Дивіться! Це[1]
– єдина церемонія або ж практика, яку запровадив Христос, задля якої християни
повинні збиратися і це – єдина церемонія, яку вони повинні зберігати та якої
вони повинні дотримуватися в одностайній згоді. Далі, Він не зробив цього, аби
це було ще одним ділом, як інші церемонії, а вклав в нього багатий і винятково
великий скарб, який слід приносити та дарувати всім, хто в нього вірує.
Це проповідування повинне спонукати
віруючих жалкувати про їхні гріхи і повинне запалювати всередині їх прагнення
до цього скарбу. Через це жахливим гріхом є не слухати Євангелія і зневажати
такий скарб і такий багатий банкет, на який ми запрошені. Але набагато більшим гріхом є не
проповідувати Євангеліє, а дозволяти гинути такій великій кількості людей, які
би радісно його слухали, бо Христос настільки суворо наказав, щоб Євангеліє і
цей заповіт проповідувалися і що Він навіть не бажав, аби меса святкувалася,
якщо Євангеліє не проповідується. Як каже Він: «Коли тільки… на спомин про
Мене». І Св. Павло каже: «Смерть Господню проповідуєте» (1 Кор. 11:26). З цієї
причини страшно і лячно бути в наш час єпископом, пастирем і проповідником, бо
цього заповіту більше ніхто не знає, вже не кажучи про те, що вони повинні
проповідувати його, хоча це їхній найвищий і єдиний обов’язок і повинність. Їм,
звісно ж, доведеться відповідати за стільки душ, які гинуть через таке кволе
проповідування!
Мартін
Лютер, з Трактату про добрі діла (Третя Заповідь)
Немає коментарів:
Дописати коментар