(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава
Горпинчука)
Так само ж
один чоловік, як відходив, покликав своїх рабів і передав їм добро своє. І
одному він дав п'ять талантів, а другому два, а тому один, – кожному за
спроможністю його. І відійшов. А той, що взяв п'ять талантів, негайно пішов і
орудував ними, – і набув він п'ять інших талантів. Так само ж і той, що взяв
два – і він ще два інших набув. А той, що одного взяв, пішов та й закопав його
в землю, – і сховав срібло пана свого. По довгому ж часі вернувся пан тих
рабів, та й від них зажадав обрахунку. І прийшов той, що взяв п'ять талантів, –
приніс іще п'ять талантів і сказав: «Пане мій, п'ять талантів мені передав ти,
– ось я здобув інші п'ять талантів». Сказав же йому його пан: «Гаразд, рабе
добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, – увійди до
радощів пана свого!» Підійшов же й той, що взяв два таланти, і сказав: «Два
таланти мені передав ти, – ось іще два таланти здобув я». Сказав йому пан його:
«Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю
тебе, – увійди до радощів пана свого!» Підійшов же і той, що одного таланта
взяв, і сказав: «Я знав тебе, пане, що тверда ти людина, – ти жнеш, де не сіяв,
і збираєш, де не розсипав. І я побоявся, – пішов і таланта твого сховав у
землю. Ото маєш своє»... І відповів його пан і сказав йому: «Рабе лукавий і
лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розсипав? Тож тобі було
треба віддати гроші мої грошомінам, і, вернувшись, я взяв би з прибутком
своє. Візьміть же від нього таланта, і
віддайте тому, що десять талантів він має. Бо кожному, хто має, дасться йому та
й додасться, хто ж не має, – забереться від нього й те, що він має. А раба
непотрібного вкиньте до зовнішньої темряви, – буде плач там і скрегіт зубів!» (Євангеліє
від Св. Матвія 25:14-30).
Благодать вам і мир від Бога Отця
нашого й Господа Ісуса Христа! (2 Кор.
1:2). Амінь.
Дорогі брати і сестри, хтось був
сказав, що скрипка, яка коштує 50 000 доларів і висить на стіні,
припадаючи пилом, неварта звичайної ложки, якою користуються щодня. Сьогодні
наша євангельська притча – дуже відома тим, що саме з неї походить відомий в
Україні вислів «закопаний талант». Ми найчастіше використовуємо цей вислів у
значенні «змарнований талант». Ми маємо на увазі, якийсь інтелектуальний чи
фізичний дар, з яким народжується людина і який ми, знову ж таки, через цю
притчу, називаємо талантом, і який людина далі не розвиває або не має
можливості розвивати.
Проте
наша притча сьогодні – набагато ширша. І таланти в ній означають не лише якісь
розумові чи фізичні задатки, дари, але все, що ми отримуємо від Господа. До цих
талантів належать не лише наші розумові та фізичні здібності, але й увесь той
хліб насущний, який дає нам Отець Небесний і який доктор Лютер підсумовує таким
чином: «Їжа, напої, одяг, взуття, дім, господарство, земля, худоба, гроші,
майно, побожне подружжя, побожні діти, побожні керівники, добрий уряд,
сприятлива погода, мир, здоров’я, освіта, повага, вірні друзі, надійні сусіди і
все таке інше».
Таланти
у притчі – це не лише певні наші здібності. Таланти у притчі – це буквально все,
що ми отримали від нашого люблячого Господа. Господь дає всі ці таланти, усі ці
дари не всім однаково. І ми, звісно, зауважуємо це в нашому житті і в цілому
світі. Таланти Бог дає «кожному за спроможністю його».
Ось і в нашій притчі один чоловік
отримав п’ять талантів,
другий – два таланти, а третій – один. Слово, яке напрошується сюди «всього»
один або «лише» один, тут ставити не можна. Бо й один талант – це не мало, а
рівно стільки, скільки цей чоловік міг би добре використати.
А далі чоловіки беруться до
роботи. Кожен починає використовувати добро, яке дав йому багатий чоловік, пан,
відповідно до своєї спроможності. Ця спроможність включає не лише якісь
бізнесові здібності окремого чоловіка, а насамперед знання про пана, розуміння
того, ким є він для раба і для кожної людини. Ким є пан для цих трьох чоловіків
буде видно з того, як вони ставляться до нього і до його талантів.
І тут, звісно, мова йде про віру.
Ким є для нас Христос, любі брати і сестри? Бо виходячи саме з цього, ми й
будемо використовувати таланти, які Він нам дає. Ми бачимо раба «що взяв п'ять
талантів, негайно пішов і орудував ними, – і набув він п'ять інших талантів». Він
не марнує часу. Він не відкладає все на завтра, на післязавтра, на потім. Він
невідкладно і енергійно береться до праці і орудує талантами так, що вкінці
здобуває прибуток для свого пана – ще п’ять талантів.
Другий діє так само. Він має
менше суму талантів. Пан добре знає його спроможність і не дає йому більше. Втім
і менше талантів він йому не дає. Пан дає стільки талантів, що енергійна праця
його раба теж принесе стопроцентну віддачу. Отже другий раб приносить теж два
таланти.
Чому перший і другий раб діють
одразу і в своїй праці моторні та невтомні? Відповідь, ми знаходимо у їхньому
ставленні до пана. Їхній пан описує і одного, і другого раба такими словами: «Гаразд,
рабе добрий і вірний!» І перший, і
другий раб – добрий. В них немає бажання робити зло, але є бажання робити
добро. Так само і перший, і другий раб – вірні. Вони вірні своєму панові. Вони
знають, що він від них очікує і вони хочуть йому догодити.
Третій раб відрізняється від
інших двох. Він теж має спроможність. І має свого таланта. Проте, отримавши
його, він узяв срібло свого пана і закопав у землю. Він сховав те срібло добре
і надійно так, що ніхто знайти його не міг. І коли настала пора повернення його
пана, то він приніс його все назад. Узяв один талант і повернув теж один
талант. Усього один талант.
Чому він закопав отриманий
талант? Відповідь на це питання криється у його ставленні до пана. Для нього
пан – «тверда» людина, різка, з якою не посперечаєшся. Як пан сказав, так воно
і буде. Його не обманеш. Він бачить усе
наскрізь і всякі брехні та відмовки одразу відкидає. Все і завжди мусить бути
саме так, як цей пан хоче. Раб, фактично,
обвинувачує свого пана: «Ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав. І я
побоявся, – пішов і таланта твого сховав у землю. Ото маєш своє».
Ось таким в очах цього третього
раба виглядає пан, який дав йому цілий талант срібла. А чому він виглядає так в
його очах. Відповідь знаходимо в словах пана: «Рабе лукавий і лінивий!» Якщо
перший і другий раби – добрі, то цей третій – лукавий. Йому бракує порядності.
Він вдає із себе доброго, але добрим не є. Як написано: «Уста праведного
уподобання знають, а уста безбожних лукавство» (Пр. 10:32).
Для нього пан – недостатньо добрий,
щоб на нього працювати, а тим більше йому догоджати. Він – лінивий. Він не хоче працювати. Кожен
рух для нього – проблема. А навіть найменше діло, яке для більшості людей –
звичайна рутина, для нього – величезний подвиг. Як написано: «Як оцет зубам, і
як дим для очей, так лінивий – для тих, хто його посилає» (Пр. 10:26) і: «Лінивий
говорить: «Лев на дорозі! Лев на майдані!» Двері обертаються на своєму чопі, а
лінивий – на ліжку своїм. Свою руку лінивий стромляє до миски, та піднести до
рота її йому тяжко. Лінивий мудріший ув очах своїх за сімох, що відповідають
розумно» (Пр. 26:13-16). Такий і третій раб – лукавий і лінивий. Він нічого для
свого пана не робить. До того ще й бреше йому в обличчя. Зухвало, як останній
негідник.
Господь тут говорить про те, як
ми чинимо із тими дарами, які Він нам дав, тобто як ми чинимо із усім тим, що
ми маємо в нашому житті. Комусь Господь дав більше, а комусь – менше. Але
людини, якій Він нічого не дав, немає. Ця притча дещо відкриває нам очі на
походження нерівності і заспокоює нас, щоб нас зайвий раз не душила жаба, а
навпаки, щоб ми швидко та енергійно використовували все те добро, яке вже дав
нам люблячий Бог.
До того ж, Він дав нам набагато
більше ніж усі наші розумові та фізичні дари і більше ніж усі наші матеріальні
благословення. Господь віддав нам Самого Себе. Як написано: «А Бог доводить
Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками. Тож
тим більше спасемося Ним від гніву тепер, коли кров'ю Його ми виправдані. Бо
коли ми, бувши ворогами, примирилися з Богом через смерть Сина Його, то тим
більше, примирившися, спасемося життям Його» (Рим. 5:8-10).
Син Божий нас настільки полюбив,
що пролив за нас Свою святу кров і помер
за нас, аби ми жили з Ним, воскреслим Господом повіки віків. Це Він дає нам усе
добро, яке ми маємо. Немає ніякого добра, яке отримали не від Божого Сина. Маєш
життя – ти його отримав від Божого Сина. Маєш одяг і поживу – ти їх отримав від
Божого Сина. Маєш сім’ю і дітей – ти їх отримав від Божого Сина. Маєш гроші і
навіть бізнес – ти їх отримав від Божого Сина.
І найголовніше вірою в Христа ти маєш прощення гріхів, виправдання і
вічне життя.
А от, як ти вже все це
використовуєш, залежить від твого ставлення до Господа Христа. Яке твоє
ставлення – щире та вірне чи лукаве і ліниве? Ти – добрий чи поганий? Твоя віра
жива чи мертва? Це видно у ставленні до Господа і це видно з твоїх діл. Це
видно з того, як ти використовуєш усе, що ти маєш, аби Він, Господь, ставав через
тебе, через твою працю, через твою діяльність багатшим. А його багатство буде видно не через твій
власний банківський рахунок, а через твої добрі діла.
Вірний і добрий раб, віруючий
чоловік і віруюча жінка будуть орудувати всіма талантами, усіма своїми
набутками на славу Господа спонтанно. Бо така природа віри. Яблуня родить яблука.
Груша родить груші. На лозі ми збираємо соковитий виноград. А віруючі родять
добрими ділами. Інакше вони не можуть. Бо віра без діл – мертва. Або як каже
Господь: «Виростіть дерево добре, то й плід його добрий, або виростіть дерево
зле, то й плід його злий. Пізнається-бо дерево з плоду!» (Мт. 12:33) Віруючий і
невіруючий пізнається з його діл.
Віруючий – відроджений і він любить
Христа і радісно служить Йому. По-іншому він діяти не може. А невіруючий
дивиться на Христа наче на Того, Хто хоче від нього відібрати те, що Христові
по-праву не належить. Він «примазується» до Церкви. Він вдає із себе доброго та
вірного, але насправді є лукавим і невірним, бо в Христі він бачить не
люблячого Спасителя, а жорстокого тирана, грабіжника і суддю – так наче Христос
усе робить для Самого Себе, для якої власної вигоди. Тож він залишається у
невірстві, а отже без праведності, і залишається він у власних гріхах і живе сам для себе.
Але для кого робить усе Господь? Для вас, любі брати і сестри! Таланти Він дає
нам у час нашого навернення, а результат буде, коли ми постанемо перед Ним у
час Його славетного повернення. Бо слова
до добрих і вірних, до віруючих в кінці
світу, у час воскресіння такі: ««Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був
вірний, над великим поставлю тебе, – увійди до радощів пана свого!» Ці всі таланти, усе це земне добро – дещиця у
порівнянні з тим усім, що для нас приготував Господь у Царстві Небесному. Таланти
– мале. А велике – Царство Боже і життя в ньому із Христом із усіма Його
вірними у невимовній радості повіки
віків. Ось що чекає на вас, любі раби Христові, добрі та вірні, виправдані самою
вірою в Нього і завзяті до всяких добрих діл.
Вирок же невіруючим і лукавим, і
лицемірам – жахливий: «Візьміть же від нього таланта, і віддайте тому, що
десять талантів він має. Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто
ж не має, – забереться від нього й те, що він має. А раба непотрібного вкиньте
до зовнішньої темряви, – буде плач там і скрегіт зубів!» Ти думав, що твоє земне буде тривати вічно? Ти
помилявся. Від тебе буде забране геть усе. Ти залишишся голий і босий у вічній
темряві пекла, там ти будеш плакати і скреготіти зубами, але буде вже пізно, бо
час благодаті, час застосування добра, даного Господом минувся.
Орудуймо талантами, які нам дав
Господь, любі брати і сестри! Хай наша
віра проявляється у наших ділах на славу Божу. Заради Христа! Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса
Христа, і любов Бога й Отця, і причастя Святого Духа нехай буде зо всіма вами!
Амінь (2 Кор. 13:13).
Немає коментарів:
Дописати коментар