Закон - служіння гріха і смерті

Св. Павло називає служіння Мойсея служінням гріха і смерті [2 Кор. 3:7] бо своїм законодавством він не наводить на нас нічого крім гріха та смерті.

Проте це служіння гріха та смерті – добре і вкрай необхідне. Бо де немає жодного закону Божого, там людський розум настільки сліпий, що впізнати гріха не може. Бо людський розум не знає, що невірство і відчай в Богові є гріх. Він справді нічого не знає про людський обов’язок вірувати в Бога та довіряти Йому. Запеклий у сліпоті своїй, він робить собі, що хоче і навіть не думає, що це гріх. Тим часом він виконує певні діла, які іншому випадку були добрі та веде назовні шанобливе життя. Потім він думає, що в нього все добре і питання вирішене задовільно – ми бачимо це в язичників та лицемірів, коли в їхньому житті все гаразд. Окрім цього розум ще й не знає, що лихі нахили плоті і ненависть до ворогів – також гріх.  Оскільки він зауважує та відчуває, що всі люди мають такі нахили, то натомість вважає, що це природно і правильно, і думає, що достатньо просто остерігатися зовнішніх вчинків. Тож він робить все по-своєму, вважаючи свою хворобу за силу, свій гріх – за чесноту, своє зло – за добро і ні до чого не доходить.

Тож дивіться!  Мойсеєве служіння потрібне для прогнання цієї сліпої та запеклої самовпевненості. А прогнати він цього не може, допоки не виявить їх і не виведе їх на світло.  Робить він це законом, навчаючи про те, що люди повинні боятися Бога, що вони повинні довіряти Йому, що вони повинні вірувати в Нього та любити Його і, що до того ж, вони повинні не мати і не носити в собі жодного лихого бажання або ненависті до будь-якої людини. Тож коли людська природа це починає розуміти, то повинна налякатися, бо вона, звісно, не знаходить ні довіри, ні віри, ані страху чи любові до Бога, ані любові чи чистоти до свого ближнього. Натомість людська природа знаходить лише невірство, сумнів, зневагу і ненависть до Бога, а до свого ближнього – лише злу волю та зле бажання. Та коли людська природа це знаходить, то перед її очима одразу постає смерть, яка готова пожерти такого грішника і проковтнути його в пекло.

Доктор Мартін Лютер, Передмова до Старого Заповіту