торжествують і радість там велика, і музика небесна, і можливо, навіть танці! (Лк. 15:7, 10). Адже ми були пропали і знайшлися, були мертві і ожили – ожили духовно, аби Останнього Дня воскреснути з мертвих і радіти вічним банкетом із нашим Спасителем Христом у Царстві Божому повіки віків. 

Ця оповідь, любі брати і сестри, про нас і тоді, коли ми бачимо невдоволення старшого сина, якому не подобається радість через повернення пропащого, блудного сина і через те, що він ожив. Нам теж може здаватись, що лише ми достойні Отцівської любові і милості. Нам здається, що ми своєю власною праведністю заслужили вічне життя. Ми не бачимо власних гріхів і, не думаючи про те, що ми заслужили власними гріхами, міркуємо, що єдино-правильним завершенням історії для всіх інших, хто згрішив – вічні муки в аду. 

Коли ми так думаємо,  то ми не розуміємо Отця і Його любові. Ми ще не добре знаємо Христа нашого Господа і Спасителя. Його любов до людського роду – невимовна. Він хоче, щоб усі люди спаслися і мали вічне життя. Проти цього протестує диявол, який прагне нашої погибелі. Проти цього протестує світ і гріх, який ще живе у нашій плоті. 

І тоді, коли ми чуємо ці протести, а буває навіть озвучуємо їх, тоді ми чуємо Божий лагідний докір: «Ти завжди зо мною, дитино, і все моє– то твоє! Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий і ожив, був пропав– і знайшовся!» Радіймо і тішмось, любі брати і сестри, навіть не через впізнавання себе у двох братах, а через те, що нас так безмежно любить Отець наш Небесний. У Христі і заради Нього. Амінь. 

А Бог усякої благодаті, що покликав вас до вічної слави Своєї в Христі, нехай Сам удосконалить вас, хто трохи потерпів, хай упевнить, зміцнить, уґрунтує. Йому слава та влада на вічні віки, амінь (1 Петр. 5:10, 11).

Вкорінена фарисейська любов

Фарисейська любов до пишності і обрядів замість справжніх, приземлених добрих діл, глибоко вкорінена у нашій "релігійній" плоті. Середньовічний схоластицизм зневажав Десять Заповідей і винайшов натомість так звані "євангельські поради" для духовної еліти, монахів і монашок. 

Курт Маркворт