День Св. Кіпріана Карфагенського, пастиря і мученика

 Сьогодні ми згадуємо Св. Кіпріана Карфагенського і дякуємо за нього Господу.  Св. Кіпріан (прибл. 200-258 р. по Р. Х.) був славетним єпископом північно-африканського міста Карфаген приблизно 248 року по Різдві Христовім. Під час переслідувань римського імператора Деція, Кіпріан із Карфагену втік, але через два роки повернувся.  Він був змушений брати участь у розв'язанні проблеми тих християн, які відпали від віри під час переслідувань, а тепер хотіли повернутися в Церкву.  Було ухвалено рішення, що цих християн, що були відпали, можна відновлювати, але їхнє відновлення може відбуватися лише після періоду покути, яка продемонструє їхню вірність. Під час переслідувань у час імператора Валер'яна, Кіпріан спочатку переховувався, а потім здався владі. 258 року по Різдві Христовім йому за віру в Христа відрубали голову.

Молитва на День Св. Кіпріана Карфагенського, пастиря і мученика:

 Всемогутній Боже!  Ти дав слузі Твоєму, Кіпріанові, відвагу сповідувати Ім'я нашого Спасителя, Ісуса Христа, перед правителями цього світу і Ти дав йому мужність померти за проголошувану ним віру. Подай нам сили, аби ми завжди готові були звістити причину надії нашої і радісно постраждати заради нашого Господа Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. 
Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Свято перемоги християнства (День хреста Господнього)

   Сьогодні в нас - одне із найперших свят, яке Церква почала святкувати щорічно і робить це далі. Свято перемоги християнства або ж День Воздвиження Хреста Господнього традиційно служить нагадуванням про віднайдення 14 вересня 320 року хреста, на якому був розп'ятий Ісус. Цей хрест було віднайдено Оленою, матір'ю римського Імператора Костянтина Великого.  У зв'язку із освяченням базиліки на місці розп'яття Ісуса і Його воскресіння, Костянтин 335 року видав наказ про святкування цього дня.  Благочестива християнка Олена допомогла визначити і провести дослідження  багатьох Біблійних місць, пов'язаних із життям, служінням, смертю і воскресінням Ісуса. День Воздвиження Хреста Господнього залишився популярним і в східному , і в західному християнстві.  Чимало лютеранських парафій називаються парафіями Святого Хреста. 

Молитва на Свято перемоги християнства:

Милосердний Боже!  Твій Син, Ісус Христос, був піднесений на хреста, аби понести гріх світу і притягнути до Себе всіх людей. Подай, аби ми, що славимо Його смерть задля нашого викуплення, могли вірно прислухатися до Його поклику нести хрест і йти за Ісусом, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви

Ліберальне богослов'я - між позою Прометея і Тантала

 …Ціла історично-критично налаштована теологія сьогодення завмирає десь між позою Прометея у прагненні вибороти істину з небес додолу та відчаєм і марнотою Тантала у вічних пошуках правди недосяжної. Таким чином сучасне богослов’я відманило та спокусило християнський світ до гонитви за велетенською псевдопроблемою: так наче основним викликом для християнства є радше відкриття і заява Євангелія, а не його плідне застосування живою вірою!

Це так наче б шахи або теніс були скорочені до безконечних диспутів і дисертацій про їхні відповідні правила. Але ж, звісно, виклик у шахах і тенісі не криється у їхніх правилах. Будь-який дурень може їх опанувати за декілька хвилин. Суть полягає в тому, щоб опанувавши правила, перейти до гри та розвивати в ній певні вміння і майстерність.  І той виклик може тривати упродовж цілого життя. Так само і в християнстві. Ортодоксія[1], тобто чистота Євангелія, є просто питанням чіткого розуміння основних правил. Справжнім же викликом є вірувати в цей небесний скарб, застосовувати та використовувати його задля корисної розбудови тіла Христового (Ефесян 4:12 і далі). Тут віра і любов мають перед собою величезне поле, на якому є чим займатися і вправлятись допоки Бог дарує життя і можливість дихати. Ортодоксія – це просто передумова та припущення. Це – Богом даний мінімум, точка відліку, а не недосяжна верхня межа. Тож сповідники Формули Злагоди[2]  наглухо закріпили цю точку відліку, аби далі займатися вагомим, на життя й на смерть завданням бути церквою. Тим часом сучасне богослов’я серйозно займається скляними бусинками людської мудрості та легковажить хрестоподібною мудрістю Божою. Воно просто грається в релігію, бо безрезультатно чіпляючись до точки відліку, ніяк не може справді почати.  Як трагічно знецінювати Євангеліє до загадки у пошуках рішення, коли насправді воно є Божим готовим рішенням або радше розрішенням[3], яке пропонує повноту життя і спасіння!

Курт Маркварт

---

[1] Інколи термін Orthodoxy, який використовується в оригіналі, перекладається як «православ’я», але в наших обставинах, це позначало б одну із конфесій, яка лише носить відповідну назву. Зазвичай цим терміном позначають консервативне богослов’я, і зокрема, лютеранське конфесійне, віросповідне богослов’я – Примітка перекладача.

[2] Одна з частин Віросповідань Євангельської Лютеранської Церкви – Примітка перекладача.

[3] Розрішення – відпущення гріхів – Примітка перекладача.

Розуміти Америку (ІХ)

 ... Соціальний талант американця. Тут ми маємо на увазі його конгеніальність з іншими людьми у спільному дискурсі життя, який розвинувся у процесі формування уніфікованої нації. Інколи дивно бачити його ввічливість, бажання допомогти і гостинність до чужинців.  Важливою справою є дружба. Навіть якщо з людиною зустрілись всього один раз, вона - друг, і це не просто слова... 

Звісно це не зовсім ті друзі, за якими, у муках власної самотності, тужив Фрідріх Ніцше - але все одно, американська дружба щось означає. Це явище також є симптомом "ставання" нацією, суспільством, яке все більше зростає у внутрішній єдності. Я зумисно та виразно зобразив цей плавильний процес із цього погляду, бо він - важливий, якщо ми хочемо зрозуміти це по-американськи. Саме з цього погляду набагато глибше розуміються політичні теорії американців.  Вони можуть думати про історію людства лише з огляду на такий процес уніфікації, бо американське життя  є уніфікаційним процесом маси людства, яке зібране з усіх націй старого світу. Американці при цьому можуть думати водночас і національно, і між-національно, не суперечачи самим собі (і це теж дуже суттєво), бо в Америці формування нації означало уніфікацію різних національних елементів.

Германн Зассе

Не дивіться на гріхи у грішниках

     Ви не повинні дивитись на гріхи у грішниках або ж у вашому сумлінні або й у тих, що до самого кінця перебувають у гріхах і є приреченими. Якщо ви будете так робити, то звісно ж будете слідувати за ними і вони вас теж здолають. Свої думки ви повинні від того відвертати і дивитись на гріх лише в образі благодаті. З усіх сил своїх вирізьбіть собі цей образ і тримайте його собі перед очима. А образ благодаті - це ніщо інше, як образ Христа на хресті і всіх Його улюблених святих.

А як це розуміти? Благодать і милосердя - там, де Христос на хресті забирає з вас гріх ваш, несе його і його знищує. Непохитно в це вірувати, тримати це перед очима своїми і не сумніватись у цьому означає дивитись на образ Христа і вирізьблювати його в собі...

   Ось таким чином ви можете дивитись на гріх у безпеці, не завдаючи мук власному сумлінню. Тут гріхи ніколи не є гріхами, бо вони подолані і поглинуті в Христі. На Себе Він забирає вашу смерть і душить її так, що зла вам вона вже не заподіє, якщо віруєте, що робить це Він для вас і бачите власну смерть у Ньому, а не в собі. Подібним чином Він також забирає на Себе ваші гріхи і долає їх Своєю праведністю із чистого милосердя і якщо ви віруєте в це, то ваші гріхи зла вам ніколи не заподіють. Ось таким чином Христос, образ життя і благодаті супроти образу смерті та гріха, є нашою утіхою. Про це каже Павло в 1 Коринтян 15:57: "Богові дяка, що Він Господом нашим Ісусом Христом перемогу нам дав".

Мартін Лютер

Бігти до Ісуса: проповідь на 11-ту неділю по П'ятидесятниці

                          БІГТИ ДО ІСУСА

   (Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука) 

      І посходилися до Ісуса апостоли, і розповіли Йому все, як багато зробили вони, і як багато навчили. І сказав Він до них: «Ідіть осібно самі до безлюдного місця, та трохи спочиньте». Бо багато народу приходило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись. І відпливли вони човном окремо до місця безлюдного. І побачили їх, коли плинули, і багато-хто їх розпізнали. І пішки побігли туди з усіх міст, та й їх випередили. І, як вийшов Ісус, Він побачив багато народу, і змилувався над ними, бо були, немов вівці, що не мають пастуха. І зачав їх багато навчати. І, як минуло вже часу доволі, підійшли Його учні до Нього та й кажуть: «Це місце –  безлюдне, а година вже пізня. Відпусти їх, нехай підуть в осади та села близькі, і куплять собі чого їсти». А Він відповів і сказав їм: «Дайте їсти їм ви». Вони ж відказали Йому: «Чи ми маємо піти та хліба купити на двісті динаріїв, і дати їм їсти?» А Він їх запитав: «Скільки маєте хліба? Ідіть, побачте!» І розізнавши, сказали: «П'ять хлібів та дві рибини». І звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля одного. І розсілись рядами вони, по сто та по п'ятдесят. І Він узяв п'ять хлібів та дві рибини, споглянув на небо, поблагословив, і поламав ті хліби, і дав учням, щоб клали перед ними, і дві рибини на всіх поділив. І всі їли й наїлися! А з кусків позосталих та з риб назбирали дванадцять повних кошів. А тих, хто хліб споживав, було тисяч із п'ять чоловіка! (Євангеліє від Св. Марка 6:30-44). 

Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23). 

      Любі брати і сестри, в своєму 1 Посланні до коринтян Св. Апостол Павло для опису обов’язків пастирів використовує грецьке слово ойкономус, яке найпопулярніші українські переклади Біблії подають, як доморядник, управитель і навіть завідувач. Всі ці слова добре описують значення цього слова ойкономус, яке раніше могли б ще й передати найближчим до нього словом економ, якби воно не мало історичного шлейфу поборів із селян, а не роздачі їм усякого добра від їхнього пана. 

      В англійських перекладах Біблії це слово перекладається знайомим нам терміном стюард. І ми, звісно, знаємо про роль стюардів, а також стюардес на кораблях і літаках. Вони не є власниками кораблів чи літаків, але мають відповідальність використовувати те, що є на кораблі чи літаку, у визначений спосіб, для добра мандрівників. 

      А кому належить весь цей світ, яким подорожуємо ми? Відповідь чуємо від Святого Духа: «Господня земля, і все, що на ній, вселенна й мешканці її, бо заклав Він її на морях, і на річках її встановив» (Пс. 23:1, 2). Вся земля і навіть уся вселенна належать Богові Отцеві, Синові, і Святому Духові.  І всі люди, які є на землі будуть давати Богові звіт за те, якими вони були економами, завідувачами, управителями, стюардами. 

      Адже Господь кожному з нас щось доручив. Ми всі маємо свої обов’язки. Свої обов’язки мали і наші любі Апостоли, які ось тепер у нашому Євангелії прийшли відзвітувати Господу за пророблену ними працю. Дещо раніше ми читаємо про те, що вони робили. Апостоли «проповідували, щоб каялися. І багато вигонили демонів, і оливою хворих багато намащували і вздоровляли» (Мр. 6:12, 13). 

      Тож їм було багато про що розповісти Господу. Вони вірно виконували Його доручення і бачили Його Слово в дії. А тепер вони отримали від Христа інше доручення – піти в тихе місце, де немає людей і там відпочити. Бог хоче нашого відпочинку. Недаремно Його Третя Заповідь передбачає наш відпочинок. Звичайно цей відпочинок має бути з Господом і з Його Словом, але це має бути таки відпочинок, а не якась інша праця. 

      А вони мусили знайти якесь віддалене, безлюдне місце, бо коли люди побачили їхню працю, їхнє служіння, то стільки до них «багато народу приходило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись». Сам Бог дає нам наказ про відпочинок. Тож наші любі Апостоли разом із нашим Господом Христом відпливли «човном окремо до місця безлюдного». 

      Там не мало бути людей, яким весь час щось потрібно і там мав бути справжній відпочинок разом із Господом. Однак тепер люди пильнують за Христом і за Його Апостолами. Їм не вдається так легко втекти від людського натовпу. Щойно люди зауважили, куди простує човен із Христом та Його Апостолами, як вони «пішки побігли туди з усіх міст, та й їх випередили». 

      Уявляєте, як тисячі людей вибігали із різних міст і бігли туди, куди простував човен? Це був надзвичайний забіг і він сам по собі був справжнім чудом. Не часто ми бачимо сьогодні, щоб тисячі людей бігли до Церкви. А Христос же перебуває у Своїй Церкві і зі Своєю Церквою, як і був обіцяв: «І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!» (Мт. 28:20). 

      Чому ж бігли люди до очікуваної пристані Христової? Бо в них були свої потреби, насамперед потреби фізичні. Так і в нашому житті буває. Коли в нас все добре, то ми про Христа забуваємо. «А як тривога – так до Бога», як каже мудра українська приказка. У всіх цих людей була тривога. Вони бігли до Бога. 

      Поки плив човен з Богом, вони вже були на пристані Христовій і там чекали на Нього, кожен із власною тривогою, із власною бідою, із власними очікуваннями та сподіваннями. А що ж робить наш Господь? Він, вийшовши із човна, і побачивши таку велику кількість народу, не каже їм: «Люди добрі, і Я, і Мої Апостоли стомлені. І то ми не просто стомлені, а змучені! Сьогодні у нас вихідний, тож ідіть додому, а приходьте чи прибігайте, як вже так хочете – завтра!» 

      Ні, наш Господь Христос не такий. «Він побачив багато народу, і змилувався над ними, бо були, немов вівці, що не мають пастуха». Звісно ж, Він позцілював їхні недуги. Адже Господь хоче милості, а не жертви. Бог любить нас. І саме Христос є найбільшим доказом Божої любові. Адже «так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне. Бо Бог не послав Свого Сина на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся» (Ів. 3:16, 17). 

      Господь не судить людей, а виявляє милість до них. Господь не судить вас, любі брати і сестри, а виявляє милість до вас. А потім ми чуємо, що Господь «зачав їх багато навчати». Адже вони були «немов вівці, що не мають пастуха». Тобто вони не мали тих, хто їх би правильно навчав. Вони не мали тих, хто проповідував би їм Закон, аби вони каялись у власних гріхах. І не було в них тих, хто їм, розкаяним грішникам, проповідував би Євангеліє Царства Божого – Євангеліє Христове. Христос пастирював, тобто проповідував і навчав. Бо бути пастирем саме це і означає: проповідувати і навчати. 

      Швидко промайнув час науки Христової і першими це зауважили учні Господа, які підійшли до Сина Божого з раціональною пропозицією: «Це місце –  безлюдне, а година вже пізня. Відпусти їх, нехай підуть в осади та села близькі, і куплять собі чого їсти». Учні запропонували, щоб люди розійшлись по хуторах і селах та й купили в господарів, у селян якоїсь поживи. 

      Але Господь їхній раціоналізм руйнує Своїм дорученням: «Дайте їсти їм ви». Ми можемо лише уявити навіть не здивування, а шок на обличчях учнів, коли вони чують таке доручення Христа. Як це вони можуть дати їсти тисячам цих людей? Любі брати і сестри, і в нас буває постає здивування, коли ми чуємо щось у проповіді або читаємо у Божому Слові те, що нам здається неможливим. Але чи справді для Бога є щось неможливе? Згадаймо, де і з чого починалось прилюдне служіння Сина Божого. Воно починалось у Кані Галілейській, на весіллі. І що сталось на тому весіллі? Яка там була проблема? 

      На весіллі було багато людей, а вино скінчилось. Але на весіллі був Господь Христос, Св. Діва Марія і Христові учні. І ми пам’ятаємо, що Господь перетворив воду на чудесне вино. Майже п’ятсот літрів прекрасного вина Він чудом Своїм дав як Свій дар Нареченому і Нареченій. Але як ми забуваємо про чуда Божі, так і учні, вочевидь забули про те найперше чудо. Тож, почувши Боже доручення нагодувати людей, вони не діють так, як діяла Божа Мати, звертаючисть до Христа - вони вдаються за допомогою не до Христа, а до власних розрахунків, аби лишень збагнути неможливість виконати доручення Христове власними силами. 

      Проте за спонуканням Христа вони знаходять п’ять хлібів і дві рибини у людей. А потім вони виконують ще одне доручення Господа Христа, Який «звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля одного. І розсілись рядами вони, по сто та по п'ятдесят». Вони розсілись наче у великій банкетній залі. Так, там не було стільців і столів. Усе заміняла м’яка зелена трава, на якій було приємно сидіти. 

      А потім Син Божий «узяв п'ять хлібів та дві рибини, споглянув на небо, поблагословив, і поламав ті хліби, і дав учням, щоб клали перед ними, і дві рибини на всіх поділив. І всі їли й наїлися!» Їжа в руках Сина Божого не закінчувалась – хліб буквально зростав у руках Ісуса!  Бо ж «Господня земля, і все, що на ній!» 

      Апостоли ж тепер діяли як доморядники, економи або ж стюарди. Вони роздавали поживу зголоднілим людям. «І всі їли й наїлися!» Не залишилось ні однієї голодної людини. П’ять тисяч чоловіків і їхні дружини та діти - всі наїлися досхочу! Але чудо на цьому не закінчилось. Частинки з дарованого Богом хліба повернулись до Христа і Його учнів! 

      «А з кусків позосталих та з риб назбирали дванадцять повних кошів. А тих, хто хліб споживав, було тисяч із п'ять чоловіка!» Про кошику – для кожного Апостола! Вони були доморядниками, стюардами Божого чуда, але й вони не залишились без поживи. Господь знайде спосіб як попіклуватись про Свою Церкву і про її служителів, пастирів і дияконів, і всіх, хто в ній трудиться. 

      І найголовніше – як фізична пожива буквально зростала з рук Сина Божого, так само з Його пробитих римськими цвяхами рук і ніг, з Христа розп’ятого і воскреслого зростає прощення гріхів і життя вічне для усіх, хто в Нього вірує. Усі, хто прийде до Ісуса – кожен, хто уповатиме на Христа розп’ятого і воскреслого, отримає прощення гріхів. Кожен, хто вірує у воскреслого Христа – виправданий і має вічне життя і спадщину Царства Небесного. Спасіння творить Христос і дає його усім потребуючим, усім розкаяним грішникам, усім віруючим. 

      Це прощення і спасіння роздають нам Його слуги, покликані пастирі і їхні помічники. Вони – доморядники Божих таємниць, вони – економи, стюарди, які вам дають те, що здобув для всіх нас Христос. І ми отримуємо від цих стюардів все це у проповідуваному Слові, у відпущенні гріхів, у купелі Хрищення і в Святому Причасті, яке подається кожному з тих, хто уповає на Христа, нашого Господа і Спасителя. Без спасіння, воскресіння і вічного життя, не залишиться ніхто хто вірує в Христа і приймає ці Христові дари. 

    Бо Він Святий – для святих. А ми зі страхом Божим, вірою і любов’ю приступаймо до Христа. І навіть біжімо до Нього, особливо коли у нас така тривога - ця жахлива війна, яку розпочала і веде проти нас віроломна Росія. Коли на нас летять російські, північно-корейські чи тепер уже й іранські ракети і шахеди - біжімо до Ісуса, молімось до Нього, уповаймо на Нього. Коли нам страшно і в нас біда - біжімо до Ісуса, молімось до Нього, уповаймо на Нього. Ми знаємо, що б не сталось тут, на цій грішній землі - ми все одно будемо з Христом і в Його Царстві.

    А коли нам добре і радісно  - теж біжімо до Ісуса, молімось до Нього, уповаймо на Нього. Ми знаємо де Христів човен і Його пристань. Ми знаємо нашу церкву. Христос посеред нас. Він знає нашу біду і Він змилується над нами, а в в кінці в нас буде повна ситість - радість вічного життя в Христовому Царстві. В Його святе Ім'я. Амінь. 

      Цареві ж віків - нетлінному, невидимому, єдиному, [премудрому] Богові, - честь і слава на віки вічні, амінь (1 Тим. 1:17).

Нечистий дух перевертає все догори дригом

     Нечистий дух перевертає для нас все догори дригом. Допоки ми живемо і не повинні випускати з поля зору образ смерті, гріха і пекла, як про це читаємо в Псалмі 50 :5 "Мій гріх переді мною постійно" - диявол затуляє наші очі і приховує ці образи. А в годину смерті, коли наші очі повинні бачити лише життя, благодать і спасіння, він одразу розкриває наші очі і лякає нас цими невчасними образами, аби ми не бачили образів істинних...

    Диявол  користується своїм найбільшим, найсильнішим і найлукавішим мистецтвом і силою... Допоки людина шукає ознак Божої волі і стає нетерпеливою... диявол підносить людину над Богом  Людина дивиться на Бога з підозріливістю так, що незабаром уже бажає мати якогось іншого Бога. Коротко кажучи, диявол сповнений рішучості вибити з людського розуму Божу любов і заповнити його думками про Божий гнів. Чим слухняніше людина слідує за дияволом і приймає ці думки, тим небезпечнішим стає її становище. В кінці спасти себе вона не може і стає жертвою ненависті та богохульства...

   Ми ж мусимо з усією старанністю не відкривати наших домівок ні одному з цих образів і не малювати чорта на дверима. Ці вороги й самі сміливо вриваються і прагнуть захопити наші серця своїм образом, своїми доводами і своїми ознаками. А коли таке стається, то людина - приречена і зовсім забуває про Бога.  Єдине, що слід із цими зображеннями в такий час робити - проти них боротись і викидати їх геть. Воістину, де є лише ці зображення, а інших немає, то місце їм лише в пеклі серед бісів. 

   Ви ж мусите дивитись на смерть, поки живете і бачити гріх у світлі благодаті, а пекло - у світлі небес і не дозволяти, аби щось відвернуло вас від саме такого погляду. Тримайтесь цього навіть тоді, якщо всі ангели, усі створіння і навіть ваші власні думки зображують Бога в іншому світлі - але (істинні святі ангели) цього не робитимуть. Таке враження навіює лише нечистий дух. 

Мартін Лютер

День Свв. Захарія і Єлисавети

 Cьогодні ми згадуємо святих Захарія і Єлисавету та дякуємо за них Богові. Захарій і Єлисавета були "праведні перед Богом, бездоганно сповняючи заповіді й постанови Господні" (Луки 1:6). Захарія, священика у єрусалимському храмі, привітав ангел Гавриїл, який оголосив про те, що в Захарія і Єлисавети народиться син. Спочатку Захарій не повірив оголошенню ангела, через свій і Єлисаветин літній вік. За таке невірство Захарія було покарано німотою. Народивши сина, Єлисавета назвала його Іваном. Захарій підтвердив вибір дружини, і його здатність говорити було відновлено. У відповідь він заспівав "Благословенний Господь, Бог Ізраїлів..." - гімн - величний підсумок Божих обітниць у Старому Заповіті та передбачення діла Івана, як Предтечі Христа (Луки 1:68-79). Захарій і Єлисавета згадуються Церквою, як приклади вірності та побожності.

 Молитва на День Свв. Захарія і Єлисавети: 

Боже! Лише Ти тчеш усіх немовлят в утробі. Ти обрав слуг старих і бездітних, аби вони зачали та виховали Предтечу Христа і таким чином Ти знову виявив Свою силу в слабкості. Подай нам, аби ми, такі ж слабі й немічні, як Захарій і Єлисавета, мали нагоду любити Тебе і служити Тобі відповідно до Твоєї доброї і благодатної волі; через Ісуса Христа, нашого Господа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

 Зі Скарбниці щоденної молитви

Як ставитись до Святих Таїнств

     Ми мусимо щиро, ревно та високо цінувати  Святі Таїнства, тримати їх у пошані, вільно та бадьоро уповати на них і так їх виставляти проти гріха, смерті та пекла, щоб вони їх значно переважували. Ми повинні значно більше займатися Таїнствами і їхніми чеснотами, аніж нашими гріхами.

Мартін Лютер

День Св. Ганни

Сьогодні ми згадуємо Св. Ганну (Анну) і дякуємо за неї Господу. Ганна була улюбленою дружиною Елкани, єфремлянина і благочестивою матір'ю Св. Пророка Самуїла. Він народився в неї через багато років гіркої бездітності (1 Самуїлова 1:6-8) та палких молитов про сина (1-а Самуїлова 1:9-18). Після відлучення сина, Ганна виявила свою вдячність Господу, повернувши свого сина до служіння Господу в Шіло (1 Самуїлова 1:24-28).  Її молитва (псалом) подяки (1 Самуїлова 2:1-10) починається словами "Звеселилося Господом серце моє, мій ріг став високим у Господі". Ця пісня передвіщає "Величальну", пісню, яку, через багато століть, проспіває Св. Діва Марія (Луки 1:46-55). Ім'я Ганна походить з єврейського слова благодать. Ганну згадують і вшановують за радісне виконання обітниці, яку вона принесла до народження сина і за те, що вона віддала сина на довічне служіння Господу.     

Молитва на День Св. Ганни:

Боже, Отче Всемогутній!  Ти - Творець усього.  Ти зглянувся на біду Твоєї бездітної слуги, Ганни і не забувся про неї, а відповів на її молитви даром сина.  Почуй і наші так благання та прохання і наповни нашу порожнечу, даруючи нам довіру у Твоє піклування, щоб і ми, як Ганна, могли приносити Тобі подяку і славити Тебе, і радіти чудесним народженням Твого Сина, Ісуса Христа, Який живе і царює з Тобою і Святим Духом, один Бог, нині і повіки віків. Амінь.

Зі Скарбниці щоденної молитви