Проповідь на 16-у неділю по П'ятидесятниці

             

ПРІОРИТЕТ – ЦАРСТВО БОЖЕ І ЙОГО ПРАВЕДНІСТЬ

        (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)

 Ніхто двом панам служити не може, – бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні. Через те вам кажу: Не журіться про життя своє – що будете їсти та що будете пити, ні про тіло своє, – у що зодягнетеся. Чи ж не більше від їжі життя, а від одягу тіло? Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них? Хто ж із вас, коли журиться, зможе додати до зросту свого бодай ліктя одного? І про одяг чого ви клопочетесь? Погляньте на польові лілеї, як зростають вони, – не працюють, ані не прядуть. А Я вам кажу, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них. І коли польову ту траву, що сьогодні ось є, а взавтра до печі вкидається, Бог отак зодягає, – скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні! Отож, не журіться, кажучи: «Що ми будемо їсти», чи: «Що будемо пити», або: «У що ми зодягнемось?» Бо ж усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно. Шукайте ж найперше Царства Божого й праведності Його, – а все це вам додасться. Отож, не журіться про завтрашній день, – бо завтра за себе само поклопочеться. Кожний день має досить своєї турботи! (Євангеліє від Св. Матвія 6:24-34).

             Благодать вам і мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа (Гал. 1:3) Амінь.

                Дорогі брати і сестри, майже два століття тому французькі робітники носили дерев’яні черевики, які вони називали «сабо». Ці черевики вони використовували також для вияву невдоволення своїми роботодавцями, коли ті не давали їм пристойної платні, не надавали людяних умов праці або щось інше.

               Історики кажуть, що невдоволені французи інколи здіймали нестерпний галас, стукаючи своїми черевиками. А іноді вони вдавались і до більш рішучих дій, як-от всовували свої дерев’яні черевики у верстати та різні механізми та викликали їхні поломки. Підприємство зупинялось, а роботодавець, який не шанував своїх робітників, опинявся у збитках.
 
            Від цього дерев’яного черевика, сабо, походить слово саботаж – свідоме руйнування різних виробничих процесів, чи то на заводах і фабриках, а чи навіть у країні в цілому. Сьогодні ми згадаємо це слово в дещо іншому, духовному значенні. Адже, коли ми не слухаємось Господа  і робимо Йому наперекір, то що це як не саботаж Бога і Його Царства?
 
               Як часто, буває, ми беремо свої сабо, свій неспокій, власну журбу і кидаємо між собою і Богом. Ця журба сковує наш дух, руйнує наше ставлення і стає на заваді християнському служінню. Ці наші сабо, наші дерев’яні черевики стають нашим взуттям і на будень, і на свято.
 
              Ми ходимо, постукуючи ним, виражаючи нашу недовіру до Бога, невпевненість у Його піклуванні. Але якщо ми уважно прислухаємось, то відчуємо набагато гучніший стукіт цих сабо, дерев’яних черевиків саботажу – це так гупає світ, який не лише не довіряє Богові, але й знати Бога не хоче.  
 

               Проповідь, частину з якої ми сьогодні чули в нашому читанні з Євангелія – це Нагірна проповідь Христа і сьогодні Господь говорить починає з розмови про служіння. «Ніхто двом панам служити не може, – бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні», – каже Він.  Якщо ми служимо мамоні, тоді ми будемо здійснювати саботаж щодо Бога та щодо Його Царства.
 
               Тут Господь проводить чітку відмінність між християнами і язичниками. Він розділю віруючих і поган. Але, як ми зауважили ці слова Він проповідує нам, а не язичникам, Своїм улюбленим християнам, а не мирським, плотським людям зі світу.  
 
          Плотським людям Христове Слово не цікаве. Навіть якщо вони його слухають, то слухають так само як диявол і його біси. Вони не вірять у Слово, вони не довіряють Христові. А чому ж тоді Божий Син проповідує це нам? Бо  Слово Боже – живе і діяльне. Бо Євангеліє – це сила Божа на спасіння кожному, хто вірує.
 
            Господь проповідує ці слова, аби зробити нас сильнішими. Він проголошує цю проповідь, аби нас утішати і робити нас відважними, і наполегливими у нашій вірі, у наших молитвах, у нашій довірі до Бога і в упованні на Його Слово.  Господь хоче, аби ми ніколи не приміряли на себе сабо, дерев’яних черевиків духовного саботажу, а уповали на Нього.
 
         Невіруючий світ за своєю природою хижацький і користується українською приказкою: «Тільки курка гребе від себе», а плотські люди все гребуть під себе і для себе. Вони не люблять Бога і вони не люблять своїх ближніх. Істина криється у тому, що той, хто любить золото і багатство, не може любить Бога. Такий Бога ненавидить.
 
               Господь протиставляє два класи людей, як духовних противників – ті, що люблять гроші і багатство, ненавидять Бога і зневажають і Христа, і Його Слово. В цьому класі є різні на вигляд і на поведінку люди. Є ті, що відверто аморальні і бандити. А є і ті, що ведуть зовні пристойне життя. Але і ті, і другі, незважаючи на те, яке життя вони ведуть на показ: огидне чи пристойне, ненавидять Бога. Бо не можна любити гроші і любити Бога одночасно.
 
          А другий клас людей – це християни. Християни не вірують у гроші, в золото, в багатство. Ми любимо Бога. Ми довіряємо Христові. Тож Господь проголошує цю проповідь християнам, усім нам і зокрема тим, що перебувають у проповідницькому служінні і тим, що не не можуть собі зібрати ніякого багатства, як це робить решта світу.  Господь проповідує ці слова, аби християни знали, з якого джерела ми отримуємо нашу поживу і підтримку.
 
            Господь не хоче, аби ми весь час жили у страхові, що ми будемо їсти чи пити. Бо приклад цього світу лякає. Світ ні на мить не хоче ризикнути жити без запасів. Він весь час накопичує, і накопичує. Плотські люди невпинно прагнуть збільшувати свої запаси грошей, їжі, будинків і всього іншого, аби нітрохи не залежати від Бога або від людей довкола них.
 
        І плотські люди не бажають когось підтримати через його благочестивість чи вірність Божому Слову. В них таких бажань немає. Вони живуть за принципом: «Ти – мені, я – тобі» і ніяк інакше. Спробуйте щось попросити для церкви чи для бідних людей в плотської людини, яка вдає із себе християнина, і навіть ходить до церкви, і ви в цьому швидко переконаєтесь, як і переконаєтесь у правдивості слів Христа.
 
             Тож де повинні ми, християни брати нашу поживу, наш одяг і наше житло? Господь каже нам сьогодні, аби ми не журились і не марнували нашого часу в постійних думках: «Що ж з нами тепер буде? Хто нам дасть нашу поживу, наш одяг і все, що нам потрібно? Хто нас захистить?» Господь кличе нас не журитись.
 
       Він наводить зводить наші очі вгору і показує нам небесних птахів. Він каже нам: «Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні, та проте ваш Небесний Отець їх годує. Чи ж ви не багато вартніші за них?» Це риторичне питання. Господь каже: «Звісно ж ви вартніші, ніж горобці, голуби, лелеки, орли, синички і всі пташки, які є на світі.  Отець Небесний піклується про них. Повірте, що Він піклується і про вас, бо ви – набагато дорожчі. Ви – вінець Божого творіння».
 
             А потім Господь опускає наші очі додолу і спрямовує наш погляд на польові квіти і каже: «І про одяг чого ви клопочетесь? Погляньте на польові лілеї, як зростають вони, – не працюють, ані не прядуть. А Я вам кажу, що й сам Соломон у всій славі своїй не вдягався отак, як одна з них. І коли польову ту траву, що сьогодні ось є, а взавтра до печі вкидається, Бог отак зодягає, – скільки ж краще зодягне Він вас, маловірні!»
 
           Нам справді слід стидатись, коли ми бачимо чудові лілеї, ромашки, маки, люпин – усі ті чудові квіти, які зрощує Бог і водночас журимось у що ж то ми зодягнемось. Господь каже, що нам не слід журитись. Диявол, великий обманщик, нас, звісно хоче переконати, що Богові байдуже до нас. Диявол ставить перед нами приклад якогось безбожного багатія, мільярдера чи мультимільйонера і каже: «Ось з кого тобі треба брати приклад. Якщо ти цього не робитимеш, то напевно умреш з голоду або від холоду, від хвороб і бідності».
 
        Тож Господь спростовує сьогодні всі ці побрехеньки сатани і каже нам, відділяючи нас знову від невіруючих і плотських людей: «Отож, не журіться, кажучи: «Що ми будемо їсти», чи: «Що будемо пити», або: «У що ми зодягнемось?» Бо ж усього того погани шукають; але знає Отець ваш Небесний, що всього того вам потрібно».  А потім промовляє найважливіше у цій проповіді: «Шукайте ж найперше Царства Божого й праведності Його, – а все це вам додасться».
 
     Невіруючі виставляють своїм пріоритетом золото, шукають мамону, і можуть захопити багатство та використовуючи його, мати певний комфорт на кілька десятиліть, який закінчиться муками в аду на вічні віки. А хто шукає найперше Царства Божого і праведності його, отримає усе необхідне для його життя в цьому світі: і поживу, і одяг, і якийсь дах над головою. Врешті, що ще потрібно мандрівникові, який повертається додому?
 
       Найголовнішим є те, що нас чекає – Царство Боже і вічне життя з Христом у ньому. Ми шукаємо праведність Царства, тобто Христа, а з Ним знаходимо і все інше.  Безбожні і мирські люди непокояться про майбутнє і думають про те, як зберегти захоплене і в своїм бажанні захистити відібране від Бога і від людей, спаливши свою совість, доводять до банкрутства цілі країни або й розпочинають війни, як-то зробила проти України Росія.
 
        І в цьому світі таке буде коїтись завжди. Ми будемо чуємо тупіт натопів сабо – саботажників проти Бога і то такий тупіт, що за ним бува, важко розчути проповідь Божого Слова. Але Господь Христос проповідує сьогодні і нагадує нам, що той тупіт – біг до аду і вічної погибелі. А наша дорога – до Нього і до Царства Божого.
 
         Він віддав усе, аби ми мали цю праведність – Він віддав Самого Себе за кожного з нас. Він обмив кров’ю усі наші гріхи та провини. Він помер за кожного з нас на хресті. І Він на третій вийшов переможцем над смертю із гробу, аби ми вірою в Нього, мали праведність і воскресіння, і вічне життя, і Царство Боже.  
 

         Він царює і дає усе інше нам, що довіряємо Йому і уповаємо на Нього і шукаємо найперше Царства Божого і його праведності, Христа. Як каже Апостол Павло в іншому місці, що Отець Небесний, Який «Сина Свого не пожалів, але видав Його за всіх нас, як же не дав би Він нам із Ним і всього?»  (Рим. 8:32), Звісно ж, Він дасть усе. Заради Христа. Амінь.
 
      Благодать Господа нашого Ісуса Христа нехай буде з духом вашим…! Амінь (Гал. 6:18).