Проповідь на Вербну неділю

                       

РАДІЙ ВЕЛЬМИ, ЦЕРКВО!
                         (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

Радій вельми, о дочко Сіону, веселись, дочко Єрусалиму! Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, сині ослиці. І вигублю Я колесниці з Єфрема, і коня з Єрусалиму, і військовий лук знищений буде. І народам Він мир сповістить, а Його панування – від моря до моря, і від Ріки аж до кінців землі (Захарії 9:9, 10).

            Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Фил. 1:2) Амінь.

            Дорогі брати і сестри, що було б у Єрусалимі, якби тієї найпершої Вербної неділі, засурмили сурми, забили барабани і в місто увійшов Ісус Христос, як могутній цар Ізраїлю у супроводі непереможної армії із могутніх велетнів і ангелів небесних? Тоді, напевно, у лави перших тих, хто вітав би такого месію, стали б ті, що донині шукали способів убити того Месію, Який був обіцяний Богом і прийшов до Свого народу.

            Тоді фарисеї і первосвященики і не закривали б рота віруючим людям, а стали б у почет могутнього царя і воїна, верховного головномандувача небесного війська, який прийшов прогнати римлян і всіх інших окупантів. Вони йшли б як почесна варта біля такого царя і до нього не підпускали б простих смертних, як це робиться часто тоді, коли навіть земні президенти опиняються на вулицях своїх міст і країн.

            О, як би тоді первосвященики і фарисеї доводили б свою відданість такому месії! Вони один перед одним вишукували б способів, аби йому сподобатись та в перспективі допомагати йому збирати данину з народів, перерозподіляти її і керувати усіма іншими ізраїльтянами, юдеями. І не лише ними, але й поганами – усіма народами світу.  Якби ж то такий месія заходив у брами Єрусалиму тієї найпершої неділі! Але вони не вірували в Христа. Вони відкидали послання Святого Духа. Вони були сліпими читцями Слова.

            Втім такі сподівання на месію мали не лише первосвященики і фарисеї. Іван і Яків та їхня мати мали не інші плани та сподівання. Вони навіть спробували вести сепаратні перемовини з Ісусом, аби у час відновлення Царства, один з них був першим замом Христа-Царя, а інший другим. Інші десятеро учнів ображаються на Івана та Якова не через те, що вони захотіли бути замами Христа і великими панами в Ізраїлі.

            Інші десятеро учнів ображаються на Івана та Якова через те, що вони вели сепаратні перемовини, поза рештою учнів, які теж хотіли би панувати не лише над Ізраїлем, але й над цілим світом. А якби ми були на місці учнів, чи ми не мріяли б про могутню державу із праведним царем-чудотворцем, жити під владою якого було б щастя? Чи нам не хотілося б подолати усіх наших ворогів, прогнати ворога та окупанта з наших рідних земель і повернути усе втрачене? Чи нам не хотілося б миттю зупинити нинішню епідемію і ніколи не хворіти?

            Хтось може сказати: «Це – природні бажання». Так, звісно, це природні бажання. Адже ми живі люди. Але коли ми хочемо раю в грішному світі, то ми забуваємо про те, чому ми втратили рай на землі. Ми забуваємо Бога. І ця причина – гріх. Апостол Павло нагадує нам про прабатьківський гріх, про гріх Адама: «Як через одного чоловіка ввійшов до світу гріх, а гріхом смерть, так прийшла й смерть у всіх людей через те, що всі згрішили» (Рим. 5:12).

Гріх мечем не знищиш. Меч може знищити людину і країну, але гріх у світі меч не знищить. Закон і меч можуть стримати певні гріхи, але гріх вони ніколи не знищать. Бажання панувати над іншими – природне для гріха. Тож якби месія ішов, аби забезпечити панування грішного Ізраїлю над світом, фарисеї і первосвященики вітали б його першими. Вони забули Бога. А багато-хто з них Бога ніколи й не знали.

Бо якби вони знали Бога, то чули б Його голос, який промовляв за чотириста з лишком років до найпершої Вербної неділі через пророка Захарія: «Радій вельми, о дочко Сіону, веселись, дочко Єрусалиму! Ось Цар твій до тебе гряде, справедливий і повний спасіння, покірний, і їде на ослі, і на молодім віслюкові, сині ослиці». І вони безперечно звернули б увагу на слова не лише про радість, яку буде мати віруючий люд Юдеї, але й на те, яким саме має бути обіцяний Богом Цар.

Захарій пророкує Христа, Який буде справедливим. Захарій бачить Месію, Який повний спасіння. Він не йде з мечем, ані з луком, ані з якою іншою зброєю, аби когось судити і вбивати. Ні, мета Його приходу інша. І вона не полягає в тому, аби дати панування над світом єврейському народові, який Ісус дуже любить. Його мета – усправедливити євреїв і всі народи землі, і дати євреям і всім народам землі спасіння. 

Свою мету і місію Божий Син чудово підсумовує у нічній розмові із Никодимом: «Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16, 17). 

Ось яку справедливість несе Божий Син – не справедливість мирську, яка часто полягає у зведенні рахунків між країнами та народами та окремими людьми. Божий Син несе ту справедливість, яка зведе рахунки між Богом і людством. Ісус іде, аби виконати доньці Сіону і доньці Єрусалиму, Божим людям, Церкві Старого і Нового Заповітів найвеличнішу справедливість – на Себе забрати усі до одного наші гріхи та провини. 

Ісус – справедливий. Він – праведний. Його немає в чому обвинуватити. Йому немає навіть за що просто докорити. І Він несе справедливість. Іван Христитель буде показувати Ісуса Христа і промовляти: «Оце Агнець Божий, що на Себе гріх світу бере!» (Ів. 1:29). Ісус не лише забирає на Себе усі до одного гріхи людства. Він приносить Себе Самого в жертву за ці гріхи. Ось де найвища справедливість!  Бог стається людиною і помирає за всіх людей, за вас і за мене!

Христова жертва принесена за всі гріхи світу. Ісус помер за кожного з нас. Його жертва настільки покриває усі гріхи світу, що Апостол Павло проголошує: «Де збільшився гріх, там зарясніла благодать, щоб, як гріх панував через смерть, так само й благодать запанувала через праведність для життя вічного Ісусом Христом, Господом нашим» (Рим. 5:20, 21). Христової благодаті, Христової жертви завжди більше від наших гріхів. Ось такий справедливий Цар входить у Єрусалим тієї найпершої неділі.

Ісус – повний спасіння. Ісус не помер, аби стати і бути нашим Суддею. Послання про те, що Ісус – жорстокий Суддя лунає дуже часто. Але це послання не від Бога. Ісус входив у Єрусалим, щоб померти на хресті не для того, аби бути нашим Суддею. Він і так є Суддя споконвіку. Адже Він – вічний Бог і Бог справедливий. І Він дає пізнати Свої суди.

Але Ісус вдовольняє Своєю жертвою Божу справедливість щодо наших гріхів не для того, аби нас судити. Ісус Христос, як сповідує Апостол Павло: «був виданий за наші гріхи, і воскрес для виправдання нашого» (Рим. 4:25). Ісус – не Суддя для віруючих. Для нас Він повний спасіння. Слова пророка Захарія звернуті до віруючих людей. Ісус помер за гріхи цілого світу. Ісус дає спасіння кожному, хто в Нього вірує. Кожен віруючий виправданий в Ім’я Ісуса. 

Якби Ісус до нас ішов як Суддя, то Захарій бачив не би покірного Царя на віслюкові, а розгніваного Царя-месника на баскому коні або на колісниці від якого втікають урозтіч вороги. Але Захарій бачить Того Ісуса, Який входить у Єрусалим, їдучи на віслюкові. Ісус – покірний. Він іде послужити усім нам. Він приходить без видимої слави, без помпезності, без якихось царських відзнак. Він не намагається справити враження про те, наскільки Він могутній. 

Його слова, Його діла, Його чуда, звісно, свідчать про те, що Він – Бог. Але Христова поведінка, Його одяг, Його ставлення до ближніх, до всіх без винятку людей свідчать про Його покірність і лагідність. Коли на Нього дивились ті, хто Його не знав, то вони бачили звичайного юдея. Можливо, хтось бачив простого пастуха, а хтось рибалку. 

Тож і в Єрусалим Він прибуває на віслюкові. Бо Він іде, як наш Спаситель і як наш Цар, Який «прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох!» (Мт. 20:28). Невіруючий світ цього не бачить, як і не бачать цього лицеміри в богослужебних шатах. Але це бачить віруючий Єрусалим, тобто ті в Єрусалимі, що чекають на прихід Христа-Царя і вітають Його, як обіцяного Сина Давидового і Спасителя світу. Хоча навіть і вони, славлячи Христа і Бога, ще не розуміють повноти того, що означає цей Цар, Який їде на віслюкові, аби здійснити надзвичайне і жертовне служіння для цілого світу.  

Ісусом радіє Єрусалим і радіємо з усіма віруючими й ми. Захарій бачить цю найпершу Вербну неділю і проголошує далі, що Царство Його не буде поширюватись силою, а винятково проповіддю Євангелія. Єрусалим і Єфрем, тобто Юдея і Ізраїль, які колись були одним царством, а потім розділились на два, не повинні надіятися на Христа, Який буде їхнім воєводою, а вони мечем і колісницями будуть служити Йому і завойовувати собі інші народи. Ні, Захарій чітко каже, що Бог знищить військову міць і Єрусалиму і Єфрема. 

            Сила істинного Ізраїлю, тобто Церкви Христової буде в іншому. Цар Христос буде не воєнним провідником, а миротворцем. Ісус здобуває для нас мир із Богом і Він цей мир для нас звіщає. Він звіщає мир усім народам. Христове Євангеліє проповідується по всьому світові. Господь хоче, аби всі люди спаслися, мали мир з Богом і воскресли до вічного життя у Його Царстві.

            Як написано: «У Христі Ісусі ви, що колись далекі були, стали близькі Христовою кров'ю. Він-бо – наш мир, що вчинив із двох одне й зруйнував серединну перегороду, ворожнечу, Своїм тілом, Він Своєю наукою знищив Закона заповідей, щоб з обох збудувати Собою одного нового чоловіка, мир чинивши, і хрестом примирити із Богом обох в однім тілі, ворожнечу на ньому забивши. І, прийшовши, Він благовістив мир вам, далеким, і мир близьким» (Еф. 2:13-17).

            Ось так виконалось пророцтво Захарія. Воно виконалось у ту найпершу Вербну неділю. І виконується воно й нині, коли ми чуємо Євангеліє Христове, коли причащаємось істинними тілом і кров’ю Сина Божого у Святій Вечері.  Воно виконається повністю у Останній День, коли наш розп’ятий і воскреслий Спаситель, Ісус Христос повернеться у славі, і Його пануванню, яке нині триває благодатно у серцях віруючих – Його пануванню у славі не буде меж по всьому світові і старому, і новому – в якому вже не буде ні гріха, ні болю, ні смерті. А буде лише вічна радість і блаженство. Радій вельми, Церкво! Ось Цар твій до тебе гряде у благодаті: у Слові і Таїнстві. Радій вельми, Церкво! Настає ось день, коли Цар твій до тебе прийде у славі і дасть тобі вічне життя у Своєму Царстві. У Христі. З Христом. І заради Христа. Амінь.

Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23).