Погляньте на Давида. Відкриваючи вуста, він починає:
«Помилуй мене, Боже». Таким чином він поєднує те, що за своєю природою не є
подібним. Бога і себе, грішника; Праведного і неправедного. Ту гігантську гору
божественного гніву, яка так розділяє Бога і Давида, він долає довірою до
милосердя і приєднується до Бога. Це справді є тим, що наше богослов’я додає до Закону. Кликати до Бога і промовляти: «Помилуй»
– не велике діло. Але додавати займенник «мене» – саме це насправді та вельми
наполегливо Євангеліє прищеплює, а ми все-одно відчуваємо наскільки то важко
нам це робити. Це «мене» стає на перепоні майже всім нашим молитвам, а воно має
бути єдиною і найвищою причиною для молитви.
Немає коментарів:
Дописати коментар