Походження сект

     «Лютеранська Церква за самим своїм характером», – каже реформатський автор,[1] «не може терпіти жодних сект. Кількість реформатських сект – дивовижна, їх буквально не перерахувати. Лише в Едінбурзі їх 16, в Глазго – 26. Здається, що продукування таких сект, які з’являють наче гриби після дощу на ґрунті Реформатської Церкви, було необхідним для збереження її життя і здоров’я. Всі вони виникли із одного і того самого принципу і логічно продовжували його виконувати, тож вона мусить визнавати їх за своїх законних дітей. Лютеранська ж Церква – наче стовбур великого дерева, з якого спилювали непотрібні гілки і до якого був щеплений шляхетний пагінець (виправдання вірою). Вона – одна, довершена, добре влаштована, гарно поєднана Церква, яка безпощадно видаляє усяку дику паросль і шкідливі відростки (секти). А Реформатська Церква зрізала дерево до кореня (Святих Писань) і з того здорового кореня виростають хащі. Смерть одного з пагонів стає щедрою поживою для інших».  Наймогутніші консервативні впливи всередині Реформатської Церкви так чи інакше були безпосередньо пов’язані з Лютерарнською Церквою. З її принципами пов’язана єдина надія протестантської єдності. 

Чарльз Краут, Консервативна реформація і її богослов’я

---

[1] Goebel, 176.