(Нарис
проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
І Він оповів: «У чоловіка одного було два сини. І молодший із них сказав батькові: «Дай мені, батьку, належну частину маєтку!» І той поділив поміж ними маєток. А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи марнотратно. А як він усе прожив, настав голод великий у тім краї, і він став бідувати. І пішов він тоді і пристав до одного з мешканців тієї землі, а той вислав його на поля свої пасти свиней. І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому. Тоді він спам'ятався й сказав: «Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину! Устану, і піду я до батька свого, та й скажу йому: «Прогрішився я, отче, проти неба та супроти тебе... Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного з своїх наймитів...» І, вставши, пішов він до батька свого. А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його! І озвався до нього той син: «Прогрішився я, отче, проти неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм...» А батько рабам своїм каже: «Принесіть негайно одежу найкращу, і його зодягніть, і персня подайте на руку йому, а сандалі на ноги. Приведіть теля відгодоване та заколіть, будемо їсти й радіти, бо цей син мій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся!» І почали веселитись вони. А син старший його був на полі. І коли він ішов й наближався до дому, почув музики та танці. І покликав одного зо слуг, та й спитав: «Що це таке?» А той каже йому: «То вернувся твій брат, і твій батько звелів заколоти теля відгодоване, бо ж здоровим його він прийняв». І розгнівався той, і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько його й став просити його. А той відповів і до батька сказав: «Ото, стільки років служу я тобі, і ніколи наказу твого не порушив, ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб із приятелями своїми потішився я... Коли ж син твій вернувся оцей, що проїв твій маєток із блудницями, ти для нього звелів заколоти теля відгодоване...» І сказав він йому: «Ти завжди зо мною, дитино, і все моє – то твоє! Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся!» (Євангеліє від Св. Луки 15:11-32).
Бог миру нехай буде зо всіма вами. Амінь (Рим. 15:33).
Любі брати і сестри, наш народ має таку приказку: «Малі діти – малий клопіт. Великі діти – великий клопіт». Сьогодні у найвідомішій євангельській притчі ми чуємо про те, як в багатого, люблячого і милосердного батька виросло двоє синів. І щойно наймолодший виріс достатньо, аби почати доросле життя, він почав вимагати у батька свою частку спадщини.
Про спадщину і зокрема про її поділ ми маємо в Україні масу різноманітних історій. Але такий розподіл зазвичай відбувається вже після смерті того, хто залишає спадщину. Але як дивитись на того сина, який вимагає від ще живого батька, аби він передав його частку спадщини? Він діє так наче батько його вже помер.
Ми живемо у світі, який лежить у злі. Буває так, що навіть заможні батьки стають бідними. Вони можуть втратити здоров’я і не зможуть більше так піклуватись про свою справу, аби забезпечити добробут навіть собі. А буває, що світ ударяє криза і чимало людей втрачають роботу, яка приносила їм добрі заробітки. Буває й так, що бізнес, який був великим, зазнає втрат, а то й зовсім банкрутує. Багатство сьогодні не є запорукою багатства завтра..
Молодший син із нашої притчі, здається нічим цим не переймається. Він зовсім не переймається долею свого батька. Заповідь: «Шануй свого батька і матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь твій Бог, дає тобі» його теж не хвилює. Він хоче добра лише для себе. Він бачить заможне, чудове життя у домі свого батька і він хоче мати теж не менш заможне життя, але сам.
Він має своє уявлення про те, що таке добре і заможне життя, а в домі його батька, реалізувати йому свої плани, очевидно, не вдасться. Тож він каже: «Дай мені, батьку, належну частину маєтку!» І як це також буває, батько погодився. Як ми бачимо син не збирався вести бізнес батька по-іншому. Не для того він вимагав спадщину, щоб запровадити якісь нові ідеї чи бачення. Його бачення було просте – все продати.
На продаж пішло небагато часу. Ми не знаємо, хто викупив ту велику спадщину і ось молодший син вже в дорозі, в очікуванні цікавих пригод і світлого майбутнього. І воно в його розумінні настало, щойно «подавсь до далекого краю». Але що він там робив? Можливо розпочав свою власну справу? Ні, він там «розтратив маєток свій там, живучи марнотратно».
Коли він розтрачував свій маєток по дорогих ресторанах, нічних клубах і всьому подібному у приємному товаристві, то йому здавалось, що його плани про світле майбутнє, здійснились. Але гроші закінчились. І то було лише півбіди. «Настав голод великий у тім краї, і він став бідувати». Раптова бідність змусила його шукати роботу.
Але що за роботу він знайшов? Він став свинопасом. Він випасав тварини, яких Бог визначив, як брудних. Та навіть тяжко працюючи, він не мав достатньої поживи. «І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому». Лише тоді він прийшов до тями. Лише тоді він згадав доброго і люблячого батька, в якого навіть слуги мають всього подостатком.
І він тоді кається у своєму гріхові, і вирішує, що саме він зробить: «Устану, і піду я до батька свого, та й скажу йому: «Прогрішився я, отче, проти неба та супроти тебе... Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного зі своїх наймитів...» Чому цей син хоче повернутись до свого батька? Бо він знає свого батька. Він знає, що батько любить його.
Любі брати і сестри, ця притча, звісно, про таких грішників, як ми. Ми можемо впізнати в синові, якого ще називають блудним сином самих себе. Адже більшість з нас були охрищені в дитинстві. Хтось навіть був ходив до церкви. А потім від віри відпав. Покинув люблячого Отця Небесного, захопившись світом. А потім, потрапивши у велику біду, зрозумів, що добре лише в домі Отця Небесного – у Його Царстві.
Ця притча і про тих, хто не був охрищений і не ходив до церкви зовсім. Через пророка Малахію Господь Святий Дух кличе: «Чи Отець нам усім не один? Хіба Бог не один нас створив?» (2:10). Так Бог є Отцем усіх людей на світі. Коли ми про це задумуємось, то розуміємо, що накоїв диявол, спокусивши наших прабатьків у раю до гріха. Ми втратили те розуміння про милостивого Отця, Який хоче, щоб усе людство жило, як одна добра і любляча сім’я – у мирі і гармонії одне з одним, і в піклуванні одне про одного.
Проте як ми, у невірстві, відповідаємо на Божу любов – на любов того Отця, Який «наказує сходити сонцю Своєму над злими й над добрими, і дощ посилає на праведних і на неправедних» (Мт. 5:45)? Ми марнуємо Його благословення і розтринькуємо спадщину, отриману від Отця, прямуючи просто до смерті і вічних мук у аду. І зазвичай ми робимо це не на самоті, а оточені товариством нечестивців, які теж не знають Бога, а намагаються використати нас для досягнення якихось своїх недобрих цілей. Так живе світ поза домом люблячого Отця – поза Його Царством і поза Його Церквою, зібраною довкола Христа, Його Слова і Його Таїнств. Блудний син згадав про люблячого батька, потрапивши лише в жахливу скруту.
Любі брати і сестри, добре, коли настає прозріння, навіть коли воно настає пізно – навіть тоді, коли нам здається, що ми вже втратили все на світі і тяжко згрішили перед Богом. Перед нашим Богом ніколи не пізно стати на коліна. Адже наш Бог – милостивий і люблячий. Саме цього Бога проповідують істинні посланці Божі, як про це навчає нас Апостол Павло, кажучи , що «що Божа добрість провадить тебе до покаяння» (Рим. 2:4).
А Бог – воістину добрий. Він так «полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16, 17). Божий Син Єдинородний Ісус Христос приніс Себе Самого у жертву за всі наші гріхи і помер на хресті Голгофи за кожного з нас. І на третій день Він воскрес із мертвих, аби кожен, хто вірує в Нього, був виправданий, мав спасіння, воскресіння, і вічне життя.
Ось як полюбив і далі любить нас Отець Небесний. Коли ми каємось і віруємо в Христа, то Він як і батько у притчі біжить нам на зустріч і обнімає, і цілує, і приймає нас як повноправних членів Його любої сім’ї. Він знову називає нас Своїми любими дітьми і всі небеса радіють через наше повернення у каятті та вірі в Сина Божого! Як і Господь Христос казав трохи раніше, перед цією притчею: «Кажу вам, радість буває в Божих Анголів за одного грішника, який кається» (Лк. 15:10).
Проте ця притча, любі брати і сестри, не про одного сина – не лише про блудного сина, але про двох синів. Адже старший син залишився вдома і сумлінно трудився у бізнесі свого батька. Коли він повертається з поля і чує радісне святкування, то сам не радіє з повернення брата. Він вважає брата невдахою, лузером, який не заслуговує на батьківську милість і любов. Як і буває в тих братів і сестер, які бачать грішника або грішницю, які повертаються до церкви і вважають, що вони недостойні вже називатись християнами і мати спасіння та вічне життя.
Проте докори на свою адресу люблячий батько не приймає. Він любить свого молодшого сина і він також любить свого старшого сина. Натомість він промовляє до нього: «Ти завжди зо мною, дитино, і все моє – то твоє! Веселитись та тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий і ожив, був пропав і знайшовся!»
Ці слова, любі брати і сестри, стосуються кожного розкаяного грішника. Адже, коли ми перебуваємо у гріхах, тоді ми – мертві. Навіть, коли ми фізично ще живі, в очах Божих ми мертві у наших гріхах і наша перспектива – смерть, а наше майбутнє – у вічних муках аду. Чи хоче Бог нам такої долі? Ні! Він хоче нашого спасіння. Він любить нас! І доказом Його любов є Його розп’ятий і воскреслий Син Єдинородний, а наш Спаситель Ісус Христос.
Коли ми відходимо від Бога, ми тоді – пропащі. Ми загублені для вічного життя і Царства Божого. Але коли Господь Святий Дух повертає нас через каяття і віру в Христа, тоді ми оживаємо і тоді ми знову знайшлися для життя вічного. Все це робиться через Божу любов – через Його благодать, а не через те, що ми зробили чи заслужили. Чому старший син в домі отця? Не через те, що він заробив цей стан, а через те, що він народжений батьком. Так і ми відроджені Євангелієм до спасіння і вічного життя. Не ми це заслужили. А Бог це вчинив зі Своєї благодаті. Радіймо нашим спасінням і вічним життям в домі люблячого Отця Небесного – прощенням і спасінням, яке ми маємо через віру в Христа. І коли бачимо покаяння і спасіння інших, долучаймося до радості небес. В Ім’я Христове. Амінь.
Бог же миру, що з мертвих підняв
великого Пастиря вівцям кров'ю вічного заповіту, Господа нашого Ісуса, нехай
вас удосконалить у кожному доброму ділі, щоб волю чинити Його, чинячи в вас
любе перед лицем Його через Ісуса Христа, Якому слава на віки вічні. Амінь
(Євр. 13:20-21).
Немає коментарів:
Дописати коментар