Два світла: Закон і Євангеліє

     

Ми кажемо, що Закон – добрий і корисний, але в  його належному використанні, а саме: по-перше, як ми казали – для стримування від світських переступів і, по-друге, для того, щоб виявляти духовні переступи. Тому Закон – світло, яке сяє і показує не  благодать Божу, не праведність і життя, а гнів Божий, гріх, смерть, наш осуд в очах Божих, і пекло. Бо так само, як на горі Сінай блискавиці, грім, темна хмара, димна і палаюча гора і весь той жахаючий вид не вчинив дітей Ізраїлю щасливими або живими, а перелякав їх, учинив їм майже безпомічними і виявив присутність Бога, Який промовляє із хмари, знести якої, в усій їхній чистоті та святості, вони не могли – так само й Закон, коли він використовується правильно, то не робить нічого, окрім виявлення гріха, гніву, звинувачення, страхання, і доведення розуму людського до межі відчаю.  І то саме сюди доходить Закон.

З іншого боку, Євангеліє – світло, яке просвітлює серця і оживлює їх. Воно виявляє чим є благодать і милосердя Боже; чим є прощення гріхів, благословення, праведність, життя і вічне спасіння; і як їх нам досягати. Коли ми таким чином відрізняємо Закон від Євангелія, то ми віддаємо кожному з них його належне використання та функцію. Ви не виявите нічого про це розрізнення між Законом і Євангелієм, каноніків та нещодавніх і старовинних богословів.  До певної міри цьому навчав і виражав це Августин.  Єроним та мужі подібні до нього, про це взагалі нічого не знали.[1]  Іншими словами, упродовж багатьох століть про це витримувалася виняткова тиша в усіх школах і церквах. Ця ситуація привела до дуже небезпечного стану сумління – бо допоки Євангеліє чітко не відрізняється від Закону, доти християнська доктрина не може бути здоровою.  Але коли це розрізнення визнається, то визнається правдиве значення виправдання.  Тоді легко відрізняти віру від діл, а Христа від Мойсея, як і від уряду та всіх світських законів.  Бо все поза Христом – служіння смерті на покарання нечестивих.

Мартін Лютер, з Лекцій на Галатів

---

[1] Коли Лютер протиставляв Августина з Єронимом, то як правило, це не було на користь останнього; пор. Luther’s Works, т. 32, с. 189.