Проповідь на 2-у неділю Великого посту

                    

ХАЙ БУДЕ, ЯК ТИ ХОЧЕШ

                    (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

І, вийшовши звідти, Ісус відійшов у землі тирські й сидонські. І ось жінка одна хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: «Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, демон тяжко дочку мою мучить!» А Він їй не казав ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: «Відпусти її, бо кричить услід за нами!» А Він відповів і сказав: «Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого...» А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: «Господи, допоможи мені!» А Він відповів і сказав: «Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам...» Вона ж відказала: «Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зо столу їхніх панів». Тоді відповів і сказав їй Ісус: «О жінко, твоя віра велика, нехай буде тобі, як ти хочеш!» І тієї години дочка її видужала   (Матвія 15:21-28).

Благодать вам і мир!  (1 Сол. 1:1) Амінь.

Дорогі брати і сестри, свого часу Мартін Лютер, Великий Реформатор, був сказав: «Віра, як світло, повинна бути завжди непохитною, а любов, як тепло, розливатися на всі боки і направлятися до нашого брата.  Як часто нам бракує самої такої віри? Як часто нам бракує саме такої любові? Як часто буває саме так, що потрапляючи у скрутні обставини, ми починаємо покладатися винятково на власні сили, і промовивши одну-дві молитви, та не отримавши на них відповіді, яка би нас влаштувала, ми припиняємо молитися!  А може статися ще гірше – ми можемо потрапити в пастку противника людського роду, диявола, які розставлені зусібіч у вигляді всяких магів, ворожбитів і тому подібного?  

Як часто ми починаємо ігнорувати люблячий заклик Отця Небесного: «До Мене поклич в день недолі, Я тебе порятую, ти ж прославиш Мене!» Нині дуже важкий час для України і для всього українського народу. Україна з півдня та сходу оточена великою російською армією, яка чекає наказу свого командира, Володимира Путіна, вдертися в Україну, аби знищити нашу демократію і нашу свободу. Цьогорічна пора Великого посту – дуже особлива.  Навіть якщо раніше хтось міг би менше звертати увагу на молитву, то цього року, я впевнений, українські християни дисципліновані самим Господом до дуже активної молитви.

В історії Божого народу Господь не раз використовував загрозу іноземного вторгнення, іноземної окупації на користь Божого народу. Господь таку загрозу використовував для того, аби привести народ до покаяння і до все більшого покладання надії на Нього. Такий час переживали багато Божих мужів. Послухайте лишень деякі вірші із пісень-Псалмів Давида, коли він потрапляв у ситуацію, здавалося б безвихідну, коли ворожі сили були дуже великими і здавалося, що віруючі люди приречені на поразку.

Але Давид, муж Божий співає: «Господь Бог мій, освітлює Він мою темряву! Бо з Тобою поб'ю я ворожого відділа, і з Богом своїм проберусь через мур. Бог непорочна дорога Його, слово Господнє очищене, щит Він для всіх, хто вдається до Нього! Бо хто Бог, окрім Господа? і хто скеля, крім нашого Бога? Цей Бог мене силою оперезав, і дорогу мою учинив непорочною, Він зробив мої ноги, мов у лані, і ставить мене на висотах моїх, мої руки навчає до бою, і на рамена мої лука мідяного напинає і дав Ти мені щит спасіння Свого, а правиця Твоя підпирає мене, і чинить великим мене Твоя поміч. Ти чиниш широким мій крок підо мною, і стопи мої не спіткнуться. Женуся я за ворогами своїми, і їх дожену, і не вернуся, аж поки не винищу їх, я їх потрощу, й вони встати не зможуть, повпадають під ноги мої! Ти ж для бою мене підперізуєш силою, валиш під мене моїх ворохобників. Повернув Ти до мене плечима моїх ворогів, і понищу ненависників я своїх! Кричали вони, та немає спасителя, взивали до Господа, і не відповів їм. І я їх зітру, як той порох на вітрі, як болото на вулицях, їх потопчу! (Пс. 17:29-43). 

А в іншому місці він співає: «Ангол Господній табором стає кругом тих, хто боїться його, і визволює їх» (Пс. 33:7). Так само Господь Святий Дух підбадьорює Своїх вірних, аби ми не боялися величини чужинницької армії: «Немає царя, що його многість війська спасає, не врятується велетень великістю сили, для спасіння той кінь ненадійний, і великістю сили своєї він не збереже, ось око Господнє на тих, хто боїться Його, хто надію на милість Його покладає, щоб рятувати життя їхнє від смерти, і щоб за час голоду їх оживляти! Душа наша надію складає на Господа, Він наша поміч і щит наш, бо Ним радується наше серце, бо на Ймення святеє Його ми надію кладемо! Нехай Твоя милість, о Господи, буде на нас, коли покладаємо надію на Тебе!» (Пс. 32:16-22). Давид і всі віруючі не бояться ворога, а бояться Бога, довіряють Богові і надіюся на Божу поміч у їхній боротьбі проти ворогів, адже Бог сильніший від усіх армій світу, які для Нього, наче виноградне гроно для винороба, яке ось-ось буде розчавлене.

Господь має владу над військовою загрозою, як і всі іншими загрозами, з якими ми зіштовхуємося в цьому грішному і жорстокому світі. Господь очікує від нас віри, повної довіри до Нього. Сьогодні Євангеліє переносить нас у землі тирські і сидонські.  Господь входить на поганську територію, розташовану на узбережжі Середземного моря. Тут ми знову бачимо, як виконується пророцтво, проголошене Ісаєю (9:1, 2): «Бо не буде темноти для того, хто утискуваний. Перша пора злегковажила була край Завулонів та край Нефталимів, а остання прославить дорогу приморську, другий бік Йордану, округу поганів. Народ, який в темряві ходить, Світло велике побачить, і над тими, хто сидить у краю тіні смерти, Світло засяє над ними!»

Світло во плоті, Ісус Христос, тепер іде округою поганів. «І ось жінка одна хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: «Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, демон тяжко дочку мою мучить!» Це – мужня жінка.  Вона не вагається підійти до чоловіка-чужинця і просити його про зцілення доньки.  Ми так само повинні звернути увагу на те,  що вона чітко розуміє джерело її проблеми, її хвороби. Як часто ми нехтуємо духовними вимірами хвороби і нехтуємо звернення до Господа. Але не ця мужня, віруюча жінка.

Вона вірує в Христа і цю віру виявляють її три слова. Ці три слова: «Господь, Син Давидів». Вона визнає Христа за обіцяного нащадка Давида, Господа, тобто вона визнає Його за всемогутнього Спасителя. Вона знає до Кого звертатися і робить це дуже цілеспрямовано. Вона шукає милості в Бога, знаючи та віруючи, що Господь – милосердний.

Але реакція Господа Ісуса може нас вразити.  Здавалося б, чому не відповісти? Здавалося б – звернення цієї віруючої жінки, наверненої з поганства, заслуговує на негайну позитивну відповідь Христа. Але «Він їй не казав ані слова». Горда людина, людина, сповнена гідності, вже образилася би, розвернулася і пішла би від Сина Божого геть. Але не ця жінка. Вона – відважна, вона – віруюча.  Вона – терпелива. І вона – наполеглива. Ці всі риси створив у ній Господь Святий Дух, Який спонукає нас весь час молитися до Господа. 

Зверніть увагу, любі брати і сестри, що ця жінка не один раз і не два рази звертається до Ісуса. Про те, що вона робить Євангеліє нам розповідає таким чином: «Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: «Відпусти її, бо кричить услід за нами!»  Жінка хананеянка не припиняє звертатися до Господа навіть тоді, коли не отримує від Нього відповіді. У нас може скластися враження, що Господь подумки відмовив у її проханні вже не один раз, а багато разів. Проте її прохання, її молитви настільки наполегливі і невпинні, що вже й учні Господа просять, аби Він виконав прохання жінки.

Але яка відповідь Спасителя? «А Він відповів і сказав: «Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого...» Господь нагадує учням, що Його місія – євреї, Ізраїль, вибраний Божий народ. Звісно ж служіння Господа не обмежується тільки євреями, але тільки Ізраїлем. Проте Господь має на увазі не Ізраїль політичний, а має Він на увазі істинний Ізраїль, тобто усіх віруючих. І незабаром Він це підтвердить.

Наша жінка не вгаває. «А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: «Господи, допоможи мені!» Віра – наполеглива. Вона весь час звертається до Христа. Невірство кидається куди завгодно, а істинна віра горнеться лише до Сина Божого. Істинна віра – покірна, вона визнає власну гріховність і Христові уклоняється, звертається до Христа, як до істинного Бога і Спасителя-Чоловіколюбця. 

Проте відповідь Спасителя знову дивує нас: «Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам...» Він не намагається її принизити.  Він вживає слово «цуценята» без якогось наміру образити її. Господь Бог не ображає віруючих і не хоче, аби ми когось ображали. Спаситель добре знає серце цієї жінки і Він кидає їй виклик, аби ми сьогодні бачили і чули, якою є правдива віра. Жінка виклик Господній приймає і її віра дає відповідь Спасителеві: «Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті кришки, що спадають зо столу їхніх панів». Наша жінка вдовольниться навіть маленькою крихтою Божої милості, Божої благодаті.

І вона отримує те, що просить і навіть більше. «Тоді відповів і сказав їй Ісус: «О жінко, твоя віра велика, нехай буде тобі, як ти хочеш!» І тієї години дочка її видужала». Не лише її донька одужує тієї таки години, але й сама жінка отримує похвалу від Господа – Спаситель хвалить її велику віру. Вона отримує те, чого хоче.

Любі брати і сестри, сьогодні в нас – дуже складний час. Ми маємо хвороби. Ми маємо різні проблеми. А до того ж ми маємо реальну загрозу війни. Обставини можуть змінюватися щохвилини, але «Ісус Христос – учора, і сьогодні, і навіки Той Самий!» (Євр. 13:8).  Він – Той Самий Спаситель, Який полюбив нас аж до смерті на хресті. Він – Той Самий Спаситель, Який воскрес для нашого виправдання.  Він – Той Самий Спаситель, Який любить Вас, Який створив вашу віру і  Який живить її Своїми істинними тілом і кров’ю під виглядом хліба та вина Святої Вечері, і Який прагне вам допомогти.  Він – Той Самий Спаситель, Який воскресить усіх нас, що довіряємо Йому, до вічного життя.

Цей Самий Господь хоче, аби ми до Нього кликали, аби ми з Ним спілкувалися, аби ми приймали Його виклики і відповідали на них, тим самим збільшуючи нашу віру, зміцнюючи її і її тренуючи. Одна з наших сестер поділилася з нами, що в Своїх молитвах до Господа вона нагадує Богові Його Слово, Його благодатні обітниці і таким чином молиться до Нього на основі Його таки Слова. Цей спосіб подібний до способу молитви нашої жінки із Євангелія.

Не біймося говорити з нашим Господом саме в такий спосіб, підхоплюючи Його бесіду з Писання, звертаючись до Нього із покорою, із сміливістю, із упевненістю в Його милосерді і любові. А також не забуваймо про терпеливість. Господу подобається чути наш голос.  Господу подобається наше товариство. І Йому подобається нам допомагати. Тому звертаймося до Нього невпинно. І дякуймо Йому за Його ласку і любов.  Віруймо і буде нам як ми хочемо, відповідно, звісно до Його волі, але з найкращим результатом для нас, навіть якщо ми поки-що цього не розуміємо.  В Ім’я Христа. Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з вами. Амінь!  (1 Сол. 5:28).