ЄДНІСТЬ ДУХА В СОЮЗІ
МИРУ
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
Отож, благаю вас я, в'язень у Господі, щоб ви поводилися гідно покликання, що до нього покликано вас, зо всякою покорою та лагідністю, з довготерпінням, у любові терплячи один одного, пильнуючи зберігати єдність духа в союзі миру. Одне тіло, один дух, як і були ви покликані в одній надії вашого покликання. Один Господь, одна віра, одне хрищення, один Бог і Отець усіх, що Він над усіма, і через усіх, і в усіх. А кожному з нас дана благодать у міру дару Христового. Тому й сказано: «Піднявшися на висоту, Ти полонених набрав і людям дав дари!» А те, що піднявся був, що то, як не те, що перше й зійшов був до найнижчих місць землі? Хто зійшов був, – Той саме й піднявся високо над усі небеса, щоб наповнити все. І Він, отож, настановив одних за апостолів, одних за пророків, а тих за благовісників, а тих за пастирів та вчителів, щоб приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового, аж поки ми всі не досягнемо з'єднання віри й пізнання Сина Божого, Мужа досконалого, у міру зросту Христової повноти, щоб більш не були ми малолітками, що хитаються й захоплюються від усякого вітру науки за людською оманою та за лукавством до хитрого блуду, щоб були ми правдомовні в любові, і в усьому зростали в Нього, а Він Голова, – Христос. А з Нього все тіло, складене й зв'язане всяким допомічним суглобом, у міру чинности кожного окремого члена, чинить зріст тіла на будування самого себе любов'ю (Ефесян 4:1-16).
Благодать Господа Ісуса Христа зо всіма вами! Амінь (Фил. 4:23).
Любі брати і сестри, найпростіший спосіб зруйнувати сім’ю, спільноту або й навіть цілу країну – роз’єднати її. Я впевнений, що ви чули про багато різних історій про колись щасливі сім’ї, які руйнувались, бо в них поставала незгода, якої не могли ті сім’ї або й родинп подолати. І всі ми є свідками того, як Росія намагалась зруйнувати єдність українського народу.
Звісно, Росія і її прихвостні, плекали також і шовінізм, продукуючи свої різноманітні серіали та шоу, в яких, якщо не росіяни, то принаймні російськомовні зображувались благородними і розумними героями, а всі інші, з українцями включно, загалом людьми несповна розуму. Це був один із найпотужніших способів для виховання зневаги до всіх, хто не говорив російською. І так коївся масовий гріх, з якого мільйони людей захоплено реготали. І в Україні теж.
А з іншого боку, скажімо, на виборах Президента України, в українське суспільство закидались листівки нібито із західної України, де українців поділено було на три сорти: вищий сорт починався, звичайно ж, від західних наших кордонів. Ось так росіяни намагались розпалити всередині нашої країни ворожнечу між мешканцями українських же областей. Творців і виконавців цього гріха не знайшли або й не намагались шукати. Чим, відповідальні за це люди, скоїли ще один тяжкий гріх.
Тож атака на єдність сім’ї, суспільства, народу – це прелюдія до руйнування сім’ї, знищення суспільства і вбивства народу. Після руйнування єдності приходить смерть того або іншого союзу. Згадаймо, врешті-решт, як у цей світ увійшла смерть. Диявол зруйнував довіру між людьми, нашими прабатьками і Богом. Адам і Єва покинули Бога, відступились від Нього, і почали ховатись від люблячого Творця. І через нашого праотця, який мусив був плекати довіру до Бога, єдність з Богом – через Адама «ввійшов до світу гріх, а гріхом – смерть» (Рим. 5:12).
«Що було, воно й буде, і що робилося, буде робитись воно, і немає нічого нового під сонцем!...» – проповідує мудрий Еклезіяст. Диявол, звісно, майстер тисячі вмінь, але найбільш заповзятливо він трудиться, аби зруйнувати єдність у найважливішій сім’ї – сім’ї Божій, Христовій Церкві. І він намагається цього добитись через наш спосіб життя, прагнучи нас повернути до гріхів.
Але ми вже – інші. Ми – викуплені діти Божі. Ми покликані Богом до вічного життя у Його Царстві. І це життя не просто вічне. Це життя – зовсім інше. Через це й Апостол каже, щоб ми поводились згідно нашого покликання. Він має на увазі саме християнське покликання. Апостол наводить чотири невід’ємні елементи такого способу життя.
Першим елементом іде покора. Так це слово перекладене в нашому тексті. Я волію радше використовувати старе церковне слово «смиренність». Саме ця риса – повна протилежність до головної риси диявола і всіх бунтівних духів. Смиренність – повна протилежність гордині. Смиренність – це покора в усьому Богові та Його Слову.
Наступний елемент – лагідність, яка є протилежністю до насильства. Христос Господь був сповнений лагідності і до такої лагідності покликано й нас. Християни – не люди насильства. Ми хочемо ходити, жити та діяти в смиренності та лагідності. А де є смиренність і лагідність, там буде і довготерпіння, яке теж дарується Святим Духом і дає нам можливість прощати нашим винуватцям і не тримати на них зла.
Так само як до прощення нас спонукає і любов, яка прагне добра нашим ближнім, адже Друга Заповідь кличе нас: «Люби свого ближнього, як самого себе». А хто ж то наш ближній? Це ті люди, які перебувають в полі нашого зору. Ось такі чотири риси необхідні для християнського способу життя. Але Апостол на цьому не завершує. Він далі підсумовує, що ми повинні особливо цінувати в нашому християнському житті.
Він каже, щоб ми пильнували «зберігати єдність духа в союзі миру». Нашу спасенну віру в Христа створив у нас Господь Святий Дух. І так само єдність християнську, єдність Церкви нашої створив теж Господь Святий Дух. Самі її створити не можемо. Як ми можемо порушити цю єдність?
Ми можемо її порушити, коли ми не будемо смиренні, лагідні, довготерпеливі і в любові ставитись до наших братів і сестер. Апостол Яків застерігав християн, які прагнули жити по-плотськи і писав до них: «Звідки війни та свари між вами? Чи не звідси, від ваших пожадливостей, які в ваших членах воюють? Бажаєте ви та й не маєте, убиваєте й заздрите та досягнути не можете, сваритеся та воюєте та не маєте, бо не прохаєте, прохаєте та не одержуєте, бо прохаєте на зле, щоб ужити на розкоші свої. Перелюбники та перелюбниці, чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом то ворожнеча супроти Бога? Бо хто хоче бути світові приятелем, той ворогом Божим стається» (4:1-4).
Звісно, де ворожнеча там немає миру і там немає єдності. Пам’ятаєте, як росіяни намагались послабити Україну, руйнуючи єдність українського народу і намагаючись усіх поділити на розумних і дурних, добрих і поганих, і таким чином усіх нас розсварити? Так само діє гріх у нашій плоті, світ і сатана. Тож Апостол кличе нас до пильнування про єдність духа в союзі миру.
А це – єдність сповідання Церкви і це – єдність у поведінці. Ми добре знаємо Христових людей, наших братів і сестер і ми знаємо, що від них очікувати. І так, нам потрібно буде докладати зусиль, аби ми припадком не стали причиною порушення цього миру – аби наші гріхи вільні та невільні не призвели б до тих сварок і воєн, про які застерігає інший Христів Апостол, Яків.
Наша ж єдність – у Христі. Ми – Його тіло. І це тіло – одне. Як і один Дух Святий, Який покликав нас в одній надії нашого покликання. Ця наша надія – Божий Син, прощення гріхів, праведність, спасіння, воскресіння і вічне життя, які ми маємо в Ньому. Наша єдність у одному Господі і в одній вірі. Є лише одна дорога до спасіння і вона лише через Господа Ісуса Христа.
Коли ж ми говоримо про одну віру, то маємо на увазі істинне сповідання віри – те сповідання, яке ми намагаємось більше пізнати, досліджуючи Катехізис або читаючи Книгу Злагоди, Сповідання нашої любої Церкви. Так легко без цього Сповідання збитись на манівці і втратити цю одну віру, про яку говорить Апостол.
І одне Хрищення. Не два, не три, а одне Хрищення. Ті ж, що спокушують людей перехрищуватись, не розуміють Писання і не пильнують зберігати цю єдність, до якої кличе нас Господь Святий Дух устами Апостола Павла. Єдність – у Христі, єдність – у сповіданні віри, єдність – у Хрищенні, бо й «один Бог і Отець усіх, що Він над усіма, і через усіх, і в усіх».
І кожному з нас, любі брати і сестри, дана благодать. Всі ми отримали особливу мірку Христової благодаті. І ми її отримали не просто так. Син Божий заплатив дуже високу ціну, аби це дар був у нас. Вічний Бог Син зійшов із небес, стався людиною і, залишаючись істинним Богом у людському тілі, приніс Себе у жертву за всі наші гріхи: за всю нашу гординю, за нашу жорстокість, за нашу нетерпеливість і за наш егоїзм. Він помер за кожного з нас і за всі наші гріхи.
І Він здолав саму смерть, воскреснувши із мертвих на третій день, аби ми мали прощення гріхів і Його праведність, і вічне життя. Ми були полонені гріха, диявола і смерті, але Христос розбив силу наших ворогів, вознісся на небеса і нас полонив. Тепер ми – Христові полонені. Ми полонені розп’ятим і воскреслим Сином Божим до вічного життя у Його Царстві.
А дорогою до Царства, ми маємо вже тут використовувати всі Його щедрі дари, особливими з яких є служіння Слова і Таїнства у Апостольстві за їхніх днів, у проповідуванні, у євангелізації, у парафіяльній праці, у викладанні в Семінаріях і різних семінарах. Ці чоловіки, які отримали пастирський поклик, вони отримали його, щоб «приготувати святих на діло служби для збудування тіла Христового», тобто розбудовувати Церкву, людей Божих, проповідуючи Закон і Євангелія, щоб усі ми мали цю єдність у Христі і з Христом, про яку так багато сьогодні говорить нам Апостол Павло.
А також, щоб ми слухаючи проповідуване Слово, причащаючись істинними тілом і кров’ю Христовими у Святій Євхаристії, не поводились як малолітки, які можуть мати масу захоплень, цікавлячись усім новим і кидаючись з одних крайнощів у інші. Диявол і світ, хочуть від нас, саме такої поведінки. І вони весь час будуть творити різні спокуси, ажіотаж, видіння, об’явлення, псведовідкриття, аби ми спокусились і відступились від Господа Христа і були поглинуті неправдою, а потім, щоб самі ще стали неправдомовцями. Бо коли віруєш у неправду, то хіба будеш проголошувати правду? Звісно ж, не будеш.
Ми ж покликані залишатись правдомовними, тобто свідчити правду про Христа. Водночас ми покликані не рубати правду так, щоб і людей з нею рубати. Ні, ми покликані промовляти правду в любові, щоб «в усьому зростали в Нього, а Він Голова, – Христос. А з Нього все тіло, складене й зв'язане всяким допомічним суглобом, у міру чинности кожного окремого члена, чинить зріст тіла на будування самого себе любов'ю». Заради Христа. Амінь.
Цареві ж віків - нетлінному, невидимому, єдиному, [премудрому] Богові, - честь і слава на віки вічні, амінь (1 Тим. 1:17).
Немає коментарів:
Дописати коментар