Проповідь на 23-у неділю П'ятидесятниці

      ЯК І МИ ПРОЩАЄМО БОРЖНИКАМ НАШИМ

                   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

           

Тим-то Царство Небесне подібне одному цареві, що захотів обрахунок зробити з своїми рабами. Коли ж він почав обраховувати, то йому привели одного, що винен був десять тисяч талантів. А що він не мав із чого віддати, наказав пан продати його, і його дружину та діти, і все, що він мав, і заплатити. Тоді раб той упав до ніг, і вклонявся йому та благав: «Потерпи мені, я віддам тобі все!» І змилосердився пан над рабом тим, і звільнив його, і простив йому борг. А як вийшов той раб, то спіткав він одного з своїх співтоваришів, що був винен йому сто динаріїв. І, схопивши його, він душив та казав: «Віддай, що ти винен!» А товариш його впав у ноги йому, і благав його, кажучи: «Потерпи мені, і я віддам тобі!» Та той не схотів, а пішов і всадив до в'язниці його, аж поки він боргу не верне.  Як побачили ж товариші його те, що сталося, то засмутилися дуже, і прийшли й розповіли своєму панові все, що було. Тоді пан його кличе його, та й говорить до нього: «Рабе лукавий, я простив був тобі ввесь той борг, бо просив ти мене. Чи й тобі не належало змилуватись над своїм співтоваришем, як і я над тобою був змилувався?» І прогнівався пан його, і катам його видав, аж поки йому не віддасть всього боргу. Так само й Отець Мій Небесний учинить із вами, коли кожен із вас не простить своєму братові з серця свого їхніх прогріхів (Матвія 18:23-35).

Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Фил. 1:2)  Амінь.

Дорогі брати і сестри, в одній сім’ї мати, почувши як кричить її син, забігла в кімнату і побачила, що її дворічна донька вчепилася у чуприну свого старшого брата і щосили її тягнула.  Мати лагідно взялася за руку дівчинки, поволі розчепила її пальці і втішливо промовила до сина: «Нічого, нічого.  Вона не хотіла тобі зробити боляче.  Вона не знає, що це болить».  Щойно мати вийшла з кімнати, як почула жахливий вереск доньки. Забігши в кімнату, вона спиталася: «Що сталося?»  Її малий син відповів, показуючи на сестру: «Тепер вона знає!»

«Хай знає!» - як часто в нас з’являються подібні думки.  Як часто подібні слова злітають з наших уст!  Помста замість милосердя, прокляття замість благословення, нарікання замість вдячності – такі плоди приносить грішна людська природа. Як часто слова «І прости нам провини (борги) наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим», якими молимося ми в «Отче наші», перетворюються на порожній ритуал через наші вчинки впродовж того самого дня, який був так гарно починався із цих чудових слів: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим»?!  І хіба не хочеться нам приєднатися до Апостола Петра і спитатися у Господа: «Господи, скільки разів брат мій може згрішити проти мене, а я маю прощати йому? Чи до семи раз?» (Мт. 18:21).

Сьогоднішня притча нашого Господа і Спасителя Ісуса Христа дає відповідь на це запитання і на всі інші запитання, які стосуються боргів-провин ближніх наших проти нас самих. Господь порівнює Царство Небесне із царем, який хоче провести ревізію своїх ділових операцій. Він цар, монарх, а це означає, що все в його царстві повинне коритися йому і йому звітувати, раніше чи пізніше, а до звіту він може закликати будь-яку людину.  Так само і нашому житті.  Наш Бог – Цар Небесний і Він може закликати будь-кого з нас до звіту за наше життя будь-якої миті.  Ми можемо будувати плани на власне життя, але не зважаючи на те, маленькі вони чи грандіозні, звітувати за все доведеться не собі, а Богові – Цареві над царями і Панові над панами.

Отже, цар з нашої притчі проводить обрахунок, ревізію з усіма своїми рабами. Ми нам не сказано, який в черзі був раб із сьогоднішньої притчі, але видно, що такого обрахунку він не сподівався.  Він не заходить у покої царя з наміром одразу впасти ницьма перед володарем і попросити прощення.  Схоже, що цей раб навіть не усвідомлює скільки всього він винен цареві. Він має величезний борг, але, перебуваючи у фальшивій безпечності, поводиться так боргу насправді не існує.  Складається враження, що йому, навпаки, подобається накопичувати борг. І він навіть гадки не має про те, що чекає на нього під час обрахунку!

А скільки людей поводяться сьогодні так само!  Скільки людей вважають, що борги перед Богом, провини, гріхи можна накопичувати день за днем, і Бога вони не бояться, так наче Бог ніколи їх до обрахунку не закличе.  Проте на них чекає те саме, що й на нашого сьогоднішнього безпечного раба.  Добре коли ми дізнаємося про наш борг ще до того, як Бог покличе нас із цього життя, аби давати Йому звіт перед Його святим престолом!

Рабові, звісно, оголошують суму його боргу – десять тисяч талантів.  На наші гроші та статки – сума космічна:  понад сто мільйонів доларів. Сума, як кажуть – не підйомна.  Раб – банкрут. Йому нізвідки взяти такі великі гроші. Він може лише розвести руками та запевнити царя, що в нього таких грошей немає.  Проте всі його доводи летять шкереберть, щойно цар проголошує вирок: «продати його, і його дружину та діти, і все, що він мав, і заплатити».  Цар – не тиран, він діє відповідно до закону того краю.  А раб хоча й  нарешті перелякався, все ще не розуміє наскільки серйозний його борг. Він падає ницьма перед царем і благає свого володаря: «Потерпи мені, я віддам тобі все!»  Банкрут збере таку  велику суму?  Він далі не усвідомлює свого становища, хоча й страшно вже боїться своєї долі, а також долі, яку він приготував для своєї дружини і дітей  - фактично вічне рабство.

Ось так і грішна людина – ходить цим світом, живе у власне задоволення, особливо не переймаючись тим, що каже Бог і з задоволенням накопичує борги – гріхи перед Богом і ближнім.  Але навіть якби гріх був лише один-єдиний, то й той один-єдиний гріх важить перед Богом те саме, що й десять тисяч талантів перед царем у нашій притчі, борг не підйомний для грішника.  Кожен грішник – духовний банкрут перед Богом і Божого суду з його страшним вироком не уникнути.  Окрім цього грішники часто долучають до спільноти гріха ще й своїх домашніх і друзів.  І смішно грішникам з богобійних, які відмовляються грішити або вимагають гріх зупинити.  Навіть коли грішники визнають гріх, то й далі сміються, адже вважають, що можуть обминути суд Божий або в крайньому випадку самі зможуть заплатити за власний гріх. 

Жахлива помилка!  І для нерозкаяного грішника вирок буде найсуворіший: «продати його, і його дружину та діти, і все, що він мав, і заплатити».  Заплата за гріх – смерть (Рим. 6:23).  І якщо не буде каяття до смерті фізичної, то заплатою буде смерть вічна, вічні муки у вогняному озері пекла.  Що може жебрак запропонувати цареві, якому заборгував вже на вічність вперед?  Що можемо ми запропонувати Богові, перед Яким ми маємо такий само вічний борг за наші гріхи?

Раб-боржник падає ницьма перед царем, просить милості і її отримує.  В нашій євангельській притчі ми читаємо: «І змилосердився пан над рабом тим, і звільнив його, і простив йому борг».  Той, хто винен був усе, тепер не винен нічого.  Він – вільний.  Цар покриє його борг зі своїх скарбів. А раба відпускає – хай іде і тішиться свободою і тим, що в нього такий милосердний цар.  Хай це буде для нього великою наукою. І хай серце його буде переповнене радістю!  Йому прощене все і прощене одразу!

Так і з нашими гріхами перед Богом.  Щойно ми усвідомлюємо свій гріх і його величину.  Щойно ми розуміємо, що жодними ділами чи заслугами ми нашого боргу перед Богом не покриємо, щойно ми каємося в гріхові і просимо змилування, як Бог проголошує нам прощення.  Господь у притчі використовує судову мову – розкаяного грішника звільняють, відпускають і відправляють на свободу.  Бог приносить заплату за наш борг і ця заплата – Ісус Христос, Агнець Божий.   Гріхи заради досконалого Сина Божого, принесеного за нас у жертву на хресті, прощено повністю, вони від нас забрані настільки далеко, що Псалмоспівець, очима віри, дивлячись на Ісуса Христа, виспівує: «Щедрий і милосердний Господь, довготерпеливий і многомилостивий.  Не завжди на нас ворогує, і не навіки заховує гнів. Не за нашими прогріхами Він поводиться з нами, і відплачує нам не за провинами нашими.  Бо як високо небо стоїть над землею, велика така Його милість до тих, хто боїться Його, як далекий від заходу схід, так Він віддалив від нас наші провини!Як жалує батько дітей, так Господь пожалівся над тими, хто боїться Його» (Пс. 103:8-13). 

Ваші провини прощені повністю, бо Христова жертва проти гріхів всього людства, як океан проти краплинки води. Щойно Бог проголосив вас прощеними, ви насправді прощені.  Вам прощені усі до одного ваші борги, усі до одного ваші гріхи.  Одразу по проголошенні пастиря, який проголошує сьогодні відпущення за наказом  і дорученням Божим, ви – вільні від гріхів, віруйте в це і радійте свободою прощеної дитини Божої, свободою християнина.

Але зверніть пильну увагу на другу половину притчі, яка відлунює в другій частині речення Господньої молитви: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим».  Що відбувається з прощеним боржником.  Він опиняється на свободі і зустрічає чоловіка, який винний йому сто динаріїв, якихось кілька тисяч доларів.  У порівнянні з понад сотнею мільйонів доларів, це – дріб’язок.  Це жменька піску у порівнянні з пляжем, це легенький подув вітерцю у літню спеку в порівнянні з ураганом «Сенді», який наробив стільки біди нещодавно в Нью-Йорку.  Рабові прощено борг, сплатити який неможливо,  а тут борг – сплатити який можна досить легко.

Але яка реакція прощеного царем раба? «Схопивши його, він душив та казав: «Віддай, що ти винен!» А товариш його впав у ноги йому, і благав його, кажучи: «Потерпи мені, і я віддам тобі!» Та той не схотів, а пішов і всадив до в'язниці його, аж поки він боргу не верне».  Повна відсутність милосердя, невдячність, жорстокість. Цар з огляду на благання раба, дарує йому повне прощення, а раб у відповідь на благання свого товариша, не раба, а товариша, садить його до в’язниці.  Він би ще й дружину з дітьми продав – та статті в законі такої немає, бо борг – дуже маленький.

Так буває чинимо і ми, коли після того, як нам простив Бог усі до одного наші провини, не прощаємо провин наших ближніх.  Часом ми діємо як брат зі своєю сестрою, який тягне свою сестричку за кіски: «А хай знає, як то воно болить!»

Проте  наші провини проти Бога в жодне порівняння не йдуть з провинами, які чинять наші ближні проти нас.  Неможливо порівнювати сто мільйонів із трьома тисячами. Існує неспіврозмірність нашого боргу перед Богом і боргів будь-яких наших ближніх перед нами.  Ісус простив наші гігантські провини повністю.  У своїй радості за вчинене до нас добродійство Христом, у любові до Бога, у вдячності до Святого Духа, Який покликав нас Євангелієм до спасенної віри, до повного прощення, ми мали би повністю простити усі провини наших ближніх.  Вони справді, у порівнянні з нашими горами гріхів – мікроскопічні піщинки.  Коли ми не прощаємо наших ближніх, це означає одне, в нас немає Духа Христового, як і немає його плодів: «любові, радості, миру, довготерпіння, доброти, милосердя, віри, лагідності, здержливості» (Гал. 5:22, 23).  

Немилосердний раб думає, що тепер, будучи вільним від боргу перед царем, може робити з ближніми що завгодно. Цар – далеко, хтозна, коли тепер він його знову покличе до звіту. Але є товариші, які бачать цю гидоту, що відбувається і через неї сильно засмучуються, і доповідають цареві. Реакція царя – швидка, хоча й двоскладова. Він перше докоряє немилосердному рабові: «Рабе лукавий, я простив був тобі ввесь той борг, бо просив ти мене. Чи й тобі не належало змилуватись над своїм співтоваришем, як і я над тобою був змилувався?» А друга частина – вкрай сувора: «І прогнівався пан його, і катам його видав, аж поки йому не віддасть всього боргу». Тобто на всі тепер часи.  Вже не лише рабство, але й довічне катування.

Господь наш і Спаситель Ісус Христос підсумовує сьогоднішню притчу: «Так само й Отець Мій Небесний учинить із вами, коли кожен із вас не простить своєму братові з серця свого їхніх прогріхів».  Яка жахлива потворність проявляється тоді, коли ми бачимо таке величезне, невимовне і невимірне Боже милосердя до себе, а самі не будемо мати співчуття до наших ближніх!  Там просто немає віри. Але де є віра, там є і Святий Дух, там є і прощення наших ближніх. Тож «терпіть один одного, і прощайте собі, коли б мав хто на кого оскарження. Як і Христос вам простив, робіть так і ви!» (Кол. 1:13).  Заради Христа.  Амінь.

Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 5:23).