Єрусалим вишній і Єрусалим земний

     

Ми повинні знати, що Павло протиставляє Єрусалим вишній Єрусалимові земному не просторово, а духовно.  Духовне відрізняється від фізичного або ж земного. Духовне – «вишнє», земне – «нижнє». Таким чином Єрусалим вишній відрізняється від фізичного та тимчасового Єрусалиму нижнього, як я сказав, не просторово, а духовно. Бо духовний Єрусалим, який почався у фізичному Єрусалимі, не має визначеного місця, як той, що в Юдеї.  Але він розсіяний по всьому світові і може перебувати у Вавилонії, Туреччині, Татарії, Скіфії, Індії, Італії або Німеччині, на островах морських, на горах, у долинах, і повсюди у світі, де є люди, які мають Євангеліє і вірують у Христа.

      Тож Сарра або Єрусалим, наша вільна матір – Церква, наречена Христова, яка всіх народжує.  Вона далі безперервно народжує дітей аж до кінця світу, допоки здійснює служіння Слова і поширює Євангеліє, бо саме це означає, що вона народжує. А вона навчає Євангелію у такий спосіб, що ми визволяємося від прокляття Закону, від гріха, смерті та іншого зла не через Закон і діла, а через Христа.  Тому Єрусалим вишній, тобто Церква, не підпорядковується Закону та ділам, а вона вільна і є матір’ю без Закону, гріха чи смерті. І яка мати – такі й діти, яких вона народжує.

      Тому ця алегорія навчає у прекрасний спосіб, що Церква не повинна нічого іншого робити окрім того, що правильно й чисто проповідувати Євангеліє і таким чином народжувати дітей.  Таким чином ми всі – отці та діти один для одного, бо ми народжуємося один від одного. Я народився від інших через Євангеліє і тепер я –батько ще для інших, які будуть батьками ще для інших і так це народження триватиме до кінця світу. 

Але я говорю, не про народження від Аґар, яка народжує рабів через Закон, а про вільну Сарру, яка народжує спадкоємців без Закону, без діл чи без їхніх особистих зусиль. Те, що Ісак є спадкоємець, а Ізмаїл – ні, хоча й обоє вони – справжні сини Авраамові, відбувається зокрема через Слово обітниці (1 М. 17:19): «Сарра, твоя жінка, сина породить тобі, а ти назвеш ім'я йому Ісак».  Сарра це дуже добре зрозуміла і тому сказала (1 М. 21:10): «Прожени ту невільницю та сина її» – слова, які нижче (в. 30) наводить Павло.  Тому точно так, як Ісак має спадщину від свого батька винятково на основі обітниці і свого народження без Закону або діл, так і ми народжуємося від Сарри, вільної тобто, Церкви.  Вона навчає, плекає і виношує нас у своїй утробі, своєму лоні та на своїх руках.  Вона формує і вдосконалює нас до форми Христової допоки ми не виростемо в людство досконале (Еф. 4:13). Таким чином усе відбувається через служіння Слова.  Обов’язок вільної – народжувати дітей безконечно, тобто синів, які знають, що вони виправдані вірою, не Законом.

Мартін Лютер, з Лекцій на Галатів