СКАРБ У ГЛИНЯНИХ ПОСУДИНАХ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Бо ми не себе самих проповідуємо, але
Христа Ісуса, Господа, ми ж самі – раби ваші ради Ісуса. Бо Бог, що звелів був
світлу засяяти з темряви, у серцях наших засяяв, щоб просвітити нам знання
слави Божої – в Особі Христовій. А ми маємо скарб цей у посудинах глиняних, щоб
велич сили була Божа, а не від нас. У всьому нас тиснуть, та не потиснені ми;
ми в важких обставинах, але не впадаємо в розпач. Переслідують нас, але ми не
полишені; ми повалені, та не погублені. Ми завсіди носимо в тілі мертвість
Ісусову, щоб з'явилося в нашому тілі й життя Ісусове. Бо завсіди нас, що
живемо, віддають на смерть за Ісуса, щоб з'явилось Ісусове в нашому
смертельному тілі (2 Коринтян 4:5-11).
Благодать вам і мир від Бога Отця
нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор.
1:2). Амінь.
Дорогі брати і сестри, в Україні,
як і в цілому світі популярним стає своєрідний вид розваги, який можна назвати
пошуком скарбів. Час від часу ми можемо бачити людей, які ходять з
металошукачами. Вони, звісно, не шукають міни чи снаряди, а шукають цінності,
які були загублені, а ще частіше – скарби, які були навмисно заховані, аби під
час війни чи якогось іншого лихоліття вони не дістались якомусь ворогові чи
грабіжникові.
Часто золоті чи срібні монети
ховали у глечики, звичайні глиняні посудини, призначені для того, щоб
зберігати в них напої, як-от: воду, узвар чи молоко. Можна лише уявити радість
шукача скарбів, коли раптом він із землі викопує старий глечик, звичайну
глиняну посудину, часто затерту і навіть укриту маленькими тріщинками. Але
важливою є не сама посудина, а її вміст – те, що в ній сховане: дорогоцінні
золоті та срібні монети, справжній скарб.
Неважливо те, який глечик, не
грає практично ролі те, якою є глиняна посудина. Важливим є те, що в тій
посудині перебуває. Важливим є скарб. Важливим є те, що всередині. Сьогодні про
найбільший скарб устами та пером Апостола Павла каже нам Господь Святий Дух.
Цей скарб даний Церкві.
На жаль, у багатьох сьогоднішніх
церквах цей скарб ігнорують, ним нехтують, його применшують або прирівнюють до
звичайних речей. Навряд чи ви можете назвати розумною людиною, яка викине з
кишені золоті монети, аби набрати в них залізних копійок. Навряд чи якась
розумна жінка поміняє золотий перстень із діамантом чи коштовним камінням на
дешеву біжутерію. Але багато церков і проповідників діють, як нерозумні люди.
Адже ті церкви, які замість
Христа проповідують щось інше, наче викидають золото, діаманти, коштовне
каміння, а заносять іржаве залізо та дешеву біжутерію. Вони наче кажуть людям:
«Віддавайте золото, а натомість беріть залізні монетки. Міняйте діаманти на
скло. А тут ми набили багато різного кольорового скла – тож поспішайте міняти
на це скло ваші рубіни, смарагди і все інше коштовне каміння!» Так відбувається тоді, коли замість Христа,
нас кличуть до добрих діл, до Діви Марії, до різних святих, у прощі чи на
паломництва. Бо так нас кличуть від прощення гріхів і від життя – до пекла та
до вічної смерті.
Апостол каже нам сьогодні: «Ми не себе самих проповідуємо, але Христа Ісуса,
Господа». Іншими словами, Апостол каже, що він не проповідує якісь власні,
вигадані самим собою учення та ідеї, як це роблять ті, що вигадують різні
способи про те, як добратися до Царства Небесного і заслужити собі прощення
гріхів і вічне життя. Апостол також має на увазі, що йому немає чим хвалитись,
як то люблять хвалитись собою і своєю святістю ті, хто вважає, що він
добивається особливої святості власним способом життя.
Апостол
каже: «Ми проповідуємо Ісуса Христа, Господа». Тобто ми проповідуємо лише Ісуса
Христа, нашого Господа. Нічого і нікого ми не проповідуємо окрім Христа. Це –
проповідь Апостольської Церкви, віру в яку ми сповідуємо цієї неділі в нашому
Нікейському Символі віри. Апостоли проповідують Ісуса Христа, Господа.
Чому
вони проповідують Ісуса Христа, Господа? Бо лише в Христі є прощення гріхів. Ні
в кому іншому прощення і виправдання немає. Бо лише Ісус – вічний Божий Син,
Який у виповненні часу стався людиною, як ми, але без гріха. І лише Він забрав
усі до єдиного наші гріхи на Себе і поніс їх на Голгофський хрест. І там Він
обмив їх Своєю божественною кров’ю і помер за нас, і воскрес, аби вірою в
Нього, ми мали і прощення гріхів, і виправдання, і воскресіння, і вічне життя.
Апостоли
ж – лише раби віруючих, як і сьогоднішні проповідники – раби ваші, але не задля
задоволення якихось тілесних прихотей чи забаганок, а «ради Ісуса» каже Апостол
– ради віри в Нього, ради пізнання істинного Бога, а не якогось фальшивого
ідола, якого нав’язують людям проповідники від диявола. Апостоли і проповідники – раби, які виконують
найвище служіння – служіння благодаті через
Ісуса.
Апостол
знає, що каже. Він сам, думаючи, що служить Богові, був перебував у темряві і
насправді проти Бога воював і переслідував Церкву. Коли дорогою до Дамаску,
Павла-переслідника, який в той час звався Савлом, перестрів Сам Христос, «то
ось нагло осяяло світло із неба його, а він повалився на землю, і голос почув,
що йому говорив: Савле, Савле, чому ти Мене переслідуєш?» (Дії 9:3, 4) Сам
Господь переставив був Павла з темряви до світла.
Павло дуже добре розумів, що таке духовна темрява. Він в ній перебував і він її поширював власними проповідями про добрі діла і власним діями, переслідуючи Євангеліє. І тепер він каже нам і всім людям: «Бог, що звелів був світлу засяяти з темряви, у серцях наших засяяв, щоб просвітити нам знання слави Божої – в Особі Христовій».
Ти
думаєш, що ти або хтось інший може служити Богові поза Христом? Ти думаєш, що юдейський рабин чи
мусульманський мулла служать Богові? Ти помиляєшся! Той, хто не вірує в Христа,
не знає Христа, не уповає на Христа – той не знає Бога. Єдиний спосіб пізнати
Бога – знати Христа, знати Його Особу.
Лише
коли ти віруєш в Христа, лише тоді, коли ти знаєш Його Слово і залишаєшся у
Його Слові, а не кидаєшся від Слова Христового до людських передань і назад –
лише тоді ти просвітлений, лише тоді в тобі сяє Своїм світлом Бог, бо коли є
Христос, коли ти в Нього віруєш, тоді ти знаєш Бога і, як Авраам, є Його
другом. Коли ж у Христа не віруєш, то Бога не знаєш.
Дуже
часто брак знання слави Божої прикривається славою цього світу. Коли мало
Христа, то дуже часто брак Христа і Божої слави прикривають мирськими
цінностями: золотом, сріблом та іншими прикрасами. І ось іде людина, вся вкрита
дорогим одягом, хрестами, та іншими релігійними відзнаками але всередині
ніякого скарбу немає, бо немає уповання на Самого Христа і через це немає
знання слави Божої.
Натомість,
каже Апостол: «ми маємо скарб цей у посудинах глиняних, щоб велич сили була
Божа, а не від нас». Св. Павло визнає, що він – глиняна посудина. Головна
цінність – не глиняна посудина, а те, що глиняній посудині перебуває. У
християнах, у дітях Божих перебуває скарб. Тому, хоча й назовні, ми можемо
виглядати вельми скромно або ще й гірше – всередині у нас світло і слава –
Христос Господь, і праведність, і життя.
А
якщо немає віри в Христа, то як би будь-яку людину не прикрашали, вона теж
залишається глиняною посудиною, але без скарбу. Але така глиняна посудина, якщо
без скарбу, порожньою теж не буває. В ній бовтаються всякі нечистоти і ганьба,
і суд, і прокляття, і смерть, тимчасова,
і вічна.
Проте,
коли є віра в Христа, тоді є Христос Господь і тоді у нас, у немічних глиняних
посудинах, виявляється сила Божа і її велич. Бо в Апостолах, у проповідниках
Христового Євангеліє діє Христос, Син Божий діє через них навіть, якщо вони
найбідніші люди і найбільш зневажені світом.
Бо
через їхню проповідь діє Господь Святий Дух, створюючи спасенну віру у ваших
серцях. Через їхні уста Бог у Христі, заради Христа проголошує вам прощення
гріхів і виправдання. Через їхні немічні посудини, Господь проголошує Свої
Слова Запровадження і запрошує вас
підходити до Господнього Столу, аби причащатися істинними тілом і кров’ю Христа
у хлібові та вині та з ними отримувати прощення гріхів і вічне життя, спільноту
з Церквою та її Нареченим, Божим Сином.
Саме
через цей внутрішній скарб, який несе життя людям, сатана ненавидить глиняні
посудини: проповідників Євангелія. Він влаштовує на них напад за нападом, атаку
за атакою, переслідування за переслідуванням, прагнучи зупинити проповідь Євангелія.
Апостол сповідує: «У всьому нас тиснуть, та не потиснені ми; ми в важких
обставинах, але не впадаємо в розпач. Переслідують нас, але ми не полишені; ми
повалені, та не погублені».
Диявол
і світ хотіли б витіснити проповідників Євангелія зо світу, але це виконати не
можливо. Бог далі контролює історію світу і Він не дає знищити Церкву. А коли
нам створюють важкі обставини, то ми в розпач не впадаємо, бо знаємо, що
Господь і тут діє, і «знаємо, що тим, хто любить Бога, хто покликаний Його постановою,
усе допомагає на добре» (Римлян 8:28). Ми знаємо, що все вийде на добре. Адже
Бог пильнує навіть за волоссям на нашій голові. Тим більше Він попильнує про
все інше.
І,
навіть коли нас переслідують, то ми знаємо, що наш Господь – посеред нас, з
нами. Він до нас промовляє через Своє Слово, Він живить нас Своїм Євангелієм у
Слові і Таїнстві, Він перебуває серед нас у Отцівській любові, Синівській
милості і втішанні Духа і ніколи, ні за яких обставин Він нас не полишить.
Навіть якщо ми будемо повалені чи фізично знищені, ми не будемо погублені, бо у
Христі і заради Христа ми маємо вічне життя і Боже Царство.
Ми
завжди носимо в нашому тілі, каже Апостол, «мертвість Ісусову», страждання і
хрест. Воістину ми – глиняні посудини. Але через Скарб у нас, через Христа,
Який живе у нас, ми знаємо, що на нас чекає після страждань і смерті – в нашому
тілі з’явиться й життя Ісусове – Господь воскресить нас до вічного життя так
само, як Він воскрес до вічного життя і ми будемо радіти життям у Його Царстві
повіки віків. Через це ми й сповідуємо: «Чекаю воскресіння мертвих і життя
будучого віку». Тоді глиняні посудини стануть нетлінними, безславне – славним і
життя наше – вічним. Через Ісуса і заради Нього. Амінь.
Благодать
Господа нашого Ісуса Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай
буде зо всіма вами! Амінь (2 Кор. 13:13).
Немає коментарів:
Дописати коментар