(Нарис проповіді пастиря Вячеслава Горпинчука)
Знаєте ви, які ми були поміж вами для вас. І ви стали наслідувачі нам і Господеві, слово прийнявши в великому утискові з радістю Духа Святого, так що ви стали взірцем для всіх віруючих у Македонії та в Ахаї. Бо пронеслося Слово Господнє від вас не тільки в Македонії та в Ахаї, а й до кожного міста прийшла ваша віра в Бога, так що вам непотрібно казати чогось. Вони-бо звіщають про нас, який був прихід наш до вас, і як ви навернулись до Бога від ідолів, щоб служити живому й правдивому Богові, і з неба очікувати Сина Його, що Його воскресив Він із мертвих, Ісуса, що визволює нас від майбутнього гніву (1 Солунян 1:5б-10).
Благодать вам і мир (1 Сол. 1:1). Амінь.
Дорогі брати і сестри, за ранніх часів християнства чимало благочестивих мужів думали, що оскільки вони – послідовники Христа, то вони повинні наслідувати Христа також у справах зовнішніх. Ісус жив у Палестині, але такий муж, як Св. Єроним виявив, що переселившись до Віфлеєму або Назарету, ближчим до Ісуса не стаєш. Ісус був бідний, але багатий Йосип із Ариматеї і заможний Никодим були ближчими до Христа, аніж Юда, який за 30 срібняків погодився зрадити Сина Божого.
Христос був бездомний, але подружжя Акила та Прискилла, які прийняли до свого коринтського дому Апостола Павла, були ближчими до Спасителя світу, аніж відлюдники-монахи Антоній і Макарій. Франциск Ассізький намагався на незаселених схилах Умбрії відтворити життя, яке проводив на спекотних полях Галілеї Христос, але не минуло й одного покоління, як монахи, які прийняли стиль життя Франциска і ходили, і повсюди жебрали, стали справжніми паразитами Європи. Можливо, хтось із вас, дорогі друзі, також пробував змінити своє зовнішнє життя самотужки? Чи не зауважували ви, що такі намагання приводять часто-густо до жалюгідних наслідків? Наслідування життя Христового не полягає у речах зовнішніх, у наших ідеях.
Але повернімося до нашого тексту і до громади у Солуні. Солунь – сьогоднішнє грецьке місто Салоніки, було розташоване на перехресті шляхів тогочасного середземноморського світу. І в тому місті була розташована християнська громада. Господь Святий Дух через апостола Павла зазначає, що ці християни не були такими, як Єроним, Антоній, Макарій або Франциск Ассізький. Апостол не докоряє їм за гріх бундючності, самовпевненості. Ні. Солунських християн апостол хвалить: «Ви стали наслідувачі нам і Господеві».
Вчися у солунян, Єрониме! Вчіться у солунян, Антонію і Макарію, і всі сучасні монахи, наслідувачі Антонія і Макарія, і Франциска! Вчіться у солунян усі, що покладаєтеся у своєму спасінні на добрі діла! Бо саме солуняни стали наслідувачами Господеві.
Але як стали християни цього грецького міста наслідувачами Павла і всіх Апостолів Христових? Як вони стали наслідувачами Самого Христа? Апостол відповідає, що вони Слово прийняли «у великому утискові з радістю Духа Святого». У Солуні бути християнином означало наражатися весь час на небезпеки. Це не були якісь глузування, з якими Церкві Христовій доводиться зіштовхуватися доволі часто. Павло каже, що солуняни мали «утиск великий». Ці слова можна ще перекласти, як «велика біда» або «великі страждання», «великі переслідування».
Цей утиск міг означати не лише злобу та небажання спілкуватися або мати із християнами справи, але й арешти, побиття, ув’язнення, темниці, катування. Але незважаючи на все це, чимало солунян стали наслідувачами апостолів і Господа, тобто – вони стали християнами. Яким чином? «Прийнявши Слово»! Ось що робить людину наслідувачем Христа – прийняття Слова, тобто віра в Слово Христове, покладання на Слово Христове, цінування Слова Христового, як найбільшого скарбу, який ми маємо тут на землі.
Через це Слово діє Святий Дух. Апостол каже, що солуняни мали радість Духа Святого. Це – один із християнських парадоксів – мати радість у переслідуваннях. В листі до християн у Римі, Павло пише: «Хвалимося в утисках, знаючи, що утиски приносять терпеливість, а терпеливість досвід, а досвід надію, а надія не засоромить, бо любов Божа вилилася в наші серця Святим Духом, даним нам» (Рим. 5:3-5).
Ми радіємо, бо ми – діти Божі. Звідки ми це знаємо? Святий Дух нам про це каже зі Свого Слова. Невіруючі цієї радості не розуміють, бо її вони не мають. Вони не мають того, що дає радість. Невіруючі не мають Духа Божого, бо вони відкидають Боже Слово. Вони не мають Духа Божого, отже не мають вічного життя.
А ви цього Духа маєте. Бог дав вам Його у Хрищенні. Бог дає вам Свого Духа, як і солунянам – через Христове Євангеліє, через Слово. І хоча солуняни зараз перебувають у церкві торжествуючій на небесах, а ви до цього часу перебуваєте у церкві, що веде боротьбу на землі, ви і солуняни перебуваєте в одній Церкві – Церкві Христовій.
Апостол Павло каже, що солуняни «стали взірцем для всіх віруючих у Македонії та в Ахаї». Вони не стали взірцем через те, що покинули свій рідний край і відправилися в Палестину. Вони стали взірцем для всіх віруючих, бо вони не діяли, як Антоній і Макарій, утікаючи від людей. Навпаки, солуняни прийняли Слово і вони цим Словом ділилися і його практикували. Апостол каже: «Бо пронеслося Слово Господнє від вас не тільки в Македонії та в Ахаї, а й до кожного міста прийшла ваша віра в Бога, так що вам непотрібно казати чогось».
Солунь була містом на перехресті шляхів. Солуняни розповідали Євангеліє усім відвідувачам свого міста. А коли їм десь доводилося мандрувати самим, то мандруючи вони теж могли розповідати про Христа, про свого ласкавого і благодатного Спасителя. У ту пору не було ні радіо, ні телебачення, ні інтернету. Але Слово Господнє розійшлося від солунян практично по всій сучасній Греції. Вони могли про себе нічого не говорити. Про них говорила їхня віра в Бога. А де є віра в Бога, там буде захоплення Христовим Словом, там воно буде лунати з вуст віруючих і там воно буде створювати віру в серцях інших людей, бо «віра від слухання, а слухання через Слово Христове» (Рим. 10:17).
Сьогоднішній текст зі Священних Писань каже нам про те, якою була віра солунян, що вони стали наслідувачами Христа. Солуняни, каже апостол Павло, визнавали, що вони були ідолопоклонники. Вони також визнавали, що увірували не через якісь свої надзвичайні здібності, а через те, що в їхнє місто прийшли апостоли, проповідники і виголосили Закон Божий, який засуджує всякий гріх, усяке ідолопоклонство.
Апостоли Христові розповіли солунянам Євангеліє, Добру Новину про Христа, Сина Божого. Через проповідь Слова Божого, Слова чистого, нерозведеного різноманітними байками та людськими переказами, солуняни «навернулись до Бога від ідолів, щоб служити живому й правдивому Богові».
Але служіння не було втечами в пустельні та гірські місця, а служіння своїм ближнім, чесне виконання свого покликання у щоденній праці, використовуючи Божі Десять Заповідей, як настанови для служіння людям довкола них. Їх переслідують, але вони все-одно вірно служать Богові. Їх проклинають, а вони благословляють. Їх зневажають, а вони радіють, бо ця зневага – заради Христа і через їхнє правдиве служіння живому Богові. Кожне місто бачить цю віру і кожне місто говорить про цих славних віруючих людей.
Вони не паразитують, як послідовники Франицска, не жебрають, стаючи пошестю для міста і для всієї Греції, а кожен на своєму місці відкинувши ідолів, чесно виконують свої обов’язки, не цураються Христа Спасителя, а радіють спасінням і з неба очікують Сина Божого, «що Його воскресив Він [Бог] із мертвих, Ісуса, що визволює нас від майбутнього гніву».
Як ми бачимо, вони не просто поринали у щоденні справи, не просто прославляли Господа своєю працею, добропорядністю, гостинністю, відпочинком, підтримкою церкви, але й вони очікували з неба Сина Божого. Не можна бути християнином, не прагнучи повернення Христа. Солуняни вірували і ми віруємо, що Син Божий на Себе забрав усі наші гріхи і поніс їх усі на Голгофський хрест. Там Він помер за всі наші гріхи і провини,і за гріхи та провини усього людства.
Сьогоднішній наш текст каже, що Бог «Його воскресив із мертвих». І тепер Ісус визволяє нас від майбутнього гніву. Ви можете провести експеримент. Поговоріть із кимось із ваших знайомих про Останній День. Якщо вони говорять про кінець світу із жахом – вони не мають тієї віри, що її мали солуняни, яких Святий Дух називає наслідувачами Господа. Якщо люди бояться повернення Христа і пов’язують із Його приходом лише Страшний Суд – вони не чули Євангелія.
Солуняни і ви – Євангеліє чули. Ви знаєте, що Христос – визволяє нас від майбутнього гніву. Ісус Христос каже на кому перебуває Божий гнів: «Хто в Сина не вірує», - каже Він, «той життя не побачить а гнів Божий на нім перебуває» (Ів. 3:36). І навпаки: «Хто вірує в Сина, той має вічне життя». Ви віруєте в Сина Божого – ви маєте вічне життя.
Христос визволяє від майбутнього гніву, бо Він на Себе забрав усі ваші гріхи. Він воскрес і вознісся і перебуває праворуч Отця. І про Нього, Христа вознесеного у славі, Христа, Який перебуває праворуч Отця, Христа, Якого ми чекаємо з неба, пише апостол Іван: «Діточки мої, це пишу я до вас, щоб ви не грішили! А коли хто згрішить, то маємо Заступника перед Отцем, Ісуса Христа, Праведного. Він ублагання за наші гріхи, і не тільки за наші, але й за гріхи всього світу» (1 Ів. 2:1, 2).
До того ж Божий Син, на доказ особливої до нас любові, на доказ нерозривної спільноти з Ним і живим Богом, причащає нас Своїми правдивими тілом і кров’ю. У час повернення Христа справді буде Страшний Суд, але не для віруючих, а для невіруючих.
Про Його прихід Апостол Павло пише: «Коли з'явиться з неба Господь Ісус з Анголами сили Своєї, в огні полум'яному, що даватиме помсту на тих, хто Бога не знає, і не слухає Євангелії Господа нашого Ісуса. Вони кару приймуть, вічну погибіль від лиця Господнього та від слави потуги Його» (2 Сол. 1:7-9). «А вам» - каже Павло, «хто утиски терпить [Господь дасть] відпочинок із нами», воскресіння у прославленому тілі і вічне життя. До того ж часу, залишаймося наслідувачами Господеві, тобто, перебуваймо у Його Слові, розповідаймо про Господа іншим людям, і очікуймо на Його прихід із неба. Прийди, Господи Ісусе! Амінь.
А Сам Бог миру нехай освятить вас цілком досконало, а непорушений дух ваш, і душа, і тіло нехай непорочно збережені будуть на прихід Господа нашого Ісуса Христа! Вірний Той, Хто вас кличе, Він і вчинить оте! (1 Сол. 5:23, 24) Амінь.
Немає коментарів:
Дописати коментар