З
ЧИМ ПІДУ ПЕРЕД ГОСПОДА?
(Нарис проповіді пастиря В’ячеслава Горпинчука)
З чим піду перед Господа, схилюсь перед Богом Високости? Чи піду перед
Нього з цілопаленнями, з річними телятами? Чи Господь уподобає тисячі баранів,
десятитисячки потоків оливи? Чи дам за свій гріх свого первенця, плід утроби
моєї за гріх моєї душі? Було тобі виявлено, о людино, що добре, і чого пожадає
від тебе Господь, нічого, а тільки чинити правосуддя, і милосердя любити, і з
твоїм Богом ходити сумирно (Михея 6:6-8).
Нехай буде вам благодать та
мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа! (Еф. 1:2) Амінь.
Дорогі брати і сестри, один
ірландський священик, щойно прибувши до американського Нью-Йорку, вирішив
навідатися до особливого району, Бавері, відомого бездомними алкологіками та
іншими відщепенцями. Ідучи одним з
кварталів ввечері він раптом відчув, що до його боку приставлено
пістолета. А потім почув дратівливий
голос: «Ну, містер, віддавай всі гроші.
Швидко!» Швиденько панотець
простягнув свою руку за гаманцем і коли він це робив, то грабіжник зауважив
пастирський одяг. Злочинець засоромився.
Він сказав: «Простіть мене, отче! Я не
знав, що ви – священик». На що
потенційна жертва грабежу відповіла: «Все гаразд, синку! Просто розкайся у своєму гріхові. І знаєш, що? Візьми-но сигару!» Грабіжник
відповів: «Ой, ні, отче! Дякую. Під час
Великого посту я не палю!»
Ну як не дотримуватися певних
релігійних правил? Як не робити чогось
такого, що безперечно, викличе схвалення Бога і Він буде до нас добрішим? З чим підійти до Господа, аби Він дивився на
мене не розгнівано, а в милості? Ці
питання властиві людям ще відтоді, коли Адам замість того, аби бути пастирем
свого дому, віддав духовну владу своїй дружині і ослухався Бога. Ще в Еденському саду він вже розумів, що йому
нічого пред’явити
Богові на своє виправдання і він сховався, що пізніше змушений був перед
Творцем визнати.
Його первородний син був дещо
іншої думки – перед Господнє лице він прийшов із дарами поля. Але приношення
його було марне, не таке, як його брата, Авеля. В Книзі Буття (4:4, 5) читаємо:
«І зглянувся Господь на Авеля й на жертву його, а на Каїна й на жертву його не
зглянувся». Каїн мусив з чимось
приходити перед лице Господа. Ось він і прийшов не голіруч, але Богові все-таки
не догодив. Так само як не міг догодити Богові цілопаленнями та мирними
жертвами Саул (1 Сам. 13).
Сьогодні пророк Михей запитує,
вірніше ставить риторичне запитання: «З
чим піду перед Господа, схилюсь перед Богом Високости? Чи піду перед Нього з
цілопаленнями, з річними телятами? Чи Господь уподобає тисячі баранів,
десятитисячки потоків оливи? Чи дам за свій гріх свого первенця, плід утроби
моєї за гріх моєї душі?» З чим
можемо ми піти перед Господа? З чим ми
можемо схилитися перед Богом Високости?
Які пожертви, які земні плоди, які наші діла можемо дати ми за наші
гріхи або ж як каже сьогодні святий пророк: «за гріх моєї душі?»
Все це – риторичні запитання. Кількістю
жертв Богові ще ніхто догодити не міг.
Авраам готовий був принести у жертву сина, але приніс одного-єдиного
барана, посланого Богом. Авраам догодив
Богові, але не величиною або мализною своєї жертви. Про жертву царя Соломона
читаємо: «А цар та ввесь Ізраїль з ним принесли жертву перед Господнім лицем. І
приніс Соломон жертву для мирних жертов, що приносив для Господа: двадцять і
дві тисячі худоби великої, а худоби дрібної сто й двадцять тисяч» (1 Цар. 8:62,
63). Цар Соломон догодив Богові, але не
величною принесеної ним жертви з тварин. Цю саму правду сповідує і його батько –
цар-пророк, Давид, молячись покаянно до Бога: «Ти жертви не прагнеш, а дам
цілопалення, то не любе воно Тобі буде» (Пс. 51:16). Коли ми думаємо, що
догодимо Богові самими своїми жертвами, то нагадуємо грабіжника, який у пору
Великого посту відмовляється курити сигари.
Господь
Святий Дух через пророка Михея каже нам сьогодні: «Було тобі виявлено, о людино, що добре, і чого пожадає від тебе
Господь, нічого, а тільки чинити правосуддя, і милосердя любити, і з твоїм
Богом ходити сумирно». Три речі,
каже пророк, бажає Бог від людини. Цих трьох речей так бракує сьогоднішній
Україні: чинити правосуддя, милосердя любити та з Богом ходити сумирно. Втім не
варто дивитися навіть на наше бідне суспільство, перед яким у наших очах
покладено велику колоду.
Сьогодні варто звернути увагу на
себе, на те, як ми ходимо з Богом сумирно, тобто як ми боїмося Його понад усе,
як ми віримо Йому понад усе та як ми любимо Його понад усе. Так само нині нам слід згадати про те, наскільки
ми любили милосердя та чинили правосуддя на тому місці, де поставив нас Бог,
аби зрозуміти, що цього виконати ми не можемо. Наше природне становище справді
жахливе – самі ми не можемо ходити з нашим Богом сумирно, не можемо справді любити
милосердя, хіба що воно чиниться щодо нас і самі ми не можемо чинити
правосуддя. А будь-які жертви, навіть якщо це будуть десятки тисяч гривень –
перед Богом нас не виправдають. Ми –
точно такі само як євреї за часу пророка Михея, нічим, ні на йоту від них не
кращі. І вони, і ми – заражені гріхом. Як, врешті-решт, і все людство. Ніхто не може так як того пожадає Бог «чинити правосуддя, і милосердя любити, і з твоїм Богом ходити сумирно».
Втім, є один-єдиний виняток. І звати
Його – Ісус Христос. Він – виняток, бо на відміну від нас – Він святий і досконалий. Він – святий і досконалий,бо Він не просто
людина, а Бог споконвіку, Який стався людиною у часі, Який «з неба зійшов і
тіло прийняв від Духа Святого і Діви Марії». Якби Він був звичайною людиною,
зачатою і народженою у звичайний спосіб, то сьогодні ми би тут не були зібрані,
як і не мали би Священного Писання із сьогоднішніми словами з пророка Михея, бо
все Писання свідчить про Ісуса Христа (Ів. 5:39).
Коли Авраам готовий був принести
в жертву свого сина, Ісака, то робив це з вірою в Ісуса Христа. Господь Ісус Христос каже про Авраама
невіруючим юдеям, лицемірам, які покладаються не на Сина Божого, а на власні
діла та многоту своїх жертв: «Отець ваш Авраам прагнув із радістю, щоб побачити
день Мій, і він бачив, і тішився» (Ів. 8:56).
Авраам радів грядущим Христом, тим, що Христос на його місці буде ходити
з Богом сумирно і був виправданий вірою в Ісуса Христа. Усі жертви Авраама були
жертвами вдячності Богові за прощені гріхи заради Месії Христа.
Коли цар-пророк Давид визнавав
істину у Псалмі про те, що Богові любі не жертви і цілопалення, то одразу по
тих словах додав: «Жертва Богові зламаний дух; серцем зламаним та упокореним Ти
не погордуєш, Боже!» Серцем Бог не
гордує, яке надію покладає не на себе, не на власні діла, а покладає надію
винятково на Божого Сина, про взаємини Якого з Отцем Небесним Давид у радості
пророкує: «Промовив Господь Господеві моєму: Сядь праворуч Мене, доки не
покладу Я Твоїх ворогів за підніжка ногам Твоїм! Господь із Сіону пошле берло
сили Своєї, пануй Ти поміж ворогами Своїми!» (Пс. 110:1, 2). Давид виправдався
вірою в Сина Божого, Давидові гріхи були прощені заради Христа.
Коли Соломон приносив десятки
тисяч жертв, то він не приносив їх з метою здобути для себе прощення гріхів та більше
благ від Бога. Зовсім ні, то були жертви
віри в грядущого Христа, Який дав цареві Соломонові не лише прощення гріхів
самою вірою в Сина Божого, але ще й надзвичайну мудрість, бо Сам Він є мудрістю
і в Ньому «всі скарби премудрости й пізнання заховані» (Кол. 2:3). Всі вони, і Авраам, і Давид, і Соломон, і
Михей і всі Старозаповітні діти Божі «вірою царства побивали, правду чинили,
одержували обітниці» (Євр. 11:33). Не
власними силами, не власними ділами, а вірою, вірою в Ісуса Христа.
Вони вірували в Христа, Який любив
милосердя. Все Його земне життя – милосердя до ближніх. Від створення світу і аж донині Син Божий любить
милосердя і виявляє його до кожного з нас щодня. Він ходить з Богом
сумирно. Ісус ніколи не виставляє Своєї
волі всупереч волі Божій, як це буває робимо ми. Але завжди волі Божій Він кориться і святу волю
Божу Він завжди виконує.
Вірою в Ісуса Христа були виправдані
всі Старозаповітні святі, з нашим святим пророком Михеєм включно. Вірою в Ісуса Христа вони приносили щедрі
пожертви Богові. Вірою в Ісуса Христа вони любили милосердя, і з Богом ходили
сумирно. Вірою в Ісуса Христа, бо вірою
Ісусове милосердя зараховувалося їм.
Вірою Ісусова сумирне життя, життя у покорі волі Божій зараховувалося їм.
Коли ви віруєте в Христа, коли ви надієтеся на Нього і покладаєте на Нього всі
ваші сподівання, то вірою Христова любов до милосердя стає вашою і вірою
Христова сумирність є сумирністю і досконалою покорою Богові – вашою.
Чудовий дар
від Бога – наша віра! Сьогодні ви,
віруючи і покладаючись на Христа, ходите сумирно з Богом. Власне ходите вже й не ви особисто, але
Христос ходить у вас у повній і досконалій сумирності. Так само і з ділами милосердя. Віра приписує вам милосердя Христове. Але це
не просто формальна якась приписка, термін, відомий багатьом вам із радянських
безбожних часів. Коли віра горнеться до
Христа, то Христос діє у вас і Він тоді наповнює ваші серця любов’ю до милосердя. Тож коли Бог
дивиться на вас, то Він бачить Свого Сина Христа діяльного у кожному з вас
Своєю сумирністю, покірністю до Божої волі та любов’ю до милосердя.
А ще Бог бачить у вас правосуддя.
Найперше Він бачить, звичайно Христа, Який звершив найбільше правосуддя в
історії світу. Бо якраз те, що зробив Христос і є причиною чому Бог бачить у
вас сумирність, любов до милосердя і правосуддя. Бог бачить все це, бо бунт проти Бога,
лицемірство, жорстокість, байдужість і несправедливість – усі ваші гріхи, Божий
Син поніс на Голгофу і там обмив їх Своєю святою і дорогоцінною кров’ю. Саме на хресті Він чинить найвище правосуддя –
святий помирає за грішних.
До цього часу всі жертви, які
приносилися в Ізраїлі віруючими людьми, вказували на Нього, на той великий День
Божого Правосуддя, коли Ісус віддає в жертву Самого Себе, як написано в
Посланні до євреїв (10:12): «А Він за гріхи світу приніс жертву один раз, і
назавжди по Божій правиці засів».
Досконалість Христової жерти і повнота прощення ваших гріхів,
довершеність вашого виправдання підтвердилися Христовим славетним воскресінням
на третій день із мертвих, Його вознесінням і Його царюванням, якому не буде
кінця.
Його правосуддя триває і нині у
нашій парафії, коли Він проголошує сьогодні всім вам прощення гріхів, коли Він
на доказ цього прощення запрошує вас ставати спільниками Його святих тіла та
крові у хлібі та вині Святої Євхаристії.
Його правосуддя продовжуватиметься у вас, коли ви будете проголошувати
прощення гріхів вашим ближнім, і любитимете милосердя, яке будете до них
виявляти щодня. Його правосуддя
проявиться найвиразніше тоді, коли Він повернеться у Своїй славі і воскресить
усіх нас, усіх, хто вірує в Ісуса Христа, до вічного життя в Його Царстві.
А сьогодні на запитання пророка: «З
чим піду перед Господа?» ми відповідаємо: «З Ісусом Христом, нашою Жертвою,
нашою Праведністю, нашим Милосердям, нашою Сумирністю». Бо без Ісуса – Бог Суддя. В Ісусі та з Ісусом Христом – Бог – наш люблячий
Отець Небесний, Який любить нас і хоче нас рясно, щедро благословляти. З Ісусом ми схиляємося на коліна перед Богом Високости, Який через Ісуса є Богом, Який нас любить.
Наша країна переживає складні часи. Нам бракує
правосуддя, нам бракує любові до милосердя і нам бракує сумирності, покори
Богові, довіри до Нього. Це все коїться
в нашій країні, бо люди не знають Христа, не знають, як підступатися до
Господа, а отже не знають істинного
правосуддя, правдивого милосердя та сумирності.
Втім Бог може все дуже швидко змінити. Так само як змінив Він вас через
почуте вами Слово, так само Він може змінити тих людей, які будуть чути Його Слово,
яке будете промовляти ви, коли ви будете любити милосердя, ходити із Богом
сумирно, ділитися спасенною вірою в Христа та запрошувати ваших друзів до нашої
церкви, яку Бог полюбив, і виправдав заради Сина Свого, а нашого Господа Ісуса
Христа. Аби й всі вони могли іти перед
Господа з Христом і спасатися, і жити вічно. Амінь.
Благодать зо всіма, що незмінно
люблять Господа нашого Ісуса Христа! Амінь (Еф. 6:24).
Немає коментарів:
Дописати коментар