Ми
повинні поставити таке питання: «Хіба справді любов – любов народжена з
Євангелія – дозволяє людям залишатись у помилці без будь-яких спроб всі питання
їм чітко пояснити? Чи то справді любов – каламутити воду для наступних
поколінь, щоб вони мали менше можливості відрізняти світло від темряви та
істину від помилки?» Цей автор (коментарів Біблії) виріс як член покоління, яке вчили співати:
«Все що треба вам – любов». Обмануті, ми
думали, що то – правда. Тобто, ми вірили в цю погано-визначену, кашкоподібну
толерантність, яка могла співіснувати з усіма видами аморальності під стягом
любові. Врешті-решт, то був вік різних
штрихів від різних людей, чи не так?
Проте
в кінцевому підсумку така любов залишає вас з пустими руками і навіть більше.
«Лише фальшиві боги вижили, аби забезпечити для нас руїну»[1] – вдало зазначив був один письменник. Один
погляд на життя «діточок-квіточок»[2],
розчавлених злом, один погляд на жахливий підсумок 1960-их, і ми не будемо
називати любов’ю толерування
зла. «Чи будеш допомагати несправедливому, а тих, хто ненавидить Господа, будеш
любити? І за це на тобі гнів від Господнього лиця». Сумнівів про те, де тут
перебуває Бог, немає взагалі. Йосафат про це знав. Він відчув Божий гнів у
битві, коли побачив, як просто на нього мчали сирійські колісниці.
Пол Вендленд, з коментарів на 19-ий роділ 2 Книги Хронік
Немає коментарів:
Дописати коментар