ПУСТІТЬ ДІТОК ДО ХРИСТА
(Нарис
проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Тоді поприносили діток до Нього, щоб Він
доторкнувся до них, учні ж їм докоряли. А коли спостеріг це Ісус, то обурився,
та й промовив до них: «Пустіть діток до Мене приходити, і не бороніть їм, – бо
таких Царство Боже! Поправді кажу вам: Хто Божого Царства не прийме, немов те
дитя, той у нього не ввійде». І Він їх пригорнув, і поблагословив, на них руки
поклавши (Євангеліє від Св. Марка 10:13-16).
Нехай буде вам благодать та
мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Еф. 1:2) Амінь.
Дорогі брати і сестри, в нашому
церковному бюлетені сьогодні я виклав декілька цитат із листів американських
дітей до Бога: ««Любий Боже, важко Тобі, напевно, любити всіх людей на світі. В
моїй сім’ї їх усього
четверо і мені це не вдається… Нен». «Любий Боже, якщо Ти побачиш мене в неділю
в церкві, то я покажу тобі нові черевички… Мікі». «Любий Боже, я не думала, що
оранжеве так пасує до пурпурового, допоки не побачила, як Ти зробив захід сонця
у вівторок… Робін». «Любий Боже, дякую за братика. Але я молився, аби Ти послав мені цуцика…
Біллі».
Я
впевнений, що подібні листи Богові могли написати і наші, українські діти. Дітям,
незважаючи на походження, на національність чи громадянство, у взаєминах з
Богом властива непідробна щирість. Сьогодні в Євангелії ми бачимо, як маленьких
дітей віруючі батьки несуть до Христа.
Ці віруючі
батьки – чудовий приклад для наслідування. Вони знають і те, чим є діти і те,
що саме є для їхніх дітей найголовнішим. Як написано в Псалмі: «Діти – спадщина
Господнє, плід – утроби нагорода!» (Пс. 126:3). А Книга Приповістей навчає: «Привчай
юнака до дороги його, і він, як постаріється, – не уступиться з неї» (22:6).
Але як
часто ми, навіть віруючі батьки, займаємо позицію, подібну до Христових учнів у
сьогоднішній євангельській оповіді! Ми можемо думати, що наші діти ще замалі
для того, аби поклонятися Богові, чути проповіді, і навіть брати участь в
Недільній школі. Ми думаємо, що вони повинні підрости. А потім ця думка стає
виправданням для того, аби замість церкви наші діти обирали спорт, науку,
мистецтво і все, що на нашу думку, допоможе їм у житті.
Це –
жахливе ставлення. Навіть серед тих, хто досить часто ходив до церкви, ми
бачимо певний зразок поведінки перед катастрофою: хлопець або дівчина, молодий
чоловік або жінка все рідше й рідше бувають у церкві, знаходячи масу відмовок
для того, аби не поклонятися Богові в неділю: і втома, і зайнятість, і якісь
інші непередбачувані обставини, а потім вже стає все запізно – настала біда:
віра втрачена і все йде шкереберть, хоча в очах світу все виглядає дуже чинно, бо
так роблять всі або майже всі. Проте як каже Апостол: «дружба зо світом – то
ворожнеча супроти Бога… Бо хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим
стається» (Як. 4:4).
А ще ми можемо думати, що дітям,
особливо маленьким дітям ще не пора бути в церкві. Бо мовляв, якщо маленьким
дітям, які вже ходять до школи, важко буває витерпіти цілу службу Божу або
провести весь час, відведений на Недільну школу, то що говорити про ще менших
дітей – дітей ясельного віку, дошкільняток. Вони взагалі ще нічого не розуміють
і навіть не можуть мати свідомої віри в Бога. Ось підростуть, тоді прийдуть до
церкви самі. Ну, а далі, все, дуже вірогідно, буде відбуватися так, як про це я
згадував дещо раніше.
Подібним чином, що маленьким
дітям ще не пора бути в церкві і вони нічого не розуміють і не можуть ще мати
віри в Бога, могли думати і наші любі Христові учні, коли вони ставали на
заваді тим віруючим батькам, що приносили діток до Сина Божого.
Учні, як багато сьогоднішніх
проповідників, які теж про дітей дуже невисокої думки і навіть забороняють
дітей христити, почали докоряти батькам за батьківську ревність до Бога. Самі
не розуміли й інших не пускали. Так діє і гріх, любі брати і сестри, і сатана.
І якщо в учнях діяла грішна плоть, то сьогодні тих, хто не пускає дітей до
Христа, навчив сам противник людського роду.
Сьогодні фальшиві вчителі і
проповідники намагаються підтвердити свої неправдиві вчення, доктрини як
людською логікою, так і Писанням. Що ж вони роблять? Вони замикають Царство Боже для дітей! Діти, любі брати і
сестри, не лише народжуються грішними, але й зачинаються вже в гріхові, як про
це сповідує цар і пророк Давид у відомому Псалмові: «Я в беззаконні народжений,
і в гріху зачала мене мати моя» (50:7).
А оскільки заплата за гріх –
смерть, то через це, на жаль, ми бачимо, як помирають і ненароджені діти і
немовлятка, і старші діти. Якою великою зухвалістю і яким страшним гріхом є
замикати перед такими Царство Небесне, нехтуючи словами Спасителя: «Коли хто не
родиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже» (Ів. 3:12)!
Недивно, що коли Син Божий бачить
такий спротив Своїх учнів, Він обурюється! Учні чують дуже серйозну засторогу.
Бог не бавиться з тими, хто чинить перепони Його Євангелію, Його планам
спасіння людей. Усім слід звернути пильну увагу на цю реакцію Христа: і батькам, які думають, що ще не пора
приводити або приносити дітей до Христа, до Церкви; і усім тим учителям та
проповідникам, які переконують батьків у
тому, що їхні діти не можуть вірувати.
Ті цитати з листів, що ми чули на
початку, любі брати і сестри, і які
надруковано в нашому бюлетені, є одним зі свідчень про віру дітей, непідробну,
невдавану, щиру віру діток. Але найбільшим свідченням про віру дітей є, звісно,
Слово Боже.
Ісус промовляє: «Пустіть діток до Мене приходити, і не
бороніть їм, – бо таких Царство Боже!» Син Божий наказує не чинити перепон
дітям, яких несуть або ведуть до Нього. Хтось може сказати: «Ну, це просто для
того, щоб Він цих дітей поблагословив», наче це благословення Христа подібно до
того благословення, яким ми благословляємо невіруючих, слідуючи словам із Слова
Божого: «Благословляйте тих, хто вас
переслідує; благословляйте, а не проклинайте!» (Рим. 12:14).
Благословення, яким Ісус хоче
благословити дітей – зовсім інше благословення. Він каже, що цим дітям належить
Царство Боже! Що? Дітям належить Царство
Боже? Саме так! Дітям належить Царство
Боже!
Але як воно може належати
дітям? Невже діти безгрішні? Ні!
Діти – небезгрішні. Гріх у дітей є. Він, звісно ще не такий розвинений
або радше не такий досвідчений у чинені свідомого опору Божій благодаті. Але
він є! Отже має бути антидот від гріха,
має бути праведність Божа. Діти, як і всі інші люди спасаються самою вірою в
Христа!
Але ж вони такі маленькі! Саме так!
А згадайте, любі брати і сестри, Івана Христителя, який ще в утробі
своєї матері, Єлисавети, підстрибує з радощів, коли чує голос привіту Марії і
відчуває гостину Сина Божого, Який теж перебуває ще в утробі Матері Божої. Діти
можуть увірувати ще з материнської утроби.
Приносьте, любі матері, своїх діток до Христа у Слові і Таїнстві ще у
ваших утробах. Не бороніть їм, бо
Господь Святий Дух діє у чудесний спосіб і творить віру навіть у немовлятках.
А коли вони – віруючі, то вони –
діти Божі через віру в Христа, а отже і спадкоємці того, що здобув для них
Христос – спадкоємці Царства Божого. Царство Боже дітям дається точно так само
як і кожному з вас, любі брати і сестри – через віру в Христа. Христос, Син
Божий, як за кожного із вас, так само за кожну дитину, за кожне немовля, навіть
ще ненароджене, помер на хресті Голгофи, обмивши усі гріхи, здолавши смерть і
воскреснувши для виправдання нашого і нашого вічного життя.
Дітям належить Царство Боже, бо
це Царство для них здобув Христос. Дітям належить Царство Боже, бо Господь
Святий Дух створив у їхніх серцях віру в Сина Божого, їхнього Спасителя. Дитяча
віра – особлива. Господь каже: «Поправді
кажу вам: Хто Божого Царства не прийме, немов те дитя, той у нього не ввійде».
Завжди, коли Ісус вживає слово «поправді»,
це означає, що Він промовляє, щось надзвичайно серйозне і важливе для нашого
спасіння. Господь сьогодні каже, що наша віра має бути подібною до віри
маленьких діток. Взірцем того, хто має щиру, спасенну, виправдувальну віру є не
доросла людина, не дорослий чоловік чи жінка, а дитина: маленький хлопчик чи маленька
дівчинка.
Прислухаймося до розмови наших
дітей з Богом, дивімося на те, як вони довіряють вам і на те, як вони довіряють
Богові і повторюймо їхній приклад. Будьмо у наших взаєминах з Богом, як малі
діти – у взаєминах відданих, щирих і довірливих. Про це нам каже сьогодні Ісус,
Син Божий, наш Господь і Спаситель.
Свої слова Господь підтверджує
дуже виразною дією. «І Він їх пригорнув,
і поблагословив, на них руки поклавши». Ісус пригортає дітей до Себе –
пригортає до Себе так, як ви пригортаєте до себе рідних дітей. Чому? Бо Він їх
любить! Бо ці діти для Нього – як Його
рідні діти! Він віддає їм найдорожче –
Самого Себе. Ісус – для дітей. Діти – для Ісуса.
Сьогодні
любі брати і сестри, Ісус буде наче пригортати вас до Себе. Він причащатиме
кожного віруючого, кожну віруючу Своїми істинними тілом і кров’ю під виглядом хліба та вина Святої
Вечері, даючи вам прощення гріхів і вічне життя у Своєму Царстві. Настане час і
Він так само буде наче пригортати ваших дітей до Себе так само у цьому
чудесному і життєдайному Таїнстві. Не бороніть вашим діткам приходити до
Христа, чути Його Слово, вивчати Писання і науку Христову, яку Церква викладає
у Катехізисі.
Натомість приводьте і приносьте ваших дітей до Христа, до Його
Євангелія у Слові і Таїнстві, аби вони були в спільноті із Сином Божим,
горнулися до Христа і отримували Його благословення. Ісус хоче, аби всі діти
спаслися. Ісус нікого не хоче залишити
поза Своїми благодатними обіймами, поза благословенням прощення і вічного життя
в Його Царстві.
Ще трошки більше, як два тижні
тому ми святкували те, як Ісус Сам стався і був Дитиною – Дитиною Божою, Яка
народилася, аби ми народилися в Бозі. Ми не знаємо, скільки пройде ще неділь
допоки Христос, Дитя Боже – Син Божий, повернеться у славі, аби судити живих і
мертвих, а всім віруючим в Нього дати вічне життя. До того часу маймо віру, як
діти, бо таким належить Царство Боже.
Прийди, Господи Ісусе! Амінь.
Благодать зо всіма, що незмінно
люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амінь (Еф. 6:24).
Немає коментарів:
Дописати коментар