ДОБРИЙ САМАРЯНИН
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
І, звернувшись до учнів, наодинці їм сказав: «Блаженні ті очі, що бачать, що бачите ви! Кажу ж вам, що багато пророків і царів бажали побачити, що бачите ви – та й не бачили, і почути, що чуєте ви – і не чули!» І підвівсь ось з
аконник один, і сказав, Його випробовуючи: «Учителю, що робити мені, щоб вічне життя осягнути?» Він же йому відказав: «Що в Законі написано, як ти читаєш?» А той відповів і сказав: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе». Він же йому відказав: «Правильно ти відповів. Роби це, – і будеш жити». А той бажав сам себе виправдати, та й сказав до Ісуса: «А хто то мій ближній?» А Ісус відповів і промовив: «Один чоловік ішов з Єрусалиму до Єрихону, і попався розбійникам, що обдерли його, і завдали йому рани, та й утекли, покинувши ледве живого його. Проходив випадком тією дорогою священик один, побачив його, – і проминув. Так само й Левит надійшов на те місце, поглянув, – і теж проминув. Проходив же там якийсь самарянин, та й натрапив на нього, і, побачивши, змилосердився. І він підійшов, і обв'язав йому рани, наливши оливи й вина. Потому його посадив на худобину власну, і приставив його до гостиниці, та й клопотався про нього. А другого дня, від'їжджавши, вийняв він два динарії, та й дав їх господареві й проказав: «Заопікуйся ним, а як більше що витратиш, – заплачу тобі, як вернуся». Котрий же з цих трьох – на думку твою – був ближній тому, хто попався розбійникам?» А він відказав: «Той, хто вчинив йому милість». Ісус же сказав йому: «Іди, і роби так і ти!» (Євангеліє від Св. Луки 10:23-37).
Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа (Гал. 1:3) Амінь.
Дорогі брати і сестри, свого часу доктор Мартін Лютер, відповідаючи на питання про те, чи лицеміри є членами Церкви, відповів: «Звісно ж, вони члени Церкви так само як піт, екскременти, пухирі, вітрянка та всякі інші болячки є частинами тіла». Коли наш Господь у сьогоднішньому Євангелії проповідує блаженство тих, що чують і бачать, то лицемірам ця проповідь Сина Божого, як і всі інші Його проповіді, не до вподоби.
А Господь каже про блаженство тих, що бачать Його і тих, що Його чують. Перед цим в Євангелії від Луки ми читаємо такі слова: «Ісус звеселився був Духом Святим і промовив: «Прославляю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти оце від премудрих і розумних, та його немовлятам відкрив. Так, Отче, бо Тобі так було до вподоби!»
Господь веселиться, радіє Духом Святим і славить Отця Небесного за те, що Він відкрив Його і Його Євангеліє простим людям. Отець Небесний втаїв це Євангеліє від премудрих і розумних – і тут Господь має на увазі премудрих і розумних у власних очах, як наш лицемір- законник. А під немовлятами Господь має на увазі віруючих, які раділи тими чудами, які робив Христос і вірували в ті слова, які Він їм промовляв.
А раз вони бачили те, що Він робив і чули те, що Він промовляв і вірували, то вони були блаженні, тобто щасливі. Слово Христове дарувало визволення і вічне життя у час Його земного служіння. Так само Його Слово дарує визволення і вічне життя у наш час – у останні дні, коли ми чекаємо на повернення нашого Господа і Спасителя у славі.
Юдеї і всі люди, які слухали Христа, були блаженними, бо вони раптом стали оповиті благодаттю Божою. Для них настав рік ювілею, коли прощалися всі борги і скасовувалось рабство. До них прийшло Царство благодаті. Посеред них є Христос – Його бажали особисто побачити і почути багато віруючих царів і пророки. І Його тепер бачать зібрані довкола Нього. Христос – посеред них, а отже посеред них прощення гріхів, праведність, і вічне життя. Бути з Христом і вірувати в Нього означало мати вічне життя. Воістину вони блаженні.
Так само блаженні й ми. Бо Христос перебуває посеред нас. Хоча Він по Своїй Голгофській жертві за всі наші гріхи і по Своєму світлому, на третій день по смерті,
Воскресінні, вознісся на сороковий день на небеса, Він далі посеред нас, адже Він Бог всюдисущий, а будучи людиною – Ісус всюдисущий і як людина. Бо Ісус – нероздільний. Він далі залишається істинний Бог та істинна людина.
Воскресінні, вознісся на сороковий день на небеса, Він далі посеред нас, адже Він Бог всюдисущий, а будучи людиною – Ісус всюдисущий і як людина. Бо Ісус – нероздільний. Він далі залишається істинний Бог та істинна людина.
Христос перебуває посеред нас у Своєму Слові. Христос перебуває посеред нас у Своєму Таїнстві. І ми так само маємо прощення гріхів, праведність, і вічне життя. Ми блаженні, перебуваючи з Христом, віруючи в Нього і уповаючи на Нього. Він – наш скарб і Він – наше щастя, воскресіння і вічне життя.
Але премудрим і розумним лицемірам це не підходить. Вони Христа в Писанні не бачать і не хочуть бачити. Один із них присутній на цій проповіді, яку проголошує Син Божий і підводиться, аби не просто поставити запитання, а випробувати Христа, або ж інше значення грецького слова, яке використовує Євангеліст Лука – спокусити.
Йому хочеться спростувати Христа, як і диявол намагається спростувати Христа, переконуючи нас, що Христової любові, жертви, крови, благодаті мало, аби наші гріхи були прощені – мало віри в Христа, аби мати спасіння треба щось ще – намагається переконати нас диявол. Тож законник питається: «Учителю, що робити мені, щоб вічне життя осягнути?»
Він наче каже: «Хто там блаженний?» Для нього Христос – ніхто. Це він, законник – великий рабин і його релігія про спасіння ділами істинна, а не Євангеліє, яке проповідує Божий Син. Він своїм питання це всім доведе і спіймає Христа у пастку. Він так і не збагнув простої істини, хто прагне загнати в пастку Бога, опиниться у пастці сам.
Тож Христос відповідає питанням на питання: «Що в Законі написано, як ти читаєш?» Тепер не законник випробовує Ісуса, а Ісус випробовує законника, який вірить, що можна виправдатись ділами. І законник в принципі дає правильну відповідь: «Люби Господа Бога свого всім серцем своїм, і всією душею своєю, і всією силою своєю, і всім своїм розумом, і свого ближнього, як самого себе».
Він цитує слова з Писання, які добре знають інші юдеї. Ці слова підсумовують Закон. Їх можна знайти у 6 розділі Повторенні Закону та 19 розділі Книги Левит. Тож наш любитель випробовувати Бога, Закон підсумовує добре. За що й отримує похвальну оцінку від Господа Христа: «Правильно ти відповів. Роби це, – і будеш жити».
Законник чує відповідь Христа, його похвалу за правильний підсумок Закону, але друге речення у відповіді Сина Божого не дає йому спокою. «Роби це, – і будеш жити». Господь наче каже йому: «Ну що ж, любий учителю, а тепер роби, виконуй те, чому ти навчаєш Мій народ. Виконуй це все досконало і будеш жити. Роби все це як написано і ти будеш мати вічне життя».
У світі завжди було багато вчителів, які навчають як правильно жити. У світі завжди вистачає проповідників, які навчають, що можна здобути спасіння і вічне життя Законом. Проблема полягає в тому, що вони самі досконало не живуть і що вони самі Закону виконати не можуть.
Насправді, вони, відштовхуючи милосердя Христове, Божу благодать, Христову жертву і Христову любов переступають Першу Заповідь, а про Другу можна взагалі мовчати. Вони добиваютсья значних успіхів лише в лицемірстві. Замість того, аби волати як Ісая, коли він постає перед Богом і вигукує: «Горе мені, бо я занапащений! Бо я чоловік нечистоустий, і сиджу посеред народу нечистоустого, а очі мої бачили Царя, Господа Саваота!» (Ісаї 6:5), вони намагаються знайти виправдання своєму невірству, своєму незнанню Писання і Бога.
Так і наш законник «бажав сам себе виправдати, та й сказав до Ісуса: «А хто то мій ближній?» Лицеміри і невіруючі не розуміють Божих Заповідей і не знають, що вони від них насправді вимагають. Вони думають, що можуть маніпулювати Богом, вибирати собі Бога і так само вибирати собі ближніх, визначати, хто саме є для них ближній. Вони богохульствують проти Христа, істинного Бога во плоті і вони не мають ні краплинки любові до тих, хто їм чимось не вигідний.
«А хто то мій ближній?» – питає законник. Він вже зрозумів, що сам потрапив у свою пастку і тепер намагається якось з неї виплутатись. Він думає, що Ісус почне зараз говорити про його родичів або принаймні, одноплемінників. Пізніше Апостол Іван напише: «Як хто скаже: Я Бога люблю, та ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може він Бога любити, Якого не бачить? І ми оцю заповідь маємо від Нього, щоб, хто любить Бога, той і брата свого любив!» (1 Ів. 4:20, 21).
Син Божий розповідає цьому законникові і всім нам оповідь про чоловіка-юдея, якого пограбували розбійники і ледь живого покинули помирати на дорозі. До свого одновірця було байдуже священикові, який, можливо, поспішав на службу Божу. До свого одноплемінника було байдуже левитові, який, міг вертатися втомленим із служіння в храмі. Вони лише кидали поглядом на бідного, зраненого чоловіка та й ішли собі далі.
Зглянувся над ним лише самарянин. «Він підійшов, і обв'язав йому рани, наливши оливи й вина. Потому його посадив на худобину власну, і приставив його до гостиниці, та й клопотався про нього». Самарянин, якого юдеї вважали за ворога і якого воліли б обминати десятою дорогою, юдея зраненого не обминув, а прийшов йому на допомогу і врятував йому життя.
Він зробив йому навіть більшу милість. «А другого дня, від'їжджавши, вийняв він два динарії, та й дав їх господареві й проказав: «Заопікуйся ним, а як більше що витратиш, – заплачу тобі, як вернуся». Христос недаремно згадує священика і левита, які вельми пишались дотримуванням Закону і служінням Богові, але Бога насправді не знали. Святенники не знають ні Христа, ні милості.
Навіть законник змушений визнати, що ближнім є той, хто чинить милість, і, звісно, всяка людина біля нас, яка потребує нашої милості, незважаючи на те, чи це український лютеранин, католик чи православний, а чи це паломник-хасид, а чи мусульманин, який потрапив у біду, а чи атеїст, який навіть в Бога не вірує. Всі вони – наші ближні.
І найголовніше в цій оповіді. Христос тут говорить про Себе. Це Він – той Добрий Самарянин, Який підібрав нас не просто зранених, а мертвих у гріхах. А Він змилостивився над нами, Своїм Духом нас оживив, Своїми ранами нас уздоровив, обмив наші гріхи кров’ю Своєю. Він Сам здійснив наше викуплення від гріха, від влади диявола і смерті, на хресті Голгофи.
Донині Він вливає в наші рани, викликані гріхами нашими, вино та оливу, перев’язує їх Своїм утішливим Словом прощення і заживлює їх Своїми істинними та святими тілом і кров’ю у хлібові та вині Святої Вечері. Лише Він полюбив Бога досконало. Лише Він полюбив нас і всіх ближніх досконало. Лише Він має вічне життя і лише в Ньому вічне життя є, яке дається кожному хто доєднаний до Христа вірою.
А коли ми віруємо в Нього, а отже перебуваємо в Ньому, а Він, як і обіцяв – у нас, тоді ми блаженні, щасливі прощені грішники і праведні водночас, і там, де є це блаженство, ця віра в Христа, там лине щира любов і до Бога, і до ближнього. Де є Христос – там є прощення, і праведність, і воскресіння, і вічне життя, і там є бажання славити Бога і Христова сила благодаті у нашій слабкості глиняних посудин служити нашому ближньому і любити Його. Бо Христос є наша праведність, спасіння, освячення і вічне життя. Амінь.
Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим..! Амінь (Гал. 6:18).
Немає коментарів:
Дописати коментар