Також природою цього діла (на виконання Другої Заповіді) є чинити опір
всім фальшивим, звабливим, помилковим, єретичним доктринам та всякому
зловживанню духовною владою. А це набагато вище, бо вони використовують саме
святе Ім’я Боже для боротьби про Імені Божого. Через це чинення їм опору
здається важкою і небезпечною справою, бо вони стверджують, що той, хто чинить
їм опір, той чинить опір Богові і всім святим, на місці яких вони сидять і
повноваження яких вони виконують. Вони кажуть, що це про них говорив Христос,
кажучи: «Хто слухає вас Мене слухає, хто ж погорджує вами погорджує Мною» (Лк.
10:16). Вони налягають на ці слова і набираються сміливості та нахабності
говорити, робити або залишати незробленим усе, що їм подобається. Вони
накладають анафеми, проклинають, грабують, убивають і практикують усяку
нечестивість без жодних перепон і як собі лишень хочуть та як собі лишень
вигадують.
А Христос не мав на увазі, що ми повинні
їх слухатися в усьому, що вони кажуть і роблять, але лише тоді, коли вони
представляють нам Його Слово, Євангеліє, Його діло, а не їхнє власне діло. В
іншому випадку, звідки нам знати, чи нам слід уникати їхнього обману та їхніх
гріхів? Такого правила установити вони не можуть, але воно повинне бути
накладене на них Богом – правило, яким ми можемо керуватися, як про це почуємо
в Четвертій Заповіді.
Отже мусить так бути, що більша частина
кліру проповідує фальшиву доктрину та зловживає власною духовною владою, аби ми
мали нагоду робити діла цієї заповіді і
аби нас було випробувано в тому, щоб побачити, чи ми охоче діємо або ж
не діємо заради Божої честі проти таких богохульників.
Ох, якби лишень ми були справді у цій
справі благочестивими! Як часто офіційні
покуси[1]
проголошували свої папські та єпископські відлучення надаремно! Як римські
блискавки дозволили украсти в них грім? Як часто багато-хто мусив стримувати
язика, а тепер світ мусить уважно слухати! Як мало проповідників можна знайти в
християнському світі! А це[2]
взяло гору. Що би вони не стверджували
(і яким би чином вони цього не робили), те мусить бути абсолютною правдою.
Нікого немає, хто через цю справу бореться за Боже Ім’я і честь, і я вважаю, що
немає в зовнішніх ділах більшого або поширенішого гріха, ніж цей. Це настільки
висока справа, що лишень дехто її розуміє, а окрім цього вона прикрашена Божим
Ім’ям і силою – торкатися її небезпечно. Але майстрами в цій справі були
стародавні пророки, і такими самими майстрами були Апостоли, особливо Св. Павло. Їм байдуже було, чи сказав або зробив це
найперший священик чи найостанніший, в Боже Ім’я чи власне. Вони брали слова та діла такими як вони були
і порівнювали їх з Божою Заповіддю, незважаючи на те, сказав це великий Іванко
чи малий Василько, або на те, чи вони були зробили це в Боже Ймення чи людське.
І за це вони також повинні були померти. Набагато більше слід про таке
помирання говорити сьогодні, бо стало ще гірше. Але Христос і Св. Петро, і Св.
Павло мусять покривати це все своїми
святими іменами. Не знайти на землі більш ганебного покриття для безчестя, ніж
найсвятіше і найблагословенніше Ім’я Ісуса Христа!
Немає коментарів:
Дописати коментар