ЗАЛИШАТИСЬ
УЧАСНИКАМИ ХРИСТА
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Тому-то, як каже Дух Святий: «Сьогодні, як голос Його ви почуєте, не робіть затверділими ваших сердець, як під час нарікань, за дня випробовування на пустині, де Мене випробовували отці ваші, Мене випробовували, і бачили працю Мою сорок років. Через це Я розгнівався був на той рід і сказав: «Постійно вони блудять серцем, вони не пізнали доріг Моїх», тому Я присягнув був у гніві Своїм, що вони до Мого відпочинку не ввійдуть!»
Стережіться, брати, щоб у комусь із вас не було злого серця невірства, що воно відступало б від Бога Живого! Але кожного дня заохочуйте один одного, доки зветься Сьогодні, щоб запеклим не став котрий з вас через підступ гріха. Бо ми стали учасниками Христа, коли тільки почате життя ми затримаємо певним аж до кінця, аж поки говориться: «Сьогодні, як голос Його ви почуєте, не робіть затверділими ваших сердець, як під час нарікань!» (Євреїв 3:7-15).
Благодать (вам), милість, мир від Бога Отця й Христа Ісуса, Господа нашого! (2 Тим. 1:2) Амінь.
Дорогі брати і сестри, можна лише уявити радість ізраїльтян, коли вони виходили із Єгипту, з дому рабства. Ми добре пам’ятаємо, як єгиптяни ставились до ізраїльтян, своїх рабів. Оскільки Господь благословляв Свій народ навіть на чужині, то народ сильно виріс так, що єгиптяни вдалися до геноциду, вимагаючи вбивати всіх первородних хлопчиків.
З ізраїльтян єгиптяни знущались, змушуючи їх до важкої праці, вони їх били і карали за найменші провини. Життя Ізраїлю ставало нестерпним, тож народ Божий взивав до Господа. На провідника народу Господь вибрав Мойсея і промовив до нього: «Я справді бачив біду Свого народу, що в Єгипті, і почув його зойк перед його гнобителями, бо пізнав Я болі його. І Я зійшов, щоб визволити його з єгипетської руки, та щоб вивести його з цього краю до Краю доброго й широкого, до Краю, що тече молоком та медом» (2 М. 3:7, 8).
Тож найперша Пасха, коли Господь перейшов Єгипет і зберіг доми, в яких споживали тіло пасхального ягняти, а кров’ю його намастили одвірки, була справжнім торжеством Ізраїлю, що вирушає в Обіцяний Край. Дорогою до Обіцяного Краю за ізраїльтянами гналась єгипетська армія, яка втопилась у Червоному морі, крізь яке Ізраїль пройшов наче суходолом – таке велике чудо створив Господь для Свого народу, що здавалось, що відтепер народ буде відданий Богові доки існуватиме світ!
Проте так не було. Було сходження Мойсея на гору Сінай, де Господь дав Своєму народові Закон. І було масове відступництво народу від Господа поки Мойсея не було. Було покаяння і був марш, і була готовність Господа ввести Свій народ в Обіцяний Край, на оглядини якого було відправлено 12 розвідників – по 1 від кожного племені Ізраїлю.
І що вони там побачили? Край, що тече молоком і медом? Так! Але крім цього вони побачили там укріплені міста, озброєні армії і дуже великих та міцних людей. Десятьом розвідникам стало страшно від самої думки іти і завойовувати Ханаан так наче Господь зовсім недавно не знищив найпотужнішої армії на світі у Червоному морі! То був сумнів не у власних силах, а сумнів у Господі!
Лише двоє розвідників залишились вірні Богові та довіряли Його обітниці: Ісус Навин і Калев. «Калев утихомирював народ перед Мойсеєм та й сказав: «Конче ввійдемо ми й заволодіємо ним, бо ми справді переможем його!» (4 М. 13:30). А коли народ вкінець збунтувався, то «Ісус, син Навинів, та Калев, син Єфуннеїв, із тих, що розвідували той Край, пороздирали одежу свою, та й сказали до всієї громади Ізраїлевих синів, говорячи: «Той Край, що перейшли ми по ньому, щоб розвідати його, Край той дуже-дуже хороший! Якщо Господь уподобає Собі нас, то впровадить нас до того Краю, і дасть його нам, Край, який тече молоком та медом. Тільки не бунтуйтесь проти Господа, і не бійтеся народу того Краю, бо вони хліб для нас! Їхня тінь відійшла від них, а з нами Господь, не бійтеся їх!» (4 М. 14:6-9). Саме Ісус Навин стане провідником народу після Мойсея і великим полководцем народу Божого!
Знаєте, що ізраїльтяни захотіли зробити з цими двома вірними розвідниками? Вкаменувати! І вони б убили цих двох мужів Божих, якби не втрутився Господь, а Його слава «появилася в скинії заповіту всім Ізраїлевим синам...» (4 М. 14:10). Через цей бунт проти Господа Ізраїль змушений був ходити в пустині цілих сорок років, допоки не помер останній дорослий заколотник проти Божої волі. Ось про які бунти нам повідомляє сьогодні Писання в Посланні до євреїв, цитуючи Псалом 94 (95).
І саме від таких бунтів Господь Святий Дух застерігає нас сьогодні. Наші виклики сьогодні теж дуже серйозні. На нас напав дуже могутній ворог, Росія. Росія сама про себе вихвалялася, що в неї друга за могутністю армія світу, а білоруський Лукашенко заявляв, що за 3-4 дні Україну буде повністю завойовано. Перед цим вони роками намагались розколоти наш народ, ослабити нашу економіку і армію. І при цьому постійно вели духовну війну проти українських віруючих.
Коли ми бачимо, як росіяни захоплюють наші міста і села, руйнують усе, що потрібне для нашого життя, убивають і катують українців і українок, в нас можуть з’являтись різні думки. Багато-хто зі страху взагалі тікає за межі України. Тож через автора Послання до євреїв нас Господь кличе: «Стережіться, брати, щоб у комусь із вас не було злого серця невірства, що воно відступало б від Бога Живого!»
Зле серце невірства – це серце відступника. Це серце людини, яка нібито ще перебуває у зборі праведників, тобто людей, які уповають на Христа, але у своєму серці вона покинула Христа і Його Слово. Для неї Десять Заповідей Божих – порожній звук. Вона не вірує, що Бог виконає Свої погрози. Пам’ятаєте Підсумок Закону Божого? Бог каже нам: «Я – Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, що ненавидять Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто виконує Мої заповіді» (5 М. 5:9, 10).
Коли в серце закрадається невірство, то серце нехтує погрозами Божими і тоді з нього починаються реалізуватися гріхи. Як каже нам Господь Христос: «Бо з серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги. Оце те, що людину опоганює» (Мт. 15:19, 20). Ось чому Господь хоче, аби ми стереглися в особливий спосіб – не просто стергли самих себе, але й стерегли один одного, слідкували, насамперед за мовою один одного, бо в ній першій може проявлятись невірство.
Яким чином? Це необов’язково можуть бути слова відречення від Христа. Це може бути схвалення зла в будь-якому його прояві. Це можуть бути брудні жарти. А можуть бути пропозиції доєднатись до якогось гріха. Через це ми повинні стерегтися самі. І через це ми повинні стерегти наших братів, аби хтось із них, інколи сам того не відаючи, не впав у якийсь явний гріх, маючи перед тим заражене гріхом серце.
Тож пильнування вкрай необхідне. Далі нам Господь каже: «Кожного дня заохочуйте один одного, доки зветься Сьогодні, щоб запеклим не став котрий з вас через підступ гріха». Як можна стати запеклим через підступ гріха? Залишатись нерозкаяним грішником! Цікаво, що в грецькій мові тут використовується слово «склеринті» - затверділим і це слово має пряме відношення до нашого українського слова «склероз».
Ми можемо перефразувати і сказати, щоб ми заохочували один одного, аби наші брати і сестри не стали склеротиками гріха, хворими на склероз гріха! А отже аби вони не стали людьми, що не знають нічого окрім гріха, і не оточені нічим іншим, а самим гріхом. Тож одна справа стерегтися самим і стерегти братів, а інша справа – заохочувати.
Це заохочування до того, щоб ми залишались учасниками Христа. Адже Христос став нашим учасником. Сам вічний Бог Син стався людиною у визначений час, аби прожити на нашому місці і замість нас досконале життя. Він стався нашим учасником, як ми, але без гріха. Проте на Себе Він забрав усі наші гріхи і провини і приніс Себе в досконалу жертву за кожного з нас. На третій день Він воскрес із мертвих, аби кожен, хто вірує в Нього мав прощення гріхів, праведність, воскресіння і вічне життя.
Чому Син Божий став нашим учасником? Бо Він так сильно нас полюбив. Бо Він так сильно нас любить! І Він нас учинив Його учасниками – щоб ми перебували в Ньому, а отже з Ним мали вічне життя. А як Він нас учинив Його учасниками? Через Хрищення, через Своє Слово – Його Дух створив у нас спасенну віру. І ми залишаємось Його учасниками, коли віруємо Христові, довіряємо Йому, уповаємо на Христа.
А як ми заохочуємо один одного залишатись учасниками? Нагадуючи один одному про любов Христову, про Його Слово, як і Сам Він каже: «Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, той має вічне життя, і того воскрешу Я останнього дня. Бо тіло Моє – то правдиво пожива, Моя ж кров – то правдиво пиття. Хто тіло Моє споживає та кров Мою п'є, – той в Мені перебуває, а Я – в ньому. Як Живий Отець послав Мене, і живу Я Отцем, так і той, хто Мене споживає, і він житиме Мною. То є хліб, що з неба зійшов. Не як ваші отці їли манну й померли, хто цей хліб споживає, – той жити буде повік!» (Ів. 6:54-58).
Бути учасниками Христа означає вірувати в Христа, і це означає також причащатися Христом у Його Святій Вечері. Власне кажучи саме грецьке слово «метохої» означає «брати участь» - брати участь у Христові. Брати участь у Його смерті, у Його воскресінні і житті. Ось що означає бути учасниками Христа.
І Господь кличе нас заохочувати один одного до такої участі, втішати один одного любов’ю Христовою, прощенням, яке Він здобув для нас на хресті Голгофи, вічним життям, яке ми маємо у Первісткові з покійних – у Христі. Ми ж теж як і Старозаповітний Ізраїль ще перебуваємо на марші. Вони йшли в Обіцяний Край, а ми йдемо до воскресіння і Царства Небесного.
Щоправда в Обіцяний Край увійшли ті, хто шукав небесної батьківщини, тобто вірував у Христа грядущого. Так само і воскресіння для життя вічного матимуть ті, хто вірує в Христа розп’ятого і воскреслого, і чекає на Його повернення у славі. Нам ще багато чого слід витерпіти і пройти через багато випробувань, але нас чекає Край кращий від того, що тече молоком і медом, бо Обіцяний Край – лише тінь Царства Небесного, яке для нас приготував Син Божий. Заради Христа. Амінь.
Благодать з
вами! Амінь (2 Тим. 4:22).
Немає коментарів:
Дописати коментар