Проповідь на Велику П'ятницю

                  

ЗВЕРШИЛОСЬ!
     (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

            Божій Церкві… посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим… благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа! (1 Кор. 1:1-3) Амінь.

            Дорогі брати і сестри, про що ми думаємо або говоримо, коли чуємо сьогоднішні слова із Євангелія? Що ми, бува, чуємо від інших людей про Велику П’ятницю?

Думки наші можуть бути дуже різними. Інколи ми чуємо лише співчуття і оплакування Христа, Якого б’ють у первосвященика, бичують і надягають терновий вінець у Понтія Пілата; закривавленого Сина Божого, Який падає під тягарем хреста, що його несе Він на Голгофу і Який страждає від невимовних мук розп’яття на Голгофі. Такі думки великої користі не принесуть.

Бо тоді ми нагадуємо дівчат і жінок із Єрусалиму, які оплакують Христа, Якого ведуть на розп’яття. І ми повинні пам’ятати відповідь Сина Людського: «Дочки єрусалимські, не ридайте за Мною, за собою ридайте й за дітьми своїми! Бо ось дні настають, коли скажуть: Блаженні неплідні, та утроби, які не родили, і груди, що не годували... Тоді стануть казати горам: Поспадайте на нас, а узгір'ям: Покрийте нас! Бо коли таке роблять зеленому дереву, то що буде сухому?» (Лк. 24:28-31).

А інколи ми чуємо нарікання на Юду, на те який він великий нечестивець і зрадник. Кому у такий день подобається говорити про зраду юдеями свого істинного Царя і Бога. Такі думки теж користі нікому не принесуть: ані тим, хто їх озвучує, ані тим, хто до них прислуховується.

Бо ті думки насправді не про Велику П’ятницю і не про Христа, а про нечестивість Юди чи юдеїв, які Христа видали на розп’яття. Якщо нам подобається осуджувати  у цей день чи то Юду Іскаріота, чи то невіруючих юдеїв у смерті Христа, ми нагадуємо тоді людей, які носять рукавички, як їх зараз, у пору карантину та моровиці, часто носимо ми, роблять своїми руками у рукавичках якесь зло, а потім засуджують рукавички за скоєний злочин чи гріх.

Адже Христос покараний за гріх. Бачите Христові страждання? Бачите, як Його мучать? Бачите Його кров? Бачите Його агонію на хресті Голгофи? Ви бачите гнів Божий! Якщо Божий гнів виливається так на Його Улюбленого Сина, що на Себе забрав наші гріхи, то як Божий гнів буде виливатись не нерозкаяних грішників у Останній День, у день, який ще справедливо для грішників називається Страшним Судом? Хай жах перед гріхом наповнює наші серця, любі брати і сестри.

Але Христос, Божий Син помирає за наші гріхи. Як написано: «Направду ж Він немочі наші узяв і наші болі поніс, а ми уважали Його за пораненого, ніби Бог Його вдарив поразами й мучив... А Він був ранений за наші гріхи, за наші провини Він мучений був, кара на Ньому була за наш мир, Його ж ранами нас уздоровлено!» (Іс. 53:4, 5). Це ми винні у муках Божого Сина. Це ми винні у розп’ятті і смерті Ісуса Христа.

Послухайте, як Апостол Петро проповідує до юдеїв у День П’ятидесятниці: «Ото ж, нехай ввесь Ізраїлів дім твердо знає, що і Господом, і Христом учинив Бог Його, Того Ісуса, що Його розп'яли ви!» (Дії 2:36). Ісуса розп’яли римляни. Хоча видали Ісуса римлянам юдеї, все-таки мучили Господа римляни, терновий вінець йому надівали римляни і руки та ноги до хреста прибивали Йому римляни, Апостол Петро юдеїв називає тими, хто розіпнув Господа. І вони тоді розкаюються та промовляють: «Що ж ми маємо робити, мужі-браття?» (Дії 2:37). Так само каятись повинні і ми. Бо коли ми дивимось на те, як Христа мучать, як прибивають Його руки до хреста, то ми маємо бути впевнені, що це – наших рук діло.

Не Ісус заслужив ці страждання, а ми – кожен із нас. Це нас слід було допитувати у первосвященика і будьмо впевнені, нас було би в чому обвинуватити на тисячу справедливих вироків. Але Ісус забирає усі наші переступи на Себе. Це нас слід було бити по щоках і нас слід було бичувати і те бичування було б ще малою карою за наші злодіяння перед Богом і нашими ближніми. Так само, як це на нас слід було вилити весь Божий гнів.

Лишень замислімось про наші гріхи. Не ставмося до цього легковажно так наче згрішити – це як просто вдихнути повітря, а розкаятись – наче зітхнути. Пам’ятаймо, що «заплата за гріх смерть» і визнаваймо разом із царем Давидом: «Свої беззаконня я знаю, а мій гріх переді мною постійно. Тобі, одному Тобі я згрішив, і перед очима Твоїми лукаве вчинив, тому справедливий Ти будеш у мові Своїй, бездоганний у суді Своїм. Отож я в беззаконні народжений, і в гріху зачала мене мати моя» (Пс. 50:5-7).

            Як і молімось до Бога, аби Господь зі своєї благодаті пом’якшував наше серце, аби наше каяття і міркування про Христові страждання не були простим промовлянням слів, а щирим визнанням нашої причетності до того, що Христові було завдано таких мук. Співаймо наші чудові гімни на пору Великого посту, бо вони – Слово Боже покладене на музику.

            А в кінці пам’ятаймо, що Господь Христос забрав усі наші гріхи на Себе. Лише Він може дати їм раду, а більше ніхто. Тож не вагаймося передавати наші гріхи на Сина Божого, аби наше сумління нас не мучило і аби диявол нас ніколи не атакував. Адже Син Божий забирає усі провини з нас і кладе їх на Себе. Як ми сьогодні чули в Ісаї: «Усі ми блудили, немов ті овечки, розпорошились кожен на власну дорогу, і на Нього Господь поклав гріх усіх нас!» (53:6). І як каже Апостол Павло, що Христа, Який: «не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою праведністю в Нім!» (2 Кор. 5:21). І як нас потішає Апостол Іван: «Кров Ісуса Христа, (Божого) Сина, очищує нас від усякого гріха» (1 Ів. 1:7).

            Ми бачимо, що на Сині Божому, нашому Господі Христі, наші гріхи залишатися не можуть. Вони поглинаються Його воскресінням і хоча на Ньому є нагадування про Його розп’яття, однак Його воскресіння свідчить, що жоден гріх не залишається неочищеним Його святою і невинною кров’ю. Жоден гріх не залишається непрощеним. Жоден гріх не залишається на Христові, Який «був виданий за наші гріхи, і воскрес для виправдання нашого» (Рим. 4:25).

            Ісус любить нас і все Він зробив із любові до нас. Іншого способу спасти нас від гріха не було. Тож дякуймо Христові, споглядаймо Його любляче серце, горнімося до Нього у Святій Вечері і виконуймо Його поклик: «Прийдіть до Мене, усі струджені та обтяжені, і Я вас заспокою!» (Мт. 11:28). Христос дає нам спокій і мир, і запевнює нас про Свою божественну любов, про Свою благодать.

            Тепер ми прощені тим прощенням, яке здобув для нас Божий Син Своєю великою жертвою на хресті Голгофи і ми тепер – вороги гріха, бо ми знаємо, що Бог не карає нас, а любить. І ми любимо Бога. І знаємо, що Його любов до нас ніколи не перестає. Ця любов не перестає у час нашої радості. І ця любов не перестає у час нашої біди, цієї моровиці чи страждань. Та й що таке наші страждання і навіть сама смерть у порівняння зі стражданнями і смертю святого Божого Сина на хресті?

            Як сильно нас Бог полюбив і любить невпинно нині, коли ми ще живемо в цьому світі і Він потішає нас щоразу показуючи нам хрест Христів і запевнюючи, що наше прощення звершилось і що воно повне, і що ми Його діти.  А ми, будучи дітьми Божими, є ворогами і гріха, і пороків, і всіх поганих звичаїв і звичок. Христос помер за наші гріхи і воскрес для виправдання нашого. Ми тепер – Христові. «А ті, що Христові Ісусові, розп'яли вони тіло з пожадливостями та з похотями» (Гал. 5:24).  І як каже Апостол Петро: «Отож, коли тілом Христос постраждав за нас, то озбройтеся й ви тією самою думкою, бо хто тілом постраждав, той перестав грішити» (1 Петр. 4:1). Заради Христа.  Амінь.

Благодать Господа нашого Ісуса нехай буде з вами! (1 Кор. 16:23) Амінь.