Які мотиви - така й нагорода

… Є багато людей, які роблять добро і зрікаються зла через страх перед ганьбою або через любов до пошани і таким чином вони роблять те, що в іншому випадку ніколи би не робили та уникають того, що в іншому випадку ніколи би не уникали. Залишаю цих людей на їхній власний розсуд. Але наразі ми шукаємо, як слід робити  істинні добрі діла і ті, що схильні робити їх, звісно не потребують бути веденими страхом ганьби або любов’ю до пошани. Вони мають і повинні мати набагато вищий і шляхетніший стимул – Божу Заповідь, страх Божий, Боже схвалення, свою віру і любов до Бога. Ті, що не володіють цим мотивом або ж не зважають на нього, а спонуканням, дозволяють себе спонукати ганьбою або пошаною, мають свою нагороду, як каже Господь в Матвія 6 (:2). А який мотив, така і нагорода: жоден з них не є добрим, хіба що в очах світу.

А я тримаюся того, що молодого чоловіка можна було би простіше підготувати та підбадьорити страхом Божим і Його Заповідями, аніж іншими засобами. Втім, де це не допомагає, ми просто повинні змиритися з тим, що вони роблять добро і полишають зло заради ганьби або пошани так само як ми миримося з нечестивими або незрілими, про яких ми згадували раніше.  Власне кажучи, ми не можемо нічого більше, окрім як сказати їм, що те, що вони роблять – незадовільне і неправильне в очах Божих і залишити їх на самоті, допоки вони також не навчаться робити правильно заради Божих Заповідей. Це так само, як маленьких дітей підбадьорюють молитися і поститися, і вчити уроки і так далі подарунками та обіцянками від батьків, але таким методом їх не можна підбадьорювати все життя, бо вони ніколи не навчаться робити добро зі страху перед Богом або ще гірше – вони можуть звикнути робити добро заради хвали та честі.

Втім правда й в тому, що ми повинні мати добре ім’я та репутацію, як і кожна людина повинна жити так, що про неї ніхто не говорив погано і, щоб вона нікого не спокушувала, як каже Св. Павло в Римлян 12 (:17): «Дбайте про добре перед усіма людьми!» І 2 Коринтян 4 (:2): «Ми ходимо так чесно, що жодна людина нічого проти нас не знає». Але мусить бути велике старання і піклування, щоб така репутація не надимала серця і не робила людину самовдоволеною. Тут стоїть вислів Соломона: «Що для срібла топильна посудина, і горно для золота, те для людини уста, які хвалять її» (Прип. 27:21). Таких людей високодуховних має бути небагато, які і через пошану та хвалу однаково залишаються байдужими та незмінними так, що вони цим не переймаються, не пишаються і не вдовольняються, а залишаються цілковито вільними та несхвильованими, а приписують всю свою пошану та добре ім’я винятково Самому Богові, приносять їх лише Йому і використовують це все ні для якоїсь іншої цілі, а на славу Божу і на користь своєму ближньому, а не жодним чином собі на користь чи на якусь вигоду. Такі люди не довіряють власній пошані, ані підносяться понад найбільш марними та зневаженими людьми на землі, але визнають себе за слуг Божих, Який дав їм пошану, аби вони служили Богові та ближньому точно так, як Він заповів їм роздавати гульден бідним заради Нього. В Матвія 5 (:16) Христос каже: «Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі». Він не каже: «Щоб вони прославляли вас», але «щоб ваші діла служили лише для допомоги людям і через них, щоб вони могли славити Бога у вас і в собі».  Правильне використання пошани та доброго імені відбувається тоді, коли через служіння іншим славиться Бог. А якщо люди хочуть славити нас, а не Бога, Який діє в нас, то цього терпіти ми не повинні, а повинні робити все, що можемо, аби захистити себе від їхньої хвали та уникати її як найгіршого гріха і як грабунку Божої пошани.

Мартін Лютер, з Трактату про добрі діла