Віра не є певним нематеріальним переконанням перед Богом для того, щоб залишатися у гріхах чи утримуватися від них, любити гріхи, а чи ненавидіти їх; так само - правдива віра не шукає цього у Христі так, ніби намагаючись виправдати гріхи та дозволяючи їм безпечно та вільно без страху панувати, сподіваючись на те, що вони не будуть покараними. Але природу і якість істинної віри видно в щирому покаянні, а саме тоді, коли серце визнає свої гріхи таким чином, що тремтить у визнанні Божого гніву і вже більше не кохається у гріхах, а серйозно та щиро стурбоване тим, аби не впасти у небезпеку вічного прокляття.
Коли в такому покаянні чи каятті віра озирається довкола, шукаючи Христа і знаходить Його, дивиться на Нього і осягає Його, бажаючи та прагнучи прощення гріхів, довіряючи та покладаючись на те, що їх прощено заради Христа.... то саме це є певним показником правдивої і виправдувальної віри.
Мартін Хемніц, Довідник: Служіння, Слово і Таїнства
Немає коментарів:
Дописати коментар