МАЄМО МІЦНУ ПОТІХУ
(Нарис
проповіді пастиря
В’ячеслава Горпинчука)
Та ми сподіваємось, любі, кращого
про вас, що спасіння тримаєтеся, хоч говоримо й так. Та не є Бог несправедливий, щоб забути діло
ваше та працю любови, яку показали в Ім'я Його ви, що святим послужили та
служите. Ми ж бажаємо, щоб кожен із вас виявляв таку саму завзятість на
певність надії аж до кінця, щоб ви не розлінились, але переймали від тих, хто
обітниці вспадковує вірою та терпеливістю. Бо Бог, обітницю давши Авраамові, як
не міг ніким вищим поклястися, поклявся Сам Собою, говорячи: «Поблагословити –
Я конче тебе поблагословлю, та розмножити – розмножу тебе!» І, терплячи довго
отак, Авраам одержав обітницю. Бо люди клянуться вищим, і клятва на ствердження
кінчає всяку їхню суперечку. Тому й Бог, хотівши переважно показати спадкоємцям
обітниці незмінність волі Своєї, учинив те при помочі клятви, щоб у двох тих
незмінних речах, що в них не можна сказати неправди Богові, мали потіху міцну
ми, хто прибіг прийняти надію, що лежить перед нами, що вони для душі як якір,
міцна та безпечна, що аж до середини входить за заслону, куди, як предтеча, за
нас увійшов був Ісус, ставши навіки Первосвящеником за чином
Мелхиседековим. (Євреїв 6:9-20).
Усім… улюбленим Божим,
вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса
Христа! (Рим. 1:7) Амінь.
Дорогі брати і сестри, відомий
дослідник Нового Заповіту Ленскі писав, що коли 64 року по Різдві Христовім
Нерон спалив Рим і в своєму страшному злочині звинуватив християн, то на
Христових учнів розпочалися жахливі гоніння.
Їх жорстоко вбивали, з них дуже знущалися і публічно страчували. З
певних причин юдеїв ці гоніння не зачіпали, як і не зачіпали вони тих євреїв,
які будучи християнами, не відійшли повністю від синагог і яких далі асоціювали
з юдейством.
Гоніння – жахливі речі. Ми пам’ятаємо історію Радянського Союзу, коли
чимало дружин відрікалися їхніх гнаних чоловіків. А чоловіки відрікалися від їхніх
переслідуваних дружин. А скільки дітей відмовилися від своїх репресованих
батьків задля того, аби їх не зачіпали і вони могли будувати спокійне життя в
Радянському Союзі без клейма «діти ворогів народу».
Євреї в кривавому Римі часі Нерона не мали потреби у відреченні від християн, які були переслідувані. Адже вони не належали до однієї сім’ї. Вони навіть не належали до одного роду-племені. Євреї були в Римській імперії осібним народом. Проте вони не були бездіяльними, коли вбивали їхніх братів і сестер по вірі. Замість того, щоб ховатися і чекати поки не мине хвиля переслідувань або й царювання Нерона, ці єврейські віруючі як могли допомагали своїм християнським братам і сестрам.
Вони ризикували власною свободою
і навіть життям. Чому вони це робили. Бо
вони любили Бога і любили своїх одновірців. Для них гнані християни з язичників
були частиною Божого народу – такою самою як вони. Вони ставилися до них як до
рідних, до тих, кого слід захищати і про кого слід піклуватися, як і Христос
піклується про християн з євреїв і християн з язичників.
Через це Господь Святий Дух вустами автора Послання до
євреїв хвалить їх: «Та ми сподіваємось,
любі, кращого про вас, що спасіння тримаєтеся, хоч говоримо й так. Та не є Бог несправедливий, щоб забути діло
ваше та працю любови, яку показали в Ім'я Його ви, що святим послужили та
служите». Їх можуть схопити. Їх можуть заарештувати. Над ним можуть вчинити
розправу одноплемінники-юдеї за відреченні від їхньої релігії, з усім
фарисейством та людськими правилами, які її переповнювали. Однак вони як
служили переслідуваним святим, тобто християнам-одновірця, так і служать. Вони
виконують працю любові в Ім’я
Христа. Вони люблять Бога, Який
настільки їх полюбив, що віддав Свого Сина Єдинородного, аби вони не загинули,
а мали життя вічне.
2005 року в Україні під час виборів Президента відбулися
масові народні протести. І коли переміг улюбленець народу, в українців наче
виросли крила і стрімко зросли сподівання на краще майбутнє України. Але згодом
ці сподівання розвіялися під тиском розбрату в демократичному таборі,
корупційних рослідувань і браку реформ, на які так ждав український народ.
Здавалося, що з обранням Януковича в українців опустилися руки.
Але 2013 року народ знову згуртували протести проти дій
тодішньої влади і народні надії 2014 року попри анексію Криму та війну на
Донбасі піднялися ще вище ніж 2005 року. Адже цього разу вже пролилося чимало
крові борців за справедливість. І ось сьогодні знову, головним чином через
корупцію у високих ешелонах влади, в народу починають опускатися руки і танути
надія на краще буття українського народу. Завзяття меншає.
Так відбувається через схильність людей ідеалізувати тих,
хто вміє гарно говорити та обіцяти і нехтування важливою Божою істиною: «Нахил
людського серця лихий від віку його молодого» (1 М. 8:10). І закликом Божим до
нас: «Не надійтесь на князів, на людського сина, бо в ньому спасіння нема:
вийде дух його і він до своєї землі повертається, того дня його задуми гинуть!
Блаженний, кому його поміч Бог Яковів, що надія його – на Господа, Бога його»
(Пс. 145:3-5).
Люди – грішні. І про це завжди слід пам’ятати.
Проте Бог – не такий. Бог – завжди святий. Бог – завжди люблячий. Бог –
завжди благодатний. І Бог – незмінний, і завжди з нами перебуває. Христос –
посеред нас, любі брати і сестри. Через це й написано євреям першого століття:
«Ми ж бажаємо, щоб кожен із вас виявляв
таку саму завзятість на певність надії аж до кінця, щоб ви не розлінились».
Завзятість і лінощі – антоніми. І якщо у мирських людях і
у світських взаєминах ми часто бачимо своєрідну синусоїду: піднесення –
падіння, завзяття – розпач, наполеглива праця – лінощі, то у взаєминах віруючих
з Богом такого бути не повинно. Воно, звісно, може настати, але винятково з
нашої провини. Коли ми самі будемо
забуватися про Бога, то розпочнемо звичайно з лінощів, а дійдемо вкінці до
розпачу.
А Писання каже нам, що в нас не повинно бути навіть
лінощів. А має бути завзяття і енергійність, ентузіазм і оптимізм. Не до світу, а до Бога, до Його обітниць, до
Його святого Євангелія. Такими хоче нас бачити Господь. Причина цього
оптимізму, завзятості криється не в нас, а в Богові. Це як і любов, як про неї каже Апостол Іван:
«Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина
вблаганням за наші гріхи. Улюблені, коли Бог полюбив нас отак, то повинні
любити і ми один одного!» (1 Ів. 4:10, 11).
Тож Господь хоче, аби ми не лінувалися допомагати один
одному і один про одного піклуватися. І брали за приклад тих святих – тих
вірних Йому, які жили до нас і свою надію покладали на Христа, і уповали на
Нього.
Бог дає нам Свою обітницю і ми віруємо, і довіряємо Його
обітниці. При чому довіряємо серед
різних обставин. Не лише тоді, коли надворі сяє сонечко або накрапає легенький
дощик чи пролітають пухнасті сніжинки. Але довіряємо й тоді, коли «трясеться
земля, і коли гори зсуваються в серце морів!» (Пс. 45:3). Коли ми перебуваємо у війні і біді. Коли
перебуваємо у хворобах і гоніннях, як це бувало з більшістю патріархів та
відомих християн. Тоді ми як і вони маємо терпеливість. Завзяття, віра і
терпеливість – такі характеристики дітям Божим дає сьогодні Господь Святий Дух.
Ці
риси властиві вам, любі віруючі, бо ви – діти Божі. І ви – Божі діти через
обітницю, через Євангеліє. Ця – обітниця непохитна. Ми теж можемо давати
обіцянки. А воїни, наприклад, дають присягу. У воїнській присязі ми можемо
обіцяти за Батьківщину у крайньому разі не пожаліти навіть власне життя, як це
роблять практично щодня наші мужні захисники України.
І Бог нас настільки полюбив, що поклявся Самим Собою. І
ми знаємо, що Бог цю клятву виконав. Для цього Сам Бог стався людиною. Споконвічний Божий Син зодягнувся в плоть,
народившись від Діви Марії. Він не мав ні плями гріха, ані якоїсь вади. Він –
святий і досконалий. Істинний Бог та істинна людина в одній Особі. Коли євреї у
часи Нерона з усіх сил допомагали своїм одновірцям-християнам з язичників, вони
робили це через цього Богочоловіка – через Ісуса Христа, Який прийшов на
допомогу їм і стався одним із них, будучи Тим Нащадком Авраама, в якому
поблагословляться усі народи землі.
Аби ми, незважаючи на нашу расу, національність або
походження могли бути благословенними, Ісус на Себе забрав прокляття нашого
гріха і помер за кожного з нас на хресті Голгофи. У час Його смерті на хресті
завіса у храмі розірвалася згори до низу, послуживши ще одним свідченням про
те, що жертва – за гріхи людства принесена повна. А воскресіння Христа на
третій день по смерті свідчить, що віруючі в Нього мають благословення і
прощення гріхів, і виправдання, і вічного життя у Божому Царстві.
Бог має незмінну волю до вас, любі віруючі брати і
сестри. Він цю волю обіцяє виконати і Він її виконує. Люди міняються. Наші очікування, пов’язані з людьми, часто зазнають
невдачі. Але не з Богом. Бог задумав.
Бог обіцяв. Ці дві речі – незмінні і їхнє виконання гарантоване. Через це ми
маємо таку упевненість і завзяття, і оптимізм.
Бог обіцяв перебувати з нами і Він перебуває. Ісус каже,
що у хлібі та вині Святої Вечері ми споживаємо Його істинне тіло та п’ємо Його
святу кров. І так воно є. Він обіцяв, що у цій Небесній Поживі ми маємо
прощення наших гріхів і вічне життя, і так воно є. Божа воля – незмінна. Божі
обітниці – незмінні. Боже Слово – незмінне. Боже Євангеліє – незмінне.
Бог – незмінний, любі брати і сестри. Його любов до вас,
Його любих дітей – непохитна і ніколи не мине. Останнього Дня ми переконаємося
у цьому, коли у воскреслому тілі ми увійдемо в Царство Боже, аби
насолоджуватися товариством із Сином Божим і всіма святими повіки віків.
А до того часу ми йдемо дорогою. Йдемо, як ішов Авраам,
наш праотець по вірі. Обіцяне нам обов'язково виконаєтсья. Ми маємо цю надію. А вона, як написано сьогодні
наче якір, який міцний і безпечний, вже закинутий у Святеє Святих Царства
Божого. І поки в нас є ця надія, є ця
віра в Христа, то є і Христос, а отже і Царство Боже.
Коли корабель стоїть на якорі, то якоря моряки та
пасажири зазвичай не бачать. Але вони впевнені в його існуванні. І впевнені в
його надійності, і знають, що вони будуть там, де мають бути. І так само ми
зараз: ми не бачимо Христа, ми не бачимо Царства Божого, але ми віруємо в
Христа і впевнені, що наше пристановище і майбутнє упродовж цілої вічності – у
Христі і Царстві Божому, яке для нас здобув Ісус Христос, наш вічний і
досконалий Первосвященик за чином Мельхіседековим. Він увійшов у Святеє Святих Небес, принісши Свою святу і невинну кров за кожного з нас. І лише питання часу є те,
коли ми у Царство Боже ввійдемо у святості і славі завзятих дітей Божих, які часу
не марнують, а служать своїм ближнім. Заради Христа. Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде зо всіма
вами! Амінь (Рим. 16:24).
Немає коментарів:
Дописати коментар